Ухвала суду № 69049001, 21.09.2017, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 553/3918/16-ц Номер провадження 22-ц/786/2059/17Головуючий у 1-й інстанції Парахіна Є. В. Доповідач ап. інст. Лобов О. А.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2017 року м. Полтава

Апеляційний суд Полтавської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Лобова О.А.

суддів: Абрамова П.С., Хіль Л.М.

за участю секретаря Колодюк О.П.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м.Полтави від 27 червня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ спільного майна, витребування майна з чужого незаконного володіння та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, суд

в с т а н о в и в :

У листопаді 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, остаточно просила ухвалити рішення, яким визнати спільною сумісною власністю подружжя легковий вантажопасажирський автомобіль марки Мерседес-Бенц, модель Віто 110, 1998 року випуску, чорного кольору, д.н.з. НОМЕР_1; визнати за кожним право на ? частину цього автомобіля; припинити право ОСОБА_3 на ? частину спірного автомобіля зі сплатою йому компенсації вартості його частки у сумі 35 450 грн.; виділити спірний автомобіль ОСОБА_2, визнавши за нею право власності на нього; витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 автомобіль ЗАЗ-ДЕУ Т13110, 2001 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2, і правовстановлюючі документи на нього.

Заявлені вимоги обґрунтовані неможливістю у добровільному порядку вирішити питання щодо поділу спільного автомобіля. Окрім того, за твердженням позивачки, відповідач, її колишній чоловік, безпідставно утримує та користується належним їй автомобілем, придбаним до укладення шлюбу.

У квітні 2017 року ОСОБА_3 пред'явив у суд зустрічний позов, просив ухвалити рішення, яким припинити право ОСОБА_2 на ? частину у праві спільної власності на автомобіль марки Мерседес-Бенц, модель Віто 110, 1998 року випуску, чорного кольору, д.н.з. НОМЕР_1, з присудженням їй компенсації вартості її частки у сумі 35 450 грн.

Рішенням Ленінського районного суду м.Полтави від 27 червня 2017 року позов ОСОБА_2 задоволений частково, позов ОСОБА_3 задоволений.

Автомобіль марки Мерседес-Бенц, модель Віто 110, 1998 року випуску, чорного кольору, д.н.з. НОМЕР_1, визнаний спільною сумісною власністю ОСОБА_2 і ОСОБА_3

За ОСОБА_2 і ОСОБА_3 визнано право власності на ? за кожним на автомобіль марки Мерседес-Бенц, модель Віто 110, 1998 року випуску, чорного кольору, д.н.з. НОМЕР_1.

Припинено право власності ОСОБА_2 на ? частину автомобіля марки Мерседес-Бенц, модель Віто 110, 1998 року випуску, чорного кольору, д.н.з. НОМЕР_1 та визнано за ОСОБА_3 право власності на вказану частину цього автомобіля з виплатою ОСОБА_2 компенсації вартості її частки у сумі 35 450 грн.

У задоволенні інших вимог відмовлено за недоведеністю, вирішено питання судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове про відмову в задоволенні зустрічного позову та про задоволення у повному обсязі первісного позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд вийшов за межі вимог зустрічного позову, визнавши за ОСОБА_3 право власності на ? частину автомобіля марки Мерседес, оскільки така вимога не заявлена.

Суд також неправильно оцінив доводи ОСОБА_2 і зробив помилковий висновок щодо істотності шкоди, яка буде завдана їй у разі позбавлення її права власності на автомобіль марки Мерседес.

Висновки суду про недоведеність вимоги про витребування автомобіля марки ЗАЗ-ДЕУ суперечать фактичним обставинам, які ніким не спростовані.

Окрім того, висновки суду у частині застосування строків давності за вимогами зустрічного позову не ґрунтуються на законі.

Колегія суддів, заслухавши пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити з наступних підстав.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.307, ст.308 ЦПК України апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції вправі відхилити апеляційну скаргу та залишити рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 і ОСОБА_3 з 30 червня 2004 року по 09 листопада 2013 року перебували у зареєстрованому шлюбі. У шлюбі мають малолітню дитину доньку ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка після розірвання шлюбу залишилася проживати з матір'ю.

У 2001 році ОСОБА_2 за особисті кошти придбала у власність автомобіль ЗАЗ-ДЕУ Т13110, 2001 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2.

01 березня 2006 року ОСОБА_2 видала довіреність ОСОБА_4, батькові ОСОБА_3, згідно якої уповноважила останнього володіти, користуватися і розпоряджатися належним їй автомобілем. Довіреність видана без визначення строку її дії.

Під час перебування у шлюбі сторони за спільні кошти придбали автомобіль марки Мерседес-Бенц, модель Віто 110, 1998 року випуску, чорного кольору, д.н.з. НОМЕР_1, який зареєстрований ім'я ОСОБА_3 Після розірвання шлюбу цей автомобіль залишився у користуванні ОСОБА_2

Обидві сторони в порядку ч.2 ст.365 ЦК України внесли на депозит суду кошти у рахунок вартості ? автомобіля Мерседес-Бенц, модель Віто 110, 1998 року випуску, чорного кольору, д.н.з. НОМЕР_1.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 і - у повному обсязі вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що автомобіль марки Мерседес-Бенц, модель Віто придбаний сторонами у шлюбі за спільні кошти і є їхньою спільною сумісною власністю, частки сторін у ньому є рівними. Вирішуючи питання про припинення права власності одного з подружжя на спірний автомобіль, суд першої інстанції прийшов до висновку, що припинення права власності ОСОБА_2 на спірний автомобіль не заподіє істотної шкоди її правам та інтересам, при цьому про можливе порушення свого права на спірний автомобіль ОСОБА_3 довідався після пред'явлення ОСОБА_2 позову до нього. При вирішенні спору про витребування автомобіля ЗАЗ-ДЕУ Т13110, 2001 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2, суд першої інстанції виходив з недоведеності того, що автомобіль вибув з володіння позивачки незаконно та без відповідної правової підстави, а також з недоведеності того, що автомобіль утримується саме ОСОБА_3

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.

Нормами СК України та ЦК України, а також судовою практикою (постанови ВСУ №6-68цс14 від 02 липня 2014 року, №6-2811цс15 від 30 березня 2016 року, №6-1943цс16 від 23 листопада 2016 року, № 6-2565цс16 від 18 січня 2017 року) визначені умови, за яких суд вправі задовольнити вимогу про припинення права одного із співвласників на об'єкт спільної сумісної власності, який є неподільною річчю, а саме: якщо одним із співвласників заявлена така вимога і ним внесені на депозит суду кошти у рахунок відшкодування іншому співвласнику вартості його частки у спільному майні; якщо інший співвласник згоден на припинення його права власності на частину спільного майна з відшкодуванням йому його вартості; у разі незгоди іншого співвласника його право власності може бути припинено в порядку ст..365 ЦК України.

У справі, що розглядається обидві сторони заявили вимогу про припинення права власності іншого співвласника на частину спільної неподільної речі, обидва внесли на депозит суду кошти у рахунок відшкодування вартості половини спірного автомобіля і обидві сторони категорично заперечують проти позбавлення їх права власності на належну кожному з них частку у праві спільної власності на спірний автомобіль.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано вирішив спір в порядку приписів ст..365 ЦК України.

Відповідно до статті 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:

1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;

2) річ є неподільною;

3) спільне володіння і користування майном є неможливим;

4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Аналіз положень статті 365 ЦК України дає підстави для висновку, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Саме ця обставина є визначальною при вирішенні спорів про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.

Наведений правовий висновок сформульований у постанові ВСУ №6-1943цс16 від 23 листопада 2016 року.

Доводи ОСОБА_2 про необхідність залишення у її власності спірного автомобіля зводяться виключно до того, що у неї на утриманні перебуває дитина, яка хворіє і регулярно потребує переміщень на транспорті, у тому числі у зв'язку з її лікуванням. Окрім того, ОСОБА_2 стверджувала, що має необхідність у цьому автомобілі, оскільки займається підприємницькою діяльністю.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 відновила свою підприємницьку діяльність лише 09 серпня 2017 року, тобто після пред'явлення ОСОБА_3 зустрічного позову (а.с.195 і зворот).

Стосовно наявності у ОСОБА_2 дитини на утриманні, то ОСОБА_3 перебуває у шлюбі і також має на утриманні двох малолітніх дітей (цей факт ніким не заперечується), приймає участь як батько в утриманні спільної з ОСОБА_2 дитини - доньки ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, хоча між сторонами і мається судовий спір з цього питання.

Колегія суддів визнає, що при вирішенні спору суд першої інстанції, виконавши вимоги ст..212 ЦПК України, зробив правильний висновок про те, що припинення права ОСОБА_2 на її частку у спільній власності на автомобіль не завдасть істотної шкоди її правам та інтересам, оскільки вона має у власності інший автомобіль і неї відсутні об'єктивні непереборні перешкоди для повернення його у своє володіння і користування.

В апеляційній скарзі не наведено нових засобів доказування, які б спростовували правильність такого висновку суду.

Дослідивши зміст квитанції від 10 квітня 2017 року (а.с.108) та беручи до уваги зміст довідки №Д3В60/62-455 від 16 серпня 2017 року (а.с.201), колегія суддів приходить до висновку, що судом дотримані вимоги ч.2 ст.365 ЦК України, оскільки ОСОБА_3 попередньо вніс на депозитний рахунок суду вартість частки ОСОБА_2 у спірному автомобілі.

За змістом положень ст..365 ЦК України задоволення судом вимоги про припинення права на частку у спільному майні у спорі між двома співвласниками призводить до зникнення правовідносин спільної власності та породжує правовідносини з одноосібної приватної власності одного із колишніх співвласників на спірний об'єкт, тобто презюмується автоматичний перехід права власності на певну частку у спільному майні до того із колишніх співвласників, на користь якого вирішений спір.

Дійсно, ОСОБА_3 у своєму позові не ставив вимогу про визнання за ним права власності на частку ОСОБА_2 у спірному автомобілі, проте, зважаючи на задоволення його вимоги про припинення права ОСОБА_2 на частку у спірному автомобілі, указівка у резолютивній частині про визнання за ОСОБА_3 права на ? спірного автомобіля, яка належала ОСОБА_2, не можна розцінювати яки вихід за межі позовних вимог у розумінні положень ст.11 ЦПК України у їх поєднанні з приписами ст..365 ЦК України.

За змістом положень ст.317, ст.319 ЦК власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ч.1 ст.387 ЦК). Тобто витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і таке майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Таким чином, для задоволення віндикаційного позову суд слід встановити сукупність таких обставин: між сторонами відсутні договірні відносини і майно, що належить позивачу на праві власності, вибуло з його володіння поза його волею та перебуває у володінні іншої особи (відповідача) за відсутності відповідної правової підстави.

Наявними у справі належними і допустимими доказами, яким суд першої інстанції дав правильну юридичну оцінку, підтверджується, що у березні 2006 року ОСОБА_2 добровільно на підставі безстрокової довіреності передала у володіння і користування належний їй автомобіль ОСОБА_4, батькові ОСОБА_3, який допитаний як свідок стверджував, що цей автомобіль перебуває у його користуванні. Довіреність на ім'я ОСОБА_4 не скасована у встановленому порядку. Такі факти як укладення відповідачем договорів страхування цивільної відповідальності відносно спірного автомобіля, використання автомобіля для відвідування своєї доньки не є достатніми для того, щоб зробити обґрунтований висновок про те, що ОСОБА_3 без належних правових підстав незаконно утримує належний ОСОБА_2 автомобіль.

Свідок ОСОБА_5, допитаний судом першої інстанції (а.с.99) не авд чітких пояснень про те, що автомобіль ЗАЗ-ДЕУ Т13110, 2001 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2, утримується саме ОСОБА_3, а не його батьком.

Відсутність у декларації ОСОБА_4 (а.с.81) даних про користування ним автомобілем ЗАЗ-ДЕУ Т13110, 2001 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2, також не може бути достатнім доказом того, що реально цей автомобіль перебуває у незаконному володінні ОСОБА_3

Доводи апеляційної скарги у цій частині зводяться, по суті, до незгоди з оцінкою судом доказів.

У постанові ВСУ №6-258цс15 від 23 вересня 2015 року сформульована така правова позиція щодо застосування позовної давності до вимог про поділ майна, що є об'єктом спільної сумісної власності (ст.72 СК України): «Отже, вирішуючи питання перебігу позовної давності, суди мають врахувати, що при визначені початку перебігу позовної давності слід виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя. Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності.»

Заперечуючи проти висновків суду щодо застосування строків давності, ОСОБА_2, разом з тим, не послалася на обставини, які б підтверджували, що об'єктивно ОСОБА_3 мав дізнатися про порушення його права на спірний автомобіль раніше спливу трьох років після розірвання шлюбу. Сам факт перебування автомобіля Мерседес-Бенц, модель Віто 110, 1998 року випуску, чорного кольору, д.н.з. НОМЕР_1, у користуванні ОСОБА_2 за згодою ОСОБА_3 не є тим фактом, який свідчить, що останній звернувся до суду з позовом після сплину строку давності.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції та не містять посилання на обставини, з якими процесуальне законодавство пов'язує скасування чи зміну судового рішення.

Керуючись ст.303, п.1 ч.1 ст.307, ст.308, ст.315, ст.319 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м.Полтави від 27 червня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий О. А.Лобов

Судді П.С.Абрамов

Л.М. Хіль

З оригіналом згідно

Суддя О.А.Лобов