Ухвала суду № 69027998, 20.09.2017, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №278/4870/14-ц Головуючий у 1-й інст. Грубіян Є. О.

Категорія 47 Доповідач Миніч Т. І.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2017 року Апеляційний суд Житомирської області у складі:

головуючого судді: Миніч Т.І.

суддів: Трояновської Г.С.,

ОСОБА_1

секретаря судового засідання Кучерявого О.В.

з участю прокурора та представника відповідача

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 10 травня 2017 року

у цивільній справі за позовом Житомирської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Житомирській області до Житомирської районної державної адміністрації Житомирської області, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_4, про визнання недійсним розпорядження про передачу земельної ділянки, державного акта на право власності на земельну ділянку та скасування його державної реєстрації, повернення земельної ділянки,

в с т а н о в и в:

У жовтні 2014 року прокурор в інтересах держави в особі державної екологічної інспекції в Житомирській області звернувся до суду із зазначеним позовом. З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив визнати недійсним розпорядження Житомирської районної державної адміністрації від 24 березня 2011 року в частині передачі ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,12 га. на території Глибочицької сільської ради; визнати недійсним державний акт на право власності на вказану земельну ділянку від 15 липня 2011 року; зобовязати ОСОБА_5 шляхом складання акту приймання-передачі повернути спірну земельну ділянку за кадастровим номером 1822082000:2000:01:000:0968 до земель запасу Глибочицької сільської ради Житомирського району та скасувати запис №6483171 від 28 липня 2014 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності ОСОБА_5 на вказану вище земельну ділянку. В обгрунтування заявлених вимог посилався на те, що виділена ОСОБА_2 земельна ділянка знаходиться в прибережній захисній смузі ставу, який перебуває в оренді ФОП ОСОБА_4, а тому була виділена у власність з порушенням вимог водного законодавства.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Останнім рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 10 травня 2017 року позов задоволено.

Визнано недійсним розпорядження Житомирської районної державної адміністрації Житомирської області №206 від 24 березня 2011 року в частині передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,12 га. з кадастровим номером 1822082000:01:000:0968 на території Глибочицької сільської ради Житомирського району Житомирської області.

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК №221102 від 15 липня 2011 року, що зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №182200001003114. Цим же рішенням зобов'язано ОСОБА_5 шляхом складання акту прийому - передачі повернути спірну земельну ділянку з кадастровим номером 1822082000:01:000:0968 до земель запасу Глибочицької сільської ради Житомирського району Житомирської області та скасувати запис №6483171 від 28 липня 2014 року у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності ОСОБА_5 Євгенівнини на земельну ділянку з кадастровим номером 1822082000:01:000:0968.

Стягнуто з відовідачів: Житомирської районної державної адімінстрації Житомирської області, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 на користь прокуратури понесені судові витрати по 2 637,08 (дві тисяч шістсот тридцять сім) гривень з кожного із відповідачів.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить зазначене рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог за безпідставністю, посилаючись на те, що судом порушені норми матеріального і процесуального права, неповно встановлені обставини справи, рішення є незаконним та необгрунтованим. На думку апелянта, суд не врахував, що витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені і можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Тому, необхідною умовою для задоволення позову про витребування земельної ділянки у добросовісного набувача є встановлення факту вибуття земельної ділянки поза волею Житомирської районної державної адміністрації. Вважає, що жодного висновку не було зроблено судом відносно того, що позов було подано в інтересах держави в особі державної екологічної інспекції в Житомирській області, яка не була та не є власником земельної ділянки ні за законом, ні на підставі правоустановчих документів.

Розглянувши справу в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що розпорядженням Житомирської районної державної адміністрації №206 від 24 березня 2011 року (а.с.12, т.1) затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам (165 осіб), в тому числі і відповідачеві ОСОБА_2 у межах обслуговуючого кооперативу "Садово-городнього товариства "Сокіл ДСК"" на території Глибочицької сільської ради Житомирського району Житомирської області та передано вказаним громадянам у власність земельні ділянки площею 19,321 га. для ведення садівництва за рахунок земель запасу названого органу місцевого самоврядування.

На підставі вказаного розпорядження ОСОБА_2 14 липня2011 року отриманий державний акт на право власності на земельну ділянку №52 площею 0,12 га., кадастровий номер 1822082000:2000:01:000:0968, що знаходиться в обслуговуючому кооперативі "Садово-городнього товариства "Сокіл ДСК" на території Глибочицької сільської ради Житомирського району Житомирської області, з цільовим призначенням для ведення садівництва (а.с.8 т.1).

28 липня 2014 року між відповідачем ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки, за яким остання стала її новим власником (а.с.209, т.1).

Із змісту повідомлення ДП "Житомирський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" від 13 жовтня 2014 року та доданого до нього креслення (а.с.9-10,т.1) вбачається, що спірна земельна ділянка розташована на відстані 30,8м. від урізу води розташованого поблизу ставу. Даний факт також встановлений проведеною у справі судовою земельно-технічною експертизою (а.с.36, т.2), де зазначено, що відстань земельної ділянки відповідача ОСОБА_2 до урізу води коливається від 30,66 м. до 33,96 м.

Дана водойма, відповідно до укладеного з Житомирською районною державною адміністрацією договору оренди водних обєктів загальнодержавного значення від 19 червня 2007 року (а.с.95, т.1), використовуєтьсяФОП ОСОБА_4, тобто третьою особою у даній справі, і знаходиться на території Глибочицької сільської ради Житомирського району за межами с.Гадзинка та становить собою став площею 4,96 га.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що спірна земельна ділянка надана відповідачу всупереч вимог закону.

При цьому судом враховано, що згідно зі ст.13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. До матеріальної основи органів місцевого самоврядування належить, зокрема, земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень (ст.ст. 142-145 Конституції України).

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (ст.1 ЗК України).

За змістом ч.1 ст.3 ВК України усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать: поверхневі води: природні водойми (озера), водотоки (річки, струмки), штучні водойми (водосховища,ставки) і канали; інші водні об'єкти; підземні води та джерела; внутрішні морські води та територіальне море (ч.2 ст.3 ВК України).

За таких обставин не мають правового значення доводи представника відповідача в тій частині, що водойма є штучною.

У відповідності до п."а" ч.1 ст.58 ЗК України та ст.4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами. Крім цього, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча і не розташований водний фонд, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню водного фонду.

За положеннями ст.4 ВК України, ст.58 ЗК України до таких земель відносяться землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Статтями 60ЗК України та 88 ВК України декларується, що вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Згідно зі ст.ст.1,88,89 ВК України прибережна захисна смуга є частиною водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони.

Отже, з метою збереження та дотримання особливого режиму використання земель водного фонду ст.84 ЗК заборонено передавати їх у приватну власність.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 21.05.2014 року №6-16цс14, яка згідно зі ст.360-7 ЦПК є обов»язковою для судів.

За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що оскаржуване рішення, правовстановлюючі документи та державна реєстрація, проведена на підставі цих документів, суперечать вимогам закону і підлягають скасуванню, а спірна земельна ділянка поверненню її законному власнику на підставі п.3 ч.1 ст.388 ЦК.

Доводи представника апелянта в тій частині, що договір оренди ставу розірваний на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують, оскільки ця обставина не є визначальною в даній справі.

На спростування доводів апеляційної скарги в частині подання позову в інтересах Держави в особі Державної екологічної інспекції в Житомирській області представник прокуратури пояснив, що саме ця установа контролює дотримання екологічного законодавства.

Оскаржуване рішення постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстав для його скасування апеляційний суд не вбачає.

Керуючись ст.ст.209,303,304,307,308,313-315ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 10 травня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Судді: