Рішення № 69033379, 19.09.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 вересня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва

в складі: головуючого судді: Махлай Л.Д.,

суддів: Волошиної В.М., Мазурик О.Ф.

при секретарі:Синявському Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, поданою через представника ОСОБА_3, на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 14 червня 2017 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_4, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Іванова Світлана Миколаївна про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», треті особи: ОСОБА_4, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Іванова Світлана Миколаївна про визнання недійсним кредитного договору, договору іпотеки та договору поруки,

в с т а н о в и л а :

у серпні 2015 року ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просило в рахунок погашення заборгованості останнього за кредитним договором 03-07-И/38 від 04.04.2007 року у розмірі 169 190, 60 дол. США та 4 991 802, 94 грн. звернути стягнення на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на предмет іпотеки, а саме квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2., що належить на праві приватної власності ОСОБА_2 шляхом визнання права власності на зазначене майно за ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» за ціною, визначеною на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на момент проведення державної реєстрації права власності на зазначене майно, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. Посилаючись на те, що термін повернення кредиту у повному обсязі був визначений ними таким, що настав, а заборгованість за кредитним договором у встановлений строк не була сплачена.

Справа № 760/16072/15-ц Апеляційне провадження № 22-ц-796/8796/2017 Головуючий у суді першої інстанції: Бобровник О.В.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Махлай Л.Д.У березні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», в якому, з урахуванням уточнень, просив визнати недійсними кредитний договір, договір поруки та договір іпотеки, які укладені 04.07.2007 року з «Банк «Фінанси та Кредит»; зобов'язати ПН КМНО Іванову C. М. скасувати заборону відчуження, накладену на квартиру АДРЕСА_2 посилаючись на те, що банк при укладенні кредитного договору порушив норми Закону України «Про захист прав споживачів» та Правила надання банками кредитів, а саме перед укладенням кредитного договору не надав у письмовій формі повну інформацію про умови кредитування, не повідомив про покладення на нього валютних ризиків за договором, банк не мав банківської ліцензії на проведення валютних операцій та він не отримував кошти в іноземній валюті. Крім того, вважає, що договори підписані неповноважною особою, оскільки діяльність ТОВ «Банк «Фінанст та Кредит» на час укладення договорів була припинена.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 14.06.2017 року первісний позов ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» задоволено. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором 03-07-И/38 від 04.07.2007 року перед AT «Банк «Фінанси та Кредит» в розмірі у розмірі 169 190,60 доларів США з яких: 89 233,62 дол. США - сума строкової заборгованості по основному боргу кредиту, що еквівалентно 1 969 046,91 грн.; 7 892,78 дол. США - сума простроченої заборгованості по основному боргу кредиту, що еквівалентно 174 163,66 грн.; 728,45 дол. США - сума строкової заборгованості по відсоткам, що еквівалентно 16 074,12 грн., 71 335,75 дол. США - сума простроченої заборгованості по відсоткам, що еквівалентно 1 574 108,93 грн.; 991 802,94 грн. - пеня за прострочення заборгованості по основному боргу кредиту, відсоткам, звернено стягнення на предмет іпотеки відповідно до договору іпотеки від 04.07.2007 року на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 44,80 кв. м, житлової - 29,10 кв. м, що належить на праві власності ОСОБА_2 шляхом визнання права власності на зазначене майно за ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» за ціною, визначеною на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на момент проведення державної реєстрації права власності на зазначене майно, на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. Вирішено питання щодо судових витрат. Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, ОСОБА_2 через представника подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову у задоволенні первісного позову в повному обсязі. Посилається на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. А саме, судом зазначені інші суми заборгованості, ніж визначені банком у позовній заяві. Суд не застосував Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», згідно з яким пеня не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, а також неправильно взяв до уваги розрахунок пені, складений в доларах США, а не у національній валюті. Суд не звернув уваги на те, що банк не надав доказів видачі грошових коштів у доларах США, а ОСОБА_2 стверджує, що грошові кошти не отримував. Суд не застосував Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредиторів в іноземній валюті», Закон України «Про заставу», Закон України «Про іпотеку» та не врахував, що квартира є єдиним його місцем проживання. Суд не врахував також, що умови договору несправедливі, що при укладенні договору не було надано письмово інформацію про сукупну вартість кредиту та не застосував п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Суд також не врахував положення ст. 549 ЦК України щодо зменшення пені, оскільки визначений позивачем розмір її є непропорційно великим в порівнянні з розміром заборгованості по кредиту. Інші доводи апеляційної скарги повторюються із зустрічними вимогами.

У судовому засіданні представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Представник ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» ОСОБА_12 та представник приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Іванової С.М. ОСОБА_11 просили апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Третя особа ОСОБА_4 в судове засідання не з`явилася, про день та час розгляду справи повідомлена у встановленому законом порядку, причини неявки не повідомила, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розгляд справи у її відсутності, за правилами ч. 2 ст. 305 ЦПК України.

Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 04.07.2007 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2 було укладено договір № 03-07-И/38, за умовами якого останній отримав кредит в розмірі 98 800 доларів США для придбання двокімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, зі сплатою 13, 5 % річних, строком до 03.07.2027 року.

У забезпечення зобов'язань ОСОБА_2 за кредитним договором, цього дня між сторонами було укладено іпотечний договір, предметом якого є - квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, що належить на праві приватної власності ОСОБА_2.

04.07.2017 року між ТОВ «Банк «Фінанси та кредит» ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено договір поруки.

Станом на 20.08.2015 року у ОСОБА_2 перед банком виникла заборгованість, яка становить 169 190,60 дол. США з яких: 89 233,62 доларів США - сума строкової заборгованості по основному боргу кредиту, що еквівалентно 1 969 046,91 грн.; 7 892,78 доларів США - сума простроченої заборгованості по основному боргу кредиту, що еквівалентно 174 163,66 грн.; 728,45 доларів США - сума строкової заборгованості по відсоткам, що еквівалентно 16 074,12 грн., 71 335,75 доларів США - сума простроченої заборгованості по відсоткам, що еквівалентно 1 574 108,93 грн.; 4 991 802,94 грн. - пеня за прострочення заборгованості по основному боргу кредиту, відсоткам.

Кредитний договір містить дані про умови кредитування, передбачені ч. 4 Закону та Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», в тому числі і щодо валюти кредитування.

Волевиявлення ОСОБА_2 на укладення кредитного договору на умовах, визначених цим договором було вільним, будь - яких заперечень щодо умов договору, у тому числі валюти кредитування, позичальник не висував та певний час виконував умови договору.

Задовольняючи первісний позов, суд першої інстанції виходив з того, що банк виконав свої зобов'язання за кредитним договором, а відповідач свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконує. Залишаючи зустрічну позовну заяву без задоволення, суд першої інстанції виходив з того, що при підписанні кредитного договору, іпотечного договору, договору поруки всі передбачені чинним законодавством вимоги для укладення договорів були дотримані, крім того, ОСОБА_2 пропустив строк позовної давності.

Колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 638 цього ж Кодексу що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Сторони кредитного договору визначили у договорі всі істотні умови, як щодо суми кредиту, плати за користування кредитними коштами, строку та порядку повернення цих коштів, відповідальність сторін у випадку порушення зобов`язань по договору.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як на час укладення кредитного договору так і протягом дії цього договору (майже 10 років) позивач був згоден з умовами договору. Позивач був вільний як у виборі фінансових установ для отримання кредиту так і у виборі форми кредитування. А тому суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що позичальнику було надано повну інформацію щодо умов кредитування.

Частиною 6 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, яка була чинна на час укладення договору передбачено, що споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Перебіг цього строку розпочинається з моменту передачі споживачеві примірника укладеного договору.

Позивач, маючи достовірну інформацію про умови кредитування та про розмір сум, які необхідно сплатити за користування кредитом від укладення кредитного договору не відмовився, як і не скористався своїм правом на дострокове погашення кредиту.

Позивачем не доведено, що умови договору є несправедливими.

З кредитного договору вбачається, що кредит у розмірі 98 800 доларів США брався на придбання кваритри АДРЕСА_2 Зазначена квартира позичальником була придбана у день укладення кредитного договору за ціною 526 210 грн. та у цей же день передана в іпотеку банку на підставі іпотечного договору. Станом на час укладення кредитного договору та договору купівлі - продажу квартири офіційний курс НБУ долара США до національної валюти гривні складав 5,05. Відтак отримана у кредит сума коштів була еквівалентна 498 940 грн.

А тому доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 не отримував кредитні кошти колегія суддів вважає надуманими. Будь - яких доказів про те, що квартира ОСОБА_2 придбана не за кредитні кошти не надано, та будь - яких пояснень щодо підстав погашення ним кредиту, який він нібито не отримував, та сплати відсотків за його користування не надано.

Відповідно до ст. 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно - правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак у той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами, спеціального законодавства України. Правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю регулює Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Кредитор є банківською установою. Доводи про те, що банк не має ліцензії на проведення операцій з іноземною валютою не підтверджені доказами.

Підписання кредитного договору від імені ТОВ «Банк «Фінанси та кредит» начальником відділення № 38 філії «Київське регіональне управління «Банку «Фінанси та Кредит» ТОВ ОСОБА_13, яка діяла на підставі довіреності не є підставою для визнання договору недійсним, оскільки такий договір ТОВ «Банк «Фінанси та кредит» схвалено та виконано.

За вказаних обставин суд першої інстанції дійшов правильних висновків про відсутність правових підстав для визнання кредитного договору та похідних від нього договору іпотеки та договору поруки недійсними.

Рішення в цій частині законне і обґрунтоване та не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

Разом з тим, суд першої інстанції відмовив у зустрічному позові і за безпідставністю позовних вимог, і за пропуском позовної давності.

Такий висновок суду зроблений з порушенням вимог чинного законодавства щодо застосування строку позовної давності.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Такий строк підлягає застосуванню лише у випадку, якщо судом встановлено, що право позивача порушено, але ним пропущено встановлені законом строки на звернення з вимогою про захист цього порушеного права. Якщо ж судом встановлено, що права чи інтереси позивача не порушено, строк позовної давності застосуванню не підлягає.

За вказаних обставин рішення суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову підлягає зміні з виключенням із мотивувальної частини рішення посилання на пропуск позовної давності.

Задовольняючи основний позов суд першої інстанції вважав, що за наявності заборгованості за кредитом банк обрав правильний спосіб захисту порушеного права.

Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно із ч.3 ст. 36 Закону України "Про іпотеку" договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

При вирішенні даної категорії справ судам слід встановити наявність чи відсутність згоди іпотекодавця на позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, а також здійснення виконавчого напису нотаріусом, як правову підставу для реєстрації права власності іпотекодержателя, якщо такі умови передбачені умовами договору іпотеки.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 30.03.2016 року № 6-1851 цс 15.

Суд першої інстанції не врахував дану правову позицію та не звернув уваги на те, що пунктом 11.3.1 договору іпотеки передбачено передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язання за кредитним договором в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

Стаття 36 Закону України «Про іпотеку» визначає порядок позасудового врегулювання спорів, до якого відноситься передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому ст. 37 цього Закону за наявності договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі.

При цьому згідно з ч. 4 цієї статті після завершення позасудового врегулювання будь - які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними.

Статтею 37 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Реалізація ж предмета іпотеки за рішенням суду, передбачена ст. 39 Закону України «Про іпотеку» і є відмінною від позасудового вирішення спору між іпокодержателем та іпотекодавцем.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 09.08.2017 року № 6 - 2213 цс 16 такий спосіб захисту як передача іпотекодержателю права власності на обтяжене іпотекою майно в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань є позасудовим і не передбачений як спосіб захисту права шляхом звернення до суду ні ст. 16 ЦК України, ні Законом України «Про іпотеку», ні договором, укладеним між сторонами.

Представник банку при розгляді справи зазначив, що ні до боржника, ні до поручителя з позовом про стягнення боргу не звертався. Кредитор також не звертався до відповідних органів для реєстрації за собою права власності на предмет іпотеки відповідно до застереження, яке міститься у 11.3.1 договору іпотеки та не проводив оцінку предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності, як це передбачено ч. 3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до ч. 3 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення.

Оскільки судом першої інстанції неправильно застосовано ст.ст. 33, 36, 37, 38 Закону України «Про іпотеку» колегія суддів вважає за необхідне вийти за межі доводів апеляційної скарги.

За вищевикладених обставин рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові.

Відповідно до ч. 1 ст. 360 -7 ЦПК України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Колегія суддів вважає за необхідне відступити від правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 24.05.2017 року № 6-1388 цс 16, від 27.04.2017 року № 6-679 цс 17, від 26.10.2016 року № 6- 1625 цс 16, від 28.09.2016 року № 6 -1243 цс 16, від 11.12.2013 року № 6-124 цс 13 зважаючи на наступне.

Зазначені правові висновки суперечать правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України від 22.03.2017 року № 6-2967 цс 16 та від 09.08.2017 року № 6-2213 цс 16.

Крім того, згідно зі ст. 15 ЦК України та ст. 3 ЦПК України судовому захисту підлягає порушене, не визнане або оспорюване право.

Право іпотекодержателя задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки на підставі застереження про це в іпотечному договорі в позасудовому порядку у даній справі не порушено, оскільки сам іпотекодержатель будь - яких дій щодо реалізації такого права не вчинив. А саме, не звернувся до іпотекодавця з пропозицією виконання вимог 11.3.1 договору іпотеки, не звернувся до відповідних органів для реєстрації права власності на предмет іпотеки, не звернувся до суб'єкта оціночної діяльності для визначення вартості предмета іпотеки.

Тобто іпотекодержатель мав всі підстави для набуття предмета іпотеки у власність шляхом позасудового врегулювання, а у випадку реалізації такого права іпотекодавець мав би право на оскарження рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно у суді.

Застосування ж судом позасудового способу врегулювання спору шляхом визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем призводе до реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем не на підставі застереження в іпотечному договорі, а на підставі рішення суду, оскільки реєстраційна служба проведе таку реєстрацію на підставі рішення суду, що фактично позбавляє іпотекодавця права на оскарження рішення про реєстрацію права власності, яке передбачене ч. 2 ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

Крім того, відповідно до ч. 7 ст. 47 Закону України «Про іпотеку» якщо сума, одержана від реалізації предмета іпотеки, не покриває вимоги іпотекодержателя, він має право отримати решту суми з іншого майна боржника у порядку, встановленому законом. Зазначеною нормою врегульовано питання оформлення результатів прилюдних торгів та розподіл коштів від реалізації предмета іпотеки, що є судовим врегулюванням спору, а не позасудовим.

Відповідно до ч. 4 ст. 591 ЦК України якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до ст. 112 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором або законом.

Після завершення позасудового врегулювання будь - які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними (ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку»).

Таким чином визнаючи за іпотекодавцем право власності на предмет іпотеки за рішенням суду (судовий порядок) іпотекодержатель залишає за собою право вимоги отримати решту суми з іншого майна боржника, якщо вартість предмета іпотеки менша заборгованості, що суперечить ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку», згідно з якою після завершення позасудового врегулювання будь - які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними (визнання ж права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем визначено Законом України «Про іпотеку» лише як позасудове врегулювання).

За вказаних обставин колегія суддів відступає від правових висновків Верховного Суду України про те, що суд може застосувати позасудове врегулювання лише з тих підстав, що позичальник має заборгованість за кредитним договором.

Кредитор сам обирає спосіб захисту порушеного права. Наявність заборгованості за кредитним договором не перешкоджає кредитору звернутися до суду з позовом про стягнення заборгованості або про звернення стягнення на предмет іпотеки у судовому порядку. Проте, оскільки позасудове врегулювання та судове врегулювання спору мають різні правові наслідки, на думку колегії суддів, визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем у судовому порядку суперечить положенням Закону України «Про іпотеку».

Разом з тим, відмовляючи у задоволенні первісного позову колегія суддів не може погодитися з доводами апеляційної скарги про те, що при визначенні розміру пені суд мав керуватися Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», оскільки цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне

виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених

правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно

від форм власності та господарювання, а також фізичні особи -

суб'єкти підприємницької діяльності. Кредитний та іпотечні договори укладені ОСОБА_2 як фізичною особою, а тому дія даного Закону на спірні правовідносини не поширюється.

Так само колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що у рішенні суду вказана інша сума заборгованості ніж та, що визначена банком у позовній заяві, оскільки вони суперечать матеріалам справи. У рішенні суду зазначено окремо суми простроченої заборгованості по кредиту та відсоткам та строкової заборгованості, що разом складає суму заборгованості, яка вказана у позовній заяві.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 14 червня 2017 року в частині задоволення позову Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_4, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Іванова Світлана Миколаївна про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності скасувати та ухвалити нове рішення, який у задоволенні позову відмовити.

Рішення в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», треті особи: ОСОБА_4, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Іванова Світлана Миколаївна про визнання недійсним кредитного договору, договору іпотеки та договору поруки змінити виключивши із мотивувальної частини рішення посилання на пропуск позовної давності.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Головуючий

Судді