Ухвала суду № 69053102, 21.09.2017, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 300/668/15-ц

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2017 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі:

Головуючого судді: Бисага Т.Ю.

суддів: Фазикош Г.В.,Собослой Г.Г.

при секретарі: Чучка Н.В.,

без участі сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Воловецького районного суду від 22 квітня 2016 року та додаткове рішення цього ж суду від 14 червня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» про захист прав споживача, визнання недійсними кредитного договору та додаткової угоди до нього,

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПАТ «Банк Форум» про захист прав споживача, визнання недійсним кредитного договору.

Позовні вимоги мотивує тим, що між нею та ПАТ «Банк Форум» був укладений договір про надання споживчого кредиту № 074/07/26-N від 29.05.2007 року, в сумі 30 000 доларів США під 12% річних. Забезпеченням даного договору є іпотека, предметом якої є квартира АДРЕСА_1. Вважає даний договір недійсним з наступних підстав. Так в договір вказано про видачу їй кредиту в сумі 30 000 доларів США, однак згідно ст.524 ЦК України зобов'язання має виражатися у гривнях. Видача кредиту в іноземній валюті суперечить національному законодавству. Також договір підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 227 ЦК України, оскільки укладений без одержання банком відповідної індивідуальної ліцензії.

Вказує, що після укладення договору вона належним чином виконувала свої зобов'язання, однак внаслідок фінансової кризи та зростання курсу долар настали «форс мажорні» обставини, внаслідок чого виникла заборгованість. В липні 2011 року, після отримання вимоги про погашення заборгованості, за згодою банку була продана квартира і цим було сплачено кредит повністю. В результаті цього було підписано додатковий договір №1 від 20.09.2011 року про внесення змін до кредитного договору із зазначенням щомісячного платежу 29 доларів США. В даному договорі відсутня залишкова сума кредиту, а тому вона вважала, що залишилося погасити прострочені відсотки та пеню, які виникли раніш, однак після отримання вимоги банку про дострокове погашення кредиту, дізналася про існування заборгованості й по кредиту.

Вважає, що такими діями банк ввів її в оману. Такі дії банку на її думку є несправедливими. Також позивач зазначає, що при підписанні кредитного договору банком були порушені її права, як споживача банківських послуг, на отримання повної та достовірної інформації щодо кредиту, зокрема на отримання інформації у письмовому вигляді відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки перед укладенням кредитного договору їй не надано, як споживачу, в письмовій формі інформацію про умови кредитування.

В процесі розгляду справи, ОСОБА_1 збільшила позовні вимоги та додатково просила суд визнати недійсним додатковий договір до кредитного договору від 20.09.2011 року. В обґрунтування посилається на те, що крім порушень вказаних у позовній заяві, в даному додатковому договорі відсутня залишкова сума, яку нібито слід було сплачувати, а також склад цієї суми. Також в даному додатку змінено рахунки на які необхідно сплачувати кошти. Крім того, банк не надавав їй інформацію, як цього вимагало законодавство про захист прав споживача. Такими діями банк ввів її в оману.

Рішенням Воловецького районного суду від 22 квітня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання кредитного договору недійсним відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову. В обґрунтування скарги посилається на всі ті обставини вказані нею в позовній заяві, які на її думку суд взагалі не врахував. Також посилається на порушення судом норм процесуального права.

Додатковим рішенням Воловецького районного суду від 14.06.2016 року відмовлено у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним додаткового договору №1 від 20.09.2011 року.

Вказане додаткове рішення також оскаржено ОСОБА_1 в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування додаткового рішення та ухвалення нового рішення про задоволення позову. В обґрунтування вказує, що суд не вирішив всіх її позовних вимог, а саме в п.1 уточненої позовної заяви вона просила визнати порушеним її право як споживача фінансових послуг. Також суд розглянув питання про ухвалення додаткового рішення без її повідомлення належним чином. Всі інші доводи є ідентичними доводам апеляційної карги ОСОБА_1 на рішення від 22.04.2016 року.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційних скарг, вважає, що такі не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.05.2007 р. між АКБ «Форум» (правонаступником якого є ПАТ «Банк Форум») та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 0074/07/26-N, згідно якого остання отримала кредит у сумі 30 000 доларів США для придбання житла під 12 % річних (Т.1 а.с.15). Забезпечення зобов'язання за даним кредитним договором є квартира за адресою АДРЕСА_1.

20.09.2011 року між ПАТ «Банк Форум» та ОСОБА_1 укладено Додатковий договір №1 до Кредитного договору, яким сторони домовилися внести певні зміни до умов кредитного договору, а саме встановили відсоткову ставку в розмірі 1% річних, скасовано забезпечення зобов'язання та визначено мінімальний місячний платіж в розмірі 29 доларів США та рахунки для погашення кредиту (Т.1 а.с.19).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з його необґрунтованості та безпідставності.

З даним висновком суду першої інстанції повністю погоджується колегія суддів, оскільки такий ґрунтується на нормах матеріального права та підтверджується матеріалами справи.

Колегія суддів відхиляє послання апелянта на укладення кредиту в іноземній валюті та відсутність у банку відповідного дозволу на здійснення операції з валютою (ст. 227 ЦК України), як на підставу для визнання договору недійним, зважаючи на наступне.

Як роз'яснено в п.10 Постанови Пленуму ВССУ від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Вказана стаття визначає правовий статус гривні, але не встановлює сферу її обігу, а статтею 192 ЦК передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

В матеріалах справи наявні відповідна ліцензія та дозвіл НБУ видані ПАТ «Банк Форум» на здійснення операцій з валютними цінностями станом на момент укладення кредитного договору, а тому дані доводи апеляції є безпідставними.

Щодо доводів апеляційної скарги стосовно наявності в діях банку обману при укладенні кредитного договору та додаткової угоди до нього слід зазначити наступне.

Як роз'яснено в п.20 Постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

В обґрунтування обману зі сторони банку позивач посилається на те, що після укладення договору вона належним чином виконувала свої зобов'язання, однак внаслідок фінансової кризи та зростання курсу долара настали «форс мажорні» обставини, внаслідок чого виникла заборгованість. В липні 2011 року, після отримання вимоги про погашення заборгованості, за згодою банку була продана квартира і цим було сплачено кредит повністю. В результаті цього було підписано додатковий договір №1 від 20.09.2011 року про внесення змін до кредитного договору із зазначенням щомісячного платежу 29 доларів США. В даному договорі відсутня залишкова сума кредиту, а тому вона вважала, що залишилося погасити прострочені відсотки та пеню, які виникли раніш, однак після отримання вимоги банку про дострокове погашення кредиту, дізналася про існування заборгованості й по кредиту.

Колегія суддів констатує, що матеріали справи не містять жодних доказів стосовно наявності в діях банку умислу на обман позивачки при укладенні оспорюваних договорів. Зокрема матеріали справи не містять жодних відомостей про те, що при продажі квартири з метою погашення заборгованості за кредитним договором, банк надавав позичальнику гарантію чи доводив до його відома інформацію в якійсь іншій формі про те, що такими діями вона повністю погасить тіло кредиту. Додатковим договором №1 до Кредитного договору внесено зміни виключно до трьох пунктів кредитного договору, такі зміни чітко викладені та не дають жодних підстав вважати, що тіло кредиту є погашеним.

Помилка ж внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Таким чином посилання апелянта на обман є безпідставним.

Щодо посилання апелянта на ігнорування банком її листів про реструктуризацію заборгованості, то слід зазначити, що реструктуризація заборгованості є правом, а не обов'язком банку, а відтак це жодним чином не впливає на недійсність договору.

Стосовно посилання апелянта на порушення ст. 11, 18 ЗУ «Про захист прав споживача» колегія суддів констатує наступне.

За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

У дані справі, встановлено, що оспорювані договори підписані сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивачка на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконувала його умови; відповідач надав позивачці документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки; у додатку до договору споживчого кредиту «Графік погашення кредиту» (Т.1 а.с.50, 51), який підписаний позивачкою, міститься повна інформація стосовно умов кредитування.

Отже, суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсними договору споживчого кредиту та додаткового договору до нього, правильно застосувавши положення статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Подібного висновку дійшов ВСУ у своїй Постанові №6-1341цс15 від 02.12.2015 року.

Крім того, з приводу посилання апелянта на ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», колегія суддів додатково констатує наступне.

Так, частиною 2 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» передбачено, що у разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону. Однак ні ст. 15 ні ст. 23 ЗУ «Про захист прав споживачів» не передбачений такий вид відповідальності як визнання недійсним договору внаслідок ненадання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію (послугу).

Стосовно посилання апелянта на не попередження його про можливі валютні ризики під час укладення кредитного договору, то колегія суддів враховує наступне.

Згідно роз'яснень викладених в п.16 Постанови Пленуму ВССУ від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», суди повинні з'ясувати виконання банками чи іншими фінансовими установами положення статей 11, 18, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», а також пункту 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року № 541/13808 (щодо договорів, укладених після набрання постановою чинності), де передбачено обов'язок банків у разі надання кредиту в іноземній валюті під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за цим договором несе споживач.

Обов'язок банку попереджати позичальника про валютні ризики при укладенні договору споживчого кредиту встановлено саме вищевказаною Постановою НБУ від 10 травня 2007 року № 168. Відповідно до п.4 даної Постанови така набирає чинності через 10 днів після державної реєстрації в Міністерстві юстиції України. Державна реєстрація в Мінюсті Постанови НБУ від 10 травня 2007 року № 168 здійснена 25 травня 2007 р., а відтак вона набрала чинності 05.06.2007 року, тобто після укладення оспорюваного кредитного договору, а тому її дія на нього не поширюється. Вказане свідчить про те, що банк не зобов'язаний був повідомляти позичальника про можливі валютні ризики.

З приводу посилання ОСОБА_1 на порушення ст. 21 ЗУ «Про захист прав споживачів» колегія суддів зазначає наступне.

Щодо твердження про ненадання банком відповідної інформації (п.п. а), в) описані в позовній заяві при обґрунтуванні порушення ст. 29), то як уже було вказано вище таке не може бути підставою для визнання договору недійсним.

Твердження про порушення рівності сторін (п.б) взагалі нічим не обґрунтовано, а відтак не може братися до уваги.

Безпідставним є і посилання апелянта на те, що споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною для його майнових інтересів, так як є схильною до різких і значних коливань своєї вартості (п.г), оскільки вказана норма стосується реалізації саме продукції, а надання споживчого кредиту є послугою.

Щодо твердження апелянта на не визначення належним чином ціни продукції (п.ґ), то даний припис ст. 21 також стосується продукції, а не послуги, якою є споживчий кредит.

Узагальнюючи наведене, колегія суддів вважає, що всі послання ОСОБА_1 на порушення ст.21 ЗУ «Про захист прав споживачів» є безпідставними.

Посилання апелянта на ч.12 ст. 10 ЗУ «Про захист прав споживачів», згідно якої виконавець зобов'язаний таким же чином повідомити споживача, якщо вартість робіт (послуг) може істотно зрости, ніж можна було очікувати під час укладення договору також не може бути підставою для визнання недійсними оспорюваних правочинів, оскільки згідно абз.3 вказаної норми споживач в такому разі вправі відмовитися від договору без штрафних санкцій. Поняття відмови від договору є формою розірвання договору в односторонньому порядку ч.3 ст. 651 ЦК України. Разом з тим розірвання договору та визнання його недійсним є взаємовиключними та не можуть застосовуватися одночасно. Таким чином ч.12 ст. 10 ЗУ «Про захист прав споживачів» також не може бути підставою для визнання правочинів недійсними.

Посилання апелянта на ст. 15 ЗУ «»Про захист прав споживачів» ґрунтуються на неправильному тлумаченні даної норми, оскільки: по-перше п.1 ч.7 вказаної норми (з тексту позовної заяви слідує, що саме її має на увазі позивач обґрунтовуючи порушення свого права) передбачено право споживача на розірвання договору, а не визнання його недійсним; по-друге вказана норма також стосується придбання продукції, а не надання послуги, якою є споживчий кредит.

Також необґрунтованим є твердження апелянта про нечесну підприємницьку діяльність шляхом введення споживача в оману (п.2 ч.1 ст. 19 ЗУ «Про захист прав споживачів»), оскільки, як уже було вищевказано, матеріалами справи не підтверджено наявність обману в діях банку.

Не ґрунтується на матеріалах справи і твердження апелянта щодо невідповідності укладеного договору приписам п.8 ч.1 ст. 6 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», оскільки кредитний договір містить умови щодо порядку його зміни (п.7.5) та припинення (п.7.3).

Відхиляє колегія суддів і посилання апелянта на невідповідність законодавству п.5.2 договору, який надає банку право змінювати відсоткову ставку в односторонньому порядку, так як чинним на момент укладення договору законодавством не встановлювалось якоїсь заборони на односторонню зміну відсоткової ставки. Посилання апелянта при цьому на ст. 525 ЦК України є помилковим, оскільки одностороння зміна відсоткової ставки не є односторонньою відмовою від зобов'язання в цілому, така фактично є лише односторонньою зміною однієї умови зобов'язання. Крім того. матеріали справи не містять доказів того чи скористався банк правом на односторонню зміну відсоткової ставки.

Не береться до уваги посилання апелянта на несправедливість умов Розділу 4 оспорюваного договору через встановлення відповідальності тільки для Позичальника, оскільки п.4.3 кредитного договору, є загальним (стосується невиконання будь-якою із Сторін договору своїх зобов'язань), тобто передбачає можливість відповідальності банку. Така відповідальність може настати зокрема внаслідок порушення Банком п.3.1.1. кредитного договору щодо видачі кредитних коштів.

З приводу доводів апеляційної скарги на рішення суду стосовно порушення судом норм процесуального права колегія суддів зазначає наступне.

Твердження апелянта про порушення судом ст. 11-1 ЦПК України не ґрунтується на матеріалах справи. Зокрема невірним є посилання ОСОБА_1 на те, що позовна заява нею здана 10.08.2015 року через канцелярію суду, так як дана заява зареєстрована в канцелярії суду 11.08.2015 року, згідно штемпелю вхідної кореспонденції суду, і в цей же день здійснено автоматичний розподіл судової справи (Т.1 а.с.31). Жодних доказів про подачу позовної заяви через канцелярію суду саме 10.08.2015 року, ОСОБА_1 не надала.

Посилання апелянта на тривалу відсутність реакції суду на її клопотання про надсилання їй копії заперечення відповідача на позов не свідчать про порушення судом норм процесуального права, так як чинним цивільно-процесуальним законодавством не передбачено обов'язку суду надсилати позивачу копію заперечення відповідача на позов.

Щодо призначення судом першої інстанції експертизи слід зазначити наступне.

Ухвалою Воловецького районного суду від 21.12.2015 року призначено по даній справі судово-економічну експертизу фінансово-кредитних операцій, проведення якої доручено Львівському НДІСЕ (Т.3 а.с.127). На час проведення експертизи провадження у справі зупинено. Після чого матеріали справи були направлені на адресу експертної установи (Т.3 а.с.142). У березні 2016 року на адресу суду першої інстанції надійшло клопотання судового експерта щодо погодження строків проведення експертизи, в якому запропоновано орієнтований строк початку виконання такої експертизи - червень 2017 року (Т.3 а.с.145). Судом першої інстанції повідомлено експерта про відсутність згоди на проведення експертизи у запропоновані терміни (Т.3 а.с.147) та відновлено провадження про справі після повернення такої з експертної установи (Т.3 а.с.150). Колегія суддів погоджується з такими діями суду, оскільки проведення експертизи більш ніж через рік з моменту її призначення не ґрунтується на принципі розгляду справи в розумні строки (ст.6 ЄКЗПЛ

Не може братися до уваги посилання апелянта на неналежну оцінку судом матеріалів кредитної справи через те, що такі були надані відповідачем без опису, не прошиті і не пронумеровані, так як на вимогу суду відповідачем надавалася не сама кредитна справа, а її копія, що допускається згідно з ч.2 ст. 64 ЦПК України. Такі копії можуть надаватися в довільному порядку без дотримання вимог щодо опису, прошиття та нумерації.

Підлягають відхиленню і доводи апеляції щодо не підтвердження факту видачу їй кредиту, так як кредитний договір може бутив визнаний недійсним через невідповідність його умов законодавству України саме на момент його укладення. Обставина, на яку посилається апелянт (навіть за умови її доведеності) фактично стосується вже виконання умов договору, а відтак в будь-якому разі не може бути підставою для визнання недійсним кредитного договору чи його умови.

Щодо апеляційної скарги ОСОБА_1 на додаткове рішення від 14.06.2016 року, то більшість її доводів є ідентичними доводам її апеляційної скарги на рішення Воловецького районного суду від 22.04.2016 року, і таким доводам колегією суддів вже надана правова оцінка.

Стосовно посилання ОСОБА_1 на невирішення судом всіх її позовних вимог згідно уточненої позовної заяв, колегія суддів констатує наступне.

Дійсно, п.1 уточненої позовної заяви ОСОБА_1 просила визнати порушеним її право як споживача фінансових послуг. Разом з тим, колегія суддів вважає, що вимога про визнання порушеним права споживача не являється самостійним та належним способом захисту цивільного права (ст. 16 ЦК України). Зазначена вимога є фактично підставою інших пред'явлених ОСОБА_1 позовних вимог про визнання правочинів недійсними. В такому випадку, суд повинен в мотивувальній частині рішення встановити чи наявні такі порушення прав позивача як споживача, що можуть тягнути за собою визнання кредитного договору недійсним, і в залежності від цього вирішити позовні вимоги про визнання правочинів недійсними. Додатково зазначати в резолютивній частині рішення про результат розгляду вимоги про визнання порушеним права споживача в такому випадку не має потреби. Тобто, судом вирішено по суті всі позовні вимоги ОСОБА_1, які відповідають встановленим законодавством способам захисту порушеного права.

Щодо розгляд питання про ухвалення додаткового рішення без належного повідомлення ОСОБА_1 та відсутності такого рішення в ЄДРСР, то самі по собі дані порушення не призвели до неправильного вирішення справи, а відтак не можуть бути підставою для зміни чи скасування додаткового рішення (ч.3 ст. 309 ЦПК України)

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову, а доводи апеляційних скарг не спростовують даного висновку суду першої інстанції, що відповідно до ст. 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційних скарг та залишення рішення і додатного рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Воловецького районного суду від 22 квітня 2016 року та додаткове рішення Воловецького районного суду від 14 червня 2016 рокузалишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді