Постанова № 68997654, 13.09.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" вересня 2017 р. Справа№ 910/11399/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Дикунської С.Я.

Жук Г.А.

при секретарі судового засідання: Найченко А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Європейський Страховий Союз»

на рішення Господарського суду м. Києва від 24.07.2017

у справі № 910/11399/17 (суддя: Лиськов М.О.)

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «ВіДі-Страхування»

до Приватного акціонерного товариства «Європейський Страховий Союз»

про стягнення 75 478,79 грн,

за участю представників:

від позивача: представник Солодовнік М.В. (довіреність № 03/07-17_С від 03.07.2017);

від відповідача: не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «ВіДі - Страхування»(надалі - ТДВ «СК «ВіДі-Страхування») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Європейський страховий союз» (надалі - ПрАТ «ЄСС») про стягнення в порядку регресу страхового відшкодування в сумі 75 478,79 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.07.2017 у справі № 910/11399/17 позов задоволено повністю, стягнуто з ПрАТ «ЄСС» на користь ТДВ «СК «ВіДі-Страхування» страхове відшкодування в сумі 75 478,79 грн та судовий збір в сумі 1 600,00 грн.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням господарського суду першої інстанції, ПрАТ «ЄСС» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду прийняте при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права, а викладені в ньому висновки не відповідають фактичним обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.08.2017 апеляційну скаргу ПрАТ «ЄСС» прийнято до провадження та призначено до розгляду на 13.09.2017.

Позивач скористався правом, наданим статтею 96 Господарського процесуального кодексу України, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва без змін.

Апелянт явку свого уповноваженого представника у судове засідання 13.09.2017 не забезпечив, про день, місце та час розгляду справи повідомлявся належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.

Вислухавши думку представника позивача, враховуючи, що відповідач не повідомив суд про поважність причин нез'явлення до суду апеляційної інстанції та не заявив клопотань про відкладення розгляду справи, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності уповноваженого представника ПрАТ «ЄСС».

У судовому засіданні 13.09.2017 представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечив, вважає рішення законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржуване рішення без змін.

13.09.2017 в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у справі матеріали та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 07.09.2016 між ТДВ «СК «ВіДі-Страхування» (у тексті договору - страховик) та ОСОБА_3 (у тексті договору - страхувальник) було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту CLAU №7847 (далі - договір добровільного страхування), за яким застраховано майнові інтереси страхувальника, які не суперечать чинному законодавству України та пов'язані з володінням, користуванням та/або розпорядженням транспортним засобом, а саме, автомобілем марки «Mazda», державний номерний знак НОМЕР_1. Строк дії договору добровільного страхування встановлений з 08.09.2016 по 07.09.2017 (а.с. 10).

17.02.2017 у місті Києві на вулиці Бальзака Оноре, 22 відбулася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля «Mazda», державний номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_3 та автомобіля «Daewoo», державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_4, що підтверджується довідкою про дорожньо-транспортну пригоду №6220/41/11-2017 від 18.03.2017, виданою управлінням патрульної поліції у м. Києві (а.с. 33-34).

З даної довідки слідує, що ДТП сталася в результаті порушення Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_4, яку в подальшому постановою Деснянського районного суду м. Києва від 21.03.2017 у справі №754/2899/17 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП (а.с. 35).

У результаті вказаної ДТП автомобіль «Mazda», державний номерний знак НОМЕР_1, було пошкоджено, а його власнику та страхувальнику за договором добровільного страхування №28-1210-16-00267 - ОСОБА_3 завдано матеріальної шкоди.

Як вбачається з матеріалів справи, 21.03.2017 страхувальник звернувся до ТДВ «СК «ВіДі-Страхування» з заявою про виплату страхового відшкодування вх. №15/04/9.01/0449.17, в якій просив позивача перерахувати страхове відшкодування згідно з рахунками, наявними у матеріалах страхової справи (а.с. 30).

Відповідно до рахунку-фактури №СКмСА-0002579 від 03.03.2017, виставленого станцією технічного обслуговування - Товариством з обмеженою відповідальністю «Віді-Скай», вартість відновлювального ремонту автомобіля «Mazda», державний номерний знак НОМЕР_1, становить 78 978,79 грн (а.с. 31-32).

31.03.2017 на підставі вказаного рахунку, акту огляду транспортного засобу (а.с 39-53) позивачем було складено страховий акт №КР-012093 (а.с. 26-28) та розрахунок суми страхового відшкодування (а.с. 29), відповідно до яких розмір страхового відшкодування, з урахуванням франшизи у розмірі 2 500,00 грн, становить 76 478,79 грн.

Місцевим господарським судом було встановлено, що на підставі вищевказаних документів ТДВ «СК «ВіДі-Страхування» виплатило страхове відшкодування за вказаним договором добровільного страхування у розмірі 76 478,79 грн на рахунок станції технічного обслуговування - ТОВ «Віді-Скай», що підтверджується платіжним дорученням № 960 від 06.04.2017 (а.с 25).

Відповідно до статті 979 ЦК України та ч. 1 статті 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Отже, виконавши свої зобов'язання перед страхувальником за договором добровільного страхування шляхом виплати страхового відшкодування, позивач набув право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток в порядку регресу.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент ДТП, яка відбулася 17.02.2017, цивільно-правова відповідальність ОСОБА_4, винної у вчиненні ДТП, була застрахована відповідачем - ПрАТ «ЄСС» згідно з Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АЕ/8187035, за яким забезпеченим транспортним засобом є «Daewoo», державний номерний знак НОМЕР_2, ліміт відповідальності - 200 000,00 грн, франшиза - 1 000,00 грн (а.с. 38).

У зв'язку з вищезазначеним, позивач у порядку регресу звернувся до ПрАТ «ЄСС» із заявою про виплату страхового відшкодування вих. №15/04/8.04/110-17 від 03.05.2017 (а.с. 54-55) щодо сплати страхового відшкодування в розмірі 76 478,79 грн, факт отримання якої відповідачем підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 56).

Однак, як вбачається з матеріалів справи, станом на час звернення з позовом до суду відповідач вимоги позивача не задовольнив, що змусило ТДВ «СК «ВіДі-Страхування» звернутися з даним позовом до суду.

Задовольняючи позов у повному обсязі, місцевий господарський суд виходив з того, що страховик, виплативши страхове відшкодування, набуває право зворотної вимоги до страховика (винної особи) в сумі страхового відшкодування у межах суми фактичних витрат страхувальника за вирахуванням франшизи, а тому дійшов висновку, що визначення розміру матеріального збитку на підставі Акту виконаних робіт станції технічного обслуговування є правомірним.

Під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач відзиву на позов та обґрунтованих заперечень щодо розміру страхового відшкодування не надав, а в апеляційній скарзі наголошував на тому, що пред'явлення вимоги про виплату страхового відшкодування без урахування коефіцієнту фізичного зносу при наявності пошкоджень на застрахованому автомобілі у вигляді деформації, які не відносяться до даної події, не відповідає вимогам законодавства.

Колегія суддів з даними твердженнями скаржника не погоджується, вважає їх безпідставними та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, з огляду на наступне.

Предметом спору у даній справі є стягнення зі страховика за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів суми виплаченого страховиком за договором добровільного страхування наземного транспорту страхового відшкодування в порядку регресу.

Відповідно до ст. 228 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу.

Згідно з ч. 1 статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 Цивільного кодексу України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

При цьому, з урахуванням приписів ст.ст. 993, 1191 ЦК України, визначальним моментом для звернення з вимогою про виплату страхового відшкодування в порядку регресу є сам факт виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування.

Частинами 1, 2 ст. 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до частини 5 статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки одній особі, з вини іншої особи відшкодовується винною особою.

Враховуючи викладене, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що особою відповідальною за завдані збитки у межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, є ПрАТ «ЄСС».

За приписами частини 2 статті 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Як було зазначено вище, позивачем згідно платіжного доручення № 960 від 06.04.2017 перераховано на рахунок ремонтної організації - ТОВ «Віді-Скай» відповідно до заяви страхувальника за договором добровільного страхування грошові кошти на ремонт автомобіля «Mazda», державний номерний знак НОМЕР_1, у розмірі 76 478,79 грн, що є доказом фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, зумовленого страховим випадком - дорожньо-транспортною пригодою.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції не погоджується з доводами відповідача щодо неповноти з'ясування судом обставин справи, зокрема, вартості матеріального збитку, заподіяного застрахованому автомобілю з посиланням на те, що виплата страхового відшкодування має бути здійснена з урахування коефіцієнту фізичного зносу, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

При цьому, з положень п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» вбачається, що під оціненою шкодою в ньому розуміється також і шкода, щодо якої страховик і потерпілий досягли згоди про розмір страхового відшкодування без проведення оцінки та експертизи пошкодженого майна.

Як вбачається з матеріалів справи, страхувальник за договором добровільного страхування не заперечував проти розміру виплаченого позивачем страхового відшкодування та порядку його виплати, що свідчить про досягнення відповідної згоди між сторонами договору.

За приписами статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Зі змісту вказаного закону вбачається, що обов'язок з визначення причин настання страхового випадку та визначення розміру збитків, завданих майну потерпілої особи, покладається саме на страховика, який здійснив обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу, у даному випадку - на відповідача.

Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» встановлено, що проведення оцінки майна є обов'язковим для визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.

Приписами ч. 1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», яка передбачає відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлено імперативного обов'язку щодо проведення такої оцінки саме суб'єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», а отже така оцінка може бути здійснена на підставі рахунку СТО чи акту виконаних робіт.

Колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу, що відповідно до ст. 9 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» методичне регулювання оцінки майна здійснюється у відповідних нормативно-правових актах з оцінки майна: положеннях (національних стандартах) оцінки майна, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, методиках та інших нормативно-правових актах, які розробляються з урахуванням вимог положень (національних стандартів) і затверджуються Кабінетом Міністрів України або Фондом державного майна України.

Відповідно до п. 7.38 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (КТЗ), затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 №142/5/2092 (у редакції наказу Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.07.2009 №1335/5/1159) (надалі в тексті - Методика) значення коефіцієнту фізичного зносу приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує: 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових колісних транспортних засобів.

Згідно п. 7.39 Методики винятком стосовно використання зазначених вимог є: а) якщо КТЗ експлуатуються в інтенсивному режимі (фактичний пробіг щонайменше вдвічі більший за нормативний); б) якщо складові частини кузова, кабіни, рами відновлювали ремонтом або вони мають корозійні руйнування чи пошкодження у вигляді деформації; в) якщо КТЗ експлуатувався в умовах, визначених у пункті 4 таблиці 4.1 додатка 4.

Як вбачається з Акту огляду транспортного засобу від 28.02.2017, на який посилається апелянт, автомобіль «Mazda», державний номерний знак НОМЕР_1, має пошкодження, які не відносяться до даної ДТП, а саме, бампер задній з лівої сторони - розлом, лівий задній парктронік, ліві передні двері - ЛФП (лакофарбове покриття), ліве переднє крило - ЛФП, кришка правого дзеркала - ЛФП, праві передні двері - локальне деформування, праві задні двері - локальне деформування (а.с. 40).

Однак, твердження апелянта про необхідність застосування у даному випадку коефіцієнту фізичного зносу, колегія суддів відхиляє, з огляду на те, що вказані складові частини кузова не були включені до переліку запчастин, які замінювалися станцією технічного обслуговування, а також щодо них не здійснювався відповідний ремонт, що підтверджується Актом виконаних робіт №СКмСА-003433 від 26.04.2017 (а.с. 36-37).

Оскільки свідоцтвом про реєстрацію автомобіля «Mazda», державний номерний знак НОМЕР_1 (а.с.24), підтверджується рік його випуску - 2011, а на момент ДТП строк експлуатації останнього не перевищував 7 років, при цьому, доказів щодо наявності, передбачених п.7.39 Методики винятків щодо застосування коефіцієнту зносу до складників автомобіля, пошкоджених вищевказаною ДТП, суду не надано, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для вирахування фізичного зносу.

Крім того, Верховним Судом України у листі «Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування» від 19.07.2011 роз'яснено, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Отже, наявні в матеріалах справи рахунок-фактура №СКмСА-0002579 від 03.03.2017, виставлений станцією технічного обслуговування, яка надала послуги з ремонту пошкодженого автомобіля, Акт виконаних робіт №СКмСА-003433 від 26.04.2017, а також платіжне доручення № 960 від 06.04.2017 є належними доказами фактично здійснених позивачем витрат, зумовлених ДТП, по виплаті страхового відшкодування.

З огляду на викладене, до позивача перейшло право регресної вимоги до відповідача (відповідальної особи) у розмірі фактично виплаченого відшкодування (у межах понесених витрат), тобто у сумі 76 478,79 грн.

Водночас, вирішуючи питання про суму стягнення в порядку регресу, місцевим господарським судом вірно враховано положення п. 6 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», згідно якого страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.

З огляду на те, що згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АЕ/8187035 сторонами встановлено франшизу у розмірі 1 000,00 грн, а ліміт відповідальності за шкоду, завдану майну - 200 000,00 грн, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком місцевого господарського суду, що до позивача перейшло право вимоги щодо виплати страхового відшкодування відповідачем за шкоду заподіяну водієм ОСОБА_4, у сумі 75 478,79 грн (76 478,79 грн - 1000,00 грн).

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог ТДВ «СК «ВіДі-Страхування» у повному обсязі та стягнення з ПрАТ «ЄСС» 75 478,79 грн страхового відшкодування в порядку регресу.

Згідно зі статтею 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статей 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарським судом міста Києва від 24.07.2017 у справі № 910/11399/17 прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв'язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга ПрАТ «ЄСС» - без задоволення.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 4-3, 32, 34, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Європейський Страховий Союз» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2017 у справі № 910/11399/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2017 у справі № 910/11399/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/11399/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді С.Я. Дикунська

Г.А. Жук