Рішення № 69051699, 15.09.2017, Краматорський міський суд Донецької області

Справа № 234/13519/16-ц

Провадження № 2/234/265/17

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2017 року м. Краматорськ

Краматорський міський суд Донецької області в складі: головуючого судді Пікалової Н.М., при секретарі Романенко К.П., представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, представника відповідача - Андрейківа О.В. , Тарана М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» про визнання договору недійсним,-

ВСТАНОВИВ:

В Краматорський міський суд надійшов позов ОСОБА_6 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» про визнання договору недійсним.

В позовній заяві зазначено, що 01.11.2011 року між ОСОБА_6 - лізингоодержувачем та ТОВ «Порше Лізинг Україна» - лізингодавцем було укладено договір фінансового лізингу № 00003772 від 01.11.2011 року (надалі Договір фінансового лізингу) згідно якого ТОВ «Порше мобіліті» передало мені у фінансовий лізинг автомобіль марки - VolksWagen, модель - Golf 6 1.6 I TDI CR, номер шасі (кузова, рами) - НОМЕР_3, рік виробництва - 2011, колір - чорний, державний номер - НОМЕР_4, вартість якого згідно акту прийому передачі до договору лізингу № 00003772 від 01.11.2011 року складала 241408,43 грн.

Договором № 00003772 від 01.11.2011 року встановлено еквівалент вартості майна в розмірі еквіваленту 30119,58 дол. США, сплату авансового внеску в розмірі еквіваленту 9035,87 дол. США, обсязі фінансування в розмірі еквіваленту 21083,71 дол. США, еквівалент залишкової вартості в розмірі 4517,94 дол. США, визначено строк лізингу в обсязі 60 місяців та встановлено кількість 60 лізингових платежів, еквівалент лізингового платежу в розмірі 544,75 дол. США та еквівалент адміністративного платежу в розмірі 451,79 дол. США.

Згідно договору усі платежі, що підлягають сплаті, повинні бути виплачені в гривнях і підлягають розрахунку: 1) За відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквівалентів у дол. США, визначених за договором відповідно до пунктів 6.3, та 2) відповідно до п.6.4.2 (якщо застосовується) Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу.

Зобов'язання (вказані еквіваленти в дол. США) лізингоодержувача на момент доставки об'єкта лізингу будуть виражені у гривнях у Акті прийому-передачі, який є невід'ємною частиною Договору про фінансовий лізинг. Наступні розрахунки у гривнях будуть здійснюватись лізингодавцем та вказуватись у рахунках, що підлягають сплаті лізингоодержувачем.

Відповідно до видаткової накладної № 0000000517 від 07.11.2011 року ТОВ «Порше Лізинг Україна» у ТОВ «Фортуна - ЛТД» було придбано автомобіль марки - VolksWagen, модель - Golf 6 1.6 I TDI CR, номер шасі (кузова, рами) - НОМЕР_3, рік виробництва - 2011, колір - чорний, вартість якого згідно акту прийому передачі до договору лізингу № 00003772 від 01.11.2011 року складала 241408,43 грн. згідно рахунку-фактури ДС-80922 від 03.11.2011 року.

У відповідності до видаткової накладної № 002497 від 11.11.2011 року за договором лізингу № 00003772 від 01.11.2011 року передано мені, про що сторонами 11.11.2011 року складено акт-прийому передачі до договору № 00003772 від 01.11.2011 року.

Актом прийому передавання визначено, що лізингодавець на підставі договору лізингу № 00003772 від 01.11.2011 року поставив наступний предмет лізингу:

автомобіль марки - VolksWagen, модель - Golf 6 1.6 I TDI CR, номер шасі (кузова, рами) - НОМЕР_3, рік виробництва - 2011, колір - чорний, державний номер - НОМЕР_4, вартість якого згідно акту прийому передачі до договору лізингу № 00003772 від 01.11.2011 року. Одночасно в акті вказано вартість об'єкту лізингу 241408,43 грн.; авансовий платіж у розмірі 72422,50 грн.; обсяг фінансування у розмірі 132774,65 грн.; залишкову вартість у розмірі 36211,29 грн., щомісячний платіж який складає 4366,17 грн. та адміністративні витрати у розмірі 3621,08 грн.

Враховуючи викладене залишкова вартість об'єкта лізингу після сплати авансового внеску в розмірі 72422,50 грн. складається з обсягу фінансування у розмірі 132774,65 грн. та залишкової вартості у розмірі 36211,29 грн., що разом становлять 168985,94 грн., а розмір щомісячного платежу складає 4366,17 грн.

Вважає, що зазначений Договір фінансового лізингу має бути визнаний судом недійсним за наступних підстав.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону України "Про захист прав споживачів" містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

По-перше: згідно п. 3.2 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу, які є нівід?ємною частиною спірного Договору фінансового лізингу Порше Лізинг Україна придбаває Об?єкт лізингу (отримує право власності на Об?єкт лізингу) та передає Лізингоодержувачу Об?єкт лізингу на умовах фінансового лізингу згідно з положеннями застосовного українського законодавства та цього Контракту.

При цьому, відповідач, не надав суду належних та допустимих доказів того, що він виконав зазначені умови спірного Договору фінансового лізингу та придбав у власність Об?єкт лізингу.

Так, з наданих до позову матеріалів вбачається, що Об?єкт лізингу придбало у свою власність ТОВ «Порше Мобіліті», яке не є строною спірного Договору фінансового лізингу. Згідно видаткової накладної № 0000000517 вівд 07.11.11 року платником за Об?єкт лізингу є ОВ «Порше Мобіліті», відповідно до Акту приймання-передачі автомобіля від 07.11.2011 року Покупцем є ТОВ «Порше Мобіліті», при чому зазначений акт не підписано представником ТОВ «Порше Мобіліті» та на ньому відсутня печатка ТОВ «Порше Мобіліті». При цьому, передав позивачу автомобіля у користування згідно акту приймання передачі саме ТОВ «Порше Лізинг Україна». Однак, будь-яких неалежних та допустимих доказів щодо правовідносин ТОВ «Порше Лізинг України» та ТОВ «Порше Мобіліті» з придбання у власність ТОВ «Порше Лізинг Україна» об?єкта лізингу не надано. Також не надано суду документів про придбання об?єкту лізингу у ТОВ «Фортуна-ЛТД».

Таким чином, ТОВ «Порше Лізинг Україна» не укладало с ТОВ «Фортуна -ЛТД» договір на поставку автомобіля, а тому не виконало вимог конвенції УНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг, до якої Україна приєдналася відповідно до ЗУ № 3301-IV «Про приєднання України до конвенції про міжнародний фінансовий лізинг».

Відповідно до частини 1 статті 60 ЦП України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно ч.2 ст.59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, наміри ТОВ «Порше Лізинг Україна» під час укладення спірного Договору фінансового лізінгу не були направлені на реальне настання його наслідків в частині отримання ТОВ «Порше Лізинг Україна» у свою власність Об?єкта лізингу, що є порушенням принципу добросовісності, наслідком якого є омана споживача. ТОВ «Порше Лізинг Україна» передав мені у лізинг автомобіль, який не придбавав.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається інформація для здійснення свідомого вибору. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність, що вводить споживача в оману або агресивною.

Крім того, положеннями ч. 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. При цьому, відповідно до вимог ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності…Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

По-друге: Згідно пункту 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

З наданих ТОВ «Порше Лізинг Україна» не можливо встановити наявності ліцензії у відповідача для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що свідчить про відсутність такого дозволу (ліцензії), та що суперечить вимогам законодавства.

По-третє: як вбачається з Графіку погашення покриття витрат та виплати платежів (План відшкодування), що є невід'ємним додатком до спірного Договору фінансового лізингу, всі суми зазначені в «доларах США», а Рахунки за весь період дії договору виставлені «у гривні України».

Згідно ч. 2ст. 524 ЦК України, сторони можуть визначити еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, а згідно ст. 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу.

При цьому, товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» у жодному з Рахунків надісланих на мою адресу не зазначено обмінного курсу банку на момент виставлення рахунку, на підставі якого розраховано гривневий еквівалент, що унеможливлює перевірку відповідності нарахованих ТОВ «Порше Лізинг Україна» сум до сплати у відповідності до курсу валют, який діяв на момент розрахунку та вирахування в цілому суми заборгованості.

Складання графіку (Плану відшкодувань) лише у валюті без визначення курсу валюти унеможливлює визначення розміру майбутніх платежів у гривні на час підписання спірного договору фінансового лізингу, унеможливлюють на час підписання спірного Договору фінансового лізингу визначити сукупну вартість товару/послуг, як це передбачено Законом України «Про захист прав споживачів».

Про зазначені обставини позивачу стало відомо з висновків експертної організації - аудиторської фірми «Галар-Аудит» від 21.09.2014 року, де зазначено, що «Розмір платежів, що підлягали сплаті Лізингоотримувачем» визначався в іноземній валюті на день укладення Договору про фінансовий лізинг №00003772 і зазначалися у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування). В подальшому Лізингоотримувач мав здійснювати платежі на користь Компанії у гривні, розмір яких повинен розраховуватися шляхом застосування до еквівалентів платежів у іноземній валюті, вказаних у Графіку, чинного на момент виставлення рахунка обмінного курсу банку, зазначеному у Договорі № 00003772. Тобто за відсутності у рахунках ТОВ «Порше Лізинг Україна» обмінного курсу банку на момент виставлення рахунку, неможливо розрахувати суму заборгованості Лізингоотримувача у національній валюті - гривні за лізинговими платежами як на час укладення Договору № 00003772, так і на теперішній час. Таким чином, дослідивши умови Договору про фінансовий лізинг від 01.11.2011 року № 00003772, неможливо визначити на їх підставі сукупну вартість лізингових платежів, як це передбачено Законом України «Про захист прав споживачів».

Отже, закріплення в умовах договору та встановлення в графіку погашення (плану відшкодування) платежів в іноземній валюті при відсутності визначення курсу в щомісячних платіжках є порушенням принципу добросовісності при укладенні договору, унеможливлює розрахування суми заборгованості Лізингоотримувача у національній валюті - гривні за основною та додатковою сумою як на час укладення Договору фінансового лізингу, так і на теперішній час, є несправедливими, та такими що призводить до суттєвого дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду лізингоотримувача.

Згідно положень ч.ч. 1, 2, 5 ст, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Статтею 15 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено право споживача на інформацію про продукцію, а саме на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги).

По-четверте: відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

При цьому спірний Договір фінансового лізингу нотаріально посвідчено при його укладанні не було, не посвідчується він і до теперішнього часу.

Таким чином у суду є всі підстави визнати спірний договір фінансового лізингу недійсним/нікчемним та застосувати до спірних правовідносин наслідки недійсності та нікчемності правочину, передбачені ст. 216, яка встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

З врахуванням положень ст.216 ЦК України, вважаю, що суд має застосувати наслідки недійсності спірного правочину, повернувши сторони в первісний стан стягнувши з ТОВ «Порше Лізинг Україна» на мою користь суму авансового платежу в розмірі 9035,87 доларів США, 16887,25 доларів США- фактично сплачених мною лізингових платежів, зобов'язавши мене повернути Лізингодавцеві Об?єкт лізингу. Просить визнати недійсним договір фінансового лізингу № 00003772 від 01.11.2011 року, укладений між ТОВ «Порше Лізинг Україна, та мною, ОСОБА_6.

Застосувати наслідки недійсності та нікчемності правочину до договору фінансового лізингу № 00003772 від 01.11.2011 року, повернувши сторони в первісний стан, стягнувши з ТОВ «Порше Лізинг Україна», ЄДРПРОУ 35571472, на мою, ОСОБА_6, користь суму авансового платежу в розмірі 9035,87 доларів США, 16887,25 доларів США- фактично сплачених мною лізингових платежів, а всього 25923,12 доларів США, що за курсом НБУ на час звернення складає 674 519,58 грн., зобов'язавши мене повернути Лізингодавцеві Об?єкт лізингу - автомобіль марки - VolksWagen, модель - Golf 6 1.6 I TDI CR, номер шасі (кузова, рами) - НОМЕР_3, рік виробництва - 2011, колір - чорний, державний номер - НОМЕР_4.

В судовому засіданні представники позивача позов підтримали та просили його задовольнити.

В судовому засіданні представники відповідача заперечували проти позову і суду пояснили, що відповідно до ч.1 ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, окрім іншого, такі питання: чи є інші фактичні дані (пропущений строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Стаття 256 ЦК України встановлює, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Між Відповідачем та Позивачем 01.11.2011 р. укладено Договір про фінансовий лізинг № 00003772 (надалі за текстом - «Договір»), відповідно до якого Відповідач зобов'язався передати у розпорядження Позивача об'єкт лізингу - транспортний засіб типу VW Golf 6 1,6 I TDI CR, 2011 року виробництва, шасі НОМЕР_3, двигун № НОМЕР_2 (надалі за текстом - «Об'єкт лізингу»), а Позивач зобов'язався прийняти Об'єкт лізингу і сплатити суму коштів за Договором шляхом здійснення платежів відповідно до Договору та згідно із Графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів (надалі за текстом - «План відшкодування»), що становить невід'ємну частину Договору, на загальну суму, що становить еквівалент у гривні 30 119,58 доларів США, не враховуючи авансового платежу на суму, що становить еквівалент 9 035,87 доларів США.?

Окрім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, висловленій ним у справі за №6-2469цс16 вказано, що порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той Факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Твердження Позивача про те, що з висновків експертної організації аудиторської фірми «Галар-Аудит» від 21.09.2014 р. йому стало відомо, що «складання графіку лише у валюті без визначення курсу валюти унеможливлює визначення розміру майбутніх платежів у гривні на час підписання спірного договору фінансового лізингу, унеможливлюють на час підписання спірного Договору фінансового лізингу визначити сукупну вартість товару/послуг, як це передбачено Законом України «Про захист прав споживачів», є надуманими та не відповідають фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.

При підписанні Договору про фінансовий лізинг, на першій сторінці договору зазначається, що усі платежі, що підлягають сплаті, повинні бути сплачені в гривні і підлягають розрахунку: 1) за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквівалентів в дол. США, визначених вище, відповідно до п. 6.3 та 2) відповідно до п. 6.4.2 (якщо застосовується).

Крім того, в самому графіку погашення зазначається, що лізингові платежі повинні бути сплачені на підставі рахунку Відповідача за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквівалентів дол. США, визначених вище, відповідно до пунктів 6.3 та 6.3.1 Загальних комерційних умов.

В п. 20.2 Договору встановлено, що підписуючи цей Контракт, Позивач підтверджує те, що Відповідач надав вичерпну інформацію щодо всіх наявних варіантів фінансування з урахуванням свого фінансового становища, а також їхні переваги і недоліки.

Також, в п. 20.6 Договору зазначається, що Сторони цим досягай згоди щодо всіх істотних умов Контракту. Сторони, а також уповноважені представники Сторін, повністю усвідомлюють зміст Контракту, терміни та поняття, що вживаються у Контракті, погоджуються на умови Контракту та повністю усвідомлюють значення та наслідки своїх дій.

З викладеного вбачається, що Позивач належним чином був ознайомлений зі всіма умовами Договору, порядком сплати лізингових платежів та відповідальності у випадку порушення умов Договору.

Главою 53 ЦК України встановлений порядок укладення, зміни та розірвання договору. Так, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягай згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).

Моментом укладення договору є одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції (ст. 640 ЦК України).

Згідно зі ст. 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Так, воля особи виявляється в її діях (поведінці, мовчанні), та, враховуючи, що відповідно до чинного законодавства та звичаїв ділового обороту акцепт (прийняття пропозиції) вчиняється шляхом підписання особою запропонованих умов договору, або шляхом відправлення листа, телеграми тощо з відповіддю про прийняття пропозиції, або шляхом вчинення конклюдентних дій чи мовчання, або шляхом вчинення особою, яка одержала оферту (пропозицію), дій на виконання оферти, а саме - сплата належної суми грошей в нашому випадку.

Крім того, сам Позивач у своїй позовній заяві до Дніпровського районного суду м. Києва вказує про те, що

- «до 31.03.2014 р. ним регулярно здійснювались проплати лізингових платежів»; «дізнатися причини або фактично виплатити борг не мав фізичної можливості у зв'язку з проведенням на території Донецької області Антитерористичної операції».

З викладеного вбачається, що Позивач своїми конклюдентними діями починаючи з моменту укладення Договору до 31.03.2014 р. підтверджує те, що йому було відомо про порядок та умови сплати лізингових платежів за Договором.

Посилання Позивача на Закон України «Про захист прав споживачів» щодо неможливості визначити сукупну вартість лізингових платежів є необгрунтованими, оскільки ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», встановлює обов'язок кредитодавця перед укладенням договору про надання споживчого кредиту повідомити споживача у письмовій формі про: орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту.

Однак, між Сторонами не укладався договір про надання споживчого кредиту, а тому посилання Позивача на відповідні статті Закону України «Про захист прав споживачів» є необгрунтованими.

Відповідно до ч.4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, с підставою для відмови у позові.

Таким чином, враховуючи те, що Договір про фінансовий лізинг між Сторонами було укладено 01.11.2011 року, а Позивач звернувся до суду в 2016 році, останній в свою чергу пропустив строк позовної давності встановлений чинним законодавством у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 Цивільного процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 2 ст. 59 Цивільного процесуального кодексу України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу..

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може гуртуватися на припущеннях. Просять застосувати строки спливу позовної давності і в задоволенні позову відмовити.

Суд заслухавши пояснення представників позивача, представників відповідача, вивчивши матеріали цивільної справи, вважає, що позов підлягає задоволенню.

Суд встановив, що 01.11.2011 року між ОСОБА_6 - лізингоодержувачем та ТОВ «Порше Лізинг Україна» - лізингодавцем було укладено договір фінансового лізингу № 00003772 від 01.11.2011 року (надалі Договір фінансового лізингу) згідно якого ТОВ «Порше мобіліті» передало мені у фінансовий лізинг автомобіль марки - VolksWagen, модель - Golf 6 1.6 I TDI CR, номер шасі (кузова, рами) - НОМЕР_3, рік виробництва - 2011, колір - чорний, державний номер - НОМЕР_4, вартість якого згідно акту прийому передачі до договору лізингу № 00003772 від 01.11.2011 року складала 241408,43 грн.

Договором № 00003772 від 01.11.2011 року встановлено еквівалент вартості майна в розмірі еквіваленту 30119,58 дол. США, сплату авансового внеску в розмірі еквіваленту 9035,87 дол. США, обсязі фінансування в розмірі еквіваленту 21083,71 дол. США, еквівалент залишкової вартості в розмірі 4517,94 дол. США, визначено строк лізингу в обсязі 60 місяців та встановлено кількість 60 лізингових платежів, еквівалент лізингового платежу в розмірі 544,75 дол. США та еквівалент адміністративного платежу в розмірі 451,79 дол. США.

Згідно договору усі платежі, що підлягають сплаті, повинні бути виплачені в гривнях і підлягають розрахунку: 1) За відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквівалентів у дол. США, визначених за договором відповідно до пунктів 6.3, та 2) відповідно до п.6.4.2 (якщо застосовується) Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу.

Зобов'язання (вказані еквіваленти в дол. США) лізингоодержувача на момент доставки об'єкта лізингу будуть виражені у гривнях у Акті прийому-передачі, який є невід'ємною частиною Договору про фінансовий лізинг. Наступні розрахунки у гривнях будуть здійснюватись лізингодавцем та вказуватись у рахунках, що підлягають сплаті лізингоодержувачем.

Відповідно до видаткової накладної № 0000000517 від 07.11.2011 року ТОВ «Порше Лізинг Україна» у ТОВ «Фортуна - ЛТД» було придбано автомобіль марки - VolksWagen, модель - Golf 6 1.6 I TDI CR, номер шасі (кузова, рами) - НОМЕР_3, рік виробництва - 2011, колір - чорний, вартість якого згідно акту прийому передачі до договору лізингу № 00003772 від 01.11.2011 року складала 241408,43 грн. згідно рахунку-фактури ДС-80922 від 03.11.2011 року.

У відповідності до видаткової накладної № 002497 від 11.11.2011 року за договором лізингу № 00003772 від 01.11.2011 року передано мені, про що сторонами 11.11.2011 року складено акт-прийому передачі до договору № 00003772 від 01.11.2011 року.

Актом прийому передавання визначено, що лізингодавець на підставі договору лізингу № 00003772 від 01.11.2011 року поставив наступний предмет лізингу:

автомобіль марки - VolksWagen, модель - Golf 6 1.6 I TDI CR, номер шасі (кузова, рами) - НОМЕР_3, рік виробництва - 2011, колір - чорний, державний номер - НОМЕР_4, вартість якого згідно акту прийому передачі до договору лізингу № 00003772 від 01.11.2011 року. Одночасно в акті вказано вартість об'єкту лізингу 241408,43 грн.; авансовий платіж у розмірі 72422,50 грн.; обсяг фінансування у розмірі 132774,65 грн.; залишкову вартість у розмірі 36211,29 грн., щомісячний платіж який складає 4366,17 грн. та адміністративні витрати у розмірі 3621,08 грн.

Враховуючи викладене залишкова вартість об'єкта лізингу після сплати авансового внеску в розмірі 72422,50 грн. складається з обсягу фінансування у розмірі 132774,65 грн. та залишкової вартості у розмірі 36211,29 грн., що разом становлять 168985,94 грн., а розмір щомісячного платежу складає 4366,17 грн.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Отже, об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Такі способи захисту передбачені статтею 16 ЦК України.

Ст.1 Закону України «Про фінансовий лізинг» від 16 грудня 1997 року № 723/97- ВР (далі - Закон 723/97- ВР ) визначено фінансовий лізинг як вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

Згідно до положень цієї статті зазначеного закону за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ст. 2 Закону 723/97- ВР відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Предметом договору лізингу, згідно ст.3 цього ж Закону може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Ст.6 Закону 723/97- ВР встановлені вимоги до договору фінансового лізингу, за якими договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу визначені:

- предмет лізингу;

-строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу);

- розмір лізингових платежів;

- інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має

В установчій частині договору платіж за оформлення договору визначений першочерговий одноразовий платіж розмір якого погоджений між сторонами та який входить до складу першого платежу, що підлягає сплаті лізигноодержувачем на розрахунковий рахунок лізингодавця за організаційні заходи пов'язані з підготовкою, перевіркою, розглядом документів та укладенням договору, а також за здійснення необхідних дій лізингодавця, які пов'язані передачею предмету лізингу лізингоодержувачу, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Розмір платежу за оформлення договору становить 10% від погодженої вартості предмету лізингу.

Згідно до договору про фінансовий лізинг ,вартість обєкту лізингу -еквівалент 30119,58 дол.США.,згідно до акту прийому передачі автомобіля -вартість обєкту лізингу становить 241408,43 грн.

На підставі наданих позивачем розрахункових документів про оплату встановлено, що в день укладення договору 01.11.2011 року позивачем на виконання умов договору на рахунок відповідача був сплачений перший платіж згідно умов договору фінансового лізингу.

На виконання умов договору позивачем отримано примірник договору разом з додатком № 1, в яких зазначено марку/модель, комплектацію, об'єм/тип двигуна, тип КПП, привід, бажаний колір та вартість предмету лізингу.

Спірний договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи не був нотаріально посвідчений.

У зв'язку з укладенням договору фінансового лізингу між позивачем та відповідачем виникли правовідносини, які регулюються (окрім положень Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку) Законом України «Про захист прав споживачів», так як вказаний Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживача, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до положень ч 2 ст. 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору

Згідно вимог статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

При тому, що відносини які виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставки, до цих правовідносин застосовуються наслідки недійсності правочину, передбачені ст.215 ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст.203 ЦК України.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. 3ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін, або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Ч. 1 ст. 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Стаття 18 Закону України "Про захист прав споживачів" містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

За змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Аналізуючи положення укладеного договору на їх відповідність чинному законодавству суд вважає, що сплата платежу за оформлення договору451,79 дол США відповідно до лізингового договору, відповідно до параграфу «Визначення термінів» договору за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою, перевіркою, розглядом документів для укладення Договору, а також за здійснення необхідних дій Лізингодавця, які пов'язані з передачею Предмета лізингу Лізингоодержувачу, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату, а також положення, передбачені п.12.1 ст.12 договору, де встановлено, що при розірванні договору в будь-якому випадку, навіть за невиконання зобов'язання відповідачем, цей платіж не повертається, є несправедливими тому що встановлена вартість послуг за оформлення які позивач оплатив відповідачеві, не відповідає обсягу робіт, які отримав споживач. Суд вважає, що ця сума є значно завищеною, оскільки відповідач фактично не поніс інших витрат на організаційні заходи, пов'язані з підготовкою та укладенням даного договору, крім витрат на роздруківку тексту договору та заповнення декількох рядків та реквізитів лізинг одержувача у тексті договору рукописним текстом. Доказів понесення затрат на такі витрати відповідачем суду не надано. Відповідач не обґрунтував співмірність розміру платежу за організацію, підготовку та укладення даного договору виконаній послузі, яка не є лізинговим платежем. Такі умови договору є несправедливими. Також цим положенням договору фактично забезпечено захист інтересів лише лізингодавця і вказане свідчить про очевидну дисбаланс між правами та обов'язками сторін.

Частиною 2ст.16 ЗУ «Про фінансовий лізинг» визначено, що лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

З наведеного вбачається, що чинним законодавством не передбачено лізинговий платіж пов'язаний з укладенням самого Договору фінансового лізингу.

Відповідно до пп.2 п.6ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» у разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача договір може бути визнаний недійсним у цілому.

Оскільки за умовами спірного Договору лізингу, виконання зобов'язання відповідача за ним ставиться в залежність від факту внесення позивачем «платежу за оформлення договору» за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору, наявні підстави для визнання договору недійсним в цілому.

Суд дійшов висновку, що умови укладеного з відповідачем договору фінансового лізингу є несправедливими по відношенню до позивача, як споживача послуг, і по іншим пунктам договору.

Так, положення договору, також не відповідають нормам ст.18 ч.3 п.13 Закону України «Про захист прав споживачів», тому що зазначені умови договору дають право лізингодавцю можливість збільшувати ціну без надання споживачеві права на розірвання договору в разі збільшення ціни порівняно з тою, що була погоджена н момент укладення договору.

В порушення ч.3 п.12 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.6 Закону України «Про фінансовий лізинг» в договорі не визначено предмет договору лізингу, оскільки договірне визначення не відповідає поняттю індивідуально визначеної речі не містить індивідуально визначені ознаки транспортного засобу ( рік випуску,№ кузову, комплектація).

В порушення ст.ст.6,12 Закону України « Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» відповідачем не було подано достовірної інформації про порядок сплати податків і зборів за рахунок фізичної особи, результаті отримання фінансової послуги та реквізити органу, який здійснює регулювання ринків фінансових послуг, а також реквізити органів з питань захисту прав споживачів.

Неузгодження з позивачем графіку лізингових платежів, неузгодження строків внесення та умови взаєморозрахунків порушує право позивача на отримання повної та достовірної інформації про фінансову послугу, в порушення п.15 закону «Про захист прав споживачів», а ст.ст. 6,12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Також, в порушення ст.808 ЦК України в договорі, при умовах усунення лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності продукції, при тому що вибір продавця предмету лізингу здійснює відповідач, відсутні будь-які відомості про продавця товару та його повну назву та місцезнаходження, куди має звертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару.

Відповідно до положень ч 2 ст. 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до висновків експертної організації - аудиторської фірми «Галар-Аудит» від 21.08.2014 року «Розмір платежів, що підлягали сплаті Позичальником визначався в еквіваленті валюти на день укладення Договору про фінансовий лізинг від 01.11.2011 року № 00003772 і зазначався у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів(План відшкодування). В подальшому Лізингоотримувач мав здійснювати платежі на користь Компанії у гривні, розмір яких повинен розраховуватися шляхом застосування еквівалентів платежів у іноземній валюті. Вказаних в Графіку, чинного на момент виставлення рахунка обмінного курсу банку, зазначеного у Договорі . Тобто за відсутності у рахунках ТОВ «Порше Лізинг Україна» обмінного курсу банку на момент виставлення рахунку, неможливо розрахувати суму заборгованості Лізингоотримувача у національній валюті - гривні за лізинговими платежами як на час укладення договору, так і на теперішній час. Таким чином, дослідивши умови Договору про фінансовий лізинг від 01.11.2011 року неможливо визначити на їх підставі сукупну вартість лізингових платежів, як це передбачено Законом України «Про захист прав споживачів».

Суд приймає зазначені висновки експертної організації, як належні та допустимі докази, та як такі, що в сукупності з іншими доказами, що є у справі, свідчать про доведеність вимог ОСОБА_6 в цій частині.

Отже, суд приходить до висновку що закріплення в умовах договору та встановлення в графіку погашення еквіваленту суми в іноземній валюті, а саме: 544,75 доларів США за відсутності визначення курсу в щомісячних платежах є по-перше: порушенням норм чинного законодавства, про що зазначалося вище; по-друге: порушенням принципу добросовісності при укладенні договору, що унеможливлює розрахування суми заборгованості Позивача у національній валюті - гривні за основною та додатковою сумою кредиту і нарахованими відсотками як на час укладення договору, так і на теперішній час, є несправедливими, та такими що порушують принцип добросовісності, призводить до суттєвого дисбалансу договірних прав та обов'язків, та завдає шкоди споживачеві.

Згідно положень ч.ч. 1, 2, 5 ст, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Статтею 15 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено право споживача на інформацію про продукцію, а саме на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги).

Згідно ч. 4 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова установа під час надання інформації клієнту зобов'язана дотримуватися вимог законодавства про захист прав споживачів.

Виходячи із положень, викладених в п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню. Вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

Така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.12.2015 року у справі № 6-766цс15, а саме, що згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню. Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Укладений між сторонами договір фінансового лізингу, предметом якого визначений транспортний засіб, є змішаним договором, тому що містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, але в порушення ст.799 ЦК України не був нотаріально посвідчений.

Таким чином, на підставі досліджених доказів, судом правильно встановлено, що укладений між сторонами договір фінансового лізингу №00080 є нікчемним.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ч. 1 ст. 236 ЦК України).

Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Суд вважає, що вимога відповідача про застосування строків позовної давності не може бути задоволена з таких підстав, що позивач вже в 2015 році звертався до суду з вимогами про визнання договору недійсним, але з інших підстав. Цивільний позов був розглянутий та винесено Рішення. Початком перебігу строку є день, коли особа довідалась або повинна була (могла) довідатися про порушення свого права (ст. 263 ЦК).

Таким чином, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

Для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Крім того до суду надано звіт незалежного аудитора в якому зазначено, що дослідивши умови Договору про фінансовий лізинг від 01.11.2011 року неможливо визначити на їх підставі сукупну вартість лізингових платежів, як це передбачено Законом України «Про захист прав споживачів». Саме цей звіт надав позивачу можливість зрозуміти , що його ошукано як споживача і звернутися до суду з цими позовними вимогами. Що стосується пропуску строку позовної давності, то суд дійшов висновку про те, що позивачем не пропущені строки позовної давності, оскільки порушення його прав носить триваючий характер, тому звернувшись до суду в вересні2016 року з позовом ОСОБА_6 дотрималася встановленої ст. 257 ЦК України загальної позовної давності.

Відповідно до рішення Конституційного суду України № 15-рп\2011 від 10.11.2011 року держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів(послуг, робіт).

З огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору.

Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Відповідно до ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 10, 88, 131, 213, 215 ЦПК України, ст. 216, 220, 628, 779, 806 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживача», Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Законом України «Про фінансовий лізинг» , суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_6 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» про визнання договору недійсним задовольнити повністю.

Визнати договір фінансового лізингу № 00003772 від 01.11.2011 року укладений між ТОВ «Порше Лізинг Україна» та ОСОБА_6 недійсним.

Застосувати вимоги ст.216 ЦК України до договору фінансового лізингу № 00003772 від 01.11.2011 року, повернувши сторони в первісний стан, стягнувши з ТОВ «Порше Лізинг Україна», ЄДРПОУ 35571472, на користь ОСОБА_6, суму авансового платежу в розмірі 9035,87 доларів США, 16887,25 доларів США- фактично сплачених мною лізингових платежів, а всього 25923,12 доларів США, що за курсом НБУ на час звернення складає 674 519,58 грн., зобов?язавши ОСОБА_6 повернути Лізингодавцеві Об?єкт лізингу - автомобіль марки - VolksWagen, модель - Golf 6 1.6 I TDI CR, номер шасі (кузова, рами) - НОМЕР_3, рік виробництва - 2011, колір - чорний, державний номер - НОМЕР_4.

Стягнути з ТОВ «Порше Лізинг Україна» ЄДРПОУ 35571472 судовий збір в сумі 10117,79 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга на рішення суду подається в Апеляційний суд Донецької області через Краматорський міський суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя:

Рішення ухвалене й надруковане в нарадчій кімнаті в єдиному екземплярі.

Суддя: