Рішення № 69024796, 12.09.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.09.2017

Справа №910/11233/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Продсервіс"

до Дочірнього підприємства "Аромат" в особі Філії "Сумський молочний завод"

про стягнення 22 815,42 грн., -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: не з’явились;

від відповідача: не з’явились.

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Продсервіс" (надалі - позивач) звернулося до суду з позовною заявою про стягнення з Дочірнього підприємства "Аромат" в особі Філії "Сумський молочний завод" (надалі - відповідач) суми заборгованості за Договором № 005 від 02.01.2017р. в розмірі 22 815,42 грн., з яких 19 338,25 грн. сума основного боргу, 2 167,68 грн. пені, 1 065,49 грн. інфляційних втрат та 244,00 грн. 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач своїх обов’язків за договором в повному обсязі не виконав, повну вартість отриманого від позивача товару у строки визначені Договором не сплатив.

Відповідач письмового відзиву на позовну заяву до матеріалів справи не надав, явку свого представника в судові засідання не забезпечив, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.07.2017р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі, розгляд призначено на 15.08.2017р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.08.2017р. у зв’язку з неявкою представника позивача, розгляд справи відкладено до 12.09.2017р.

В судове засідання 12.09.2017р. представники сторін не з’явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, проте до суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції”, розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації – адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв’язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Зважаючи на те, що неявка представників сторін, належним чином повідомлених про час та місце судового засідання, не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду справи, а також зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

В судовому засіданні 12 вересня 2017 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, –

ВСТАНОВИВ:

02.01.2017р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено Договір № 005 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, постачальник зобов’язувався передати у власність покупцю визначений цим Договором товар, а покупець зобов’язувався прийняти товар і своєчасно оплатити його.

За умовами п 1.2. Договору найменування, одиниця виміру, загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим Договором ціна за одиницю товару, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), строк поставки визначаються специфікацією (видатковою накладною), що є невід’ємною частиною до цього Договору.

Як передбачено в п. 2.7. Договору поставка товару здійснюється за домовленістю сторін на наступних умовах: а) поставка товару зі складу постачальника (EXW згідно Інкотермс 2000) – базова умова; б) поставка товару постачальником до складу покупця (DDU згідно Інкотермс 2000) – додаткова умова.

В п. 2.8. Договору сторони домовились, що товар переходить у власність покупця з моменту прийняття товару та підписання видаткової накладної або акту приймання особою, що має відповідну довіреність.

Згідно п. 3.2. Договору сторони погодили, що ціна за одиницю товару, визначається рахунком фактурою та видатковою накладною, що є невід’ємною частиною до цього Договору.

Як видно з матеріалів справи, позивачем на виконання умов договору було поставлено відповідачу товар на загальну суму 19 338,25 грн., що підтверджується доданими до матеріалів справи належним чином засвідченими копіями видаткових накладних, а саме:

- №4 від 04.01.2017р. на суму 12 838,50 грн.;

- №274 від 31.03.2017р. на суму 6 499,75 грн.

Товар було прийнято відповідачем, що підтверджується підписами його уповноваженого представника та відтисками печаток відповідача у зазначених вище видаткових накладних.

Відповідно до п. 3.3. Договору оплата товару здійснюється в національній валюті України на поточний рахунок постачальника на протязі 10 календарних днів з моменту передачі товару покупцю.

Позивачем було виставлено відповідачу відповідні рахунки на оплату поставленого ним товару, а саме №5 від 05.01.2017р. на суму 12 838,50 грн. та №279 від 31.03.2017р. на суму 6 499,75 грн.

Згідно п. 6.1. Договору цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін, скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2017р.

Відповідач взяті на себе зобов’язання, зокрема, в частині проведення своєчасних та в повному обсязі розрахунків за отриманий товар виконав неналежним чином, вартість поставленого позивачем товару не оплатив.

У зв’язку з тим, що відповідач не розрахувався з позивачем за поставлений товар, останній був змушений звернутись до суду з даним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші угоди.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. (ст. 626 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов'язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.

У відповідності до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно із частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З врахуванням викладеного, беручи до уваги п. 3.3. Договору обов’язок відповідача щодо оплати вартості поставленого товару мав бути виконаний на протязі 10 календарних днів з моменту передачі товару покупцю, а прострочення оплати вартості поставленого товару за вказаним накладними у відповідача виникло з наступного дня (за видатковою накладною №4 від 04.01.2017р. – з 15.01.2017р., а за видатковою накладною №274 від 31.03.2017р. – з 11.04.2017р.).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Факт наявності заборгованості відповідача за договором на суму 19 338,25 грн. також підтверджується наявним в матеріалах справи підписаним обома сторонами та скріпленим їхніми печатками актом звірки взаємних розрахунків станом за 1 квартал 2017р.

При цьому, акти звірки взаємних розрахунків, хоча і не є доказами виникнення прав і обов'язків, можуть і мають оцінюватись судами у випадку сумнівів щодо існування правовідносин та виконання зобов'язання.

Підписавши акт звірки взаємних розрахунків без зауважень, відповідач вчинив дії, що підтверджують існування правовідносин та виконання зобов'язання за договором.

Аналогічні висновки містяться у постанові Вищого господарського суду України у справі №920/1782/13 від 15.04.2014 р.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Доказів на підтвердження оплати вартості поставленого позивачем товару, в тому числі станом на час розгляду справи в суді, до матеріалів справи не надано.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 19 338,25 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 2 167,68 грн. пені, 1 065,49 грн. інфляційних втрат та 244,00 грн. 3 % річних.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов’язку з оплати вартості поставленого товару не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов’язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов’язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив виконання зобов’язання (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

За змістом ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно п. 4.5. Договору за порушення терміну проведення розрахунків покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Нормами ст. 3 Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Судом перевірено наданий позивачем до матеріалів справи розрахунок пені та встановлено, що він частково не відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та умовам Договору, оскільки позивачем помилково визначено строк виконання та відповідно прострочення виконання зобов’язання з оплати товару за видатковою накладною №274 від 31.03.2017р., що призвело до завищення розміру пені.

Так, позивач нараховує пеню за видатковою накладною №274 від 31.03.2017р. з 11.03.2017р., тоді як встановлено судом вище, прострочення виконання зобов’язання з оплати вартості товару за вказаною видатковою накладною у відповідача виникло з 11.04.2017р.

В іншій частині розрахунок пені є арифметично вірним, відтак за видатковою накладною №4 від 04.01.2017р. за заявлений позивачем період обґрунтованою є пеня в розмірі 1 621,17 грн., тоді як за видатковою накладною №274 від 31.03.2017р. за період з 11.04.2017р. по 05.07.2017р. за розрахунком суду обґрунтованою є сума пені в розмірі 391,94 грн., у зв’язку з чим, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню на суму 2 013,11 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до п. 2. Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 N 52/30).

Судом перевірено наведені у матеріалах справи розрахунки інфляційних втрат та 3% річних та встановлено, що вони також частково не відповідають нормам цивільного законодавства та умовам Договору, у зв’язку з неправильним визначенням позивачем строку виконання та відповідно прострочення виконання зобов’язання з оплати товару за видатковою накладною №274 від 31.03.2017р.

Сума інфляційних втрат за видатковою накладною №4 від 04.01.2017р. за заявлений позивачем період (802,15 грн.) не перевищує розрахованої судом, тоді як за видатковою накладною №274 від 31.03.2017р. за період з 11.04.2017р. по 05.07.2017р. за розрахунком суду обґрунтованою є сума інфляційних втрат в розмірі 250,05 грн., у зв’язку з чим, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню на суму 1 052,20 грн.

Сума 3% річних за видатковою накладною №4 від 04.01.2017р. за заявлений позивачем період (181,50 грн.) позивачем розрахована вірно, тоді як за видатковою накладною №274 від 31.03.2017р. за період з 11.04.2017р. по 05.07.2017р. за розрахунком суду обґрунтованою є сума 3% річних в розмірі 45,94 грн., у зв’язку з чим, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню на суму 227,44 грн.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано до матеріалів справи доказів, що підтверджують та обґрунтовують відсутність у нього підстав для невиконання зобов'язань, передбачених умовами Договору, укладеного з позивачем.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено, що позовні вимоги в справі №910/11233/17 підлягають частковому задоволенню та до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 19 338,25 грн. суми основного боргу, 2 013,11 грн. пені, 1 052,20 грн. інфляційних втрат та 227,44 грн. 3 % річних.

Судовий збір у розмірі 1 587,06 грн., пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, –

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства "Аромат" (ідентифікаційний код 30737268, адреса: 01010, м. Київ, вул. І.Мазепи, буд. 10) в особі Філії "Сумський молочний завод" (ідентифікаційний код 26438113, адреса: 40009, м. Суми, вул. Білопільський шлях, буд. 15) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Продсервіс" (ідентифікаційний код 24934992, адреса: 03115, м. Київ, вул. Верховинна, буд. 6-А) 19 338,25 грн. (дев’ятнадцять тисяч триста тридцять вісім гривень 25 коп.) суми основного боргу, 2 013,11 грн. (дві тисячі тринадцять гривень 11 коп.) пені, 1 052,20 грн. (одну тисячу п’ятдесят дві гривні 20 коп.) інфляційних втрат, 227,44 грн. (двісті двадцять сім гривень 44 коп.) 3 % річних та 1 587,06 грн. (одну тисячу п’ятсот вісімдесят сім гривень 06 коп.) судового збору.

3. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 18.09.2017р.

Суддя С.М. Морозов