Рішення № 69053635, 21.09.2017, Кам’янський районний суд Запорізької області (до 25.04.2025 - Куйбишевський районний суд Запорізької області)

КУЙБИШЕВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 319/580/17

Провадження №2/319/349/2017

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2017 року смт Більмак

Куйбишевський районний суд Запорізької області у складі

головуючого судді Валігурського Г.Ю.

при секретарі Костенко А.В.

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Більмак справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заробітної плати

в с т а н о в и в:

Позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заробітної плати. В обґрунтування своїх вимог вказувала, що працювала товарознавцем відповідно до трудового договору укладеного з відповідачем. На день звільнення відповідач заборгувала заробітну плату з 01.11.2012 року по 03.04.2014 року в сумі 22959 грн. 34 коп. Просить стягнути з відповідача вказану заборгованість по заробітній платі.

Заявою від 09.08.2017 року позивачем подано заяву про зменшення позовних вимог, згідно якої вона просить стягнути з відповідача заборгованість по виплаті заробітної плати з 01 листопада до 01 квітня 2014 року в сумі 20405 грн. 27 коп. В судовому засідання представник позивача надав пояснення, що згідно вказаної заяви позовні вимоги про стягнення заробітної плати заявлені за період з 01.11.2012 року по 31.03.2014 року включно і становлять суму 20405 грн. 27 коп.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав.

Позивач в судове засідання не з'явилася, скерувала до суду заяву, якою просить справу розглядати без її участі, позовні вимоги підтримала та просила суд їх задовольнити, стягнути на її користь заборгованість по заробітній платі.

Відповідач належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи, в судове засідання не прибула, про причини неявки не повідомила, будь-яких заяв та клопотань не подавала.

Представник відповідача подав письмові заперечення проти позову, у яких зазначив, що відповідач 03.04.2014 року подала заяву державному реєстратору про припинення підприємницької діяльності в якій зазначено, що вимоги кредиторів приймаються до 20.06.2014 року. Посилаючись на вказані обставини стверджує, що після вказаної дати - 20.06.2014 року, всі зобов'язання відповідача є припиненими, зокрема й зобов'язання зі сплати заробітної плати позивачу, оскільки остання не зверталась із відповідною вимогою у встановлений строк. В обґрунтування заперечень посилається на положення ст. 50-1 ЦК України. Також вказує на те, що позивач не зверталась до правоохоронних органів з приводу виникнення заборгованості по заробітній платі з вини відповідача.

В судову засіданні представник також зазначив, що відповідно до поданої відповідачем податкової звітності та відомостей наданих державною фіскальною службою заробітна плата за період роботи у відповідача позивачу виплачена. Заробітну плату відповідач виплачувала позивачу готівкою. На думку представника відповідача тривале не звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати також свідчить про ту обставину, що позивач заробітну плату фактично отримувала.

Суд, вивчивши матеріали справи, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Між ОСОБА_4 - як фізичною особою-підприємцем, ІПН НОМЕР_1 (відповідач) та ОСОБА_3 (позивач) укладений трудовий договір між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю №08761200161 від 01.08.2012 року (далі - Договір), відповідно до якого Позивач зобов'язалась виконувати обов'язки товарознавця, суворо дотримуватись трудової дисципліни, нести повну матеріальну відповідальність, дотримуватись правил з охорони праці та техніки безпеки. В свою чергу Відповідач зобов'язалась оплачувати працю позивача у розмірі 1300 грн. на місяць. Також у пункті 3 Договору сторони погодили, що розмір заробітної плати визначається за згодою сторін, але не нижче законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати.

Вказаний Договір зареєстрований Куйбишевським районним центром зайнятості 01.08.2012 року за №08761200161.

Згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків ДФС України про суми виплачених доходів від 20.06.2017 року позивач отримувала у період з третього кварталу 2012 року по перший квартал 2014 року дохід від суб'єкта підприємницької діяльності з кодом НОМЕР_1 (ІПН відповідача) в загальній сумі 26064,17 грн. З них сплачено податків на суму 2082,43 грн. Отже, заробітна плата, яка мала бути отримана позивачем від відповідача у цей період становить 23981,74 грн.

При цьому з інформації зазначеній у вказаних відомостях судом встановлено, що з 01.11.2012 року по 31.03.2014 року відповідач нарахувала відповідачу 22164 грн. 17 коп. заробітної плати, при цьому з вказаної суми перераховано в бюджет 1758 грн. 90 коп. податку.

Індивідуальними відомостями про застраховану особу форми ОК-5 сума заробітку ОСОБА_3 з 01.11.2012 року по 31.03.2014 року також становить 22164 грн. 17 коп.

Таким чином з 01.11.2012 року по 31.03.2014 року відповідач зобов'язана була виплатити позивачу 20405 грн. 27 коп. (22164 грн. 17 коп. нарахованої заробітної плати - 1758 грн. 90 коп. сплаченого податку = 20405 грн. 27 коп.).

В подальшому 03.04.2014 року Договір розірваний сторонами у зв'язку із звільненням Позивача з роботи на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України (згода сторін), у зв'язку з чим Договір знято з реєстрації Куйбишевським районним центром зайнятості.

Розрахунок на день звільнення з позивачем відповідач не провів.

Згідно із ст.ст. 21, 43 Конституції України, ст.ст. 94, 115 КЗпП України, ст.ст. 21, 24 Закону України «Про оплату праці» кожна людина має право на заробітну плату за виконану роботу та її своєчасне одержання в повному обсязі.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами (ст. 94 КЗпП України).

Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавцем, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата (ст. 115 ч. 1 КЗпП України).

Як передбачено ст. 116 КЗпПУ при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівнику при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

У відповідності до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Враховуючи викладене, аналізуючи докази в їх сукупності, суд вважає, що позов необхідно задовольнити в повному обсязі, оскільки відповідач при звільненні позивача не виплатила їй нараховану заробітну плату за період з 01.11.2012 року по 31.03.2014 року в сумі 20405 грн. 27 коп.

Заперечення представника відповідача проти позовних вимог судом не можуть бути прийняті до уваги з огляду на наступне.

Як слідує з Повідомлення про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця до Єдиного державного реєстру внесено запис №20870060007001504 від 06.08.2014 року про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (а.с. 55).

Згідно зі статтею 609 ЦК зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Проте до підприємницької діяльності фізичних осіб згідно зі статтею 51 ЦК застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Частиною третьою статті 46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» передбачено, що фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи підприємця.

Відповідно до статті 52 ЦК України ФОП відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

ФОП, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.

Зокрема, відповідно до статей 51, 52, 598 - 609 ЦК, статті 46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» однією з особливостей підстав припинення зобов'язань для ФОП є те, що у випадку припинення суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи (виключення з реєстру суб'єктів підприємницької діяльності) її зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. ФОП відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 04 грудня 2013 року у справі № 6-125цс13 та від 09 вересня 2017 року провадження №3-788гс17, який відповідно до ч. 2 ст. 3607 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Отже, припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця відповідача не звільняє її від зобов'язання з виплати заробітної плати позивачу.

Посилання представника відповідача на положення ст. 50-1 ЦПК України, згідно яких вимоги кредиторів, не визнані фізичною особою - підприємцем, діяльність якої припиняється, якщо кредитор у місячний строк з дня одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертався до суду з позовом, та вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, а також вимоги, не задоволені через відсутність майна, вважаються погашеними,також не може бути прийнято судом до уваги з огляду на вищевикладене. Більше того, на момент припинення підприємницької діяльності відповідача (06.08.2014 року) стаття 50-1 ЦК України була виключена на підставі Закону № 1258-VII від 13.05.2014.

Не можуть бути прийняті як доказ фактичної виплати позивачу заробітної плати надані представником відповідача податкові розрахунки сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку форми №1ДФ за період 3 квартал 2012 року по 2 квартал 2014 року, звіт за 4 квартал 2014 року нарахування єдиного внеску, оскільки вказані документи є звітністю відповідача проте не підтверджують фактичну сплату заробітної плати позивачу.

Зазначення у колонці виплачено Відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків ДФС України про суми виплачених доходів ОСОБА_3 про виплату їй нарахованої позивачкою заробітної плати у період з 3 кварталу 2012 року по 1 квартал 2014 року, також не приймається судом до уваги, оскільки зазначені відомості внесені на підставі звітності відповідача, а не на підставі первинних бухгалтерських документів, у зв'язку з чим зазначено, що вказана інформація потребує уточнення у джерел доходів.

Інших доказів фактичної сплати відповідачем позивачу заробітної плати у період з 01.11.2012 по 31.03.2014 року до матеріалів справи не надано. Як повідомив представник відповідача заробітна плата виплачувалась готівкою, проте доказів на підтвердження вказаних обставин до справи не надано.

Також суд зазначає, що норми Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» 15 травня 2003 року N 755-IV, зокрема й стаття 47, в редакціях, що діяла на момент подачі відповідачем заяви про прийняття рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця та на момент фактичного припинення підприємницької діяльності відповідача як фізичної особи-підприємця не вимагала перевірки податковими органами та органами пенсійного фонду фактичної випали заробітної плати працівникам.

Звернення позивача до правоохоронних органів з приводу не виплати їй заробітної плати є правом а не обов'язком позивача, а відсутність такого звернення не свідчить про відсутність вини відповідача у невиплаті заробітної плати та не звільняє її від виконання вказаного зобов'язання.

Право звернутись до суду з позовом про захист свої порушених прав є правом самого позивача, а не здійснення такого звернення протягом тривалого часу не свідчить про відсутність порушення прав на захист, яких подано позов.

Судові витрати відповідно до ст. 88 ЦПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 5. 10, 11, 57-60, 212-215, 218, 224-226 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заробітної плати задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_1, адреса: АДРЕСА_2, ІПН НОМЕР_1) на користь ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_2, адреса: АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_2) заборгованість по заробітній платі в сумі 20405 грн. 27 коп. (двадцять тисяч чотириста п'ять) грн. 27 коп.

Стягнути з ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_1, адреса: АДРЕСА_2, ІПН НОМЕР_1) на користь держави (Стягувач: Державна судова адміністрація України, вул. Липська, буд. 18/5, м. Київ, 01601, ідентифікаційний код 26255795; отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106; код за ЄДРПОУ: 37993783; банк одержувача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві; код банку отримувача: 820019; рахунок отримувача: 31215256700001; код класифікації доходів бюджету: 22030106) судовий збір в сумі 640 (шістсот сорок) грн.

Рішення суду відповідно до частини 1 статті 223 ЦПК України набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через суд першої інстанції - Куйбишевський районний суд Запорізької області шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10-денного строку з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Г.Ю.Валігурський