Постанова № 69037988, 20.09.2017, Татарбунарський районний суд Одеської області

Справа № 515/541/17

Провадження № 2-а/515/1488/17

Татарбунарський районний суд Одеської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2017 року м.Татарбунари

Татарбунарський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Семенюк Л.А.

за участі:

секретаря Унгурян Т.В.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача Тузлівської сільської ради Татарбунарського району

Одеської області - Гуцола Є.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Татарбунари Одеської області адміністративну позовну заяву ОСОБА_1 до Тузлівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області про скасування рішення щодо відмови у викупі земельної ділянки та зобов'язання відповідача прийняти рішення про проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки з метою її викупу,

В С Т А Н О В И В:

21 квітня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративною позовною заявою до Тузлівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області про скасування рішення щодо відмови у викупі земельної ділянки та зобов'язання відповідача прийняти рішення про проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки з метою її викупу.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що йому на праві приватної власності належить майновий готельний комплекс «ІНФОРМАЦІЯ_1» загальною площею 1281,2 кв.м., розташований на земельній ділянці площею 0,348 га, яка є комунальною власністю Тузлівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області та перебуває у позивача в тимчасовому користуванні на підставі договору оренди земельної ділянки від 25.01.2007 року, зареєстрованого 02.02.2017 року згідно з вимогами законодавства у відповідному Державному реєстрі. Відповідно до умов вказаного договору оренди, укладеного між позивачем та Тузлівською сільською радою на підставі рішення відповідача №7-V від 26.05.2006 року, ОСОБА_1 прийняв у строкове платне користування земельну ділянку із земель рекреаційного призначення в межах населеного пункту Лебедівка Тузлівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області для експлуатації та обслуговування бази відпочинку за адресою: АДРЕСА_1. Обгрунтовуючи свої вимоги, позивач також вказав, що на виконання постанови Татарбунарського районного суду Одеської області від 23.08.2016 року у справі № 515/1053/16-а та заяви позивача від 29.02.2017 року про викуп 1/2 частки орендованої земельної ділянки разом із наданим ним необхідним пакетом документів, у відповідності з вимогами ч.2 ст.128 ЗК України, відповідач 23.03.2017 року на ХХІ сесії першого скликання розглянув його заяву та ухвалив рішення №189-1 про відмову у її задоволенні.

Посилаючись на те, що всі вимоги діючого законодавства щодо надання заяви та повного переліку передбачених законом документів до органу місцевого самоврядування для викупу земельної ділянки ним виконано, позивач вважає, що, в порушення вимог ч.5 ст. 128 Земельного кодексу України, відповідач безпідставно відмовив йому у задоволенні заяви про викуп 1/2 частки земельної ділянки, жодної підстави, визначеної законом, про відмову у викуп,і у своєму рішенні не зазначив, просив скасувати рішення Тузлівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області №189-1 від 23.03.2017 року та зобов'язати відповідача на черговому пленарному засіданні розглянути і задовольнити його заяву шляхом прийняття рішення про викуп та проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки рекреаційного призначення для експлуатації та обслуговування майнового готельного комплексу «ІНФОРМАЦІЯ_1», який належить йому на праві приватної власності.

Позивач та його представник в судовому засіданні вимоги позову підтримали в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні вимоги позову не визнав, підтримав подані заперечення (ак.с.53-54) та просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що за суб'єктивним складом сторін та сутністю спору дана справа не підлягає розгляду адміністративними судами у порядку визначеному КАС України, оскільки пред'явлений позивачем для вирішення судом спір не є публічно-правовим, вимоги позивача не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів місцевої влади, а пов'язані з реалізацією його права на придбання у власність (викуп) земельної ділянки із земель комунальної власності для експлуатації та обслуговування належного йому майнового готельного комплексу «ІНФОРМАЦІЯ_1». Відтак, відповідач переконаний, що за суб'єктним складом сторін та сутністю спору, ця справа не підлягає розгляду адміністративними судами в порядку, визначеному КАС України. За результатами розгляду заяви ОСОБА_1, у останнього виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. Вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача прийняти певне рішення на його користь, на думку представника відповідача неприйнятні в розумінні Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», оскільки депутат місцевої ради має право ухвального голосу, який здійснюється на власний розсуд. У відносинах, які склалися між сторонами, Тузлівська сільська рада, як власник землі, вільна у виборі суб'єкта щодо надання йому права викупу земельної ділянки в порядку, встановленому законом. Рішення Тузлівської сільської ради про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 було прийнято, на думку представника відповідача, відповідно до положень ст.13 Конституції України. Зважаючи на вимоги ч.5 ст.9 Закону України «Про оренду землі», орендар може придбати земельну ділянку, що перебуває в оренді, за умови згоди орендодавця на продаж цієї земельної ділянки, тому сільська рада, як власник земельної ділянки, має право не дати свою згоду на її продаж.

Вислухавши доводи представника позивача, заперечення представника відповідача, безпосередньо, всебічно, повно та об'єктивно дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності з індексним номером №84646638 від 10.04.2017 року (а.с.43), позивачу на праві приватної власності належить1/2 частка у спільній частковій власності на майновий готельний комплекс «ІНФОРМАЦІЯ_1» загальною площею 1281,2 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень з реєстраційним номером №80104283 від 10.02.2017 року (а.с.44) підтверджується реєстрація за позивачем іншої 1/2 частини майнового готельного комплексу «ІНФОРМАЦІЯ_1» за цією ж адресою, на підставі договору дарування від 10.02.2017 року, в зв'язку з чим позивач став власником всього майнового готельного комплексу «ІНФОРМАЦІЯ_1» .

Із матеріалів справи вбачається, що на підставі рішення №7-V від 26 травня 2006 року Тузлівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, 25.01.2007 року між позивачем та відповідачем укладено договір оренди земельної ділянки (а.с.45-46), відповідно до якого ОСОБА_1 прийняв у строкове платне користування земельну ділянку із земель рекреаційного призначення в межах населеного пункту Лебедівка Тузлівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області загальною площею 0,348 га за адресою: АДРЕСА_1 для експлуатації та обслуговування, наявної на той час, бази відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_2». Договір оренди укладено на строк 25 років та зареєстрований у Татарбунарському реєстраційному відділі Одеської регіональної філії Центру ДЗК, про що у Державному реєстрі земель 02.02.2007 року вчинено відповідний запис №080753500005. Відповідно до п.6.3 розділу VI зазначеного договору передача земельної ділянки орендарю здійснюється у 3-денний термін після державної реєстрації цього договору за актом приймання-передачі.

З матеріалів справи також слідує, що головою Тузлівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області Покровщук Л.В. у присутності землекористувача та представників суміжних землевласників і землекористувачів складено Акт визначення та погодження зовнішніх меж земельної ділянки (а.с.47), переданої на умовах дострокової оренди строком на 49 років для експлуатації та обслуговування комплексу бази відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_2» загальною площею 0,448 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1.

Як вбачається із зазначеного акту, розмір та місце земельної ділянки визначені на плані, що прикладається (а.с.48).

Згідно копії заяви ОСОБА_1 від 29.02.2016 року (а.с.61), останній звернувся до Тузлівської сільської ради з проханням розглянути питання про викуп 1/2 частини орендованої ним земельної ділянки, на якій розташований майновий готельний комплекс «ІНФОРМАЦІЯ_1» із зазначенням місця, площі, цільового призначення земельної ділянки та наданням згоди на укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати її ціни.

До вказаної заяви позивачем долучено всі необхідні документи, передбачені ч.2 ст.128 ЗК України, що не заперечувалось представником відповідача Гуцолом Є.В., який представив їх в судове засідання для дослідження судом.

В судовому засіданні також встановлено, що 23.03.2017 року, на 21 сесії першого скликання Тузлівська сільська рада Татарбунарського району Одеської області, розглянувши заяву ОСОБА_1 та подані документи, на виконання постанови 515/1053/16-а Татарбунарського районного суду Одеської області від 23.08.2017 року, враховуючи думку територіальної громади Тузлівської сільської ради, прийняла рішення № 189-1 (а.с.42) про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 від 29.02.2016 року про викуп 1/2 частки земельної ділянки рекреаційного призначення площею 0,348 га за адресою: АДРЕСА_1 без зазначення будь-яких мотивів такої відмови.

Вирішуючи зазначений спір, суд керується наступними нормами закону.

Згідно з ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що в зв'язку з прийняттям рішення чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб'єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.

Питання щодо віднесення заявленого позову до іншої юрисдикції та не можливості розгляду вказаної справи в порядку адміністративного судочинства вирішувалось судом на стадії відкриття провадження по справі, однак ухвала Татарбунарського районного суду від 25.04.2017 року про відмову у відкритті провадження по справі (а.с.7-8), була скасована ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2017 року (а.с.34-36) з направленням справи для продовження розгляду. Тому, доводи представника відповідача в цій частині суд вважає безпідставними, оскільки рішення суду вищестоящої інстанції є обов'язковим для виконання судом першої інстанції.

За змістом ст. 41 Конституції право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

Статтею 19 Конституції України закріплено обов'язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.140, 144 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Отже, системний аналіз вказаних конституційних норм свідчить, що органи місцевого самоврядування, до яких належить і сільська рада, наділені правом вирішувати питання місцевого значення, але в межах Конституції і законів України. Їх фінансовою і матеріальною основою є, в тому числі, і земля. Сільські ради мають приймати рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території, але в межах повноважень, визначених законом. При цьому, Конституція України зобов'язує їх діяти так, щоб не порушувати права і свободи особи, відповідати перед людиною за свою діяльність.

Відповідно до вимог ст.4 Земельного кодексу (далі - ЗК) України земельне законодавство включає цей Кодекс, інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин. Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Статтею 12 ЗК України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належать, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Частиною 1 ст.116 ЗК України закріплено право громадян та юридичних осіб набувати права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відносини, пов'язані з викупом земель комунальної власності, регулюються Земельним кодексом України, законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», іншими законами України та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

Порядок продажу земельних ділянок комунальної власності громадянам та юридичним особам встановлений ст. 128 ЗК України, відповідно до частини 1 цієї статті продаж громадянам і юридичним особам земельних ділянок державної (крім земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації) та комунальної власності для потреб, визначених цим Кодексом, провадиться, зокрема, органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

За правилами ч.2 ст.128 ЗК України громадяни та юридичні особи, зацікавлені у придбанні земельних ділянок у власність, подають заяву (клопотання) до відповідного органу виконавчої влади або сільської, селищної, міської ради чи державного органу приватизації. У заяві (клопотанні) зазначаються місце розташування земельної ділянки, її цільове призначення, розміри та площа, а також згода на укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки. До заяви (клопотання) додаються: документ, що посвідчує право користування земельною ділянкою (у разі його наявності), та документи, що посвідчують право власності на нерухоме майно (будівлі та споруди), розташоване на цій земельній ділянці (у разі наявності на земельній ділянці будівель, споруд), копія установчих документів для юридичної особи, а для громадянина - копія документа, що посвідчує особу.

Судом під час розгляду справи встановлено, що позивачем у повному обсязі були виконані вимоги ч. 2 ст. 128 ЗК України щодо подання відповідачу заяви (клопотання) про викуп земельної ділянки, зазначення необхідних у ній відомостей та додання до заяви документів, необхідність подання яких встановлює закон.

За змістом частини 3 ст.128 ЗК України орган місцевого самоврядування у місячний строк розглядає заяву (клопотання) і приймає рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (якщо такий проект відсутній) та/або про проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки (крім земельних ділянок площею понад 50 гектарів для розміщення відкритих спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд) чи про відмову в продажу із зазначенням обґрунтованих причин відмови.

Законодавством визначений вичерпний перелік підстав, за яких орган місцевого самоврядування відмовляє у задоволенні заяви (клопотання) про продаж земельної ділянки.

Такими підставами, відповідно до ч.5 ст.128 ЗК України, є:

а) неподання документів, необхідних для прийняття рішення щодо продажу такої земельної ділянки;

б) виявлення недостовірних відомостей у поданих документах;

в) якщо щодо суб'єкта підприємницької діяльності порушена справа про банкрутство або припинення його діяльності;

г) встановлена цим Кодексом заборона на передачу земельної ділянки у приватну власність;

ґ) відмова від укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки.

Таким чином, в рішенні органу місцевого самоврядування, який розглядає заяву (клопотання) про викуп земельної ділянки (комунального майна), повинні бути зазначені конкретні підстави для відмови у викупі земельної ділянки, передбачені частиною 5 ст. 128 ЗК України. Однак, відмовляючи позивачу ОСОБА_1 у викупі земельної ділянки, відповідач на жодну із зазначених підстав не послався, жодного обґрунтування та мотивації для прийняття зазначеного рішення у його тексті не відображено.

За встановлених обставин, які підтверджуються дослідженими судом належними та допустимими доказами, суд доходить висновку, що рішення №189-1 ХХІ сесії першого скликання Тузлівської сільської ради від 23.03.2017 року щодо розгляду заяви ОСОБА_1 про викуп земельної ділянки, прийняте відповідачем всупереч вимогам ст.19 Конституції України та ч.5 ст. 128 ЗК України.

Відповідно до вимог ч.ч.1,2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, в адміністративному судочинстві обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган місцевого самоврядування, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятого рішення.

Суд не погоджується із твердженням представника відповідача про те, що Тузлівська сільська рада, як власник земельної ділянки, має право не дати свою згоду на її продаж, не мотивуючи нічим свою відмову, оскільки органи місцевого самоврядування, їх посадові особи мають повноваження, права та обов'язки, які чітко визначені діючим законодавством, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вказаний висновок суду базується на нормі ч.3 ст. 24 Закону України (далі - ЗУ) «Про місцеве самоврядування в Україні», яка регламентує, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Зазначені положення ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» узгоджуються також із вимогами ст.19 Конституції України.

Відтак, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи під час ухвалення рішення зобов'язані діяти, керуючись не власним переконанням та суб'єктивною думкою, а лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України.

Відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 ЗУ «Про місцеве самоврядування в України», вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин здійснюється виключно на пленарному засіданні місцевої ради.

Вирішуючи вимоги позову про зобов'язання Тузлівської сільської ради на черговому пленарному засіданні розглянути та задовольнити заяву ОСОБА_1 шляхом прийняття рішення про викуп та проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки, суд бере до уваги постанову Вищого адміністративного суду України від 21.10.2010 року № П-278/10, якою встановлено, що з огляду на положення Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Крім того, суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем, що також встановлено ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31.07.2014 року у справі № К/800/62158/13.

Отже, адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Відтак, суд не може своїм рішенням зобов'язати Тузлівську сільську раду на черговому пленарному засіданні задовольнити заяву ОСОБА_1 шляхом прийняття рішення про викуп та проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки, оскільки з урахуванням положення ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд не наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача прийняти будь-яке рішення, а має право зобов'язати відповідача лише вчинити певні дії.

Виходячи з вищезазначених приписів законодавства України, оцінивши докази, які є у справі, у межах позовних вимог, суд дійшов висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 належить задовольнити частково, а саме в частині скасування оскаржуваного рішення сільської ради №189-1 від 23 березня 2017 року «Про розгляд заяви ОСОБА_1 щодо викупу земельної ділянки», як таке, що не відповідає вимогам законодавства та ухвалене у порушення положень ч.3 ст.128 КАС України без зазначення обґрунтованих причин відмови та зобов'язання відповідача повторно розглянути та прийняти рішення по заяві ОСОБА_1 про викуп земельної ділянки площею 0,348 га, що розташована по АДРЕСА_1 з вирішенням питання щодо проведення експертної грошової оцінки даної земельної ділянки з метою її викупу на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України.

У задоволенні іншої вимоги суд вважає за необхідне відмовити.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Тому, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача витрати, понесені ним по сплаті судового збору у розмірі 320 (трьохсот двадцяти) гривень, відповідно до половини задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.14,19,140,144 Конституції України, ст.ст.4,12,116,128 ЗК України, ст.ст.25, 59, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.ст.2,6,69-71,94, 158-163 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Тузлівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області про скасування рішення щодо відмови у викупі земельної ділянки та зобов'язання відповідача прийняти рішення про проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки з метою її викупу - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Тузлівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області №189-1 від 23 березня 2017 року «Про розгляд заяви ОСОБА_1 щодо викупу земельної ділянки».

Зобов'язати Тузлівську сільську раду Татарбунарського району Одеської області повторно розглянути та прийняти рішення по заяві ОСОБА_1 про викуп земельної ділянки площею 0,348 га, що розташована по АДРЕСА_1 з вирішенням питання щодо проведення експертної грошової оцінки даної земельної ділянки з метою її викупу на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Тузлівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області на користь ОСОБА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1, витрати, понесені ним по сплаті судового збору у розмірі 320 (трьохсот двадцяти) гривень.

На постанову суду може бути подана апеляційна скарга протягом 10-ти днів з дня її проголошення до апеляційного адміністративного суду Одеської області через Татарбунарський районний суд Одеської області відповідно до вимог ч.2 ст. 186 КАС України.

Суддя Семенюк Л.А.