Рішення № 69025398, 20.09.2017, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"20" вересня 2017 р.

Справа № 916/1853/17

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма „Добробут”

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „УКРАЇНСЬКА ТРАНСПОРТНО-ЕКСПЕДИТОСЬКА КОМПАНІЯ”

Про стягнення 88000 грн.

Суддя Д'яченко Т.Г.

Представники:

від позивача: не з’явився

від відповідача: не з’явився

Суть спору: Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма „Добробут” звернувся до господарського суду Одеської області із позовною заявою, у якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „УКРАЇНСЬКА ТРАНСПОРТНО-ЕКСПЕДИТОСЬКА КОМПАНІЯ” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма „Добробут” заборгованість за договором транспортного експедирування від 14.03.2013р. № 61/03-13 в сумі 88000,00 грн.

Відповідач - Товариством з обмеженою відповідальністю „УКРАЇНСЬКА ТРАНСПОРТНО-ЕКСПЕДИТОСЬКА КОМПАНІЯ” відзиву на позовну заяву та витребуваних судом документів не надано, відповідач свого права на захист не використав, хоч і повідомлявся про час та місце проведення судового засідання належним чином, шляхом надіслання ухвал суду на адресу реєстрації, однак кореспонденція суду повернулась без вручення, з зазначенням поштової організації, у зв’язку з закінченням терміну зберігання, про що вбачається з рекомендованого повідомлення (а.с. 114-116).

З огляду на те, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, те, що адреса, на яку направлялось поштове відправлення, є адресою місцезнаходження юридичної особи відповідача відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд вважає можливим розглянути справу за наявними в ній матеріалами на підставі ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, суд встановив.

14 березня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю „УКРАЇНСЬКА ТРАНСПОРТНО-ЕКСПЕДИТОСЬКА КОМПАНІЯ” (Експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма „Добробут” (Клієнт) було укладено Договір транспортного експедирування 61/03-13 (надалі – договір), за умовами якого в рамках даного експедитор від свого імені, але за рахунок клієнта зобов’язується виконувати послуги з експедирування вантажів залізничним транспортом відповідно до угодженими сторонами даного договору заявках клієнта, а клієнт зобов’язується прийняти та сплатити надані експедитором послуги умовах даного договору та сплатити йому винагороду.

Відповідно до п. 2.1.1. Договору, процес надання експедитором послуг з організації перевезення вантажу клієнта залізничним транспортом в раках даного договору здійснюється у наступному порядку: клієнт направляє на адресу експедитора письмове доручення (заявку) на конкретне перевезення вантажу засобами електронного зв’язку з зазначенням дати відвантаження, яка запланована, кількість вагонів, станції призначення. Експедитор здійснює пророботку доручень (заявок) на перевезення та протягом 2-х днів з моменту їх отримання, підтверджує чи відмовляє клієнту у наданні послуг, про що повідомляє клієнта засобами електронного/факсимільного зв’язку, рекомендованим листом. (п. 2.1.1.1., п. 2.1.1.2. Договору.).

Відповідно до п. 2.2.1. Договору, експедитор зобов’язаний за дорученням клієнта організувати подачу состава залізничним транспортом, надавати клієнту інші транспортно-експедиторські послуги, як самостійно так і шляхом укладання відповідних договорів з залізничними дорогами та/чи підприємствами-операторами, дія при цьому від свого імені.

Положеннями п. 3.1. Договору визначено, що розрахунки між сторонами за даним договором проводяться у безготівковому розрахунку в національній валюті України – гривні.

За підсумками роботи за місяць експедитор направляє клієнту два примірника акту приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг), підписаних зі своєї сторони. Оплата клієнтом вартості виконаних послуг, організованих експедитором, здійснюється на умовах відстрочення платежу протягом 10 днів з моменту підписання акту приймання-передачі протягом 10 календарних днів з моменту підписання акта приймання-передачі виконаних робіт та виставлення рахунка експедитором.(п. 3.3. Договору).

Відповідно до актів виконаних робіт за період з 30 квітня 2013 року по 31 січня 2016 року, експедитором - Товариством з обмеженою відповідальністю „УКРАЇНСЬКА ТРАНСПОРТНО-ЕКСПЕДИТОСЬКА КОМПАНІЯ” у відповідності до умов Договору транспортного експедирування 61/03-13 від 14.03.2013р. були надані, а позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма „Добробут” прийняті послуги, що підтверджується актами приймання-передачі послуг, копія яких містяться в матеріалах справи на загальну суму 8808761,59 грн.

Протягом дії Договору клієнтом Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма „Добробут” на рахунок експедитора були перераховані грошові кошти у загальному розмірі 8901761,59 грн., відповідно до платіжних доручень.

Отже, з боку позивача згідно умов укладеного договору транспортного експедирування 61/03-13 від 14.03.2013р. щодо оплати послуг по експедируванню вантажів залізничним транспортом сплачено 8901761,59 грн.

Однак, як стверджує позивач, Товариством з обмеженою відповідальністю „УКРАЇНСЬКА ТРАНСПОРТНО-ЕКСПЕДИТОСЬКА КОМПАНІЯ” зобов’язань щодо надання послуг на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма „Добробут” не виконано, внаслідок чого за відповідачем рахується борг у розмірі 88000грн., який станом на момент розгляду справи є несплаченим з боку відповідача.

31 жовтня 2016 року між сторонами було складено підписано Акт звіряння розрахунків, за яким було визначено, що за відповідачем рахується борг у розмірі 96000грн.

За період з 02.07.2016р. по 16.11.2016р. Товариством з обмеженою відповідальністю „УКРАЇНСЬКА ТРАНСПОРТНО-ЕКСПЕДИТОСЬКА КОМПАНІЯ” було частково перераховані грошові кошти.

Після складання та підписання Акту звіряння розрахунків від 31.10.2016р. на суму 96000 грн. відповідачем було перераховано позивачу 8000 грн.

Отже, як стверджує позивач, факт часткового повернення коштів свідчить про визнання відповідачем свого обов’язку з повернення перерахованої попередньої оплати за Договором. Наразі, за відповідачем рахується борг, що становить грошову суму у розмірі 88000 грн., яка не була повернута Товариством з обмеженою відповідальністю „УКРАЇНСЬКА ТРАНСПОРТНО-ЕКСПЕДИТОСЬКА КОМПАНІЯ”.

15.12.2016р. на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю „УКРАЇНСЬКА ТРАНСПОРТНО-ЕКСПЕДИТОСЬКА КОМПАНІЯ” позивачем було направлено вимогу про повернення попередньої оплати.

Відповідно до п. 6.1. Договору, у разі, якщо спори та суперечності, які виникли у зв’язку з цим Договором або щодо його укладання, зміни, порушення, розірвання, недійсності будуть по можливості врегульовані шляхом переговорів.

Згідно до п. 6.2. Договору, якщо спори та суперечності, визначені п. 6.1. Договору, не будуть врегульовані шляхом переговорів, їх вирішення здійснюються наступним чином: спори, майнові вимоги за якими перевищують еквівалент 10000 доларів США ( з урахуванням обмінного курсу НБУ на дату виникнення вимоги) за основною сумою зобов’язання вирішуються у господарських судах України (відповідно до чинного законодавства України), спори майнові вимоги за якими не перевищують еквівалент 10000 доларів США (з урахуванням обмінного курсу НБУ на дату виникнення вимоги) за основною вимогою зобов’язання вирішуються у Регіональному Третейському суді України при Асоціації „Регіональна правова група” (у відповідності до регламенту даного суду), рішення якого є остаточним і обов’язковим для сторін і підлягає виконанню сторонами у строки, які зазначені у рішенні суду.

Приймаючи до уваги, що Закон України „Про третейські суди” передбачає виключно право, а не обов’язок сторін на звернення до цього суду, та приймаючи відсутності з боку відповідача заперечень, позивачем було подано позовну заяву до господарського суду Одеської області.

Позовні вимоги позивача обґрунтовано неналежним виконанням з боку відповідача прийнятих на себе зобов’язань за умовами договору транспортного експедирування 61/03-13 від 14.03.2013р. та направлено на стягнення суми боргу у розмірі 88000 грн.

Суд, розглянувши матеріали справи, вислухавши у судовому засіданні пояснення представника позивача, проаналізувавши норми чинного законодавства, дійшов наступних висновків.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій – це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків. При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 193 Господарського Кодексу України та статтею 526 Цивільного Кодексу України передбачено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається, крім випадків, передбачених законом. (ч.ч.1, 7 ст.193 ГК України).

Відповідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно до п. 1 ст. 628 Цивільного Кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно вимог ст. 629 Цивільного Кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судом, правовідносини між Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма „Добробут” та Товариством з обмеженою відповідальністю „УКРАЇНСЬКА ТРАНСПОРТНО-ЕКСПЕДИТОСЬКА КОМПАНІЯ” виникли на підставі укладеного між ними 14 березня 2013 року Договору транспортного експедирування 61/03-13.

Відповідно до ч.1 ст. 901 Цивільного кодексу України, договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно до ч. 1 ст. 934 Цивільного кодексу України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. (ч. 3 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

15.12.2016р. на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю „УКРАЇНСЬКА ТРАНСПОРТНО-ЕКСПЕДИТОСЬКА КОМПАНІЯ” позивачем було направлено вимогу про повернення попередньої оплати. Однак, дана вимога щодо повернення грошових коштів не була виконана з боку відповідача в повному обсязі. Іншого з боку відповідача суду не доведено.

Дослідивши обставини спору, судом було встановлено факт неналежного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю „УКРАЇНСЬКА ТРАНСПОРТНО-ЕКСПЕДИТОСЬКА КОМПАНІЯ” прийнятих на себе зобов’язань за умовами Договору транспортного експедирування 61/03-13 від 14 березня 2013 року щодо повернення грошових коштів, які були сплачені позивачем на користь відповідача, у зв’язку ненаданням послуг Товариством з обмеженою відповідальністю „УКРАЇНСЬКА ТРАНСПОРТНО-ЕКСПЕДИТОСЬКА КОМПАНІЯ”, що підтверджується наявними в матеріалах справи Актами надання послуг та платіжними дорученнями, за якими були перераховані грошові кошти, у зв’язку з чим, позовні вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 88000 грн. - є обґрунтованими з боку позивача, підтверджені відповідними доказами і підлягають задоволенню судом.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обгрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма „Добробут” зі стягненням з Товариства з обмеженою відповідальністю „УКРАЇНСЬКА ТРАНСПОРТНО-ЕКСПЕДИТОСЬКА КОМПАНІЯ” 88000 грн.

На підставі ст. ст. 44, 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору в сумі 1600 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „УКРАЇНСЬКА ТРАНСПОРТНО-ЕКСПЕДИТОСЬКА КОМПАНІЯ” (65101, м. Одеса, вул. Інглезі, буд. 2-А; код ЄДРПОУ 36610695) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма „Добробут” (39100, Полтавська обл., смт. Козельщина, вул. Остроградського, 8) заборгованість за договором транспортного експедирування у розмірі 88000 (вісімдесят вісім тисяч) грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1600 (одна тисяча шістсот) грн.

Повний текст рішення складено та підписано 21 вересня 2017 р.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Т.Г. Д'яченко