Рішення № 68996618, 15.09.2017, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" вересня 2017 р. Справа № 911/2342/17

За позовом Приватної організації «Українська ліга авторських і суміжних прав»

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про стягнення 28 619,35 грн

Суддя Горбасенко П.В.

За участю представників:

від позивача Луценко О.В. (дов. б/н від 17.07.2017);

від відповідача не з'явилися.

Обставини справи:

Приватна організація «Українська ліга авторських і суміжних прав» (далі - позивач) звернулася з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення 28 619,35 грн заборгованості, з яких: 13 200 грн боргу за договором № КБР-28/07/14 від 01.07.2014, 11 600 грн штрафу, 3 289,88 грн інфляційних втрат та 529,47 грн 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № КБР-28/07/14 від 01.07.2014.

Ухвалою господарського суду Київської області від 03.08.2017 порушено провадження у справі № 911/2342/17, розгляд справи призначено на 15.09.2017.

11.09.2017 до канцелярії господарського суду Київської області повернулася копія ухвали господарського суду Київської області від 03.08.2017, яка була направлена судом на юридичну адресу відповідача - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (09100, АДРЕСА_1). Примірник повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції, повернутий органом поштового зв'язку без вручення адресату з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Відповідно до абзацу третього пункту 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 передбачено, що у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення троку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач вважається належним чином повідомлений про час та місце судового засідання.

У судовому засіданні 15.09.2017 представник позивача підтримав позов повністю.

Заяв чи клопотань про застосування позовної давності до вимог позивача відповідачем не заявлено.

Відповідач в судове засідання 15.09.2017 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Абзацом першим пункту 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 передбачено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи, що неявка відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України за відсутності представника відповідача.

Заяв чи клопотань про застосування позовної давності до вимог позивача відповідачем не заявлено.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

01.07.2014 між Приватною організацією «Українська ліга авторських і суміжних прав» (УЛАСП) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Користувач) укладено договір № КБР-28/07/14, згідно якого УЛАСП зобов'язалася надати користувачу на умовах, визначених договором, право (невиключну ліцензію) на публічне виконання творів, а користувач зобов'язався виплатити винагороду (роялті) на поточний рахунок УЛАСП відповідно до умов договору та Закону.

Згідно п. 3.3 договору користувач зобов'язується перерахувати на поточний рахунок УЛАСП винагороду (роялті), узгоджену сторонами у відповідних додатках до договору. Відповідний загальний щомісячний платіж, що є складовою частиною винагороди (роялті) має перераховуватись не пізніше ніж за 5 днів до початку місяця, за який він здійснюється. Не зважаючи на дату укладання договору, користувач здійснює перший платіж за весь місяць (календарний період), в якому укладеного договір. Перший платіж здійснюється не пізніше трьох календарних днів після підписання договору. Розмір винагороди (роялті) не залежить від кількості творів, що використовуватимуться користувачем під час дії договору, та частоти їх використання.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 01.07.2015, а в частині невиконаних фінансових зобов'язань, фінансових санкцій та будь-яких інших зобов'язань - до їх повного виконання. У випадку, якщо жодна із сторін не повідомить письмово іншу сторону про припинення дії договору протягом місяця до настання зазначеної в п. 6.1. дати, дія договору вважається подовженою на той самий строк і на тих самих умовах, і так кожного разу коли протягом місяця до завершення строку дії договору не буде належного повідомлення про припинення (п.п. 6.1., 6.2. договору).

Згідно Додатку № 2 до договору № КБР-28/07/14 від 01.07.2014 сторони дійшли згоди, що загальний розмір щомісячного платежу з дня набуття чинності договору становить 400 гривень. Зазначена сума щомісячно перераховується користувачем на розрахунковий рахунок УЛАСП відповідно до умов договору.

Суд встановив, що договір № КБР-28/07/14 від 01.07.2014 є неодноразово продовженим, оскільки жодна із сторін не пізніше ніж за місяць до закінчення строку його дії не повідомила письмово іншу сторону про припинення дії договору та є чинним на момент судового розгляду справи.

Відповідач за період з липня 2014 року по серпень 2017 року (38 календарних місяців) сплатив позивачу, як організації, що має повноваження надавати право (невиключну ліцензію) на використання в комерційній діяльності музичних творів, а також здійснювати збір винагороди (роялті) за таке використання, винагороду (роялті) за використання в комерційній діяльності музичних творів, а також здійснювати збір винагороди (роялті) за таке використання, 2 000 грн винагороди, що підтверджується реєстром платіжних документів (а.с. 26), решту винагороди у розмірі 13 200 грн (400 грн * 33) не сплатив, внаслідок чого на момент прийняття судового рішення борг відповідача перед позивачем за договором № КБР-28/07/14 від 01.07.2014 склав 13 200 грн, що підтверджується наявним матеріалами справи та не спростовано відповідачем.

Предметом позову є вимоги про стягнення 13 200 грн боргу за договором № КБР-28/07/14 від 01.07.2014, 11 600 грн штрафу, 3 289,88 грн інфляційних втрат та 529,47 грн 3 % річних.

Суд встановив, що між сторонами виникли ліцензійні правовідносини.

Частиною першою ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (абз. 2 ч. 1 ст. 175 ГК України).

Згідно ч. 1 ст. 1109 Цивільного кодексу України за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.

Пунктом першим статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 49-1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 12 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності» Господарським судам необхідно мати на увазі, що згідно з приписами пункту "в" частини першої статті 49 Закону України "Про авторське права і суміжні права" до функцій організацій колективного управління належить збір, розподіл і виплата зібраної винагороди за використання об'єктів авторського і (або) суміжних прав не лише суб'єктам авторського і (або) суміжних прав, правами яких вони управляють, а також й іншим суб'єктам прав відповідно до цього Закону. Водночас згідно з положеннями частини другої тієї ж статті суб'єкти авторського права, які не передали організаціям колективного управління повноважень на управління своїми правами, в тому числі щодо збирання винагороди, мають право вимагати від організацій колективного управління, які таку винагороду за використання їхніх творів і об'єктів суміжних прав зібрали, виплати цієї винагороди, а також вимагати вилучення своїх творів і об'єктів суміжних прав із дозволів на використання, які надаються організаціями колективного управління шляхом укладення договорів з особами, які використовують ці об'єкти. Отже, надавши організаціям колективного управління можливість дозволяти використання об'єктів авторського права, які хоча й не перебувають в їх управлінні, але не вилучені з нього в установленому порядку, законодавець врахував специфіку діяльності суб'єктів господарювання, які здійснюють постійне використання великої кількості різноманітних об'єктів авторського права, завчасне визначення переліку яких (із встановленням правовласників та одержанням необхідного дозволу від кожного з них) є надмірно складним або взагалі неможливим (телерадіоорганізації; особи, що здійснюють ретрансляцію телерадіопрограм; власники закладів, де відбувається публічне виконання творів, тощо). Такий підхід водночас забезпечує дотримання прав суб'єктів авторського права - як щодо дозволу на використання творів, так і стосовно отримання 27 винагороди - та дозволяє суб'єктам господарювання здійснювати використання необмеженого переліку творів без порушення майнових авторських прав, уклавши відповідний договір з однією організацією колективного управління.

Суд встановив, що відповідач за період з липня 2014 року по серпень 2017 року (38 календарних місяців) сплатив позивачу, як організації, що має повноваження надавати право (невиключну ліцензію) на використання в комерційній діяльності музичних творів, а також здійснювати збір винагороди (роялті) за таке використання, винагороду (роялті) за використання в комерційній діяльності музичних творів, а також здійснювати збір винагороди (роялті) за таке використання, 2 000 грн винагороди, що підтверджується реєстром платіжних документів (а.с. 26), решту винагороди у розмірі 13 200 грн (400 грн * 33) не сплатив, внаслідок чого на момент прийняття судового рішення борг відповідача перед позивачем за договором № КБР-28/07/14 від 01.07.2014 склав 13 200 грн, що підтверджується наявним матеріалами справи та не спростовано відповідачем.

Враховуючи те, що борг відповідача перед позивачем на час прийняття судового рішення складає 13 200 грн, який не погашено, розмір вказаного боргу відповідає фактичним обставинам справи, вимога позивача про стягнення з відповідача 13 200 грн боргу за договором № КБР-28/07/14 від 01.07.2014 є обґрунтованою, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами і відповідно підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 11 600 грн штрафу на підставі п. 3.7. договору № КБР-28/07/14 від 01.07.2014.

Відповідно до п. 3.6. договору якщо користувач прострочить платіж стосовно одного місяця на строк більший ніж чотири місяці, то користувач повинен буде сплатити УЛАСП штраф, що складає 100 % від розміру простроченого платежу. Крім цього, в разі зазначеної прострочки УЛАСП набуває право на дострокове отримання винагороди (роялті) за строк в повному обсязі.

Суд встановив, що зазначені в п. 3.6. договору № КБР-28/07/14 від 01.07.2014 100 % від загального розміру щомісячного платежу за своєю правовою природою є штрафом.

Відповідно до вимог ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно кваліфікуючими ознаками штрафу є: а) можливість встановлення за майже будь-яке порушення зобов'язання: невиконання або неналежне виконання (порушення умов про кількість, якість товарів, робіт (послуг), виконання зобов'язання неналежним способом тощо); б) обчислення у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

У відповідності до ч. 4 ст. 213 Господарського кодексу України штраф, як різновид неустойки, може бути встановлений договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Отже, пеня і штраф є різновидами неустойки.

Враховуючи те, що відповідач прострочив оплату більш ніж на 4 місяці штраф у розмірі 100 % від суми простроченого платежу (погоджений сторонами п. 3.6. договору) у загальному розмірі 11 200 грн (100 % від 400 грн * 29, кількість прострочених більш ніж на 4 місяці прострочених щомісячних платежів)), відповідачем не час прийняття судового рішення не сплачено, розмір вказаного штрафу відповідає фактичним обставинам справи, вимога позивача про стягнення з відповідача 11 200 грн штрафу є такою, що підлягає задоволенню судом.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 27.04.2012 у справі № 06/5026/1052/2011 та постанові Вищого господарського суду України від 19.12.2012 у справі № 5019/1287/12.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язання за договором № КБР-28/07/14 від 01.07.2014, позивачем за період з 26.11.2014 по 27.07.2017 нараховано 3 289,88 грн інфляційних втрат та 529,47 грн 3 % річних.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене, а також періоди нарахування інфляційних втрат та 3 % річних, що вказані позивачем в поданому розрахунку інфляційних втрат та 3 % річних (а.с. 8-9), арифметично вірний розмір інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих за період з 26.11.2014 по 27.07.2017 становить загалом 3 066,27 грн інфляційних втрат та 497,82 грн 3 % річних. Відтак, вимоги про стягнення 3 289,88 грн інфляційних втрат та 529,47 грн 3 % річних підлягають частковому задоволенню у розмірі 3 066,27 грн інфляційних втрат та 497,82 грн 3 % річних.

За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги про стягнення 13 200 грн боргу за договором № КБР-28/07/14 від 01.07.2014, 11 600 грн штрафу, 3 066,27 грн інфляційних втрат та 497,82 грн 3 % річних є обґрунтованими, підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами і відповідно підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статей 44, 49 ГПК України, покладаються судом на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (09100, АДРЕСА_2; реєстраційний номер НОМЕР_1) на користь Приватної організації «Українська ліга авторських і суміжних прав» (02002, м. Київ, вул. Євгена Сверстюка, буд. 23, офіс 1016; ідентифікаційний код 37396233) 13 200 (тринадцять тисяч двісті гривень) 00 коп. боргу за договором № КБР-28/07/14 від 01.07.2014, 11 600 (одинадцять тисяч шістсот гривень) 00 коп. штрафу, 3 066 (три тисячі шістдесят шість гривень) 27 коп. інфляційних втрат, 497 (чотириста дев'яносто сім гривень) 82 коп. 3 % річних та 1 585 (одну тисячу п'ятсот вісімдесят п'ять гривень) 73 коп. судового збору.

3. У задоволенні решти позову - відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено: 20.09.2017

Суддя П.В.Горбасенко