Ухвала суду № 69016845, 18.09.2017, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

У Х В А Л А

18 вересня 2017 р. Справа № 804/5885/17 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Букіна Л.Є., розглянувши у місті Дніпро матеріали адміністративної справи за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «РВС Банк» до Центрального-міського відділу державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції про про визнання протиправною бездіяльність та зняття арешту,-

ВСТАНОВИВ

Публічне акціонерне товариство «РВС Банк» звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Центрального-міського відділу державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції, у якому позивач просить:

-визнати протиправною бездіяльність Центрально-міського Криворізького МУЮ у Дніпропетровській області щодо не зняття арешту, накладеного на нерухоме майно - житловий будинок загальною площею 104,8 кв.м, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий ріг, вул. Куліша Миколи, будинок 73-а, згідно постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчудження ВП № 31278261 від 29.02.2012 року;

-зобовязати Центрально-міський ВДВС Криворізького МУЮ у Дніпропетровській області зняти арешт, накладений на нерухоме майно-житловий будинок загальною площею 104,8 кв.м., що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Куліша Миколи, будинок 73-а, згідно постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП № 312278261 від 29.02.2012 року, номери записів обтяження № 15620292 та № 15620332 від 29.02.2012 року.

Судом встановлено, що 25.07.2016 року позивачем набуто право власності, на підставі ст. 17 Закону України «Про іпотеку», на житловий будинок загальною площею 104,8 кв.м. що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Куліша Миколи, будинок 73-а, згідно постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП № 312278261 від 29.02.2012 року, номери записів обтяження № 15620292 та № 15620332 від 29.02.2012 року.

Старшим державним виконавцем центрально-міського ВДВС Криворізького МУЮ винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчудження № 31278261 від 29.02.2012 року, а саме накладено арешт на майно, яке належало ОСОБА_1 за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Куліша Миколи, будинок 73-а.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.

Згідно із частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

За змістом частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до частини 2 статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Так, пунктами 1 та 7 частини 1 статті 3 КАС України передбачено, що справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень; суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 1 ст.57 Закону України від 21.04.1999 № 606-XIV «Про виконавче провадження» передбачено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Відповідно до ч.2 вищенаведеної норми арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Положеннями ст.54 цього Закону передбачено, зокрема, що примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».

Згідно із ст.1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Статтею 3 цього Закону встановлено пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно.

Згідно з ч.6 ст.54 Закону України «Про виконавче провадження» спори, що виникають під час виконавчого провадження щодо звернення стягнення на заставлене майно, вирішуються судом.

Як передбачено ч.1 та п.1 ч.2 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. Юрисдикція адміністративних судів поширюється, зокрема, на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Суб'єктом владних повноважень, за визначенням цього Кодексу, є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 Кодексу).

Частиною 1 ст.181 Кодексу передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державних виконавців) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Таким чином, в адміністративних судах не підлягають розгляду спори щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, якщо процесуальним законодавством передбачено інший порядок їх судового оскарження.

Статтями 15, 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, зокрема, у спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Процесуальні правила звернення до суду та інструменти захисту права особи, порушеного арештом нерухомого майна, визначені, зокрема, статтями 114 та 152 Цивільного процесуального кодексу України.

Суд зазначає, що публічно-правовими є лише спори між особою, на майно якої накладено арешт у виконавчому провадженні, і яка не є боржником у цьому провадженні, та органом державної виконавчої служби - суб'єктом владних повноважень з приводу рішень, дій чи бездіяльності, прийнятих (вчинених) під час проведення опису та арешту майна, що не пов'язані зі спором про право на це майно.

Згідно з ч.1 ст.60 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Як вбачається із матеріалів справи, даний позов заявлено у зв'язку з твердженнями позивача про наявність у нього пріоритетного права звернення стягнення на заставлене майно перед іншими кредиторами. Тобто, предметом спору є захист переважного права звернення стягнення на майно на основі договору іпотеки. Для правильного вирішення даного спору підлягає встановленню наявність у позивача заявленого права, підстави його набуття. Відтак, вимоги позивача за своєю суттю є приватноправовими.

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку, що даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria» у рішенні від 12.10.1978 вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у ч.1 ст.6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

За встановлених обставин, з урахуванням положень ст. 2 КАСУ, суд прийшов до висновку, що даний спір не відноситься до компетенції адміністративних судів, визначеної положеннями ст. 17 цього Кодексу. З огляду на викладене, враховуючи положення п. 1 ч. 1 ст. 109 КАС України, суд дійшов висновку про наявність підстав про відмову і відкритті провадження у справі Публічного акціонерного товариства «РВС Банк» до Центрального-міського відділу державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції про визнання протиправною бездіяльність та зняття арешту.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку відмову у відкритті провадження у справі № 804/5885/17.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір.

Згідно п. 2 ч.1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема, повернення заяви або скарги.

Відповідно до частиною другою статті 7 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

Згідно з ч.3 ст.7 Закону України №3674-VI повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.

Відповідно до абз.1 п.5 «Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013р. №787, повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) за ухвалою суду, яка набрала законної сили.

За таких обставин суд дійшов висновку про повернення позивачу сплаченого судового збору у розмірі 3200,00 грн.

Керуючись статтями 109 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі №804/5885/17 за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «РВС Банк» до Центрального-міського відділу державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції про визнання протиправною бездіяльність та зняття арешту.

Повернути Публічному акціонерному товариству «РВС Банк» (код ЄДРПОУ 39849797) суму сплаченого судового збору за подання позовної заяви у розмірі 3200,00 (три тисячі гривень), сплаченого згідно платіжного доручення № 1 від 04.09.2017 року.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд у пятиденний строк з дня отримання її копії.

Суддя ОСОБА_2