Ухвала суду № 69033302, 28.08.2017, Апеляційний суд міста Києва

Апеляційний суд міста Києва

Справа № 757/47648/16-ц Головуючий у суді першої інстанції: Підпалий В.В.

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/8501/17 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Волошина В.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2017 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі :

Головуючого Волошиної В.М.

Суддів Панченко М.М., Слюсар Т.А.

при секретарі Крічфалуши С.С.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 21 квітня 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Заслухавши доповідь судді Волошиної В.М., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

29.09.2016 позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до відповідача ПАТ «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позовні вимоги мотивовані тим, що він 03.09.2012 був прийнятий на посаду виконавчого директора до ПАТ «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву». 04.03.2016 його було звільнено з роботи, але відповідач не виплатив йому заборгованість по заробітній платі та не провів повний розрахунок при звільненні, зокрема не виплатив заборгованості за рішенням Печерського районного суду м. Києва № 757/8862/15-ц від 19.11.2015 .

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 21 квітня 2017 року позов задоволено.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки в розмірі 55 740, 25 грн.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву» на користь держави судовий збір в розмірі 551,20 грн.

Не погодившись із рішенням суду відповідач Публічне акціонерне товариство «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву» подав на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність, неповне з`ясування обставин справи та ухвалення з порушенням норм матеріального права. Просив рішення суду скасувати. При цьому зазначав, що судом невірно було вирахувано середньоденна заробітна плата, а тому сума заборгованості по розрахункам відповідача повинна становити за час затримки за період з 04.03.2016 по 31.08.2016 52293,36 грн. виходячи із середньоденного розміру 439,44x119 робочих днів =52293,36 грн. Отже,відшкодуванню згідно ст. 117 КЗпП України мало б підлягати 52293,36 грн. Щодо врахування судом розрахунку представника відповідача, то суд першої інстанції приймаючи його до уваги, як належний доказ, не перевірив та не з`ясував повноваження представника відповідача проводити розрахунки. Відповідно до наданої копії довіреності, що міститься в матеріалах справи (а. с. 39) представник відповідача ОСОБА_5 не мав повноважень проводити такі розрахунки.

Позивач ОСОБА_3 в судове засідання апеляційного суду не з'явився.

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи є їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Виходячи з вимог частини 3 статті 27 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 303-1 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги та статті 67 ЦПК щодо строків процесуальних дій, а також зважаючи на вимоги ч. 2 ст. 305 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку позивача в судове засідання, який належним чином про час та місце розгляду справи був повідомлений, про що свідчить зворотнє поштове повідомлення, такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 ст. 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін ( ч.1 п.1 ст. 307 ЦПК України).

Оцінка зібраних по справі доказів має здійснюватися за правилами, передбаченими ст.212 ЦПК України з врахуванням положеньст.57-66 ЦПК України.

Відповідно до вимог частини першої ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що станом на день звільнення за власним бажанням (04.03.2016) позивач мав право на отримання від відповідача грошових коштів (заборгованість по заробітній платі) , розмір яких було визначено рішенням суду, яких не було йому виплачено в день звільнення, а тому на користь позивача підлягає стягненню відповідно до ст. 117 КЗпП України середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Таких висновків суд дійшов з дотриманням вимог процесуального законодавства щодо всебічності й повноти з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін в даних правовідносинах, належної правової оцінки наданих сторонами в справі доказів та вимог матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно було встановлено судом першої інстанції позивач 03.09.2012 був прийнятий на посаду виконавчого директора ПАТ «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву». 04.03.2016 позивач був звільнений з роботи, але відповідач при його звільненні з ним не розрахувався, зокрема не виплатив заборгованості за рішенням Печерського районного суду м. Києва № 757/8862/15-ц від 19.11.2015.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів… та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом ( ч.ч.1-2 ст. 14 ЦПК України).

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 19.11.2015 з ПАТ «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву» стягнуто на користь ОСОБА_3 заборгованість по заробітній платі станом на 03.04.2014 - 33 077,17 грн. та моральну шкоду в розмірі 1 000,00 грн. (а.с. 6-7).

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 27.10.2016 рішення Печерського районного суду м. Києва від 19.11.2015 було скасовано в частині вирішення позовних вимог про стягнення заробітної плати та ухвалено в цій частині нове рішення, яким вимоги ОСОБА_3 задоволені частково та з ПАТ «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву» стягнуто на його користь 94 475, 00 грн. (а.с.45-47).

Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Цим Законом урегульовано лише правовідносини, що виникають у процесі виконання судових рішень.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, невиконання рішення суду про стягнення на користь звільненого працівника недоплаченої заробітної плати є підставою для покладення на власника або уповноважений ним орган відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, за весь період невиплати цієї заробітної плати, оскільки вимоги звільненого працівника щодо її виплати є трудовим спором і регулюються нормами трудового права.

При розгляді справи судом встановлено, що 04.03.2016 позивач звільнився з роботи за власним бажанням, розрахунок за рішенням суду з ним проведено не було. Тому, 29.09.2016 позивачем було пред'явлено позов, в якому правовою підставою було зазначено норму ст. 117 КЗпП України. 21.04.2017 позивачем було зменшено позовні вимоги і він просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток з 04.03.2016 по 31.08.2016 виходячи із заробітної плати 9447,50 грн., що становить у розмірі 55740,25 грн., з яким і погодився суд першої інстанції.

Таким чином, виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи доведені.

Висновки суду щодо правових підстав до задоволення позовних вимог відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.

Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно.

Доводи апеляційної скарги щодо незаконності рішення суду, неповного з`ясування обставин справи та його ухвалення з порушенням норм матеріального права, а також невірного вирахування судом середньоденної заробітна плата, що призвело до неправильного вирішення справи та стягнення середнього заробітку з відповідача на користь позивача, на думку представника відповідача, 55740, 25 грн., замість, 52293,36 грн., не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення враховуючи наступне.

Так, всі висновки суду першої інстанції щодо правомірності заявленого позову та відновлення порушеного права у обраний позивачем спосіб повно та послідовно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Обставин, які б дали суду апеляційної інстанції підстави для спростування указаних висновків суду, апеляційна скарга представника відповідача не містить, в ході апеляційного розгляду представник відповідача також не навів таких обставин.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що в основу рішення суду було покладено розрахунок розміру середньомісячного заробітку, який було визначено рішенням Апеляційного суду м. Києва від 27 жовтня 2016 року, яке є чинним. Розрахунок, на який посилається сторона відповідача не може бути прийнятий до уваги, оскільки суперечить висновкам суду і проведений за неповні місяці, як того передбачає механізм здійснення відповідного розрахунку визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100. Під час його проведення слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні з використанням даних про середній заробіток позивача виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана дана виплата. При цьому слід зазначити, що беруться саме повні місяці.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що судом першої інстанції дана належна оцінка доводам сторін у сукупності з наданими сторонами доказами, висновки суду відповідають обставинам справи, доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують їх, тому підстав для скасування оскаржуваного рішення немає.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317,319 ЦПК України, колегія суддів ,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву» відхилити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 21 квітня 2017 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: