Ухвала суду № 69018936, 12.09.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 вересня 2017 р. Справа № 814/330/17

Категорія: 10.2.3 Головуючий в 1 інстанції: Марич Є. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Скрипченка В.О.,

суддів Золотнікова О.С., Осіпова Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Григоренко Н.В.,

представника позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 березня 2017 року у справі за позовом Центрального районного центру зайнятості до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В:

17 лютого 2017 року Центральний районний центр зайнятості звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області про стягнення заборгованості в сумі 18667,02 грн., посилаючись на те, що відповідно до частини четвертої статті 35 Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 року №1533-ІІІ (далі Закон №1533-ІІІ) сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному, у разі поновлення його на роботі за рішенням суду, утримується із роботодавця.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 березня 2017 року адміністративний позов Центрального районного центру зайнятості задоволений. Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Миколаївській області (код ЄДРПОУ 40108735) на користь Центрального районного центру зайнятості кошти в сумі 18667,02 гривень (вісімнадцять тисяч шістсот шістдесят сім гривень дві копійки).

Не погоджуючись із постановленим у справі судовим рішенням ГУ Національної поліції в Миколаївській області подало апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та закрити провадження у справі.

Позивач надіслав до апеляційного суду заперечення, у якому зазначив про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, пояснення на неї представника позивача ОСОБА_1, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Центральний районний центр зайнятості надіслав на адресу Головного управління Національної поліції в Миколаївській області претензію №07-4061 від 05.12.2016 року про зобовязання сплатити заборгованість в сумі 18667 гривень, що виникла в звязку з поновленням ОСОБА_2 на роботі, який отримував допомогу по безробіттю, який 25 квітня 2016 року згідно з наказом №93 о/с ОСОБА_2 звільнено з посади першого заступника начальника Снігурівського відділу поліції. 19 травня 2016 року ОСОБА_2 звернувся до Центрального районного центру зайнятості, був зареєстрований як шукаючий роботу та з 26.05.2016 почав отримувати допомогу по безробіттю. Не погоджуючись з наказом про звільнення ОСОБА_2 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом про поновлення його на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 16.11.2016 р. по справі №814/930/16 ОСОБА_2 поновлено на посаді та стягнуто на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу (а.с. 13-15). Наказом ГУ Національної поліції в Миколаївській області від 25.11.2016 року №324 скасовано наказ №93 о/с від 25.04.2016 та поновлено ОСОБА_2 на посаді першого заступника начальника Снігшурівського відділу поліції.

Разом з тим, згідно розрахункової довідки ОСОБА_2 за період з 26.05.2016 р. по 24.11.2016 р. позивачем на його користь було виплачено допомогу по безробіттю в сумі 18667,02 гривень, яку позивач вважає за необхідне стягнути з відповідача.

Задовольняючи позов Центрального районного центру зайнятості суд першої інстанції виходив з того, що дану справу належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Проте, колегія суддів такий висновок суду першої інстанції вважає неправильним з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, законодавець чітко визначив, що суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю органів влади та місцевого самоврядування у сфері дотримання прав та свобод громадян та юридичних осіб за допомогою процесуального закону з певними особливостями, зокрема обов'язком доказування правомірності своєї діяльності органами влади чи самоврядування. Тобто, однією з визначальних особливостей КАС України є те, що позивачем в адміністративній справі може бути фізична чи юридична особа, чиї права, свободи чи інтереси вони вважають порушеними, а відповідачем - орган влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи.

Відповідно до ч. 4 ст. 50 КАС України, громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень:

1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян;

2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян;

3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України;

4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо);

5) в інших випадках, встановлених законом.

Правовий аналіз пунктів 1 - 4 частини четвертої статті 50 КАС України свідчить, що громадяни, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень лише у випадках превентивного (попереднього) судового контролю за рішеннями, діями органів влади, які при реалізації своїх владних управлінських повноважень можуть порушити права чи свободи фізичних чи юридичних осіб.

Однак і в цих випадках, водночас із перевіркою дій чи бездіяльності згаданих осіб, обставин, що стали підставою для втручання суб'єктів владних повноважень, суд має перевірити на відповідність чинному законодавству рішення, дії чи бездіяльність самих суб'єктів владних повноважень.

Крім того, пункт 5 частини четвертої статті 50 КАС України, який є частиною норми процесуального права, існує як послідовне продовження випадків превентивного судового контролю і має розумітися та застосовуватися судами саме в такому значенні, а не як норма, що давала би право для розширеного тлумачення права суб'єкта владних повноважень на адміністративний позов.

Частиною четвертою статті 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» передбачено, що сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному, у разі поновлення його на роботі за рішенням суду, утримується із роботодавця.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що спір про стягнення зазначених сум не є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб'єкта владних повноважень, який у спірних правовідносинах не здійснює владні управлінські функції, а тому судова колегія приходить до висновку, що дану справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 20 вересня 2016 року у справі №21-770а16.

Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України суд закриває провадження у справі, зокрема, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, у звязку з чим колегія суддів вважає за необхідне закрити провадження у даній справі.

Керуючись, ст.ст. 184, 195, 196, 198, 203, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Миколаївській області задовольнити повністю.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 березня 2017 року скасувати та закрити провадження у справі за позовом Центрального районного центру зайнятості до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області про стягнення заборгованості в сумі 18667,02 грн.

Роз'яснити Центральному районному центру зайнятості, що дані позовні вимоги підлягають розгляду в порядку господарського судочинства.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення рішення апеляційного суду в повному обсязі.

ГоловуючийВ.О.Скрипченко

СуддяО.С.Золотніков

СуддяЮ.В.Осіпов