Ухвала суду № 69056509, 13.09.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження Головуючий у 1 інстанції - Плахотнюк К.Г.

№22-ц/796/6826/2017 Доповідач - Борисова О.В.

справа №752/2753/16-ц

м. Київ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 вересня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Ратнікової В.М., Левенця Б.Б.

при секретарі: Куркіній І.B.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 січня 2017 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства «ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ БАНК РОЗВИТКУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2016 року позивач звернувся до суду з в якому просив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором у розмірі 12061,06 грн., з якої: поточна заборгованість по тілу кредиту - 2371,28 грн., прострочена заборгованість по тілу кредиту - 2873,73 грн., прострочена заборгованість за процентами - 433,68 грн., прострочена заборгованість по комісії - 2816 грн. та пеню у розмірі 3566,37 грн.

Повторним заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 17.01.2017 року позов ПАТ «ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ БАНК РОЗВИТКУ» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ БАНК РОЗВИТКУ» заборгованість за кредитним договором № IKCASHSHG.201215.001 від 06.12.2013 року у розмірі 12061,06 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 1378 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права просив скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Вказував на те, що з доданого позивачем до позовної заяви розрахунку заборгованості станом на 16.02.2016 року вбачається, що нарахування пені проводилося з 12.04.2012 року, тобто фактично за два роки. Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позов було подано 19.12.2016 року, тобто з пропуском строку позовної давності, встановленого для основного зобов'язання у три роки, для зобов'язань по сплаті пені та штрафних санкцій в один рік.

Зазначав, що позивач долучив до позовної заяви копію вимоги про дострокове повернення кредиту.

Проте, вимогу про дострокове повернення кредиту він не отримував, підтвердженням цьому є відсутність долучення до позовної заяви доказів про направлення конверту з вимогою на його адресу.

Ця обставина ставить під сумнів дійсність та саму процедуру направлення вимоги, та може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, що узгоджується із позицією Верховного Суду України від 12.09.2012 року по справі № 6-57цс12.

В судове засідання сторони не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, а тому колегія суддів вважає можливим розглядати справу у їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді Борисової О.В., перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив із обґрунтованості та доведеності позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 06.12.2013 року між ПАТ «ВСЕУКРАЇНСЬКИЙБАНК РОЗВИТКУ» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №IKCASHSHG.201215.001 відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 8800 грн. на наступні цілі: 8000 грн. на споживчі потреби строком до 05.12.2016 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,001%, комісії за надання фінансового інструменту в розмірі 800 грн. у день укладення кредитного договору та комісії за надання кредитних ресурсів у розмірі 4,00% від суми кредиту по договору, щомісяця в період сплати.

Відповідно до п.2.4. кредитного договору відповідач зобов'язаний сплачувати проценти щомісяця з першого по десяти число кожного поточного місяця. При несплаті комісії та відсотків у зазначений строк вони вважаються простроченими.

Пунктом 6.1. кредитного договору визначено, що за порушення строків погашення заборгованості за користування кредитом банк нараховує позичальнику відсотки в розмірі 36% річних від суми простроченої заборгованості за кожний день прострочення.

Згідно з п.6.3. кредитного договору за порушення строків сплати процентів за користування кредитом та/або комісії банк нараховує позичальнику пеню в розмірір 0,5% від суми простроченої заборгованості за кожен день прострочення.

16.12.2013 року ПАТ «ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ БАНК РОЗВИТКУ» було надано ОСОБА_1 кредит у розмірі 8800 грн, з яких 800 грн. позичальником сплачено, як комісію за надання фінансового інструменту за кредитним договором № IKCASHSHG.201215.001 від 06.12.2013 року (а.с.20).

Позивач належним чином виконав свої зобов'язання за договором.

Проте, позичальник належним чином не виконував зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку із чим у нього станом на 16.02.2016 року утворилася заборгованість за кредитним договором у розмірі 12061,06 грн., з якої: поточна заборгованість по тілу кредиту - 2371,28 грн., прострочена заборгованість по тілу кредиту - 2873,73 грн., прострочена заборгованість за процентами - 433,68 грн., прострочена заборгованість по комісії - 2816 грн. та пеня у розмірі 3566,37 грн.

В силу вимог ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

За змістом ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.ст.525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно з ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до ст.ст.549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Таким чином, колегія суддів погоджується з аргументованим висновком суду першої інстанції про те, що умови кредитного договору відповідачем не виконуються належним чином, а тому заборгованість має бути стягнута в судовому порядку.

Посилання апелянта на те, що банк звернувся до суду з даним позовом з пропуском строку позовної давності, встановленого для основного зобов'язання у три роки, для зобов'язань по сплаті пені та штрафних санкцій в один рік колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на таке.

Частиною 1 ст.259 ЦК України визначено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Згідно з п.8.6. кредитного договору сторони домовились, що строк позовної давності до вимог за цим договором (в тому числі щодо стягнення неустойки) становить десять років.

Вказаний пункт кредитного договору відповідно до ст.204 ЦК України є дійсним.

А тому правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про застосування строків позовної давності, поданої до ухвалення судом рішення, згідно з ст.267 ЦК України немає.

Стосовно тверджень апелянта щодо неотримання останнім вимоги про дострокове повернення кредиту, що може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог банку колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.

Відповідно до п.3.1.11. кредитного договору при порушенні позичальником зобов'язань передбачених кредитним договором, банк на власний розсуд має право змінити умови договору - зажадати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати комісії та/або процентів за його користування, виконання інших зобов'язань за цим договором у повному обсязі шляхом направлення відповідного повідомлення.

Згідно з п.8.7. кредитного договору всі повідомлення за цим договором вважаються зробленими належним чином у разі, якщо вони здійснені у письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, кур'єром, телеграфом або вручені особисто за зазначеними адресами сторін, які вказані у цьому договорі.

Оскільки позичальник припинив сплату кредиту, ПАТ «ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ БАНК РОЗВИТКУ» 14.12.2015 року за вих.№11361 направив відповідачу дострокову вимогу про сплату кредиту на адресу ОСОБА_1, яка була вказана в кредитному договорі від 06.12.2013 року, а саме: АДРЕСА_1, що підтверджується копією списку згрупованих поштових рекомендаційних відправлень за адресою направлення, номером відправлення, відтиском УДППЗ «Укрпошта» від 22.12.2015 року та чеком з датою та часом здійснення операції.

Неотримання відповідачем дострокової вимоги не позбавляє позивача права на звернення до суду з вказаним позовом та не є правовою підставою для відмови у задоволенні позову.

В силу ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при ухваленні рішення відповідно до ст.212 ЦПК України оцінив докази з урахуванням вимог ст.ст. 58, 59 ЦПК України про їх належність та допустимість.

Отже, суд першої інстанції всебічно і об'єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку та постановив рішення, що відповідає вимогам закону.

Рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 218, 303, 304, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 відхилити.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 17 січня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді