Постанова № 68997449, 19.09.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" вересня 2017 р. Справа№ 910/8414/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Разіної Т.І.

суддів: Яковлєва М.Л.

Тарасенко К.В.

У судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача: Тимошенко П.О.- за довіреністю № 528/1180 від 09.11.2016

- відповідача: Івженко Г.М.- за довіреністю № б/н від 24.01.2017

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний Соломонів університет" на рішення господарського суду міста Києва від 07.07.2017 у справі № 910/8414/17 (суддя Сташків Р.Б.)

за позовом публічного акціонерного товариства "Наукове-виробниче об'єднання "Київський завод автоматики", м. Київ

до товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний Соломонів університет", м. Київ

про стягнення 4 014 267,15 грн.,

За результатами розгляду апеляційної скарги Київський апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Науково-виробниче об'єднання «Київський завод автоматики» (надалі-позивач/ ПАТ «НВО «Київський завод автоматики») звернулось до господарського суду міста Києва із позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний Соломонів університет» (надалі- відповідач/ ТОВ «Міжнародний Соломонів університет») про стягнення 4 014 267,15 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між сторонами було укладено договір фінансового лізингу № 652 від 31.10.2000 за умовами якого позивач передав відповідачеві у строкове платне користування нерухоме майно. Вказаним договором було передбачено, що лізингоодержувач поступово, протягом дії зазначеного договору викупає об'єкт лізингу. Розмір місячного лізингового платежу встановлено в розмірі 17 879 грн., що є платою за користування об'єктом лізингу та 12 814 грн., що є сумою відшкодування частини вартості об'єкта лізингу, яка йде на його викуп. Так, укладеним між сторонами договором було передбачено, що розмір місячного лізингового платежу за кожний наступний місяць, крім розміру відшкодування страхових платежів за договором страхування об'єкту лізингу, визначається шляхом коригування місячного лізингового платежу за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.

Позивач зазначає, що 15.03.2016 відповідачем було перераховано позивачеві 717 820 грн. в якості дострокового повного відшкодування вартості об'єкта лізингу, однак вказаний платіж не містив в собі суми коригування на індекс інфляції. Крім того, ПАТ «НВО «Київський завод автоматики» зазначає, що відповідач за весь період сплати лізингових платежів також не коригував на індекс інфляції платежі з відшкодування частини вартості об'єкта лізингу. Також, як вказує позивач, що 21.07.2017 відповідачем було добровільно доплачено 143 564,00 грн., як відшкодування вартості об'єкту лізингу. В наслідок чого позивач просить стягнути з відповідача заборгованість в частині відшкодування вартості об'єкта лізингу для його викупу, яка дорівнює сумі коригування на індекс інфляції за період дії договору з листопада 2000 року по березень 2016 року в розмірі 3 542 711,95 грн. з ПДВ., та розміру ПДВ на "чисті" платежі з відшкодування вартості об'єкта лізингу на суму 471 555,20 грн., а загалом - у сумі 4 014 267,15 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.05.2017 порушено провадження у справі № 910/8414/17 та призначено її до розгляду.

Рішенням господарського суду міста Києва від 07.07.2017 у справі № 910/8414/17 (суддя Сташків Р.Б.) позов задоволено частково; стягнуто з ТОВ "Міжнародний Соломонів університет на користь ПАТ "Наукове-виробниче об'єднання "Київський завод автоматики" 3 534 098,11 грн. заборгованості зі сплати інфляційної складової лізингових платежів, 471 555,20 грн. заборгованості з ПДВ, а також 60 084,80 грн. судового збору; у іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване частковою доведеністю позовних вимог.

Не погоджуючись з вказаним рішенням господарського суду міста Києва, товариство з обмеженою відповідальністю "Міжнародний Соломонів університет" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове судове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду прийнято до провадження апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний Соломонів університет" (надалі-апелянт) на рішення господарського суду міста Києва від 07.07.2017 у справі № 910/8414/17 та призначено її до розгляду на 05.09.2017.

04.07.2017 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від ПАТ «НВО «Київський завод автоматики» надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останнє просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення залишити без змін.

Розпорядженням начальника відділу забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду № 09-53/3554/17 від 04.09.2017 у зв'язку з перебуванням суддів Отрюха Б.В., Чорної Л.В. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/8414/17.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 04.09.2017 для розгляду справи № 910/8414/17 сформовано судову колегію у складі головуючий суддя Разіна Т.І., судді Суховий В.Г., Яковлєв М.Л.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.09.2017 у справі № 910/8414/17 прийнято до свого провадження апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний Соломонів університет" на рішення господарського суду міста Києва від 07.07.2017 у справі № 910/8414/17 колегією суддів у складі: головуючий суддя-Разіна Т.І. (доповідач), судді Суховий В.Г. та Яковлєв М.Л.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.09.2017 у справі № 910/8414/17 розгляд апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний Соломонів університет" на рішення господарського суду міста Києва від 07.07.2017 у справі № 910/8414/17 відкладено на 19.09.2017, в зв'язку з неявкою представників сторін у судове засідання.

Розпорядженням начальника відділу забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду № 09-53/3721/17 від 18.09.2017 у зв'язку з участю судді Сухового В.Г. у конференції призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/8414/17.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 18.09.2017 для розгляду справи № 910/8414/17 сформовано судову колегію у складі головуючий суддя Разіна Т.І., судді Тарасенко К.В. та Яковлєв М.Л.

У судовому засіданні представник апелянта (позивача) підтримав вимоги апеляційної скарги, з викладених у ній підстав.

Представник відповідача у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги заперечував, з викладених у відзиві на неї підстав.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши, доводи апеляційної скарги, перевіривши застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

У відповідності до ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно ст. 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, що 31.10.2000 між відкритим акціонерним товариством НВК «Завод автоматики імені Г.І. Петровського» (наразі- публічне акціонерне товариство "Наукове-виробниче об'єднання "Київський завод автоматики"), як лізингодавцем та Міжнародним Соломоновим університетом (наразі- товариство з обмеженою відповідальністю "Міжнародний Соломонів університет"), як лізингоодержувачем було укладено договір фінансового лізингу № 652 (надалі-договір), за умовами якого лізингодавець передає, а лізингоодержувач приймає у строкове платне користування нерухоме майно - будівлю корпусу № 2, що належить лізингодавцю (далі - об'єкт лізингу), за адресою: м. Київ, вул. Шолуденка 1-б (колишня адреса: вул. Старокиївська 10). об'єкт лізингу, відповідно до п. 2.1 договору вважається переданим лізингоодержувачу у користування з дати підписання договору.

Пунктом 3.1 договору сторони визначили, що розмір місячного лізингового платежу на дату підписання цього договору складається із 17 879 грн., що є платою за користування об'єктом лізингу, та 128 14 грн., що є сумою відшкодування частини вартості об'єкта лізингу яка йде на його викуп і суми відшкодування страхових платежів за договором страхування об'єкта лізингу. лізингоодержувач, за погодженням з лізингодавцем, може коригувати розмір щомісячної суми відшкодування частини вартості об'єкта лізингу, яка йде на його викуп, або переносити її сплату на наступні періоди.

Розмір місячного лізингового платежу за кожний наступний місяць, окрім розміру відшкодування страхових платежів за договором страхування об'єкта лізингу, визначається шляхом корегування розміру місячного лізингового платежу за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць. Розмір відшкодування страхових платежів за договором страхування об'єкта лізингу підлягає корегуванню у порядку передбаченому договором страхування для страхових платежів ( п. 3.2 договору).

Відповідно до п. 3.3 договору лізингові платежі, окрім відшкодування страхових платежів за договором страхування об'єкта лізингу, виплачується, як правило в безготівковій формі, у національній валюті, на розрахунковий рахунок лізингодавця не пізніше 7-го числа кожного наступного за поточним місяця. Відшкодування страхових платежів здійснюється в терміни передбачені договором страхування об'єкта лізингу і може здійснюватись шляхом передачі лізингоодержувачеві векселю, платником або авалістом (гарантом) на суму відшкодування за яким є лізингоодержувач. У договорі страхування передбачається можливість сплати страхових платежів вказаними векселями

Лізингоодержувач має право викупу об'єкта лізингу до закінчення строку договору, але не раніше строку, протягом якого амортизується 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної відповідно до п.2.3 даного договору. Якщо у послідуючому, законом буде встановлено або дозволено застосувати менший відсоток. Або зазначену вимогу буде скасовано, то застосовується закон. Якщо у послідуючому, законом буде встановлено або дозволено застосувати прискорену амортизацію, то лізингоодержувач має право її застосувати. Достроковий викуп об'єкта лізингу здійснюється: або шляхом разової сплати лізингодавцю невнесеної частини відшкодування вартості об'єкта лізингу, або за рахунок збільшення розміру щомісячних сум відшкодування частини вартості об'єкта лізингу які йдуть на його викуп (п. 3.6 договору).

Відповідно до п. 4.2 договору, лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі вносити платежі, передбачені даним договором.

Пунктом 8.1 договору, за невиконання або неналежне виконання обов'язків згідно даного договору, сторони несуть відповідальність відповідно до законодавства України.

Цей договір діє з моменту підписання на протязі 20 років і одного тижня. Останній тиждень відводиться для виконання умов п.2.4 цього договору (п. 9.1 договору).

Позивач надав відповідачу предмет лізингу, що підтверджується актом передачі у фінансовий лізинг від 31.10.2000.

Публічне акціонерне товариство «НВО «Київський завод автоматики» зазначає, що при сплаті відповідачем вказаних платежів, останнім не здійснювалось коригувався платежів на індекс інфляції, вказане й стало підставою звернення до суду із даним позовом.

Статтею 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, що фінансовим лізингом є вид цивільно-правових відносин, що виникають з договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до п.3 ч.2 ст.11 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Згідно з ч.1 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Відповідно до ст.806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судовою колегією апеляційного господарського суду, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, зокрема надав відповідачу предмет лізингу, що підтверджується актом передачі у фінансовий лізинг від 31.10.2000.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 15.03.2016 з відповідачем було перераховано позивачеві 717 820,00 грн. в якості дострокового повного відшкодування вартості об'єкта лізингу, однак вказаний платіж не містив в собі суми коригування на індекс інфляції, крім того, 21.07.2016 відповідачем також було сплачено на рахунок позивача 143 564 грн. в якості відшкодування ПДВ.

Як вже зазначалось вище, п 3.2 договору визначено, що розмір місячного лізингового платежу за кожний наступний місяць, визначається шляхом корегування лізингового платежу за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.

Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що згідно із зазначеними умовами договору, на відповідача було покладено обов'язок сплачувати лізингові платежі із корегуванням останніх на індекс інфляції, а тому позивач абсолютно правомірно заявляє позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості в частині відшкодування вартості об'єкта лізингу для його викупу, яка дорівнює сумі коригування лізингових платежів на індекс інфляції.

Натомість, як вірно було зазначено судом першої інстанції що у п. 3.1 договору сторони погодили, що лізингоодержувач, за погодженням з лізингодавцем, може коригувати розмір щомісячної суми відшкодування частини вартості об'єкта лізингу, яка йде на його викуп, або переносити її сплату на наступні періоди.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що місцевим господарським судом було вірно встановлено, указаним пунктом договору не деталізовано, яким саме чином має відбуватися таке "погодження" та "перенос".

Так, умовами укладеного між сторонами договору визначено, що зміни чи розірвання даного договору можливі за згодою сторін. Запропоновані зміни і доповнення розглядаються сторонами протягом 20 днів (п.9.2 договору). В той же час, матеріали справи не містять жодних додаткових угод до договору в цій частині

Дослідивши правовідносини сторін щодо порядку та розмірів сплати лізингових платежів, судом першої інстанції було встановлено, що шляхом оплати їх без індексації та враховуючи, що між сторонами не укладалися правочини про відмову від індексації, а також, оскільки позивач сплати індексації до подачі позову не вимагав, хоча по кожному з договірних періодів її сплати строк оплати вже настав, і відповідач не заперечував проти пропозицій позивача не сплачувати індексацію у встановлені договірні строки, то отже з такого звичаю ділового обороту, який склався між сторонами, вбачається воля сторін на перенесення строків сплати інфляційної складової лізингових платежів до того часу, коли позивач заявить вимогу про їх сплату, яку позивач заявив виставивши відповідачу рахунок на оплату інфляційної складової (копія рахунку, опису вкладення до цінного листа та чеку пошти залучені до справи).

Оскільки строки оплати рахунку не встановлені, то за ст. 530 ЦК України Відповідач повинен був сплатити інфляційну складову лізингових платежів у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, яку (вимогу) позивач фактично висловив виставивши до сплати рахунок (направивши поштою), однак відповідачем оплати зроблено не було.

Колегія суддів перевіривши розрахунок заборгованості з інфляційної складової лізингового платежу, погоджується з висновком місцевого господарського суду про часткове задоволення позовних вимог у сумі 3 534 098,11 грн.

Таким чином, заперечення відповідача проти нарахування ПДВ на суму інфляції правомірно були відхилені судом першої інстанції , оскільки у даному випадку інфляційна складова є частиною боргу - частиною лізингового платежу, тому є об'єктом оподаткування ПДВ.

У відповідності до пп.196.1.2 п.196.1 ст.196 Податкового кодексу України, не є об'єктом оподаткування операції з передачі майна у схов (відповідальне зберігання), у концесію, а також у лізинг (оренду), крім передачі у фінансовий лізинг та, зокрема, нарахування та сплати процентів або комісій у складі орендного (лізингового) платежу у межах договору фінансового лізингу.

За умовами п.187.6 ст.187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань орендодавця (лізингодавця) для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичної передачі об'єкта фінансової оренди (лізингу) у користування орендарю (лізингоотримувачу).

Враховуючи наведенні положення чинного законодавства, на суми лізингових платежів в частині відшкодування вартості об'єкта лізингу нараховується податок на додану вартість, відтак позивачем абсолютно правомірно нараховано ПДВ на вказані лізингові платежі.

Разом з тим, щодо заявлених позовних вимог в частині стягнення з відповідача податку на додану вартість з повної вартості об'єкта лізингу в розмірі 471 555,20, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що дійсно, відповідно до умов законодавства, чинного на момент укладення спірного договору, було передбачено, що сума ПДВ сплачується при переході права власності.

Як вже зазначало вище, 15.03.2016 у зв'язку із достроковою сплатою відповідачем залишку вартості об'єкта лізингу, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача суми ПДВ, нарахованої на вартість об'єкта лізингу.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до норм чинного законодавства лізингодавцю дозволяється на власний вибір вимагати сплати ПДВ при переході права власності на предмет лізингу, як це було визначено на момент укладення договору, або вимагати сплати ПДВ при сплаті кожного з лізингових платежів, як передбачено нормами чинного податкового законодавства.

Колегією суддів розрахунок заборгованості зі сплати ПДВ в сумі 471555,20 грн., який наданий позивачем, було та визнано обґрунтованим та арифметично правильним.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що вимога позивача про сплату відповідачем ПДВ нарахованого на вартість об'єкта лізингу є абсолютно правомірною, позаяк обґрунтовано задоволена судом першої інстанції в частині стягнення заборгованості зі сплати ПДВ в сумі 471 555,20 грн.

В той же час, оскільки відповідачем подано заяву про застосування позовної давності колегія суддів за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 261 Цивільного кодексу України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Колегія суддів зазначає, що оскільки строк сплати ПДВ настав по сплину 7ми днів від направлення поштою 03.02.2017 рахунку № СЧ-0000515, а відтак судом першої інстанції правомірно будо зазначено, що заява відповідача про застосування строків позовної давності задоволенню не підлягає, так як строк позовної давності до вимог спору про стягнення ПДВ позивачем не пропущено.

За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого суду, як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить.

На підставі вищевикладеного апеляційний суд не приймає до уваги твердження апелянта, що зазначені в апеляційній скарзі стосовно порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права.

У відповідності до ст.ст. 32-34 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, колегія суддів на підставі доказів та пояснень наявних в матеріалах справи дійшла до висновку, що відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підстав для скасування чи зміни рішення місцевого господарського суду не вбачає, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

В зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 4-2, 4-3, 4-7, 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний Соломонів університет" залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 07.07.2017 у справі № 910/8414/17 залишити без змін.

Головуючий суддя Т.І. Разіна

Судді М.Л. Яковлєв

К.В. Тарасенко