Ухвала суду № 69042831, 20.09.2017, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/1473/17 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач Авраменко Т. М.

УХВАЛА

Іменем України

20.09.2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

головуючої судді Авраменко Т.М.,

суддів: Суровицької Л.В., Чельник О.І.

секретар Бодопрост М.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 02 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» про стягнення депозитного вкладу та нарахованих, але не виплачених відсотків за договором строкового банківського вкладу.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів,

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2013 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до Публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» (далі банк) про стягнення депозитного вкладу та нарахованих, але не виплачених відсотків за договором строкового банківського вкладу.

Зазначав, що 04 січня 2012 року між ним та банком укладено договір (391-550) № ПСГ (391)9114 строкового банківського вкладу «Пенсійний», пунктом 1.1 якого встановлено, що банк приймає на відкритий вкладнику вкладний (депозитний) строковий рахунок грошові кошти у тимчасове користування на умовах терміновості платності та зворотності строком зберігання до 05 липня 2013 року. Відповідно до п.1.2 договору вкладник вносить готівкові кошти або здійснює переказ в безготівковій формі, а банк приймає на відкритий вкладнику вкладний (депозитний) строковий рахунок № 2635 2 305, особовий рахунок № ПСГ (391)9114 суму вкладу у розмірі 51000 грн. Пунктом 1.3 договору передбачено, що вкладник має право збільшувати суму вкладу протягом перших 80% строку дії договору. Поповнення суми вкладу здійснюється вкладником в готівковій формі або шляхом переказу коштів в безготівковій формі на відкритий йому вкладний (депозитний) строковий рахунок на суму не менше ніж 500 грн. для вкладників у національній валюті, 100 доларів США для вкладників у доларах США, 100 євро для вкладників у євро. Протягом дії договору ним було збільшено суму вкладу, а саме: 19 березня 2012 року додатково внесено на депозитний рахунок 2000000 грн.; 17 квітня 2012 року - 49000 грн.; 17 квітня 2012 року - 800000 грн., 18 червня 2012 року - 90000 грн.; 20 червня 2012 року - 10000 грн., всього на загальну суму 3000000 грн. При укладені договору обумовлено та пунктами 2.1, 2.5 визначено, що за використання коштів, розміщених на рахунку банк щомісяця нараховує методом «факт/факт» у валюті вкладу проценти на суму вкладу з розрахунку 24,5% річних та виплачує їх щомісячно через касу банку. Згідно договору банк зобов'язався зарахувати кошти вкладника, виплачувати проценти, забезпечити їх своєчасне повернення по закінченню строку зберігання вкладу або у випадку дострокового припинення його дії з ініціативи вкладника, повідомити вкладника шляхом надіслання письмового обґрунтування про обставини, які перешкоджають банку своєчасно виконати умови договору. Однак, в порушення умов договору та взятих зобовязань банк, не повідомивши його про причини, з листопада 2012 року нараховує, але не виплачує проценти по вкладу, у зв'язку з чим він змушений був 27 листопада 2012 року та 04 грудня 2012 року двічі звертатися до голови правління банку із заявою про виплату процентів та повідомлення про причини невиконання банком договірних зобовязань. Станом на 31 січня 2013 року заборгованість банку по нарахованим, але не виплаченим процентам становить 184924 грн. 65 коп., сума банківського вкладу 3000000 грн.

Просив стягнути з банку на його користь 184924 грн. 65 коп. невиплачених процентів та 3000000 грн. вкладу за договором банківського строкового вкладу «Пенсійний» (391 -550) № ПСГ (391) 9114 від 04 січня 2012 року.

В ході судового розгляду позивач уточнив свої вимоги та просив стягнути з банку в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Банк «Таврика» на його користь 3041308 грн. 20 коп. за договором банківського строкового вкладу «Пенсійний» від 04 січня 2012 року та 500000 грн. моральної шкоди, судові витрати компенсувати за рахунок держави.

Справа розглядалася судами неодноразово. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2015 року рішення Ленінського районного суду м.Кіровограда від 25 березня 2014 року про задоволення позову ОСОБА_2 та ухвала Апеляційного суду Кіровоградської області від 09 грудня 2014 року про залишення рішення суду першої інстанції без змін скасовані, справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції (т.3 а.с.63-65).

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 02 грудня 2015 року в задоволенні позову про стягнення депозитного вкладу та відсотків за договором банківського вкладу відмовлено (т.3 а.с.137-141). Суд дійшов висновку про відсутність передбачених законом підстав для стягнення в судовому порядку на користь позивача депозитного вкладу, оскільки з 20 березня 2013 року повноваження банку виконує уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та діє спеціальний порядок повернення вкладникам коштів під час ліквідації банку. На час ухвалення рішення триває погашення вимог кредиторів третьої черги, а позивач є кредитором четвертої черги.

Додатковим рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 11 січня 2016 року в позові про відшкодування моральної шкоди відмовлено (т.3 а.с.160). Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 09 червня 2016 року апеляційна скарга ОСОБА_2 відхилена, а додаткове рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 11 січня 2016 року залишено без змін (т.3 а.с.200-201).

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду від 02 грудня 2015 року, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, ухвалити нове рішення про задоволення позову. Зазначає, що суд дійшов помилкового висновку, що його вимоги не підлягають задоволенню. Суд, без зясування предмету спору, при наявності порушення його права на безперешкодне отримання банківського вкладу безпідставно відмовив в задоволенні позову, а питання порушення банком умов договору строкового банківського вкладу судом та повернення вкладу його власнику не досліджувались.

В засідання апеляційного суду сторони, які повідомлені про час та місце розгляду справи під розписку (т.4 а.с.11-12,13,14-16, 28-29,34-36), не прибули повторно, причини неявки суду не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи в звязку з їх неявкою в судове засідання не подавали.

За положеннями ст.169 ЦПК України суд відкладає розгляд справи лише в разі першої неявки належним чином повідомленої сторони в судове засідання, якщо вона повідомила про причини неявки, які судом визнано поважними,а в разі повторної неявки в судове засідання незалежно від причини сторони, повідомленої належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів.

Неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи , не перешкоджає розглядові справи (ч.2 ст.305 ЦПК України).

В письмовому запереченні на апеляційну скаргу представник ОСОБА_3 особи просив відхилити апеляційну скаргу та залишити рішення суду першої інстанції без змін (т.4 а.с.19-20).

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 04 січня 2012 року між ПАТ «Банк Таврика» та ОСОБА_2 був укладений договір строкового банківського вкладу «Пенсійний», за умовами якого банк прийняв на відкритий позивачу вкладний (депозитний) строковий рахунок грошові кошти у тимчасове користування до 05 липня 2013 року у загальній сумі 3 000 000 гривень (т.1 а.с.6; 11-13).

Відповідно до пунктів 2.1.?2.5. Договору, Банк зобовязаний щомісячно нараховувати проценти на суму вкладу та щомісячно виплачувати ці нараховані проценти позивачу через касу Банку або шляхом переказу за заявою позивача на його картковий або поточний рахунки.

Постановою Правління Національного банку України від 20 грудня 2012 р. № 548 «Банк Таврика» віднесено до категорії неплатоспроможних, а рішенням №33 від 20 грудня 2012 року виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 20 грудня 2012 року розпочато процедуру виведення цього банку з ринку та здійснення в ньому тимчасової адміністрації, яку запроваджено на три місяці з 21.12.2012 року по 20.03.2013 року (т.1 а.с.41).

ОСОБА_3 особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 11 січня 2013 року позивача повідомлено, що протягом дії тимчасової адміністрації можливо отримати кошти у розмірі вкладу, включаючи відсотки, але не більше 200 000 гривень. Виплати зазначених вкладів, включаючи відсотки, здійснюються виключно за договорами, строк яких закінчився та за договорами банківського рахунку (т.1 а.с.14).

20 березня 2013 року постановою Правління Національного банку України № 97 вирішено відкликати банківську ліцензію в «Банку «Таврика» та ліквідувати вказану банківську установу. Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 20 березня 2013 року прийнято рішення № 17 про початок здійснення процедури ліквідації АТ «Банк «Таврика» (т.3 а.с.101-103).

Також судом встановлено, що 28 березня 2013 року ОСОБА_2 відшкодовано гарантовану суму коштів за вкладом в сумі 200000 грн. та повідомлено позивача про включення його вимоги до Реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ «Банк «Таврика» в сумі 3 081 589,94 грн. на підставі ст. 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», до кредиторів 4 черги, що визначено ч.1 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

На запит суду першої інстанції Фонд гарантування вкладів фізичних осіб 25 листопада 2015 року повідомив, що на даний час триває погашення вимог кредиторів третьої черги, позивач є кредитором четвертої черги і задоволення його вимог розпочнеться після повного задоволення вимог кредиторів третьої черги (т.3 а.с.131).

Згідно з пунктом 16 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до пункту 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. Отже, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, в якому введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджено процедуру ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.

Статтею 36 вказаного Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.Зокрема, згідно з підпунктами 1, 2 частини пятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.

Відповідно до частини другої статті 46 цього Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшенню ліквідаційної маси.

Наведене свідчить, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову в позові, правильно виходив з того, що на момент ухвалення рішення 02 грудня 2015 року у банку вже було введено тимчасову адміністрацію та розпочато здійснення процедури ліквідації банку, що унеможливило стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом України у постанові від 12 квітня 2017 року у справі № 6-350цс17, у постанові від 07 червня 2017 року у справі № 6-1809цс16.

Доводи апеляційної скарги такого висновку суду не спростовують. По суті позовних вимог суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та правовідносинам, які виникли між сторонами, дав правильну юридичну оцінку.

В межах доводів апеляційної скарги підстав для зміни або скасування рішення суду щодо вирішення спору до поручителя не встановлено.

Керуючись п.1 ч.1 ст.307, ст.308, п.1 ч.1 ст.314, ст.315 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення Ленінського районного суду м.Кіровограда від 2 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуюча суддя Т.М.Авраменко

Судді: Л.В.Суровицька

ОСОБА_4