Рішення № 69001407, 18.09.2017, Канівський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 697/1042/17

№ пров. 2/697/509/2017

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2017 року

Канівський міськрайонний суд Черкаської області

у складі: головуючого - судді Русакова Г.С.

за участю секретаря Берегової А.А., Десятник О.А.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Каневі Черкаської області в залі суду цивільну справу за позовом

ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, третя особа без самостійних вимог: ТОВ СПМК "Шляховик" про визнання недійсним удаваного правочину та стягнення завданих збитків і відшкодування моральної шкоди, -

встановив:

В Канівський міськрайонний суд звернувся з позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_1 про визнання недійсним удаваного правочину та стягнення завданих збитків і відшкодування моральної шкоди. Свій позов мотивує тим, що у 2011-2012 роках ОСОБА_5 був учасником і бенефіціаром Товариства з обмеженою відповідальністю СПМК «Шляховик», приймав рішення щодо його діяльності та отримував дохід від такої діяльності. 18 серпня 2011 року між ТОВ СПМК «Шляховик» і ПП «Буд і Ком» (директор і власник -ОСОБА_3) було укладено Договір про виконання робіт №19, за яким ПП «Буд і Ком» повинно було виконати в строк до 31 грудня 2011 року ремонтно-будівельні роботи в офісно-складському приміщенні за адресою: м. Вишневе, вул. Чорновола, 39. За договором виконувалися роботи на суму 180 000,00 грн. і вони були лише невеликою частиною всього необхідного комплексу робіт по реконструкції приміщення за вищевказаною адресою.

Розпочавши роботи, виявилася необхідність у збільшенні їх обсягу, і відповідно ціни та строків виконання, проте Сторони дійшли згоди не укладати офіційних документів. Це було зумовлено, по-перше, тим, що ТОВ СПМК «Шляховик» на той час не мало вільних коштів для робіт; такі оплати здійснював бенефіціар і засновник ОСОБА_5, сподіваючись на значний прибуток від реставрованих приміщень; по-друге, ОСОБА_3, в принципі, було вигідним отримувати кошти напряму, а не через своє ПП; по-третє, на момент знання робіт ще не було отримано всієї необхідної дозвільної документації, проте роботи необхідно було виконувати якомога швидше. Таким чином, будівельні роботи проводилися працівниками ОСОБА_3 без укладення договорів та інших документів ще у 2012 році, що підтверджується аналогічними актами виконаних робіт, які Позивач надавав ОСОБА_5, а також показами свідків, електронною перепискою) актом приймання газообладнання.

Відповідачі з метою відслідковування розміру переданих на будівництво коштів та будь-яких існуючих заборгованостей вели відомість, з цього моменту вбачається, що роботи дійсно велися у 2012 році і оплата їх відбувалася. Документ містить підписи ОСОБА_3 Так як роботи проводилися неофіційно, відповідно і їх оплата теж нічим не гарантувалася. Влітку 2012 року виникла заборгованість по оплаті робіт на суму 559338,00 грн., що підтверджується у вищеописаній відомості обліку коштів. Вказана відомість містить зазначення 559 338,00 грн. в колонці, де зазначаються виконані роботи, тобто станом на серпень 2012 року таку суму не було оплачено.

В подальшому ОСОБА_5 на виконання взятих на себе зобов'язань сплатив частину заборгованості, а саме: 50000,00 грн. - 10.10.2012 року; 20000,00 грн. - 09.11.2012 року, 40000,00 грн. - 03.12.2012 року, 6200,00 доларів США, 5000,00 доларів США - 02.10.2012 року і 5000,00 доларів США - 29.12.2012 року. Це підтверджується вже згаданою вище і доданою до цього позову відомістю обліку робіт та :плати, а також розпискою за два останні платежі. Всі ці суми дійсно отримано ОСОБА_3 та його уповноваженими представниками, про що свідчить і його підпис документах.

При цьому, в серпні 2012 року, ОСОБА_5 погодився надати ОСОБА_3 певні гарантії оплати на суму 559338,00 грн. При їх домовленостях були присутні свідки. Потім у вересні 2012 року ОСОБА_5 змушений був поїхати у відрядження за кордон і ОСОБА_3 дуже настійливо просив надати гарантії якомога швидше, ОСОБА_1, який являється братом Позивача, зателефонував останньому і попросив надати розписку на таку суму зі строком виконання до 20 грудня 2012 року.

Зважаючи на те, що офіційна документація по підрядних роботах не велася і сторони домовилися її не афішувати, Позивач не зміг надати розписку, в якій би говорилося, що він поручився за виконання ОСОБА_5 чи ТОВ СПМК «Шляховик» зобов'язань по оплаті виконаних робіт. Вирішено було надати розписку, з якої випливало, що Позивач нібито отримав ці кошти в позику від ОСОБА_3.

Таким чином, 10 вересня 2012 року Позивачем було надано розписку про нібито отримання від ОСОБА_3 у позику 559338,00 грн. Позивач вважає дану розписку удаваним правочином, оскільки дійсні відносини, які виникли між Позивачем та Відповідачем - ОСОБА_3 - це відносини із забезпечення виконання зобов'язання третьою особою, тобто відносини поруки, так як частиною 1 статті 553 ЦК України визначено, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Про удаваність договору позики свідчать і наступні факти: при розмові між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 були присутні свідки, які зможуть підтвердити існування домовленостей між Відповідачами на суму позики; при видачі розписки також були присутні свідки, яким була відома суть відносин і відсутність фактичних правовідносин позики між Позивачем та ОСОБА_3, у ОСОБА_3 не було на той момент такої суми грошових коштів, він постійно жалівся на те, що йому потрібно виплачувати зарплату, а коштів не вистачає; у Позивача не було необхідності в отриманні такої суми грошей, жодні покупки на таку суму ним не здійснювалися; у ОСОБА_1 із ОСОБА_3 не було жодних стосунків, не те що дружніх, щоб він міг надати, а Позивач взяти таку суму грошей.

При удаваності правочину основним юридичним фактом, який підлягає установленню судом дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору позики, а також з'ясування питання про те, що чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.

Для встановлення удаваності правочину є достатнім наявність двох умов: покази свідків і відсутність будь-яких розумних підстав чи умов для вчинення саме удаваного правочину. В даному випадку існують свідки, які зможуть підтвердити відсутність волевиявлення сторін на укладення правочину позики, дійсну спрямованість волі сторін на укладення саме Договору поруки (забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_5 перед ОСОБА_3В); відсутність між Позивачем та ОСОБА_3 дружніх, приятельських чи партнерських відносин, які б слугували реальною та розумною підставою для передачі Позивачем в борг ОСОБА_3 грошових коштів; відсутність будь-яких переговорів чи листування щодо необхідності укладення договору позики.

Доказів протилежного, зокрема які б вказували на те, що Позивач і ОСОБА_3 спілкувалися між собою як приятелі чи ділові партнери, що домовлялися про позику до видачі вказаної розписки, не існує.

Тобто, відсутні логічні підстави Позивачеві надавати в позику значну суму грошей, та й малознайомій, не перевіреній особі.

З огляду ж на вищезазначене, оспорюваний договір позики, укладений сторонами, не відповідає фактичному волевиявленню сторін та не відповідає їх внутрішній волі, оскільки фактично їх воля направлена була на укладання договору поруки з метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_5 перед ОСОБА_3.

З огляду на зазначене, такий удаваний правочин має бути визнаний недійсним.

Сторони при укладенні договору позики усвідомлювали, що між ними виникають відносини поруки, Позивач сподівався на реальне виконання саме договору поруки, проте ОСОБА_3 всупереч існуючим реальним домовленостям, вирішив скористатися формальною розпискою і стягнути за нею кошти влітку 2014 року, чим порушив права ОСОБА_1 та завдав йому вищеописаних збитків та моральних страждань.

В свою чергу ОСОБА_5 протягом тривалого часу не виконує взяті на себе зобов'язання, за які поручився Позивач, приховує від Позивача інформацію, не виконує обіцянок і переводить відповідальність саме на Позивача. Вказане також призвело до завдання Позивачеві моральних страждань та фактичних збитків, пов'язаних із витратами, понесеними з метою захисту порушених прав Позивача.

Відповідно до ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її

Таким чином, завдані Позивачеві моральна шкода та матеріальні збитки повинні відшкодовуватися Відповідачами на користь Позивача.

Просить суд визнати недійсним удаваний правочин позики, укладений 10 вересня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3.

Стягнути з Відповідача-1 та Відповідача-2 солідарно на користь Позивача 10 000 (десять тисяч) гривень 00 копійок завданих збитків, 100 000 (сто тисяч) гривень 00 копійок моральної шкоди, 2 880 (дві тисяч вісімсот вісімдесят) гривень 00 копійок витрат по сплаті судового збору.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримав повністю, допитаний в якості свідка суду показав, що 10.09.2012 року ним було надано розписку про нібито отримання від ОСОБА_3 у позику 559338,00 грн. Дана розписка видана на прохання брата ОСОБА_5, який мав борг перед ОСОБА_3 за виконані останнім будівельні роботи. ОСОБА_6 була видана у присутності ОСОБА_7, який був фінансовим директором ТОВ СПМК «Шляховик» яке і мало заборгованість за проведені будівельні роботи підприємством ОСОБА_3 Жодних боргових зобовязань у позивача перед ОСОБА_3 не виникало і коштів в борг від нього він не отримував. Просить задовольнити позов та визнати розписку удаваним правочином, оскільки дійсні відносини, які виникли між ним та ОСОБА_3 - це відносини поруки.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2, який діє на підставі довіреності від 25.04.2016 р. (а.с. 34) позов підтримав повністю та просив його задовольнити з підстав вказаних у ньому.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не зявився був належним чином повідомлений про дату, час і місце слухання справи, причини своєї неявки суду не повідомив.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4, який діє на підставі довіреності від 24.07.2014 р. (а.с.59) позов не визнав та просить в його задоволенні відмовити в звязку з безпідставністю.

Відповідач ОСОБА_1 позов визнав частково, будучи допитаним в судовому засіданні в якості свідка суду показав в 2010 р. він продав об'єкт нерухомості і за ці кошти придбав ТОВ СПМК «Шляховик», в подальшому вирішив провести реконструкцію приміщень товариства. Для проведення реконструкції його знайомі порадили йому ОСОБА_3 як підрядника. Були зроблені креслення за якими буде проводитися реконструкція. В 2010 р. він передав очолювання товариства ОСОБА_7, який з 2011 р. введений в засновники товариства, але фінансування реконструкції приміщень продовжував ОСОБА_5. В період проведення будівельних робіт складалися Акти виконаних робіт, але з часом ОСОБА_3 почав завищувати вартість виконаних робіт про що йому було наголошено і в звязку з чим виникла заборгованість. В серпні 2012 р. ОСОБА_5 перебував за кордоном офіс зявився і попросив написати розписку на суму виниклої заборгованості по виконаним роботам. Оскільки, Олег перебував за кордоном, то він попросив ОСОБА_1 щоб той поручився перед ОСОБА_3 за ОСОБА_5, що останній погасить заборгованість за виконані будівельні роботи. ОСОБА_1 на прохання ОСОБА_5 написав розписку ОСОБА_3 на суму заборгованості за виконані роботи. Кошти за виконані роботи виплачувалися про що свідчать розписки надані ОСОБА_3 про отримання коштів.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_7 суду показав, що знає тривалий час ОСОБА_5 та ОСОБА_1, з ОСОБА_3 познайомився в 2011 р. під час проведення реконструкції приміщень в м.Вишневе по вул..Чорновола. Реконструкцію приміщень проводило підприємство «Буд і Ком», яке очолював ОСОБА_3 Оплата за проведені роботи проводилася за Актами виконаних робіт та відомостях про виплату коштів, в графах «Отримання коштів» у відомостях проставляв підписи підрядчик ОСОБА_3 У ТОВ СПМК «Шляховик» виникла заборгованість по оплаті виконаних ТОВ «Буд і Ком» будівельних роботах на яку в подальшому була видана як запорука її погашення розписка ОСОБА_1 на імя ОСОБА_3 Фінансування реконструкції приміщень проводив ОСОБА_5 і борг який зазначений у розписці, виданій ОСОБА_1, це заборгованість ТОВ СПМК «Шляховик» перед ОСОБА_3 ОСОБА_6 написана на прохання ОСОБА_5, який в серпні 2012 р. перебував за кордоном. Дана розписка написана в офісі в м.Вишневе в присутності свідка ОСОБА_7 та ОСОБА_3 Присутність ОСОБА_7 при написанні розписки була зумовлена тим, що він відповідав за фінанси товариства і повинен був підтвердити суму заборгованості перед ОСОБА_3 за виконані роботи. Під час написання розписки ОСОБА_1 коштів від ОСОБА_3 не отримував, оскільки розписка була як забезпечення зобовязання по сплаті в майбутньому боргу ОСОБА_5 за виконані будівельні роботи. ОСОБА_6 писав ОСОБА_1 власноручно, але з уточненням змісту ОСОБА_3

В судовому засіданні свідок ОСОБА_8 суду показав, що він знайомий з ОСОБА_5 і ОСОБА_8, оскільки орендував у них складські приміщення. У 2012 р. ОСОБА_3 здійснював ремонт їх складських приміщень і свідок був знайомий з тим, що відбувалося на будівництві. Також йому відомо, що за виконані роботи у ОСОБА_5 виникла заборгованість перед ОСОБА_3, але ці роботи були виконані неякісно, тому кошти були сплачені не в повній мірі. Кошти за проведені роботи ОСОБА_3 отримував готівкою.

Дослідивши докази у сукупності з іншими матеріалами справи, зясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши досліджені докази у сукупності з іншими матеріалами справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню.

За змістом ст. 10 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до вимог ст. 15 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

За змістом ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього кодексу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до вимог ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

При вирішенні даного спору суд, виходячи з принципу диспозитивності цивільного судочинства, розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін.

За змістом ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства України, кожен має право на справедливий суд і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним та безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обовязків цивільного характеру.

Судом встановлено, що 10.09.2012 р. ОСОБА_1 було надано розписку (а.с.31) про отримання від ОСОБА_3 за договором позики суму у розмірі 559338 грн. та зобовязувався повернути їх в строк до 20.12.2012 р.

Позивач ОСОБА_1 в обґрунтування позовних вимог посилається, зокрема, на факт укладення договору між ним та ОСОБА_3 з метою забезпечення виконання сторонами зобовязань ОСОБА_5 перед ОСОБА_3 по оплаті виконаних останнім будівельних робіт для ТОВ СПМК «Шляховик», доказом чого, на його думку, є показами свідків, наявною документацією щодо виконання ОСОБА_3 робіт, відомістю про отримання ОСОБА_3 грошових коштів від ОСОБА_5.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно зі ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, ? незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі щодо повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Такі висновки містяться у правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків .

Частиною 3 ст.203 ЦК України визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Таким чином, відповідно до ч. 1 ст. 202, ч. 3 ст. 203 ЦК України головним елементом договору (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін (як обох разом, так і окремої сторони), які спрямовані на настання певних наслідків, а основним юридичним фактом, який підлягає встановленню судом, є дійсна спрямованість волі сторін (як обох разом, так і окремої сторони) при укладенні відповідного договору та з'ясування питання про те, чи не укладено цей договір з метою приховання іншого договору та якого саме.

Судом встановлено, що у 2011-2012 роках ОСОБА_5 був учасником і бенефіціаром Товариства з обмеженою відповідальністю СПМК «Шляховик», що підтверджується Статутом ТОВ «СПМК «Шляховик» в редакції 2010 р. (а.с.110-114) та приймав рішення щодо його діяльності, отримував дохід від такої діяльності.

18 серпня 2011 року між ТОВ СПМК «Шляховик» і ПП «Буд і Ком» в особі директора ОСОБА_3 було укладено Договір про виконання робіт №19. Згідно умов цього договору ПП «Буд і Ком» повинно було виконати в строк до 31 грудня 2011 року ремонтно-будівельні роботи в офісно-складському приміщенні за адресою: м. Вишневе, вул. Чорновола, 39. За договором виконувалися роботи на суму 186000,00 грн.

Виконання комплексу робіт по реконструкції приміщення зазначеного у Договорі №19 від 18.08.2011р. оформлялося Актами виконаний робіт за жовтень 2011 р. (а.с.10-12), за листопад 2011 р. (а.с. 13), за грудень 2011 р. (а.с.14), за січень 2012 р. (а.с.15), за березень 2012 р. (16-21), за квітень - травень 2012 р. (а.с. 22-26), Актом приймання газообладнання для проведення комплексного випробування (пусконалагоджувальних робіт) (а.с.28), розписками про одержання коштів за виконані роботи (а.с.29-30).

З показів свідків ОСОБА_1, ОСОБА_1, ОСОБА_7 наданих ними у судовому засіданні вбачається, що між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 не виникало боргових зобовязань, а саме зобовязання по позиці коштів у сумі 559338,00 грн., розписка від 10.09.2012 р. на цю суму видана з метою забезпечення виконання зобовязань ОСОБА_5 перед ОСОБА_3 по сплаті коштів за проведені будівельні роботи.

Сума зазначена у розписці 559338,00 грн. міститься в відомості обліку робіт в графі «Виконані роботи» сума, тобто саме така сума не оплачена ОСОБА_3 за виконані будівельні роботи.

Судом встановлено, що частина коштів після 10.09.2012 р. повернута ОСОБА_3 про що свідчать розписки ОСОБА_3 про отримання коштів, видані ОСОБА_1 (а.с.29).

У відповідності до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 25 Постанови № 9 від 06 листопада 2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» за удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Удаваний правочин завжди нікчемний і сам по собі жодних юридичних наслідків не породжує. Сторони, здійснюючи удаваний правочин, приховують іншу юридичну дію, іншу мету, яку вони мали насправді на увазі (наприклад, правочин видачі довіреності на автомобіль з правом його продажу може приховувати правочин купівлі-продажу цього автомобіля).

Реальний (прихований) правочин може бути дійсним або недійсним. Якщо правочин, який сторони насправді вчинили, відповідає вимогам закону, відносини сторін регулюються правилами, що його стосуються. Якщо ж правочин, який сторони насправді вчинили, суперечить законодавству, суд виносить рішення про визнання недійсним цього правочину із застосуванням наслідків, передбачених для недійсності правочинів такого типу.

До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

Судом встановлено, що дійсні відносини, які виникли між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 - це відносини із забезпечення виконання зобов'язання третьою особою, тобто відносини поруки, так як частиною 1 статті 553 ЦК України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку, даний факт підтверджено стороною по справі ОСОБА_1, ОСОБА_5, свідком ОСОБА_7 в судовому засіданні. Про удаваність правочину, укладеного між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 10 вересня 2012 року свідчить і та обставина, що при позиці коштів сторони зазвичай обирають суму, кратну десяткам, сотням, тисячам гривень або з розрахунку до курсу долара; отримання в позику 559 338,00 грн. є нелогічним і співвідповідає з сумою коштів, яку повинен був сплатити ОСОБА_3 ОСОБА_5 за будівельні роботи., а тому суд вважає, що відносини сторін (ОСОБА_1 і ОСОБА_3) регулюються правилами, які стосуються договору поруки.

Удаваний правочин позики є нікчемним і не потребує додаткового визнання його недійсним судом.

Позивачем та його представником під час судового розгляду не надано суду будь-яких належних та допустимих доказів для визнання недійсним реального договору поруки, а тому суд вважає, що в даному позові слід відмовити.

Суд вважає, що вимоги ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди в розмірі 10000грн. та стягнення на його користь судових витрат по справі у вигляді судового збору, також не підлягають задоволенню.

На основі повно та всебічно з'ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню суд вважає, що позов задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного та керуючись ст. 3, 10, 11, 15, 57 - 61, 88, 209, 212-215,223,294 ЦПК України, ст.. 203 -204, 215, 235, 316,319, 638,717, 744-745 ЦК України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, третя особа без самостійних вимог: ТОВ СПМК "Шляховик" про визнання недійсним удаваного правочину та стягнення завданих збитків і відшкодування моральної шкоди відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано у строк, встановлений ст. 294 ЦПК України. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду Черкаської області через Канівський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий /підпис/ ОСОБА_9

З оригіналом згідно: оригінал зберігається при матеріалах справи № 697/1042/17

Головуючий Г . С . ОСОБА_9