Рішення № 68997448, 18.09.2017, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 вересня 2017 року Справа № 923/564/17

Господарський суд Херсонської області у складі судді Закуріна М. К. при секретарі Бєловій О.С., розглянувши справу

за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2

про стягнення 225912 грн,

за участі представників сторін:

від позивача - Мишастого А.О. (адвоката),

від відповідача - ОСОБА_4 (представника за дорученням),

в с т а н о в и в:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовними вимогами, спрямованими до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу від 23.07.2014, оформленого накладною № 44/1 від 23.07.2014 на поставку товару на суму 142194 грн, в розмірі 142194 грн основного боргу, 74110 грн інфляційних та 9608 грн річних. Поряд з цим, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 8750 грн витрат на послуги адвоката.

Відповідачем зазначені вимоги не визнаються з посиланням на відсутність договірних відносин купівлі-продажу, оскільки вказана накладна була видана позивачеві за договором відповідального зберігання № 02/01 від 22.07.2017, за умовами якого відповідач зобов'язався зберігати товар, який належить позивачеві, та повернути його.

Розгляд справи проведено в судових засіданнях, які відбулися 11 липня, 5 та 18 вересня 2017 року. В судове засідання 18.09.2017 представник позивача не зв'явився, а тому розгляд справи проведено без його участі.

Крім викладеного судом встановлено, що 22.07.2014 за накладною № 44/1 фізична особа - підприємець ОСОБА_2 відпустив фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 свіжоморожену рибу «товстолоб» в кількості: 7035 кг по ціні 14,50 грн за 1 кг, 860,50 грн по ціні 13 грн за 1 кг, 2000 кг по ціні 14,40 грн за 1 кг; а всього на загальну суму 142194 грн.

Оскільки відповідач вартість отриманого товару не сплатив, позивач 18.02.2015 направив вимогу про сплату заборгованості, яка залишена відповідачем без реагування.

Поряд з цим, між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 укладено договір відповідального зберігання № 02/01 за умовами якого відповідач, виступаючи в якості зберігача, зобов'язався прийняти на зберігання майно позивача, як поклажодавця. У відповідності до пункту 2.1.2 договору зберігач в підтвердження приймання товару на зберігання зобов'язався видати складську накладну, а за змістом пункту 2.1.9. - зобов'язався повернути товар поклажодавцю повністю або частково за першою його вимогою. Як слідує з пункту 7.3. договору строк його дії сторонами встановлено до 31.12.2014.

За твердженнями відповідача товар за вказаною накладною № 44/1 від 22.07.2014 не придбавався, а був отриманий ним на зберігання, а тому, на його думку, грошове зобов'язання щодо сплати вартості товару відсутнє.

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що правовідносини за договором зберігання регулюються як загально главою 77 Цивільного Кодексу України, так і безпосередньо - статтею 957 того ж Кодексу.

Так, за частиною 1 статті 936 названого Кодексу за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажедавцем), і повернути її поклажедавцеві у схоронності, а за змістом частини 1 статті 957 Кодексу за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажедавцем, і повернути цей товар у схоронності.

У відповідності до частини 1 статті 961 ЦК України товарний склад на підтвердження прийняття товару видає один із таких складських документів: складську квитанцію; просте складське свідоцтво; подвійне складське свідоцтво.

В даному випадку, за твердженнями відповідача, ним видана накладна, оскільки про це вказано в пункті 2.1.2. договору зберігання.

За таких обставин, суд констатує, що відповідачем не виконано обов'язку доведення наявності договірних відносин зберігання за накладною № 44/1 у відповідності до приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не наведено переконливих аргументів та не надано відповідних доказів в підтвердження отримання товару саме на зберігання з видачею відповідного складського документа (складської квитанції), який встановлений законом.

Суд також зазначає, що відповідач не надав жодного доказу виконання договору зберігання сторонами як під час його імовірної дії, так і після завершення строку договору, зокрема в контексті оплатності договору, зберігання товару після завершення строку його дії, наявності чи відсутності псування товару, вимоги про повернення товару після строку зберігання тощо.

У зв'язку з викладеним заперечення відповідача щодо наявності договірних відносин зберігання до уваги судом не приймаються.

Аналіз правовідносин, які фактично існували між сторонами та доведенні позивачем, свідчить, що за своєю юридичною природою між ними укладено усний договір купівлі-продажу. Зокрема, згідно до приписів статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу продавець передає майно (товар) у власність покупця, а останній приймає товар і зобов'язується сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином у відповідача виник обов'язок по сплаті вартості отриманого товару з моменту його отримання.

Несвоєчасна оплата вартості поставленого товару за договором є порушенням взятих відповідачем на себе зобов'язань та положень частини 7 статті 193 Господарського кодексу України, згідно до яких одностороння відмова від виконання умов договору не допускається, а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Через несвоєчасне виконання зобов'язання щодо оплати вартості товару позивачем на підставі статті 625 ЦК України нараховані 74110 грн інфляційних та 9608 грн річних за період з 03.03.2015 по 01.06.2017.

Вирішуючи обґрунтованість та підставність нарахування інфляційних та річних, суд зазначає, що у відповідності до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Положення статті 625, як відповідальність за невиконання грошового зобов'язання, підлягають застосування поза межами договірних відносин, не потребують додаткового договірного врегулювання, оскільки інфляційні нарахування, не являючись штрафною санкцією, виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення їх сплати, а річні - також, не являючись штрафною санкцією, виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Аналогічне сприйняття правових приписів статті 625 ЦК України надане в пунктах 3.1. та 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».

Перевіривши розрахунки річних та інфляційних, суд зазначає, що вони розраховані правомірно, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат у відповідності до приписів статті 49 ГПК України суд зазначає, що оскільки спір виник з вини відповідача, а позовні вимоги підлягають задоволенню, судовий збір у розмірі 3388,68 грн покладається на нього, а надлишково сплачена сума судового збору в розмірі 131,25 грн підлягає поверненню позивачу.

Поряд з цим, суд зазначає, що вимога позивача про відшкодування йому за рахунок відповідача витрат на сплату послуг адвоката в розмірі 8750 грн задоволенню не підлягає, оскільки позивачем не доведено фактичної сплати цієї суми адвокату шляхом надання відповідного бухгалтерського розрахункового документа.

На підставі вказаних правових норм та керуючись статтями 44, 49, 82-85 ГПК України,

в и р і ш и в:

1.Позовні вимоги задовольнити.

2.Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (75600 АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (31500 АДРЕСА_2; ідентифікаційний код НОМЕР_2) - 142194 грн основного боргу, 74110 грн інфляційних, 9608 грн річних та 3388,68 грн компенсації по сплаті судового збору.

3.Повернути фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 131,25 грн надлишково сплаченої суми судового збору.

4.В частині відшкодування витрат на послуги адвоката відмовити.

Повне рішення складене - 19.09.2017

Суддя М.К. Закурін