Вирок № 69034449, 19.09.2017, Любомльський районний суд Волинської області

Справа № 163/640/17

Провадження № 1-кп/163/63/17

ЛЮБОМЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 вересня 2017 року Любомльський районний суд Волинської області

у складі: головуючої - судді Гайдук А.Л.,

за участі секретаря Костюк Р.М.,

прокурора Лісовецького О.П.,

обвинуваченої ОСОБА_1,

захисника ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Любомль кримінальне провадження №22016030000000099 про обвинувачення

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрованої за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, фактично проживаючої за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, українки, громадянки України, медичної сестри сімейного центру здоровя «Магдалена» (Естонська Республіка, м. Таллінн, вул. Пярну манте, 104а, розлученої, ІНФОРМАЦІЯ_5, раніше не судимої, -

у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.2 ст.15 ч.1 ст.201 КК України,-

в с т а н о в и в :

Згідно з обвинувальним актом ОСОБА_1 в серпні 2016 року, діючи умисно, з метою незаконного переміщення через митний кордон України та утруднення виявлення під час проходження митного контролю, завчасно помістила успадковані від своєї матері: «Касперівську ікону Божої Матері» у кіоті та ікону «Господь Саваоф» в картонну коробку та приховала їх серед інших речей в багажному відсіку свого автомобіля марки «MITSUBISHI ASX», реєстраційний номерний знак ОСОБА_3 874 BHJ, а 13.08.2016 року приблизно о 10 годині 49 хвилин, слідуючи з України в ОСОБА_4 смугою спрощеного митного контролю «зелений коридор» митного поста «Ягодин» Волинської митниці ДФС, що знаходиться в с. Старовойтове Любомльського району Волинської області на «виїзд з України», в якості водія вказаного автомобіля намагалась незаконно, з приховуванням від митного контролю, способом, що утруднював виявлення, перемістити через митний кордон України вищевказані предмети (ікони), які є культурними цінностями і вивіз яких з України заборонений, що знаходились в багажному відсіку вказаного автомобіля, серед особистих речей, не повідомивши про їх наявність інспекторам Волинської митниці ДФС під час усного опитування та виконала всі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, однак злочин не було закінчено з причин, що не залежали від її волі, оскільки в ході проведення прикордонно-митного контролю зазначені культурні цінності були виявлені інспекторами Волинської митниці ДФС та вилучені слідчим УСБУ у Волинській області.

Відповідно до висновку експерта Волинського НДЕКЦ МВС України від 31.10.2016 за №2647, виявлені та вилучені під час огляду місця події 13.08.2016 року: «Касперівська ікона Божої Матері» у кіоті та ікона «Господь Саваоф» становлять культурну цінність.

Дії ОСОБА_1, згідно обвинувального акту, кваліфіковані за ч.2 ст.15 ч.1 ст.201КК України,як умисне вчинення закінченого замаху на контрабанду культурних цінностей, тобто спробі їх переміщення через митний кордон України з приховуванням від митного контролю способом, що утруднював виявлення.

Кримінальне провадження надійшло до суду у формі обвинувального акту та в ході судового розгляду його сторонами подано угоду про визнання винуватості, укладену 19 вересня 2017 року між прокурором відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ та державної прикордонної служби управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Волинської області ОСОБА_5, якому на підставі ст.37 КПК України надані повноваження прокурора у даному кримінальному провадженні, та обвинуваченою ОСОБА_1, за участі захисника ОСОБА_2, яку останні просили затвердити.

Розглядаючи таке прохання сторін кримінального провадження, судом встановлено наступне.

За умовами укладеної угоди, ОСОБА_1 повністю визнала свою винуватість у вчиненні інкримінованого їй злочину, передбаченого ч.2 ст.15 ч.1 ст.201 КК України, за фактичними обставинами та в обсязі, викладеними у повідомленні про підозру та обвинувальному акті, кваліфікації таких її дій не оспорює, а також зобовязується беззастережно визнати обвинувачення під час судового провадження.

Сторонами погоджено наявність обставин, що помякшують покарання обвинуваченої, та відсутність обтяжуючих покарання обставин.

Узгоджено покарання, яке обвинуваченій ОСОБА_1 визначено за ч.2 ст.15 ч.1 ст.201 КК України, із застосуванням ст.69 КК України, у виді штрафу в розмірі 1177 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 20009 (двадцять тисяч девять) гривень.

При узгодженні покарання, сторони погодили та врахували: обставини, що пом'якшують покарання ОСОБА_1, відповідно до ст.66 КК України, якими є: щире каяття останньої, відсутність тяжких наслідків внаслідок вчиненого злочину, відсутність судимостей; дані про особу обвинуваченої, яка раніше до кримінальної відповідальності не притягувалась, проживає постійно в м. Таллінн Естонської Республіки, де і працює медсестрою.

Сторони підтвердили, що ознайомлені з наслідками укладення даної угоди та наслідками її невиконання.

В судовому засіданні прокурор вважав за можливе затвердити угоду, обвинувачена та її захисник проти цього не заперечили та погодились на призначення узгодженого покарання.

Суд, роз'яснивши обвинуваченій ОСОБА_1 суть обвинувачення та вид узгодженого покарання, її права, передбачені ч.4 ст.474 КПК України,та наслідки укладення і затвердження угоди, передбачені ч.2 ст.473 КПК України, з'ясувавши при цьому, що обвинувачена правильно розуміє зміст наданих їй прав та правові наслідки відмови від таких, що також виходить із вимог п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи «Відносно спрощеного кримінального правосуддя» та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, статей 468-475 КПК України, які передбачають, що суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду, а також, роз'яснивши сторонам, що у такому випадку вони будуть обмежені в підставах апеляційного та касаційного оскарження вироку, дійшов висновку, що сумніву у добровільності та істинності позиції обвинуваченої щодо визнання винуватості та укладення відповідної угоди немає і це не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз чи обіцянок.

За інкримінованим обвинуваченням, ОСОБА_1 в судовому засіданні визнала себе винною в повному обсязі.

Відповідно до ст.468, ч.4 ст.469 КПК України,у кримінальному провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості, тяжких злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам може бути укладена угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.

Злочин, у вчиненні якого обвинувачена ОСОБА_1 визнала себе винною, за ч.2 ст.15 ч.1 ст.201 КК України, відповідно до ст.12 КК України, є тяжким та внаслідок його скоєння шкода завдана лише суспільним інтересам, а тому, виходячи з положень статей 468, 469 КПК України, угодапро визнання винуватості за викладених вище обставин може бути укладена.

Зміст угоди відповідає положенням обвинувального акта та вимогам ст.472 КПК України, а обвинувачення, з яким погоджується ОСОБА_1, є обґрунтованим і свідчить про наявність фактичних підстав для визнання винуватості, а також не суперечить інтересам суспільства і не порушує права, свободи чи інтереси сторін та інших осіб.

Узгоджена сторонами кваліфікація діянь обвинуваченої ОСОБА_1 за ознаками ч.2 ст.15 ч.1 ст. 201 КК України є правильною.

Міра покарання, погоджена сторонами угоди, відповідає положенням ст.ст.53, 65, 66,69 КК України.

При узгодженні покарання, сторонами враховано наявність сукупності обставин, передбачених ст. 66 КК України, відсутність обставин, передбачених ст.67 КК України, дані про особу обвинуваченої, які з врахуванням ступеня суспільної небезпеки та тяжкості вчиненого злочину, фактичних обставин вчинення злочину, на переконання суду, істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_1 злочину, та дають підстави для призначення останній більш мякого виду покарання, ніж передбачено санкцією ч.1 ст.201 КК України.

Отже, виходячи з наведеного, суд вважає за можливе при призначенні покарання за ч.2 ст.15 ч.1 ст.201 КК Українизастосувати до ОСОБА_1 положення ч. 1 ст.69 КК Українита перейти до іншого, більш мякого виду покарання, не зазначеного в санкції ч.1 ст.201 КК України, визначивши їй покаранняу виді штрафу в узгодженому сторонами угоди розмірі, який відповідає вимогам ст.53 КК України.

Обвинувачена також усвідомлює наслідки невиконання угоди про визнання винуватості, відповідно до ст.476 КПК України.

Таким чином, умови угоди відповідають положенням ст.472 КПК України, не суперечать іншим вимогам КПК України, КК України та інтересам суспільства, а кримінальне провадження свідчить про наявність підстав для визнання винуватості.

Виходячи з викладеного, угода про визнання винуватості підлягає затвердженню.

Ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду від 01.03.2017 року щодо обвинуваченої ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у вигляді застави 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 32000 гривень.

Клопотання про скасування чи зміну, обраного обвинуваченій, запобіжного заходу у вигляді застави сторонами кримінального провадження не заявлено, а тому, до вступу вироку в законну силу, його слід залишити без змін.

Разом з тим, обвинувачена та її захисник в судовому засіданні заявили клопотання про звернення, внесеної ОСОБА_1, застави в сумі 32000 грн., в якості обраного щодо останньої запобіжного заходу, в рахунок погашення майнових стягнень: узгодженої міри покарання у виді штрафу та судових витрат, а решту коштів просили повернути обвинуваченій.

Враховуючи позицію учасників судового провадження, суд вважає, що заявлене стороною захисту клопотання підлягає до задоволення, оскільки узгоджується з положеннями ч.11 ст.182 КПК України та не суперечить вимогам КК України.

Питання про долю речових доказів слід вирішити згідно вимог ст.100 КПК України.

Арешт, накладений на майно, згідно ухвали слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16.08.2016 року, підлягає скасуванню.

Процесуальні витрати за проведення судової мистецтвознавчої експертизи, що понесені, у звязку з доведеністю вчинення обвинуваченою ОСОБА_1 злочину, передбаченого ч.2 ст. 15 ч.1 ст.201 КК України, у відповідності до ч.2 ст.124 КПК України,слід стягнути з останньої на користь держави.

Керуючись ч.2 ст.373, ст.ст.374, 474-475 КПК України, суд,-

у х в а л и в:

Угоду про визнання винуватості від 19.09.2017 року у кримінальному провадженні №22016030000000099, укладену прокурором відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ та державної прикордонної служби управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Волинської області ОСОБА_5 та обвинуваченою ОСОБА_1, затвердити.

ОСОБА_1 визнати винною у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 15 ч.1 ст. 201 КК України, та призначити їй покарання, із застосуванням ч. 1 ст.69 КК України, у виді штрафу в розмірі 1177 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 20009 (двадцять тисяч девять) гривень.

Речові докази та документи:

- «Касперівську ікону Божої матері» у кіоті та ікону «Господь Саваоф», які передані на відповідальне зберігання хранителю Волинського краєзнавчого музею ОСОБА_6, конфіскувати в дохід держави шляхом їх передачі у Волинський краєзнавчий музей Управління культури Волинської облдержадміністрації;

- копію барельєфу ОСОБА_7 (1783-1873) «Избиение Пенелопы»; настінну лампадку для оздоблення храмів при християнському богослужінні; механічну швейну машинку «PFAFF» серійний №1025070; шухляду з ключем; стільницю та металеві частини основини станини стола механічної швейної машинки ніжного приводу; свідоцтво про право на спадщину за заповітом серії ВТМ №622387 на 1 арк., автомобіль марки "MITSUBISHI ASХ", р.н.з. ОСОБА_3 874 BHJ; свідоцтво про реєстрацію зазначеного автомобіля серії ЕК № 848547; паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії CD 036177, виданий на імя ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, які передані на відповідальне зберігання власнику - ОСОБА_1, - залишити у володінні останньої;

- контрольний талон для проходження по «зеленому коридору»; контрольний талон для проходження по «червоному коридору» серії АБВ №201505; акт про проведення митного огляду №205020101/2016/300191Е від 13.08.2016 року; копію висновку мистецтвознавчої експертизи №1-19/111 від 03.10.2013 року на 2-х арк.; свідоцтво на право вивезення (тимчасового вивезення) культурних цінностей з території України №0015720 на 4-х арк.; витяг про реєстрацію у Спадковому реєстрі серії ІМ №987886 на 1 арк., які зберігаються в матеріалах кримінального провадження, - залишити при матеріалах кримінального провадження.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16.08.2016 року на: ікону "Божої матері ОСОБА_8" 1856 року у деревяному фігурному кіоті зі склом; ікону в латунному гравірованому окладі "Саваоф", розміром 35,5*31 см; контрольний талон для проходження по "зеленому коридору"; контрольний талон для проходження по "червоному коридору" серії АБВ номер 201505; акт про проведення митного огляду № 205020101/2016/300191Е від 13.08.2016; витяг про реєстрацію у Спадковому реєстрі серії ІМ № 987886 на 1 арк.; копію висновку мистецтвознавчої експертизи № 1-19/111 від 03.10.2013 на 2 арк.; свідоцтво на право вивезення (тимчасового вивезення) культурних цінностей з території України № 0015720 на 4 арк, - скасувати.

Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави 529 (пятсот двадцять девять) гривень 24 копійки процесуальних витрат за проведення судової мистецтвознавчої експертизи.

Запобіжний захід ОСОБА_1, до вступу вироку в законну силу, залишити попередній заставу.

Після вступу вироку в законну силу, заставу, внесену ОСОБА_1, згідно квитанції №ПН465886 від 01.03.2017 року (банк платника Ф-Я АТ «Укрексімбанк», Луцьк), на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області (р/р 37310041002504, код отримувача 26276277, банк отримувача Держказначейська служба України, м. Київ, код банку отримувача - 820172, призначення платежу: *;101;2581313203; плата за заставу за ОСОБА_1 по справі №22016030000000099 Луцький міськрайонний суд Волинської області, ОСОБА_1В.), в сумі 32000 (тридцять дві тисячі) гривень - звернути в рахунок виконання, призначеного ОСОБА_1, покарання у виді штрафу в розмірі 20009 (двадцять тисяч девять) гривеньта 529 (пятсот двадцять девять) гривень 24 копійки судових витрат у справі, а решту коштів в сумі 11461 (одинадцять тисяч чотириста шістдесят одну) гривню 76 копійок - повернути заставодавцю - ОСОБА_1 на розрахунковий рахунок, відкритий в ПАТ КБ «ПриватБанк» на імя ОСОБА_9, за №5168757304760970, згідно поданої ОСОБА_1 заяви від 19.09.2017 року.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав, передбачених ст.394 КПК України, до Апеляційного суду Волинської області протягом 30 днів із дня його проголошення через Любомльський районний суд Волинської області.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченій та прокурору.

Головуюча: суддя А.Л.Гайдук