Постанова № 69058240, 20.09.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2017 року Справа № 917/59/17 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Барицької Т.Л.,суддів:Шевчук С.Р., Картере В.І.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Зовнішньоторговельна фірма "КрАЗ"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 15.05.2017та на рішеннягосподарського суду Полтавської області від 28.02.2017у справі№ 917/59/17 господарського суду Полтавської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банк "Фінанси та Кредит" Валендюка В.С.доПублічного акціонерного товариства "АвтоКраз"треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача 1. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб; 2. Національний банк України;третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство "Зовнішньоторговельна фірма "КрАЗ"прозвернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності

в судовому засіданні взяли участь представники:

- ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" Цурка Н.О.,

- ПАТ "АвтоКраз" повідомлений, але не з'явився,

- Фонду гарантування вкладів фізичних осіб повідомлений, але не з'явився,

- НБУ Богаченко М.М.,

- ПрАТ "Зовнішньоторговельна фірма "КрАЗ" повідомлений, але не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 28.02.2017 у справі №917/59/17 (суддя Тимощенко О.М.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 15.05.2017 (судді: Гетьман Р.А., Россолов В.В., Тихий П.В.), задоволений позов Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банк "Фінанси та Кредит" Валендюка В.С. (надалі позивач/банк) до Публічного акціонерного товариства "АвтоКраз" (надалі відповідач/скаржник); за рішенням звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за позивачем.

Публічне акціонерне товариство "Зовнішньоторговельна фірма "КрАЗ" (третя особа у справі на стороні відповідача), не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову скасувати і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Усіх учасників судового процесу належним чином було повідомлено про час та місце розгляду даної справи.

Ознайомившись з матеріалами справи та встановленими судами попередніх інстанцій обставинами, перевіривши повноту їх встановлення та правильність надання юридичної оцінки, дотримання судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Предметом даного спору є позовна вимога позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки, що належить на праві власності ПАТ "АвтоКраз", а саме: частину майнового комплексу - майстерню з відкритим майданчиком для випробувань, що розташований за адресою: Полтавська область, місто Кременчук, вул. Київська, 62, реєстраційний №29604195, літера за планом земельної ділянки: М,Мп, м,м1, м2, загальною площею 349,6 кв.м., будинок з побутовими приміщеннями механічних майстерень колишнього БУ "Прмбуд", що розташований за адресою: Полтавська область, місто Кременчук, вулиця Київська, 62, реєстраційний номер 29604235, літера № за планом земельної ділянки: Л,л, загальною площею 689,7 кв.м. (надалі спірне майно), згідно з договором іпотеки №2900И/0410 від 28.04.2010, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В., зареєстрованого в реєстрі №3756, шляхом визнання права власності за позивачем в рахунок часткового погашення (в розмірі вартості предмета іпотеки) заборгованості ПАТ "ЗФ "КрАЗ" перед банком за договором мультивалютної кредитної лінії №1201м-01-07 від 28.09.2007, яка (заборгованість) станом на 01.12.2016 складає 489 595 096,16 грн.

В обґрунтування підстав позову, позивач посилається на порушення позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором, строк виконання за яким настав 01.12.2015, проте у вказаний строк кредит, проценти, тощо повернуті позивачу не були. Позивач направив як безпосередньо позичальнику так і іпотекодавцю відповідні вимоги про погашення заборгованості та про негайне усунення порушень кредитного договору, та попередив іпотекодавця про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання вимог. Проте, вказані вимоги залишились невиконаними, що спонукало позивача звернутися до суду із даним позовом.

Суди попередніх інстанцій, розглядаючи даний спір, встановили наступні обставини:

- 28.09.2007 між Публічним акціонерним товариством "Зовнішньоторговельна фірма "КрАЗ", яке є правонаступником Відкритого акціонерного товариства "Зовнішньоторговельна фірма "КрАЗ" (позичальник, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача) та Публічним акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит", яке є правонаступником Відкритого акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" (банк, позивач) було укладено кредитний договір №1201-01-07 зі змінами та доповненнями (надалі кредитний договір), згідно з яким банк повинен був надати позичальнику кредит в сумі 70 000 000,00 грн., а позичальник зобов'язувався повернути отримані грошові кошти згідно з графіком погашення кредиту (додаток № 1 до кредитного договору), з кінцевим строком погашення до 20.09.2008, і сплатити за користування кредитом проценти в розмірі 13% річних (а за користування кредитом з моменту, вказаного в підпункті "б", "в" п.3.1. кредитного договору, сплатити проценти в підвищеному розмірі); до вказаного кредитного договору банком та позичальником було підписано ряд додаткових угод;

- згідно з додатковою угодою від 30.10.2012 було змінено назву договору про невідновлювану кредитну лінію №1201-01-07 від 28.09.2007 на договір про мультивалютну кредитну лінію № 1201м-01-07 від 28.09.2007;

- в редакції додаткової угоди від 05.10.2015 (остаточний варіант) надання кредитних коштів здійснювалося окремими частинами (траншами) на умовах, визначених кредитним договором в межах відновлюваної мультивалютної кредитної лінії з лімітом максимальної заборгованості, що встановлювався згідно з графіком встановлення ліміту кредитної лінії (додаток № 67 до кредитного договору), зі сплатою за користування кредитними коштами процентів відповідно до розділу 3 цього договору;

- додатковою угодою від 18.09.2014 підпункт с) пункту 3.1. кредитного договору змінено та викладено в наступній редакції:

с) - за кредитом в національній валюті України - 50% річних за користування траншем в період з дня, наступного за термін, що зазначений в п. 2.5. кредитного договору, а також у випадку порушення строків повернення кредитних коштів, що вказані в п.п. 4.5., 6.1. кредитного договору, до дня фактичного погашення заборгованості за кредитом;

- за кредитом у доларах США - 26,00 % річних за користування траншем в період з дня, наступного за термін, що зазначений в п. 2.5. кредитного договору, а також у випадку порушення строків повернення кредитних коштів, що вказані в п.п.4.5., 6.1. кредитного договору, до дня фактичного погашення заборгованості за кредитом.

- відповідно до п. 3.4. кредитного договору (в редакції додаткової угоди від 28.08.2015), нарахування і сплата процентів за користування кредитними коштами здійснюється щомісячно. Позичальник сплачує проценти в строк з 26 числа кожного місяця та не пізніше за останній робочий день кожного місяця. У зазначений строк сплачуються проценти, нараховані за користування кредитними коштами з 26 числа попереднього місяця до 25 числа поточного місяця (включно).

Позичальник сплачує проценти за останній звітний період (тобто звітний період, в якому наступає термін повернення кредиту) не пізніше терміну повернення кредиту, що вказаний в п. 2.5. кредитного договору.

- пунктом 7.1. кредитного договору сторони узгодили, що за прострочення повернення кредитних ресурсів та/або сплати процентів та/або комісійної винагороди позичальник сплачує банку пеню з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожний день прострочення;

- відповідно до п. 2.5. кредитного договору (в редакції додаткової угоди від 26.08.2015 до кредитного договору) позичальник зобов'язується повернути кредитні кошти банку до 1 грудня 2015 року згідно з графіком погашення кредитної лінії, зазначеного у п. 1.1.1. кредитного договору шляхом переказу грошових коштів на відповідні позичкові рахунки. Погашення заборгованості по кожному траншу здійснюється в тій же валюті, в якій були надані кредитні кошти;

- в забезпечення виконання умов кредитного договору між банком (позивачем) та ПАТ "АвтоКрАЗ", яке є правонаступником Холдингової компанії "АвтоКрАЗ" у формі Відкритого акціонерного товариства (іпотекодавець, відповідач), був укладений договір іпотеки №2900И/0410 від 28.04.2010, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В., зареєстрований в реєстрі за №3756, із змінами та доповненнями (надалі договір іпотеки);

- згідно з п. 8.4.З. договору іпотеки іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до чинного законодавства України у разі, коли в момент настання терміну виконання іпотекодавцем зобов'язань, забезпечених іпотекою за цим-договором, вони не будуть виконані чи будуть виконані неналежним чином;

- пунктом 8.4.7. договору іпотеки сторони погодили, що у разі виникнення права звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержатель має право реалізувати його відповідно до договору іпотеки;

- відповідно до п. 11 договору за вибором іпотекодержателя застосовується один із наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя: 11.1. За рішенням суду. 11.2. У безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса. 11.3. Згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в пп. 11.3.1. та 11.3.2. цього пункту договору: 11.3.1. Задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку". 11.3.2. Продаж іпотекодержателем від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України "Про іпотеку";

- позивачем належним чином виконані свої зобов'язання за договором кредиту та надано позичальнику кредитні коштів в розмірі, визначеному договором, натомість відповідач свої зобов'язання за кредитним договором в частині повернення суми кредиту та сплати відсотків за користування кредитними коштами належним чином і в строк до 01.12.2015 включно не виконав, у зв'язку з чим у нього утворилася заборгованість у розмірі 489 595 096,16 грн., з яких: сума простроченої заборгованості по основному боргу кредиту 224 691 787,97 грн.; сума простроченої заборгованості по відсоткам 132 936 391,63 грн.; сума простроченої заборгованості по відсоткам 1 630 689,23 долари США, що в гривневому еквіваленті складає 41 678 092,99 грн.; сума простроченої заборгованості по щомісячній комісії 20 000 000,00 грн.; пеня за прострочення заборгованості по основному боргу кредиту, відсоткам, щомісячній комісії 70 288 823,57 грн.;

- 18.11.2016 банк направив вимогу відповідачу (іпотекодавцю) про негайне усунення порушень кредитного договору, виконання зобов'язання щодо сплати заборгованості за кредитним договором в повному обсязі та попередження, що у разі невиконання зазначених вимог протягом 30 днів, банком буде ініційовано звернення стягнення на вищевказаний предмет іпотеки, що підтверджується копією вимоги № 3-243110/12147 від 18.11.2016.

- 18.11.2016 аналогічну вимогу було направлено банком позичальнику - ПАТ "Зовнішньоторговельна фірма "КрАЗ" за №3-243110/12185;

- проте, відповідач та третя особа на пред'явлені вимоги не відреагували і до теперішнього часу заборгованість за кредитним договором не погашена, що й стало підставою для звернення позивача до суду із цим позовом.

Встановивши наведені обставини, суди попередніх інстанцій, керуючись умовами кредитного та іпотечного договорів, керуючись ст.ст. 11, 525, 526, 625, 1054, 546, 572, 574, 575, 590, 592 ЦК України, ст.ст. 1, 3, 7, 33, 37 Закону України "Про іпотеку", врахувавши позицію Верховного Суду України, викладену у постановах від 19.08.2014 у справі №3-43гс14, від 14.09.2016 у справі №6-1219цс16, від 12.10.2016 у справі №6-504цс16, від 26.102016 у справі №6-1625цс16, задовольнили позовні вимоги банку, з чим погоджується суд касаційної інстанції з огляду на таке.

Частиною 5 статті 11 ЦК України передбачено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися заставою.

Статтею 572 та частиною 1 статті 575 ЦК України передбачено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Згідно із частиною 1 статті 576 ЦК України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Відповідно до частин 1, 3 статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

На підставі ч.ч. 1, 2 ст. 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання. Якщо вимога за основним зобов'язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов'язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов'язання.

Згідно з приписами ст. 124 Конституції України юрисдикції судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. Зазначена норма, як і інші положення Конституції України, не містить прямого застереження щодо недопустимості судового захисту права власності у разі наявності законодавчо встановленого способу звернення стягнення на іпотечне майно у позасудовому порядку.

Так, частина четверта статті 13 Конституції України встановлює обов'язок держави забезпечити захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, в тому числі у судовому порядку. До таких суб'єктів належать, зокрема, юридичні особи та інші суб'єкти господарських відносин. Тобто можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі позасудового врегулювання спору, оскільки обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і позасудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. При цьому, термін "досудовий порядок врегулювання спору", який, відповідно до положень частини третьої ст. 124 Конституції України може бути законом визначений обов'язковим не є тотожним терміну "позасудовий спосіб захисту".

Водночас, частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У частині першій статті 36 Закону України "Про іпотеку" зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно із положеннями частини третьої зазначеної статті договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку"; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

При цьому, відповідно до частини першої статті 37 Закону України "Про іпотеку" правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності.

В даному випадку, як вказувалося вище, укладений між сторонами у справі іпотечний договір містить пряме положення про можливість задоволення іпотекодержателем (позивачем) своїх вимог за рахунок іпотечного майна шляхом набуття на нього права власності в порядку ст. 37 Закону України "Про іпотеку".

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Таким чином, виходячи з положень частини 2 статті 16 ЦК України, статей 33, 36, частини 1 статті 37 Закону України "Про іпотеку", не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо такий спосіб передбачено іпотечним договором (такої правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 26.12.2011 у справі №4/1, від 19.08.2014 у справі № 5011-32/10471-2012).

У постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 у справі №5-1388цс16, якою було відмовлено в перегляді судових рішень у вказаній справі, якими було звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем, зазначено про те, що незважаючи на неправильне застосування судами норм статей 33, 36, 37, 39 Закону України "Про іпотеку", проте, встановивши факт невиконання позичальником грошових зобов'язань за кредитним договором, суди правильно вирішили спір по суті, захистивши права кредитора щодо виконання позичальником забезпечених іпотекою грошових зобов'язань шляхом визнання за іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки.

Відповідно до ст. 11123 ГПК України якщо судове рішення оскаржується з підстав неоднакового застосування однієї і тієї самої норми права судами касаційної інстанції різної юрисдикції, справа розглядається на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України. Засідання є правомочним за умови присутності на ньому не менше двох третин суддів від загального складу кожної з відповідних судових палат Верховного Суду України.

В постанові Верховного Суду України, прийнятій на спільному засіданні цивільної та господарської палат Верховного Суду України від 14.09.2016 у справі № 6-1219цс16, також викладено позицію про те, що визнання права власності на іпотечне майно за іпотекодержателем є можливим у судовому порядку за встановлення судами невиконання позичальником грошових зобов'язань за кредитним договором, за наявності в іпотечному договорі застереження про право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки; при цьому, у вказаних постановах зазначено про те, що в такому випадку, застосування судами норм статей 33, 36, 37, 39 Закону України "Про іпотеку" є неправильним, водночас, за встановлення наведених обставин (невиконання боржником грошових зобов'язань, наявності у договорі відповідного застереження), є правомірним захист порушених прав кредитодавця щодо виконання позичальником грошових зобов'язань, забезпечених іпотекою.

Отже, виходячи з наведеного, суди попередніх інстанцій, встановивши факт невиконання боржником грошових зобов'язань за договором мультивалютної кредитної лінії, укладеного з банком, відсутністю реакції з боку позичальника та іпотекодавця на вимоги позивача (банку) відносно погашення наявної перед ним заборгованості за договором мультивалютної кредитної лінії у сумі 489 595 096,16 грн., наявність у іпотечному договорі відповідного застереження відносно права банку визнати за собою право власності на майно, яке є предметом іпотеки, а також права на звернення стягнення на предмет іпотеки, врахувавши позиції Верховного Суду України, прийшли до правомірного висновку про підставність заявленого позивачем позову, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

При цьому, як вбачається із доводів касаційної скарги, скаржник не заперечує ані наявності заборгованості у третьої особи у справі перед позивачем, ані її розміру, а наголошує на тому, що, по-перше, позивач (банк) проігнорував своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса; по-друге, позивач не реалізував своє право продати предмет іпотеки від свого імені, в порядку ст. 38 Закону України "Про іпотеку".

Відносно таких доводів, суд касаційної інстанції зазначає, що як вказувалося вище, умовами укладеного між позивачем та відповідачем (скаржником) договору іпотеки, який є чинним, сторони погодили та надали право позивачу (банку/іпотекодержателю) задовольнити свої вимоги у разі їх порушення, декількома способами, а саме: п. 8.4.7. Права іпотекодержателя: "у разі виникнення права звернення стягнення на предмет іпотеки реалізувати його відповідно до умов цього договору". Пунктом 11 сторони узгодили, що за вибором іпотекодержателя застосовується один із наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя: 11.1. За рішенням суду. 11.2. У безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса. 11.3. Згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в п.п. 11.3.1. та 11.3.2. цього пункту договору. Згідно з п. 11.3.1. Задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобовязання у порядку, встановленому у ст. 37 Закону України "Про іпотеку".

Тобто, сторонами за договором, в тому числі і скаржником (іпотекодавцем за договором) надано право позивачу (банку/іпотекодержателю) на власний розсуд обирати передбачений умовами договору спосіб задоволення своїх вимог, і окремої згоди на право обрати той чи інший спосіб задоволення своїх вимог отримувати від іпотекодавця не передбачено, адже укладенням цього договору із вказаними положеннями іпотекодавець вже надав згоду на обрання банком того чи іншого способу задоволення своїх вимог.

Відносно доводів скаржника про те, що судами порушено ст.ст. 38, 39 Закону України "Про іпотеку", оскільки в рішенні суду не вказано вартість іпотечного майна, колегія суддів зазначає.

По-перше, ст. 38 Закону України "Про іпотеку", яка має назву "Право іпотекодержателя на продаж предмету іпотеки" врегульований порядок реалізації іпотекодержателем свого права на продаж предмету іпотеки, в даному ж випадку, іпотекодержатель скористався іншим правом для задоволення своїх вимог, про що вказувалося вище. По-друге, із системного аналізу ст. 39 Закону України "Про іпотеку", яка має назву "Реалізація предмета іпотеки за рішенням суду", вбачається, що вказаною нормою встановлені певні вимоги до судового рішення, яким звертається стягнення на предмет іпотеки і який (предмет іпотеки) буде реалізовуватися іпотекодержателем шляхом проведення прилюдних торгів або у спосіб, встановлений ст. 38 цього Закону; проте, в даному випадку, як вже зазначалося, позивачем обрано інший спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього. Виходячи з чого, суд не вбачає невірного застосування судами попередніх інстанцій вказаних норм.

Інші доводи скаржника зводяться передусім до посилань на неналежну оцінку судами доказів у справі та до намагань надати перевагу одним доказам перед іншими, оціненими судом доказами, однак, згідно з імперативними приписами ч.2 ст.1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні та постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. При цьому, всі доводи викладені в касаційній скарзі, були предметом дослідження судів попередніх інстанцій, їм дана належна оцінка, тому відхиляються як необґрунтовані та такі, що не спростовують зроблених судами висновків. Крім того, в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Такі рішення можуть бути скасовані лише у виняткових обставинах, а не тільки з метою одержання іншого рішення у справі (вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі № 908/4804/14).

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Зовнішньоторговельна фірма "КрАЗ" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 15.05.2017 та рішення господарського суду Полтавської області від 28.02.2017 у справі № 917/59/17 залишити без змін.

Головуючий суддя Т.Л. Барицька

Судді: С.Р.Шевчук

В.І. Картере