Ухвала суду № 68996608, 13.09.2017, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"13" вересня 2017 р. Справа № 911/4296/15

Господарський суд Київської області у складі судді Мальованої Л.Я., розглянувши скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “СП УДТ” на дії та бездіяльність Відділу державної виконавчої служби Васильківського міськрайонного управління юстиції ГТУЮ у Київській області у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “СП УДТ”, м. Київ

до Обслуговуючого кооперативу “Барахти”, Київська обл., Васильківський район,

с. Барахти

про стягнення 101 583 грн. 62 коп.

Представники сторін:

згідно протоколу судового засідання.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області від 21.10.2015р. позов задоволено частково.

На виконання рішення господарського суду Київської області від 21.10.2015р. господарський суд видав відповідний наказ від 16.11.2015 р.

Стягувач звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність ДВС Васильківського міськрайонного управління юстиції ГТУЮ у Київській області та про скасування постанови державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу від 27.02.2017 р., а також про зобов’язання державного виконавця задовольнити усі заяви та клопотання позивача.

Представники боржника та ДВС в засідання суду не з’явились, хоча про місце і час розгляду справи були належним чином повідомлені судом, про причини неявки не повідомили суд належним чином.

Стягувач підтримав подану скаргу та просив задовольнити її в повному обсязі.

Скарга мотивована тим, що державним виконавцем не було виконано передбачених законом «Про виконавче провадження» дій спрямованих на виявлення майна та грошових коштів, на які можна було б звернути стягнення в межах виконавчого провадження до винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 27.02.2017 року, а також не направлено на адресу останнього процесульних документів, винесених в межах виконавчого провадження № 52165108.

Крім того скаржник зазначає, що у зв’язку з неотриманням постанови про відкриття виконавчого провадження була відсутня можливість ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження, а також вказує на те, що постанову про повернення виконавчого документа стягувачу було направлено з пропуском встановленого законом строку про що свідчить дата відбитку штемпеля поштового відділення проставленого на конверті яким було направлено оскаржувану постанову.

Відповідно до ст. 115 ГПК України постанови, рішення, ухвали господарських судів є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

У відповідності до ст. 121-2 Господарського процесуального кодексу України, скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена. Скарги на дії органів Державної виконавчої служби розглядаються господарським судом, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач, боржник чи прокурор та орган виконання судових рішень. Неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу Державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги. За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, яка надсилається стягувачеві, боржникові та органові виконання судових рішень. Ухвалу може бути оскаржено у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно приписів статті 11 Закону України “Про виконавче провадження”, державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом. Державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені протягом року виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Частиною 8 статті 52 Закону встановлено, що державний виконавець проводить перевірку майнового стану боржника не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку для самостійного виконання. У подальшому така перевірка проводиться державним виконавцем кожні два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, кожні три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.

Відповідно до п. 3.12 Інструкції з організації примусового виконання рішень, у редакції від 18.01.2016 року (надалі - Інструкція), організацію розшуку боржника - юридичної особи та майна боржника чи інформації про місце отримання боржником доходів державний виконавець здійснює шляхом направлення запитів до органів державної податкової служби, Державної реєстраційної служби України, банків, Державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України, Державної казначейської служби України, Державного агентства земельних ресурсів, бюро технічної інвентаризації, нотаріату, органів статистики тощо або перевірки інформації за даними електронних баз даних та реєстрів, що містять інформацію про майно чи доходи боржника, а також за даними інших джерел інформації як офіційних, так і неофіційних (засобів масової інформації, мережі Інтернет тощо). Крім того, державний виконавець здійснює вихід за місцезнаходженням (місцем проживання) боржника.

Приписами ст. 89, 90 Закону передбачено певні заходи реагування з боку державного виконавця щодо боржників у разі невиконання рішення суду. Зокрема, за порушення вимог нього Закону, невиконання законних вимог державного виконавця фізичними, юридичними чи посадовими особами, несвоєчасне подання або неподання звітів про відрахування із заробітної плати та інших доходів боржника, неподання або подання неправдивих відомостей про доходи і майновий стан боржника, а також неповідомлення боржником про зміну місця проживання чи місцезнаходження або місця роботи (отримання доходів), а також за неявку без поважних причин за викликом державного виконавця винні особи несуть відповідальність у встановленому законом порядку. А за наявності Ознак кримінального правопорушення в діях особи, яка умисно перешкоджає виконанню рішення чи іншим чином порушує вимоги закону про виконавче провадження, державний виконавець складає акт про порушення і звертається до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення особи до кримінальної відповідальності відповідно до закону.

Статтею 66 Закону встановлено, що у разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів у обсязі, достатньому для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне такому боржникові або закріплене за ним, у тому числі на майно, що обліковується на окремому балансі філії, представництва та іншого відокремленого підрозділу боржника - юридичної особи (крім майна, вилученого з обороту або обмежуваного в обороті) незалежно від того, хто фактично використовує це майно.

Згідно ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження вжиття державним виконавцем усіх можливих заходів спрямованих на примусове виконання рішення, суд приходить до висновку, що вимога про скасування постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 27.02.2017 року підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про зобов’язання державного виконавця задовольнити усі заяви та клопотання позивача, то суд зазначає наступне.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначаються Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ч. 1, 2 ЗУ Законом України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу».

Таким чином, повноваження щодо вжиття дій спрямованих на примусове виконання рішень належить до компетенції органів державної виконавчої служби, а суд не наділений повноваженнями втручатись в їх діяльність та зобов'язувати зазначених осіб до вчинення тих дій, які згідно із Законом України «Про виконавче провадження» можуть здійснюватися тільки державним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби.

Більш того, відповідно до абз. 2 п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» №14 від 26.12.2003 р. заяви, подання учасників виконавчого провадження вирішуються загальним і господарським судами мотивованими ухвалами відповідно до вимог статей 232 - 234 ЦПК та статей 86, 121 2 ГПК. Виходячи зі змісту ст. 248-24 ЦПК у разі визнання неправомірними рішення, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд зобов'язує їх усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює порушені права чи свободи заявника. При цьому суд не вправі зобов'язувати зазначених осіб до вчинення тих дій, які згідно із Законом N 606-XIV можуть здійснюватися тільки державним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби (наприклад, постановити ухвалу про зупинення виконавчого провадження у випадках, передбачених ст. 35 Закону N 606-XIV), проте може привести визначений державним виконавцем строк зупинення провадження у відповідність із законом або скоротити його (ч. 3 ст. 36 Закону N 606-XIV).

З огляду на викладене, підстави для зобов'язання державного виконавця задовольнити усі заяви та клопотання позивача у суду відсутні.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

В порядку, передбаченому ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, суд прийшов до висновку, що скарга підлягає задоволенню частково.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 86, 121-2 ГПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

1. Скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “СП УДТ” на дії та бездіяльність Відділу державної виконавчої служби Васильківського міськрайонного управління юстиції ГТУЮ у Київській області задовольнити частково.

2. Скасувати постанову Відділу державної виконавчої служби Васильківського міськрайонного управління юстиції ГТУЮ у Київській області від 27 лютого 2017 року № ВП 52165108 про повернення виконавчого документа стягувачеві.

3. В решті вимоги скаржника залишити без задоволення.

4. Копію ухвали направити стягувачу, боржнику та ВДВС.

Суддя Л.Я. Мальована