Ухвала суду № 69034857, 13.09.2017, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

У Х В А Л А

13 вересня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

Гуменюка В.І.,

Лященко Н.П.,

Романюка Я.М.,

розглянувши заяву ОСОБА_4, в інтересах якої діє ОСОБА_5, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2017 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 29 листопада 2016 року в справі за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінансти та кредит», треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, Служба у справах дітей Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації, про визнання кредитного та іпотечного договорів припиненими,

в с т а н о в и л а:

Святошинський районний суд м. Києва рішенням від 23 травня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_4 задовольнив: визнав кредитний договір № 16-07-И/10 від 15 лютого 2007 року та іпотечний договір, що посвідчений 15 лютого 2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скляром О.Л., зареєстрований у реєстрі за № 432, припиненими у зв'язку з виконанням зобов'язання; вирішив питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд м. Києва 29 листопада 2016 року скасував рішення Святошинського районного суду м. Києва від 23 травня 2016 року та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовив.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 13 квітня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилив, рішення Апеляційного суду м. Києва від 29 листопада 2016 року залишив без змін.

30 серпня 2017 року до Верховного Суду України звернулася ОСОБА_4, в інтересах якої діє ОСОБА_5, із заявою про перегляд ухвалених у справі судових рішень, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 526, 530, 531, 626, 631, 1049, 1050 та 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

На обґрунтування заяви ОСОБА_4, в інтересах якої діє ОСОБА_5, посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 березня, 13 травня, 15 липня 2015 року та на постанови Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року та 6 липня 2016 року.

Водночас ОСОБА_4, в інтересах якої діє ОСОБА_5, просить поновити строк подання заяви про перегляд зазначених судових рішень, посилаючись на те, що ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2017 року було надіслано судом касаційної інстанції 25 травня 2017 року.

Згідно із частинами першою, третьою -статті 356 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_3345/ed_2017_02_09/pravo1/T041618.html?pravo=1>) заява про перегляд судових рішень подається протягом трьох місяців з дня ухвалення судового рішення, щодо якого подано заяву про перегляд, або з дня ухвалення судового рішення, на яке здійснюється посилання на підтвердження підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_3339/ed_2017_02_09/pravo1/T041618.html?pravo=1>, якщо воно ухвалено пізніше, але не пізніше одного року з дня ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява; заява про перегляд судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, подається протягом трьох місяців з дня ухвалення судового рішення, щодо якого подано заяву про перегляд, або з дня прийняття постанови Верховного Суду України, на яку здійснюється посилання на підтвердження підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої 355 цього Кодексу, але не пізніше одного року з дня ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява.

У разі пропущення строку, встановленого частинами першою-третьою цієї статті, з причин, визнаних поважними, суд за клопотанням особи, яка подала заяву про перегляд судового рішення, може поновити цей строк у межах одного року з дня ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява (частина четверта статті 356 ЦПК України).

Колегія суддів вважає, що строк подання заяви про перегляд судових рішень підлягає поновленню, оскільки наведена ОСОБА_4, в інтересах якої діє ОСОБА_5, причина його пропуску є поважною та підтверджується доданими до заяви доказами.

Разом з тим колегія суддів вважає, що у допуску справи до провадження слід відмовити з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

При цьому під застосуванням норм матеріального права у подібних правовідносинах слід розуміти такі правовідносини, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

У справі, рішення в якій просить переглянути заявниця, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, виходив з відсутності підстав для визнання кредитного та іпотечного договорів припиненими, оскільки внесений позичальником розмір грошових коштів не свідчить про повне погашення кредитної заборгованості, при цьому дійшов висновку, про те, що наявність судового рішення про дострокове стягнення кредиту не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання і не позбавляє банку права на отримання, зокрема, процентів за користування коштами, штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.

Надана для порівняння ухвала від 13 травня 2015 року не може бути прикладом неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права, оскільки суд касаційної інстанції скасував ухвалене у справі судове рішення суду апеляційної інстанції та направив справу на новий розгляд з передбачених статтею 338 ЦПК України підстав порушення норм права, що призвело до неможливості встановити та перевірити фактичні обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Інші ухвали суду касаційної інстанції від 26 березня 2015 року постановлені у справах про визнання прилюдних торгів, акта про виконання послуг та свідоцтва про право власності недійсними, а також про звернення стягнення на предмет застави, розірвання кредитного договору та ухвала від 15 липня 2015 року у справі про визнання дій банку щодо автоматичного списання коштів з рахунку неправомірними та стягнення грошових коштів, тобто в справах з іншими предметами позову, змістом позовних вимог та різними фактичними обставинами справ.

Порівняння зазначених судових рішеннях із судовим рішенням, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ неоднаково застосував норми матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року № 6-1206цс15 міститься висновок про те, що виходячи із системного аналізу статей 525, 526, 599, 611 ЦК України та змісту кредитного договору, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.

У постанові Верховного Суду України від 6 липня 2016 року № 6-118цс16 зазначено, що законодавство не вимагає від іпотекодавця будь-яких дій, пов'язаних з припиненням іпотеки; іпотека припиняється за умови відсутності обґрунтованої заборгованості позичальника та вимог кредитора на момент виконання рішення суду про дострокове стягнення заборгованості та припинення у зв'язку із цим основного зобов'язання.

Підстави для висновку про те, що ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2017 року не відповідає викладеним у вказаних постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, відсутні.

За таких обставин вважати заяву ОСОБА_4, в інтересах якої діє ОСОБА_5, обґрунтованою немає підстав.

Відповідно до статті 360 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в допуску справи до провадження, якщо подана заява є необґрунтованою.

Керуючись статтями 353, 355, 356, 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а :

Поновити ОСОБА_4, в інтересах якої діє ОСОБА_5, строк подання заяви про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2017 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 29 листопада 2016 року.

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінансти та кредит», треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, Служба у справах дітей Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації, про визнання кредитного та іпотечного договорів припиненими за заявою ОСОБА_4, в інтересах якої діє ОСОБА_5, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2017 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 29 листопада 2016 року відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Я.М. Романюк