Рішення № 69008940, 12.09.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/4690/17

Номер справи місцевого суду: 500/2859/16-ц

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Дрішлюк А. І.

Категорія: 45

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі:

Головуючого - судді Дрішлюка А.І., суддів Калараша А.А., Заїкіна А.П.,

при секретарі судового засідання Бахірко А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фермерського господарства «Дінекс Агро» на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20 березня 2017 року по цивільній справі за позовом Фермерського господарства «ОСОБА_2А.» до Фермерського господарства «Дінекс Агро», ОСОБА_3 про визнання недійним договору оренди,

ВСТАНОВИЛА:

25.05.2016 року ФГ «ОСОБА_2А.» звернулося до Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області з позовом до ФГ «Дінекс Агро», ОСОБА_3, яким просили визнати недійсним договір оренди від 01 вересня 2014 року, укладений між ОСОБА_3 та ФГ «Дінекс-Агро» щодо земельної ділянки загальною площею 2,71 гектарів, а також скасувати державну реєстрацію договору права оренди від 01 вересня 2014 року, укладеного між ОСОБА_3 та ФГ «Дінекс-Агро» щодо земельної ділянки загальною площею 2,71 гектарів (а.с. 2-7).

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20 березня 2017 року позовні вимоги були задоволені (а.с. 92-93).

Не погоджуючись з вказаним рішенням, 28 березня 2017 року ФГ «Дінекс Агро» звернулося до суду з апеляційною скаргою. Зокрема, апелянт вважає, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам чинного цивільного процесуального законодавства України, посилаючись при цьому на порушення судом першої інстанції вимог ст. 213 ЦПК України, а також зазначає, що оскаржуване рішення ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права. Зокрема, апелянт вказує на те, що позивач, укладаючи договір оренди земельної ділянки строком на 10 років, не здійснив його державну реєстрацію, а тому такий договір є неукладеним, у той час як ФГ «Дінекс-Агро» при укладанні договору оренди здійснив його державну реєстрацію. Тому, апелянт просить скасувати рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області 20 березня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ФГ «ОСОБА_2А.» до ФГ «Дінекс Агро», ОСОБА_3 відмовити в повному обсязі (а.с. 99-114).

Сторони в судове засідання не з'явились, про час та місце судового засідання повідомлялись належним чином. Згідно з ч. 2 ст. 305 ЦПК України, неявка сторони, яка сповіщена про день і час розгляду справи не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши суддю доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Приймаючи рішення по справі та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що договір оренди, укладений на земельну ділянку, яка вже використовується на підставі укладеного між сторонами договору, визнається недійсним, що у свою чергу тягне за собою скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки. Разом з тим, з такими висновками суду колегія суддів погодись не може виходячи з наступного.

Відповідачка ОСОБА_3 є власником земельної ділянки, яка була передана в оренду за оспореним позивачем договором. Право власності відповідача на вказану земельну ділянку підтверджено державним актом на право приватної власності на землю серії Р1 №458727, виданим на підставі рішення 22 сесії XXIII скликання Новопокровської сільської ради народних депутатів Ізмаїльського району Одеської області від 09 жовтня 2001 року за № 77 та витягом з державного реєстру прав на нерухоме майно (а.с. 12-13).

Як вбачається з матеріалів справи щодо вказаної земельної ділянки було предявлено суду два договору: від 04 січня 2011 року між ОСОБА_3 та Фермерським господарством «ОСОБА_2А.» (а.с. 8-10) та між ОСОБА_3 та Фермерським господарством «Дінекс-Агро» від 01 вересня 2014 року (а.с. 16-18).

Звертаючись до суду позивач, вважаючи себе таким, що набув права орендаря посилався на порушення свого права на користування земельною ділянкою через укладання договору оренди між відповідачами 01 вересня 2014 року.

Між тим, надаючи оцінку правовій підставі для предявлення позову суду першої інстанції слід було звернути увагу на наступне.

Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом. Спеціальним законом, яким регулюються відносини, повязані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі». За змістом статей 18, 20 цього Закону (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації, договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Докази державної реєстрації договору оренди від 04 січня 2011 року між ОСОБА_3 та Фермерським господарством «ОСОБА_2А.» в матеріалах справи відсутні, тобто вказаний договір не набув чинності та не міг обумовити виникнення права орендаря, в тому числі на захист порушеного, невизнаного або оспореного права (аналогічна позиція щодо наслідків недотримання вимог законодавства щодо державної реєстрації права була висловлена в постанові ВСУ від 6-162цс13 від 19.02.2014 року, від 18.01.2016 року у справі № 6-2777цс16; у справі № 6-118цс13 від 25.12.2013 року). При цьому сам факт обовязковості реєстрації договору було обумовлено самими сторонами договору оренди від 04 січня 2011 року між ОСОБА_3 та Фермерським господарством «ОСОБА_2А.» в п. 15 договору. Виходячи з положень ст.ст. 6, 626 ЦК України державна реєстрація договору визнана сторонами обовязковою. При цьому якщо наслідки невиконання вказаного обовязку не передбачені прямо договором, то вони визначаються законом. Оскільки закон визначає в якості наслідків недотримання вимог реєстрації договору не набуття прав за ним, то позовні вимоги не могли бути задоволені судом з врахуванням ст.ст. 1,3 ЦПК України та порядку захисту цивільних прав та інтересів вставлених ЦК України (ст.ст. 15, 16). При цьому питання про укладання / не укладання договору правового значення не має, оскільки позивач не набув субєктивних прав орендаря, а тому і не може вимагати їх захисту.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, а рішення суду підлягає скасуванню на підставі п.п. 1,3,4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст.303,304, 307, 309,313,314, 316,317,319 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства «Дінекс-Агро» на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20.03.2017 року задовольнити.

Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20.03.2017 року - скасувати.

В задоволенні позовних вимог Фермерського господарства «ОСОБА_2А.» до Фермерського господарства «Дінекс Агро», ОСОБА_3 про визнання недійним договору оренди, відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду

Одеської області ОСОБА_4

ОСОБА_5

ОСОБА_6

12.09.2017 року м. Одеса