Рішення № 69033998, 23.08.2017, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

23.08.2017 Єдиний унікальний номер 205/2101/17

Провадження №2/205/1854/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 серпня 2017 року м. Дніпро

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого судді Шавули В.С.

за участю секретаря Романової А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, треті особи: Перша Дніпропетровська державна нотаріальна контора, КП«Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації», Головне управління Держгеокадасту у Дніпропетровській області про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом, -

В С Т А Н О В И В :

Позивачка 06 квітня 2017 року звернулась до Ленінського районного суду м.Дніпропетровська із даним позовом (а.с.1-5).

В обґрунтування своїх вимог зазначила, що 29 червня 2009 року померла її мати ОСОБА_2, після смерті якої відкрилась спадщина на земельну ділянку площею 0,0643 га, розташовану на території Новокодацького району м.Дніпра, с/т «Мічуринець», діл.098, кадастровий номер 1201000000:08:175:0055.

Однак за життя померла не встигла здійснити державну реєстрацію права власності на вказану земельну ділянку та отримати на своє імя державний акт на право власності на земельну ділянку.

Позивачка є єдиним спадкоємцем після смерті матері, тому у встановлений законом строк звернулась до нотаріуса задля оформлення спадщини, але державним нотаріусом Першої ДДНК їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку після смерті матері, у зв'язку із відсутністю державного акту на землю.

Враховуючи вищевикладене, позивачка вимушена була звернутися до суду з даним позовом, в якому просить визнати за нею право власності на земельну ділянку площею 0,0643 га, розташовану на території Ленінського району м. Дніпропетровська (зараз Новокодацького району м.Дніпра), с/т «Мічуринець», діл.098, кадастровий номер 1201000000:08:175:0055, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2, померлої 29.06.2009 року.

Позивачка в судове засідання не зявилась. Про день, час та місце судового розгляду повідомлялась належним чином. До суду надала письмову заяву, в якій просить справу розглядати без своєї присутності. Позовні вимоги підтримала та просила задовольнити в повному обсязі (а.с.70).

Відповідач в особі свого представника за довіреністю ОСОБА_3, в судове засідання не зявився. Про день, час та місце судового засідання повідомлявся у встановленому законом порядку. До суду надав письмові заперечення на позову, в яких просить позовні вимоги залишити без задоволення (а.с.68-69).

Третя особа - Головне управління Держгеокадасту у Дніпропетровській області в особі свого представника в судове засідання не з'явилась. До суду надала письмову заяву, в якій просить судове засідання відкласти на іншу дату, у звязку із тим, що представник перебуває у щорічній відпустці (а.с.63).

Третя особа Перша Дніпропетровська державна нотаріальна контора в особі свого представника в судове засідання не з'явилась. До суду надала письмову заяву, в якій просить справу розглядати без своєї присутності (а.с.62).

Третя особа - КП«Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» в особі свого представника у судове засідання не зявилась. Про день, час та місце судового розгляду повідомлялась належним чином. Про причини неявки свого представника не повідомила.

Відповідно до ч.2 ст. 197 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

За ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч.4 ст. 55, ст. 124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст. 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції України є складовою національного законодавства.

Згідно ст. 41 Конституції України, право власності є непорушним. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом, зокрема із правочинів, вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст.328 ЦК України в редакції 2003 року).

За змістом ст. 392 ЦК України власник майна може предявити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Суд, зясувавши обставини по справі, дослідивши їх наданими доказами вважає позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

В ході судового засідання встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, народилась у батьків ОСОБА_4 та ОСОБА_2 (а.с.10).

На підставі договору купівлі-продажу від 25 квітня 2006 року укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_2, остання придбала у власність земельну ділянку площею 0,0643 га, розташовану на території Ленінського району м. Дніпропетровська, с/т «Мічуринець», діл. 098, землю передано для садівництва. Кадастровий номер 1201000000:08:175:0055 (а.с.60).

29 червня 2009 року ОСОБА_2 померла (а.с.50).

Із матеріалів спадкової справи №1183-09 (а.с.49-61) витребуваної судом вбачається, що спадкоємцями після смерті ОСОБА_2 є дочка ОСОБА_1.

ОСОБА_1 належним чином прийняла спадщину після смерті матері, але отримати свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку площею 0,0643 га, розташовану на території Ленінського району м.Дніпропетровська, с/т «Мічуринець», діл. 098, кадастровий номер 1201000000:08:175:0055, не змогла, у звязку із відсутністю первинної реєстрації права власності на вказану земельну ділянку.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обовязків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Як зазначено ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обовязки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з ч. 3 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

З статті 1261 ЦК України, вбачається, що у першу чергу право власності на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив та батьки.

Згідно зі ст. 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

У відповідності до п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» №7 від 30.05.2008 року, свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до ст.. 1225 ЦК України, право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільовогопризначення.

Згідно ст..78 Земельного кодексу України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставіКонституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

За ч.1 ст. 22 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин), право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Відповідно до ст..23 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин), право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

За ч.1 ст. 81 Земельного кодексу України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;г) прийняття спадщини;ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Отже, померла - ОСОБА_2, не оформила належним чином свої права на спірну земельну ділянку, у звязку із чим, відсутня будь-яка інформація про реєстрацію права власності за померлою на земельну ділянку, тому дане нерухоме майно не входить до складу спадщини, що відкрилась після її смерті.

Таким чином, суд оцінивши в сукупності наявні у справі докази, за своїм внутрішнім переконанням, приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» №7 від 30.05.2008 року, Земельним кодексом України, Постановою Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.95 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», ст.ст. 1216, 1218, 1225, 1261, 1268, 1296 ЦК України, ст.ст. 15, 57-60, 66, 197, 212, 213-215, 209, 218, 222 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, треті особи: Перша Дніпропетровська державна нотаріальна контора, КП«Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації», Головне управління Держгеокадасту у Дніпропетровській області про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо скаргу про апеляційне оскарження не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя В. С. Шавула