Ухвала суду № 69035516, 19.09.2017, Апеляційний суд Вінницької області

Копія:

Справа № 127/6141/17 Провадження № 22-ц/772/2307/2017Головуючий в суді першої інстанції Гриневич В. С.Категорія 47Доповідач Войтко Ю. Б.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2017 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого: Войтка Ю.Б.,

Суддів: Міхасішина І.В., Стадника І.М.,

При секретарі: Безрученко Н.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниця справу за апеляційною скаргою представника позивачів ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 липня 2017 року в справі за позовом

ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Вінницької районної державної адміністрації Вінницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів: Вінницька міська рада Вінницької області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 про визнання незаконними та скасування розпоряджень, -

встановила:

В березні 2017 року ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися до суду з вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що були працівниками Вінницького підшипникового заводу, який у різний час мав різні назви та підпорядкування. У 1996 році на численні прохання працівників профспілкою заводу було виділено працівникам земельні наділи для потреб городництва на території, яка на той час перебувала в управлінні Стрижавської селищної ради (на даний час це територія міста Вінниці відповідно до постанови Верховної Ради України «Про зміну і встановлення меж міста Вінниця і Вінницького району Вінницької області» від 13.05.2015).

Зазначили, що Вінницький підшипниковий завод наразі перебуває в стадії ліквідації, та згідно з відповіддю ліквідатора в його архівах відсутні відповідні документи щодо надання вказаних наділів у користування працівникам заводу. Архів профспілки знаходився також на території заводу, у 2001-2002 роках весь архів профспілки ДПЗ був переданий за розпорядженням керівництва у макулатуру.

З того часу десятки працівників заводу обробляли свої земельні наділи, зacaджyвaли там городи, відтак склався усталений порядок користування цими ділянками, який протягом багатьох років ніким не оспорювався. Такий стан речей продовжується і до цього часу. З'ясовуючи питання можливості приватизації вказаних наділів, позивачі спільно з іншими колишніми працівниками заводу зверталася до різних установ та отримувала ту чи іншу інформацію.

Посилаючись на Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 р. по справі № 1-10/2004, ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 16, 21 Цивільного кодексу України, ст. 118, п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, ст.ст. 25, 56 Закону України «Про землеустрій», постанову Кабінету Міністрів України від 05.08.2009 р. №844 «Деякі питання реалізації права власності па землю громадянами України» зазначали, що розпорядження землями за межами населених пунктів (у даному випадку смт. Стрижавка) протягом усього часу здійснювали відповідні органи виконавчої влади, технічні матеріали та документи, що підтверджують розмір земельної ділянки, були підставою для приватизації лише у випадку, якщо така ділянка вже перебувала у користуванні особи на час звернення такої особи з відповідною заявою. У випадку, якщо особа не мала в користуванні бажаної земельної ділянки, то вона мала право одержати земельну ділянку безоплатно у власність в межах норм безоплатної приватизації не на підставі технічної документації із землеустрою, а на підставі іншого документу - проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

З отриманих позивачами документів не вбачається, що ОСОБА_6. ОСОБА_12, ОСОБА_8 мали у користуванні одержані ними на підставі технічної документації із землеустрою земельні ділянки. Навпаки, починаючи з 1996 року позивачі були незмінними фактичними користувачами вказаних земельних ділянок, розбивши їх на городи по кілька соток кожному. Так триває і до цього часу. Однак, у зв'язку з появою незнайомих осіб на території городів, які жодних документів не надавали, користувачі городів вирішили розібратись із ситуацією. Протягом років жодна з земельних ділянок з кадастровими номерами НОМЕР_1, НОМЕР_2 не оброблялась єдиним масивом, не огороджувалась, жодних межових знаків по їх межах не вбачалось. Сторонні особи жодного видимого інтересу до вказаних ділянок не виявляли. Ніхто, крім самих позивачів та інших фактичних користувачів городів, не відстоював свої права та обов'язки як власника.

Вважають оскаржувані розпорядження незаконними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки вони були видані Вінницькою районною державною адміністрацією за відсутності законних підстав, з порушенням процедури, передбаченої Земельним кодексом України.

Крім того, позивачі вважають, що неправомірне оформлення права власності на відповідні ділянки іншими особами виключає можливість позивачів скористатися своїм правом на отримання цих ділянок шляхом приватизації. Отже, оскаржуваними розрядженнями було порушено права та охоронювані законом інтереси позивачів щодо користування земельними ділянками та оформлення прав на них.

Просили визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Вінницької районної державної адміністрації Вінницької області №307 від 01 березня 2006 року "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації щодо передачі у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства громадянам на території Стрижавської селищної ради, за межами населеного пункту" у частині щодо ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8.

Визнати незаконним та скасувати розпорядження заступника голови Вінницької районної державної адміністрації Вінницької області № 697 від 30 квітня 2010 року "Про передачу у власність земельних ділянок громадянам для ведення особистого селянського господарства на території Стрижавської селищної ради, за межами населеного пункту" у частині щодо ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21 липня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивачів ОСОБА_2 просить рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 липня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, неправильне застосування судом норм матеріального права, неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі та з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких міркувань.

Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, міський суд виходив із того, що посилання позивачів на те, що оспорюваними розпорядженнями порушені їх права та інтереси суд вважав безпідставними, з огляду на те, що позивачами не надано жодних доказів того, що даними розпорядженнями були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивачів. Крім того, позивачами не доведено, що спірні земельні ділянки їм було надано в користування в порядку визначеному чинним законодавством, а тому суд не вбачає в чому саме полягає порушення законних прав позивачів.

За змістом ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права; не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом встановлено, що ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися до Вінницького міського суду Вінницької області із даним позовом, посилаючись на те, що у 1996 році їм, як працівникам Вінницького підшипникового заводу, було виділено земельні наділи для потреб городництва на території, яка на той час перебувала в управлінні Стрижавською селищної ради.

З того часу вони обробляли свої земельні наділи, засаджували там городи, відтак склався усталений порядок користування цими ділянками.

Жодних документів, які б підтверджували право власності або право на користування земельними ділянками позивачі суду не надали.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що у позивачів відсутні такі документи, а також відсутні будь-які докази внесення позивачами плати за користування земельними ділянками та відомості щодо місця розташування виділених ділянок.

У правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постанові від 24.05.2017 року у справі № 6-951цс16, визначено, що відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції вірно прийшов до висновку, що оспорюваними розпорядженнями Вінницької районної державної адміністрації не порушені права, свободи чи інтереси ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, а тому останні не довели свого позову, що є їх обов'язком відповідно до засад змагальності процесу за ст. 10 ЦПК України.

Посилання апеляційної скарги на порушення, на думку позивачів, порядку при наданні оскаржуваними рішеннями земельних ділянок ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 є безпідставними, оскільки позивачі не довели свого порушеного права власності чи права користування земельними ділянками, за захистом якого вони звернулися до суду, а тому у них не може виникнути право на задоволення вимог у спосіб, обраний позивачами для захисту такого права.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються, а відтак не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу представника позивачів ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 липня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення і з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: (підпис) Войтко Ю.Б.

Судді: (підпис) Міхасішин І.В.

(підпис) Стадник І.М.

Згідно з оригіналом:

Суддя апеляційного суду Войтко Ю.Б.