Рішення № 69028871, 15.09.2017, Миронівський районний суд Київської області

15.09.2017 Єдиний унікальний № 371/806/17

Провадження № 2/371/487/17

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2017 року м. Миронівка

Миронівський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Капшук Л.О.,

за участі:

позивача ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

з секретарем Харченко І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки,

У С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з вказаними вимогами, посилаючись на ті обставини, що є власником земельної ділянки площею 0,1326 га та житлового будинку, який на ній розміщений, розташованих по АДРЕСА_1.

Відповідач, яка є його сусідкою по межі з лівої сторони від входу з вулиці Пушкіна, вчинила дії по самовільному захопленню частини земельної ділянки і колодязя та знищенню його майна, чим завдала йому шкоди. У 2005 році вона перенесла його огорожу, в результаті чого колодязь під № 2 незаконно перейшов у її власність, що позбавило його можливості користуватися ним.

27 листопада 2016 року він звернувся до Миронівської міської ради Київської області з питанням про вирішення спору щодо меж земельної ділянки. Сімнадцята сесія сьмого скликання Миронівської міської ради Київської області 28 листопада 2016 року, розглянувши його заяву, рекомендувала звернутися до сертифікованої землевпорядної організації для відновлення меж земельної ділянки.

Представником ТОВ «Земфонд» було підтверджено факт самовільного захоплення відповідачем належної йому земельної ділянки площею 0,0001 га, на якій перебуває колодязь.

В результаті таких протиправних дій він позбавлений можливості користуватися належною йому спорудою у виді колодязя.

Просив у судовому порядку зобов'язати ОСОБА_2 звільнити та привести до стану, придатного для використання за цільовим призначенням, частину земельної ділянки площею 0,0001 га, розташованої по АДРЕСА_1, яка згідно зведеного плану земельної ділянки, виготовленого товариством з обмеженою відповідальністю «Земфонд», є накладеною на земельну ділянку, що належить йому.

В судовому засіданні позивач підтримав заявлені вимоги, посилаючись на обставини, викладені у поданій до суду позовній заяві. Суду пояснив, що придбавав будинок разом з колодязем, який перебував у спільній власності, в тому числі попереднього власника житлового будинку. Відповідач огородила колодязь, у нього виникли перешкоди у користуванні ним, і він вимушений був робити скважину, іншого колодязя не має.

Відповідач позов не визнала. В поданих до суду запереченнях зазначила та в судовому засіданні пояснила, що колодязь, розташований на межі з сусідом ОСОБА_1 був викопаний у 1957 році для спільного користування її покійним батьком ОСОБА_4 та його сусідами і знаходився на земельній ділянці по АДРЕСА_2, так як сусід ОСОБА_5, що проживав АДРЕСА_1 не дав згоди на використання своєї земельної ділянки під колодязь. Згодом, після того як викопали колодязь, виявилися незручності в користуванні ним, і за домовленістю з сусідом ОСОБА_5, змінили межу між ділянками, для зручності доступу до колодязя мешканців будинку АДРЕСА_1 та інших сусідів. Межа змінилася таким чином, що деяка частина земельної ділянки під колодязем, яка належала на той час ОСОБА_4, перейшла до сусіда ОСОБА_5 З урахуванням цього, в подальшому так і була приватизована земельна ділянка її батьком ОСОБА_4 Спільне користування колодязем тривало до 1990 року, поки невстановленими особами в колодязь було налито солярку, і він надовго став не придатний для користування. Тоді кожен з користувачів викопав власний колодязь або зробив свердловину у своєму подвір'ї.

На даний час в будинку по АДРЕСА_2 проживає її син ОСОБА_6 із сім'єю. За власний кошт і власними силами він вичистив колодязь, облаштував його та користується ним. Доступ до колодязя з боку сусіда ОСОБА_1 існує відповідно до меж земельних ділянок, зазначених в державних актах. Колодязь на 80 відсотків знаходиться на її земельній ділянці, лише незначна його частина розташована на земельній ділянці позивача.

Факту зайняття нею частини земельної ділянки позивача не заперечила, проте вказала, що спір виник із-за користування колодязем, а не за фактом зайняття мізерного розміру земельної ділянки.

Позовні вимоги вважає недоведеними. Судові витрати не підлягають стягненню з неї, оскільки заключати договір з ТОВ «Земфонд» щодо встановлення меж земельної ділянки та звертатись до суду з позовом вона позивача не змушувала, він діяв на власний розсуд і її про це не попереджав. Пропозиції щодо цього надходили від членів комісії та зазначені в рішенні Миронівської міської ради.

Представник відповідача ОСОБА_3 зазначив, що поряд з межею земельної ділянки відповідача знаходилася стічна канава, позивач приватизував земельну ділянку з канавою неправомірно. Не заперечуючи факту зайняття відповідачем частини земельної ділянки позивача площею 0,0001 га, вказав, що фактично існує спір щодо користування колодязем, звільнення частини земельної ділянки, не вирішить існуючого спору.

Суд, заслухавши сторони, представника відповідача, свідків, дослідивши надані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позов належить задовольнити.

Стаття 14 Конституції України передбачає, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Аналогічне правило закріплено в частині 1 статті 153 ЗК України, за якою власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим кодексом та іншими законами України.

Статтею 152 ЗК України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно зі статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За положеннями частини 2 статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб.

Відповідно до пункту 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16.04.2004 № 7 захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною 3 статті 152 ЗК України шляхом : визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом способів захисту (стаття 16 ЦК України).

В судовому засіданні встановлено, що позивач є власником житлового будинку під номером 41 по вулиці Пушкіна міста Миронівка Київської області та двох земельних ділянок: площею 0,10 га, що має цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, та площею 0, 0326 га, що має цільове призначення для ведення особистого селянського господарства. Земельні ділянки розташовані по АДРЕСА_1.

Вказані обставини підтверджені договором купівлі-продажу жилого будинку та договором купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченими державним нотаріусом Миронівської районної державної нотаріальної контори 05 травня 2003 року, державними актами на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 та серії НОМЕР_2, виданими 05 травня 2005 року.

Належні позивачу на праві власності земельні ділянки межують із земельними ділянками, розташованими по АДРЕСА_2 міста Миронівка Київської області. Власником житлового будинку під номером АДРЕСА_2 та земельних ділянок, призначених для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1000 га, та для ведення особистого селянського господарства площею 0,0580 є відповідач ОСОБА_2

Вказані обставини підтверджені договором дарування жилого будинку та договором дарування земельної ділянки, посвідченими державним нотаріусом Миронівської районної державної нотаріальної контори 24 червня 2003 року, Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно НОМЕР_3, виданим Білоцерківським МБТІ 25 липня 2004 року, державними актами на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_4 та серії НОМЕР_5, виданими 29 вересня 2005 року.

Відповідно до положень ст.ст. 91, 103 ЗК України власники земельних ділянок зобов'язані дотримуватися правил добросусідства, не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них.

Статтею 212 ЗК України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Згідно із ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Механізм встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками визначено Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 № 376, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16.06.2010 за № 391/17686.

Відповідно до пунктів 2.1., 2.3. Інструкції встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розробленої та затвердженої : технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок; проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Комплекс робіт із встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає : підготовчі роботи, топографо - геодезичні, картографічні роботи та роботи із землеустрою, камеральні роботи, складання і оформлення матеріалів технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а також встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками.

На підставі даних кадастрової зйомки, інженер-землевпорядник, під час розробки такої технічної документації, складає кадастровий план земельної ділянки з відповідними координатами поворотних точок, визначенням складу угідь, власників суміжних земельних ділянок, відомостей про обмеження у використанні земельної ділянки, тощо.

В судовому засіданні встановлено, що частина земельної ділянки, цільове призначення якої для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,0001 га, яка згідно державного акта на право власності на земельну ділянку належить позивачу, зайнята відповідачем.

Такі обставини підтверджені відомостями зведеного плану земельних ділянок, належних сторонам, планом ділянки, належної позивачу та зайнятої відповідачем, схемою даної ділянки.

На кадастрових планах відображені : площа земельної ділянки; зовнішні межі земельної ділянки (із зазначенням суміжних земельних ділянок, їх власників, користувачів суміжних земельних ділянок); координати поворотних точок земельної ділянки; лінійні проміри між поворотними точками меж земельної ділянки.

Межі земельної ділянки, належної позивачу, призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, були визначені виконавцем топографо-геодезичних робіт, межові знаки передані власнику земельної ділянки на зберіганні, що підтверджено актом прийомки-передачі межових знаків на зберігання ОСОБА_1 від 29 березня 2017 року.

Вказані письмові документи виготовлені на замовлення позивача товариством з обмеженою відповідальністю «Земфонд» на підставі договору, укладеного з позивачем 20 березня 2017 року, предметом якого було виконання топографо-геодезичних робіт.

Згідно положень ст. 10 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

За правилами ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Надані позивачем письмові докази, що містять висновки спеціаліста, який здійснив топографо-геодезичні роботи, не спростовані відповідачем.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 надали показання щодо перебування колодязя, зведеного на межі земельних ділянок, у спільному користуванні попередніх власників належних сторонам житлових будинків, обставини щодо зайняття відповідачем частини земельної ділянки, належної позивачу, їм не відомі.

Докази, які спростовують такі висновки, відповідач не надавала, клопотань про призначення експертизи з метою перевірки висновків спеціалістів не заявляла, факту зайняття нею частини земельної ділянки позивача не заперечила.

На підставі наданих позивачем письмових доказів дії відповідача необхідно кваліфікувати як самовільне зайняття частини земельної ділянки площею 0,0001 га, що тягне за собою наслідки, передбачені статтею 212 ЗК України.

Посилання представника відповідача на ті обставини, що до приватизації земельних ділянок їх межі були іншими, між земельними ділянками була стічна канава, не ґрунтуються на законі. Такі дані не мають доказового значення у справі з огляду на ті обставини, що межі земельних ділянок спеціалістом визначені на підставі даних державного акта на право приватної власності на землю та Публічної кадастрової карти України.

Оцінюючи надані сторонами докази у їх сукупності, враховуючи, що в судовому засіданні знайшли підтвердження обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених вимог.

Відповідач перешкоджає власнику вільно користуватись частиною належної йому земельної ділянки площею 0,0001 га, з метою відновлення його порушеного права необхідно покласти на відповідача обов'язок усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою шляхом її звільнення та приведення до стану, придатного для використання за цільовим призначенням.

Згідно правил ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

З огляду на вказані правила, понесені позивачем судові витрати підлягають відшкодуванню на його користь.

Матеріалами справи підтверджені судові витрати у виді судового збору в сумі 640 грн. та витрат на виконання топографо-геодезичних робіт в сумі 1400 грн.

На підставі викладеного, ст.ст. 16, 91,103, 152, 153, 158, 212 ЗК України, ст. 391 ЦК України, ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», ст. ст. 1, 2, 35, 36 Закону України «Про Державний земельний кадастр», пункту 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16.04.2004 року № 7, керуючись ст.ст. 10, 11, 15, 57- 60, 64, 179, 208, 209, 212 - 215, 218, 294, 296 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити.

Зобов'язати ОСОБА_2 звільнити та привести до стану, придатного для використання за цільовим призначенням, частину земельної ділянки площею 0,0001 га, розташованої по АДРЕСА_1, яка згідно зведеного плану земельної ділянки, виготовленого товариством з обмеженою відповідальністю «Земфонд», є накладеною на земельну ділянку, належну ОСОБА_1.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати в сумі 2040 гривень.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Київської області через Миронівський районний суд Київської області шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя підпис Л.О. Капшук

Згідно з оригіналом

Суддя Л.О. Капшук