Рішення № 69059197, 19.09.2017, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.09.2017р.Справа № 917/1209/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Маргунас-Україна", вул. Промислова, 17, с. Васищеве, Харківський район, Харківська область, 62495

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод", вул. Будька, 45 А, м. Гадяч, Полтавська область, 37300

про стягнення 28 080,29 грн.

суддя Тимощенко О.М.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 дов. б/н від 01.03.2017року

від відповідача: ОСОБА_2 дов. 12.01.20-17 року

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Маргунас-Україна" звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом до ФТовариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод" про стягнення 28 080,29 грн. заборгованості за договором купівлі-продажу №0506-6 від 05.06.2013 року, з яких: 24091,53 грн. - сума основного боргу, 565,67 грн. - 3% річних, 3423,19 грн. - інфляційні.

Суд ухвалою від 25.07.2017 року порушив провадження у справі №917/1209/17 та призначив її до розгляду у судовому засіданні на 22.08.2017 року.

В зв'язку з неявкою сторін в судове засідання 22.08.2017 року судом було відкладено розгляд справи на 19.09.2017 року.

18.09.2017 року від відповідача до суду надійшла заява про розстрочку виконання рішення суду, в якій відповідач просить суд розстрочити виконання рішення суду по даній справі на 5 місяців рівними платежами. До даної заяви відповідачем додані наступні копії документів: висновок аудиту, проведеного на ТОВ «Лозівський молочний завод» ТОВ Аудиторська фірма "Центр розвитку бізнесу"; постанова Уряду РФ від 07.08.2014 року №778; лист Федеральної служби з нагляду у сфері захисту прав споживачів від 02.07.2015 року; інформація про заборону ввезення на територію РФ української продукції; указ президента РФ від 01.01.2016 року; указ президента РФ від 01.07.2016 року; техніко-економічне обґрунтування операційної діяльності ТОВ «Лозівський молочний завод»; контракт №22/02 від 22.02.2017 року; контракт №13/03 від 13.03.2017 року; додаткова угода 31 від 13.03.2017 року; докази надсилання заяви позивачу; довіреність.

В судовому засіданні 19.09.2017 року представник позивача виклав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав заяву про надання розстрочити виконання рішення суду по даній справі на 5 місяців рівними платежами та просив суд її задовольнити.

Представник позивача проти задоволення даної заяви заперечував.

В судовому засіданні 19.09.2017 року суд оголосив вступну і резолютивну частини рішення та повідомив дату складення повного тексту рішення згідно статті 85 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши надані докази, суд, встановив:

05.06.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Маргунас-Україна» (продавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод" (покупець, відповідач) було укладено договір купівлі - продажу № 0506-6 (арк. с. 11-12).

Крім того, між сторонами до договору купівлі - продажу № 0506-6 було укладено додаткову угоду №1 від 24.07.2013 року, додаткову угоду №2 від 08.01.2014 року, додаткову угоду №3 від 19.03.2014 року, додаткову угоду №4 від 27.06.2014 року, додаткову угоду №5 від 05.01.2015 року, додаткову угоду №6 від 30.12.2015 року, додаткову угоду №7 від 03.03.2016 року (арк. с. 14-21).

Відповідно до п. 1.2. договору (в редакції додаткової угоди №1) продавець зобов'язався поставити, а покупець прийняти кислоту сірчану ЧДА (надалі товар) на умовах вказаних в даному договорі.

Кількість, номенклатура поставленого товару обговорюється сторонами в заявці та вказується в видаткових накладних, які являються невід'ємною частиною договору (п.2.1. договору).

Відповідно до п. 3.4. договору право власності переходить від продавця до покупця в момент фактичної передачі товару.

В пункті 5.2. договору (в редакції додаткової угоди №1) сторони погодили, умови оплати - покупець оплачує товар на протязі 70 календарних днів з дати поставки.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач вказує на те, що ним на виконання умов договору 12.08.2015 року, 25.08.2015 року, 16.09.2015 року, 07.10.2015 року було поставлено відповідачу товару на загальну суму 349 219,85 грн.

Як вказує позивач, відповідач взяті на себе зобов'язання щодо оплати поставленого за договором товару здійснив частково в сумі 36 028,40 грн. і за ним рахувалася заборгованість в сумі 313 191,45 грн.

14.01.2016р. позивачем на адресу відповідача була направлена претензія №1301-16-1/МУ від 13.01.2016р. в якій позивач просив відповідача погасити існуючу заборгованість за договором купівлі-продажу (арк. с. 31-34).

03.03.2016 року між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду №7 до договору купівлі - продажу № 0506-6 (арк. с. 20-21), якою сторони внесли зміни у пункт 5.2. договору виклавши його у наступній редакції: «Платежі що здійснені покупцем на поточний рахунок Продавця до 03.03.2016 року зараховуються як платежі, що здійснені за раніше поставлений товар. Оплата товару, поставленого та не сплаченого станом на 03.03.2016 року на суму: 313 191,45 грн. здійснюється згідно графіку:12045,83 грн. до 11 березня 2016 року включно; 12045,83 грн. до 18 березня 2016 року включно;12045,83 грн. до 25 березня 2016 року включно; 12045,83 грн. до 01 квітня 2016 року включно;12045,83 грн. до 08 квітня 2016 року включно; 12045,83 грн. до 15 квітня 2016 року включно;12045,83 грн. до 22 квітня 2016 року включно;12045,83 грн. до 29 квітня 2016 року включно;12045,83 грн. до 06 травня 2016 року включно;12045,83 грн. до 13 травня 2016 року включно;12045,83 грн. до 20 травня 2016 року включно;12045,83 грн. до 27 травня 2016 року включно;12045,83 грн. до 03 червня 2016 року включно;12045,83 грн. до 10 червня 2016 року включно;12045,83 грн. до 17 червня 2016 року включно;12045,83 грн. до 24 червня 2016 року включно;12045,83 грн. до 01 липня 2016 року включно;12045,83 грн. до 08 липня 2016 року включно;12045,83 грн. до 15 липня 2016 року включно;12045,83 грн. до 22 липня 2016 року включно;12045,83 грн. (дванадцять тисяч сорок п'ять гривень 83 ком.) до 29 липня 2016 року включно;12045,83 грн. до 05 серпня 2016 року включно;12045,83 грн. до 12 серпня 2016 року включно;12045,83 грн. до 19 серпня 2016 року включно;12045,83 грн. до 26 серпня 2016 року включно;12045,70 грн. до 02 вересня 2016 року включно.

Як вказує позивач, відповідачем було сплачено 289 099,79 грн. боргу за договором купівлі-продажу згідно визначеного сторонами у додатковій угоді №7 графіку, не сплаченими залишилися два останніх платежі згідно графіку на загальну суму від 24 091,66 грн.

Вважаючи свої права порушеними позивач звернувся до суду з вимогами щодо стягнення з відповідача заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного між сторонами договору купівлі-продажу №0506-6 від 05.06.2013 року, яка складається з основного боргу в сумі 24 091,66 грн. 3% річних в сумі 565,67 грн. за період з 03.09.2017 року - 15.06.2017 року та інфляційних в сумі 3423,19 грн. за період з 03.09.2017 року - 15.06.2017 року (розрахунок арк. с. 30).

При прийнятті рішення зі спору суд виходив з наступного.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). Відповідно ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов'язки відповідно до договору.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання з договору купівлі-продажу, згідно якого, в силу ст. 655 ЦК України, одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно норм цивільного та господарського законодавства договір купівлі-продажу є оплатним, тобто при набуванні речі у власність, покупець сплачує продавцеві вартість (ціну) речі, яка обумовлена договором, зобов'язуючим, що обумовлено взаємним виникненням у кожної із сторін прав та обов'язків, а саме, зобов'язання продавця передати покупцю річ та право вимоги оплати і зобов'язання покупця сплати вартість отриманої речі та право її вимоги.

Отже, змістом договору купівлі продажу є ті умови, з приводу яких сторони досягли згоди.

За змістом статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити продукцію (товар) після його прийняття або прийняття товарно-розпорядчих документів на нього, якщо договором чи товарно-розпорядчими документами не визначено іншого строку оплати.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій. а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог , що звичайно ставляться.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться.

Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, встановлених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Згідно ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно повинно бути виконане у встановлений строк (термін).

Як встановлено судом, відповідач свої зобов'язання взяті на себе додатковою угодою №7 до договору купівлі-продажу №0506-6 від 05.06.2013 року, виконав частково, сплативши 289 099,79 грн., що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю по рахунку та карткою рахунку (арк. с. 28-29). Заборгованість в сумі 24 091,53 грн. відповідач не сплатив. За умовами додаткової угоди №7 від 03.03.2016 року останнім днем внесення платежів є 02.09.2016 року.

Доказів в спростування вищевикладеного, сплати боргу чи інших заперечень по суті спору відповідач суду не надав.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення 24 091,53 грн. основного боргу є обґрунтованими, документально підтвердженими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі вищевикладеного позивачем нараховано відповідачу 3% річних в сумі 565,67 грн. за період з 03.09.2017 року - 15.06.2017 року та інфляційних в сумі 3423,19 грн. за період з 03.09.2017 року - 15.06.2017 року (розрахунок арк. с. 30).

Заявлені позивачем вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних, суд визнає правомірними та такими, що підлягають задоволенню в межах заявлених сум, оскільки при перевірці їх розміру судом не було виявлено їх завищення з боку позивача.

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Частиною 1 ст.43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно ч. 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно положень ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Враховуючи наведене суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 24091,53 грн. основного боргу, 565,67 грн. 3% річних та 3423,19 грн. інфляційних є правомірними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню судом.

Судовий збір відшкодовується позивачу за рахунок відповідача у відповідності до ст. 49 ГПК України.

18.09.2017 року від відповідача до суду надійшла заява про розстрочку виконання рішення суду по справі №917/1209/17 на 5 місяців рівними платежами.

Позивач проти задоволення даної заяви заперечував повністю.

Відповідно до п. 6 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

В п.7.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012р. № 9 Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України визначено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Слід зазначити, що господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи утруднюють його виконання, а тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 43 ГПК України, тобто, до заяви мають бути додані докази, які підтверджують обставини, викладені в заяві щодо неможливості чи утруднення виконання рішення.

В обґрунтування заяви про надання розстрочки відповідач посилається на те, що основним ринком збуту продукції відповідача була Російська Федерація та Республіка Казахстан, проте у зв'язку з проявом агресії з боку Російської Федерації до України було заборонено ввезення та реалізація на території Російської Федерації української продукції та транзит української продукції митною територією Російської Федерації до Республіки Казахстан та Киргизької Республіки, що призвело до втрати основних ринків збуту та зниження обсягів виробництва і реалізації продукції ТОВ «Лозівський молочний завод».

Також відповідач посилається на свій тяжкий фінансовий стан, на наявність заборгованості з виплати заробітної плати в сумі майже 5 00 000,00 грн. та на значне порушення контрагентами відповідача платіжної дисципліни. Зазначене унеможливлює виконання рішення суду єдиним платежем, наслідком чого може стати арешт майна та коштів, що призведе до зупинки та банкрутства підприємства.

В підтвердження вищевикладеного відповідачем надано суду незавірені копії наступних документів: висновок аудиту, проведеного на ТОВ «Лозівський молочний завод» ТОВ Аудиторська фірма "Центр розвитку бізнесу"; постанова Уряду РФ від 07.08.2014 року №778; лист Федеральної служби з нагляду у сфері захисту прав споживачів від 02.07.2015 року; інформація про заборону ввезення на територію РФ української продукції; указ президента РФ від 01.01.2016 року; указ президента РФ від 01.07.2016 року; техніко-економічне обґрунтування операційної діяльності ТОВ «Лозівський молочний завод»; контракт №22/02 від 22.02.2017 року; контракт №13/03 від 13.03.2017 року; додаткова угода 31 від 13.03.2017 року.

Проте, сам по собі факт наявності труднощів зі збутом відповідачем продукції не свідчить про неплатоспроможність відповідача, а вказані обставини не мають характер виняткових випадків.

Незадовільний фінансовий стан підприємства, який зумовлений втратою основних ринків збуту в сукупності з соціальними та економічними потрясіннями в державі, збільшенням вартості палива та енергоносіїв, зменшення платоспроможності населення, і, як наслідок значне зменшення внутрішнього попиту на сирну продукцію, значне збільшення обсягу порушень платіжної дисципліни зі сторони контрагентів ТОВ "Лозівський молочний завод" за взятими зобов'язаннями, не має впливати на зобов'язання останнього перед позивачем, та не є безумовною підставою для розстрочки виконання рішення суду.

Відповідно до ст. 42 та ч. 5 ст. 44 Господарського кодексу України, підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, а принципами підприємницької діяльності є комерційний розрахунок та власний комерційний ризик.

Отже, у розумінні ст. 42 Господарського кодексу України здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладання на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності. Оскільки як позивач так і відповідач є комерційними підприємствами, тому несуть однакову економічну відповідальність за свої дії та однакові ризики. Таким чином, незадовільний фінансовий стан не є безумовною підставою для розстрочки або відстрочки виконання рішення.

Що стосується висновку аудиту, проведеного на ТОВ "Лозівський молочний завод" ТОВ Аудиторська фірма "Центр розвитку бізнесу" суд вважає, що зазначений висновок не є офіційним документом фінансової звітності підприємства, а має консультативний характер в розумінні ч. 2 ст. 7 Закону України «Про аудиторську діяльність».

Предметом даного господарського спору є матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача заборгованості, а саме: 24 091,53 грн. основного боргу, 565,67 грн. 3% річних, 3423,19 грн. інфляційних, яка утворилась внаслідок неналежного виконання відповідачем укладеного між сторонами договору купівлі-продажу № 0506 -6 від 05.06.2013 року.

Дослідивши матеріали справи встановлено, що 03.03.2016 року між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду №7 до договору купівлі - продажу № 0506-6 (арк. с. 20-21), якою сторони внесли зміни у пункт 5.2. яким визначили порядок виконання зобов'язань відповідача перед позивачем щодо погашення наявної заборгованості за поставлений товар на суму 313 191,45 грн. та визначили графік і строки виконання зобов'язань.

Проте, відповідачем визначений в додатковій угоді №7 графік погашення заборгованості не був повістю виконаний, що стало підставою для звернення позивача з даним позовом до господарського суду.

Отже, відповідач вже мав змогу виконувати свої зобов'язання за договором купівлі-продажу № 0506 -6 від 05.06.2013 року на умовах розстрочки, проте відповідач не дотримався умов розстрочки.

Крім того, суд також враховує негативні наслідки для позивача при затримці виконання даного рішення суду, порушення його матеріальних інтересів, ступінь вини боржника у виникненні спору та наявність інфляційних процесів в економіці держави.

Таким чином, суд вважає, що наведені відповідачем аргументи не свідчать про неможливість виконання ним судового рішення, а вказані обставини не мають характер виняткових випадків, які можуть бути підставою для надання розстрочки виконання рішення суду, а є результатом неналежного ставлення до виконання своїх договірних обов'язків по поверненню коштів, а також недостатності заходів, що приймаються ним по погашенню дебіторської заборгованості та направленню одержаних коштів на оплату боргів.

Інших доказів, які б свідчили про наявність виключних об'єктивних обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, заявником не подано.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод" про надання розстрочки виконання рішення у справі № 917/1209/17 на 5 місяців рівними частинами.

На підставі матеріалів справи та керуючись ст. ст. 22,33,43,49,82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод" (вул. Будька 45 А, м. Гадяч, Гадяцький район, Полтавська область,37300, ідентифікаційний код 35294028) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Маргунас-Україна" (вул. Промислова, 17, с. Васищеве, Харківський район, Харківська область, 62495, ідентифікаційний код 34858592) 24091,53 грн. основного боргу, 565,67 грн. 3% річних, 3423,19 грн. інфляційних, 1600,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ із набранням рішенням законної сили.

3. Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод", у задоволенні заяви про надання розстрочки виконання рішення у справі № 917/1209/17 на 5 місяців.

Повне рішення складено 22.09.2017 року

Суддя Тимощенко О.М.