Рішення № 68996486, 19.09.2017, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 вересня 2017 р.

Справа № 909/650/17

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Матуляк П.Я. , секретар судового засідання Юрчак С.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Котлозавод "Крігер", вул. Покровська, буд. 81,м. Житомир,10003

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Інвест Енерджі" вул. Височана, буд. 18,м. Івано-Франківськ,76018

про стягнення заборгованості у сумі 547 679,85 грн.

за участю:

від позивача: не з"явився

від відповідача: не з"явився

ВСТАНОВИВ:

товариство з обмеженою відповідальністю "Котлозавод "Крігер" звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія " Інвест Енерджі" про стягнення заборгованості у сумі 547679,85 грн.,з яких 55900,09грн. основного боргу, 468172,09грн. курсової різниці та 23607,67грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги мотивовано невиконанням відповідачем прийнятих на себе зобов"язань згідно договору від 15.07.14 №21.

Представник позивача в судове засідання не з"явився, хоча про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, однак направив суду докази направлення відповідачу претензії та її отримання відповідачем ( в.№ 14484/17 від 18.09.17).

Відповідач в судові засідання 25.07.17 та 07.09.17 не з"явився, хоча про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, що підтверджується відміткою відділу документального забезпечення суду на зворотньому боці ухвал від 13.07.17 та 25.07.17, та наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення (вх. номер повідомлення 8233/17 від "02" серпня 2017 р., вручено ухвалу від 25.07.17 Товариству з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Інвест Енерджі", дата вручення 31.07.17 ). Заяв та клопотань від відповідача не надходило.

Згідно з п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.11 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" з наступними змінами, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи ту обставину, що відповідача належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи, останнього не було позбавлено конституційного права на захист охоронюваних законом інтересів. У разі неможливості забезпечення явки представника в судове засідання, сторона у справі не позбавлена права надавати свої вимоги і заперечення у письмовому вигляді.

У відповідності до ст.22 ГПК України, сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі Смірнова проти України).При цьому, судом взято до уваги приписи пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вчиненої в Римі 04.11.1950р., ратифікованої Україною 17.07.1997р. (набрала чинності для України 11.09.1997р.), якими гарантовано кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків, зокрема, цивільного характеру.

Реалізація "права на суд", передбаченого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., відповідно до практики Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого, згідно із ст.32 Конвенції, поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (рішення Європейського суду з прав людини у справах Буланов та Купчик проти України заяви №№ 7714/06, 23654/08 від 09.12.2010р., Чуйкіна проти України № 28924/04 від 13.01.2011р.).

З огляду на викладене, справа розглядається за наявними в ній матеріалами відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, без участі представників сторін, яких належно повідомлено про час і місце судового засідання, оскільки неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи з врахуванням положень Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

15.07.14 між сторонами у справі укладено договір №21, за умовами якого товариство з обмеженою відповідальністю "Котлозавод "Крігер" ( по договору - продавець, по справі - позивач) зобов"язалося передати у власність товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Інвест Енерджі" ( по договору - покупець, по справі - відповідач), а покупець - прийняти та оплатити обладнання у порядку і на умовах, передбачених даним договором. Зазначений договір підписано сторонами та скріплено їх печатками. Термін дії договору - до повного виконання сторонами своїх зобов"язань (п.9.3 договору).

Ціна обладнання є вираженою в національній валюті України, згідно офіційно встановленого валютного курсу НБУ на день укладення договору, грошовим еквівалентом вартості обладнання, визначеної у доларах США. У разі зміни курсу на момент здійснення будь-якого з платежів, передбачених даним договором, у розмірі більш ніж на 3% від рівня валютного курсу, встановленого НБУ на момент надання продавцем рахунку на оплату обладнання, остаточна вартість обладнання підлягає коригуванню відповідно до змін валютного курсу(п.1.1 договору).

Пунктом 2.1 даного договору сторони визначили найменування продукції, її кількість та ціну - 3530003,00грн., а п.3.2.4 - обов"язок покупця оплатити поставлену продукцію у строки, обумовлені договором.

Порядок розрахунків визначено розділом 4 даного договору. Зокрема, оплата продукції здійснюється в національній валюті України в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця; покупець сплачує: - аванс у розмірі 40% від сумарної вартості обладнання, визначеної пп.2.1.1-2.1.2 договору, у розмірі 1412001,20грн. до 18.07.14; - 30% від сумарної вартості обладнання у розмірі 1059000,90грн. до 14.08.14 при умові 50% готовності обладнання;- 27% від сумарної вартості обладнання, визначеної пп.2.1.1-2.1.2 договору, у розмірі 953100,81грн. за два дні до відвантаження обладнання; остаточний розрахунок у розмірі 3% - 105900,09грн. до 03.03.15.

У разі зміни курсу НБУ (за період з дати виставлення рахунку по дату надходження коштів на розрахунковий рахунок) більш ніж на 3% продавець має право переглянути ціну обладнання в гривнях(п.4.6 договору).

Фактом отримання продукції є підпис покупця чи його уповноваженого представника на накладній(п.5.3 договору).

В разі невиконання чи неналежного виконання сторонами зобов"язань за цим договором остаточний розрахунок проводиться з врахуванням індексу інфляції на момент розрахунку ( п.7.5 договору).

У відповідності до умов договору позивачем поставлено продукцію в кількості та за ціною, обумовленими договором, за видатковими накладними №КР-0000114 від 04.08.14 та №КР - 0000154 від 08.10.14., копії яких знаходяться в матеріалах справи. Зазначені накладні підписано відповідачем та скріплено його печаткою, що в контексті п.5.3 договору підтверджує факт отримання продукції відповідачем на загальну суму, визначену у договрі та накладних - 3530003,00грн.

Вартість поставленого товару відповідачем оплачено частково, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень:

№5 від 17.07.14 на суму 140000,00грн.; №6 від 17.07.14 на суму 169700,00грн.; № 8 від 17.07.2014р. на суму 184 504грн; № 11 від 22.07.2014р. на суму 130 000грн; № 12 від 23.07.2014р. на суму 70 000грн; № 13 від 24.07.2014р. на суму 79 990грн; № 14 від 28.07.2014р. на суму 140 000грн; № 15 від 31.07.2014р. на суму 193 200грн; № 18 від 04.08.2014р. на суму 69 000грн; № 16 від 04.08.2014р. на суму 179 900грн; № 19 від 07.08.2014р. на суму 55 750грн; № 27 від 12.08.2014р. на суму 58 000грн; № 28 від 12.08.2014р. на суму 90 020грн; № 25 від 12.08.2014р. на суму 141 980грн; № 32 від 13.08.2014р. на суму 144 750грн; № 37 від 22.08.2014р. на суму 102 500грн; № 39 від 22.08.2014р. на суму 106 000грн; № 40 від 26.08.2014р. на суму 145 000грн; № 44 від 27.08.2014р. на суму 57 500грн; № 45 від 27.08.2014р. на суму 149 000грн; № 46 від 28.08.2014р. на суму 140 000грн; № 77 від 09.10.2014р. на суму 86 000грн; № 80 від 10.10.2014р. на суму 64 000грн; № 83 від 14.10.2014р. на суму 72 000грн; № 81 від 17.10.2014р. на суму 78 000грн; № 81 від 20.10.2014р. на суму 77 308,91грн; № 85 від 22.10.2014р. на суму 72 000грн; № 88 від 23.10.2014р. на суму 68 000грн; № 90 від 24.10.2014р. на суму 60 000грн; № 84 від 13.11.2014р. на суму 50 000грн; № 91 від 12.12.2014р. на суму 50 000грн; № 100 від 16.12.2014р. на суму 50 000грн; № 101 від 17.12.2014р. на суму 50 000грн; № 103 від 18.12.2014р. на суму 50 000грн; № 146 від 06.03.2015р. на суму 100 000грн.

Станом на 06 липня 2017 року заборгованість відповідача по оплаті за Продукцію становить 55900,09грн.

Крім того, згідно з п. 1.1., п 4.6, 7.5. Договору позивачем нараховано 468172,09 грн. курсової різниці та 23607,67 грн. інфляційних втрат.

Таким чином, загальна сума заборгованості відповідача за даним договором становить 547679,85грн.

З метою досудового врегулювання спору, у відповідності до п.9.2 договору, позивачем на адресу відповідача направлено претензію №66 від 06.04.17 з вимогою погасити існуючу заборгованість, відповіді на яку позивачем не отримано. Факт отримання зазначеної претензії відповідачем підтверджується наявною в матеріалах справи копією повідомлення про вручення поштового відправлення.

Доказів погашення відповідачем заборгованості на зазначену суму суду не подано.

За змістом ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Наведена правова норма кореспондується зі статтею 509 Цивільного кодексу України, згідно якої зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договір. Аналогічні положення закріплено у ст.174 Господарського кодексу України: господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов"язковим для виконання сторонами (ст.ст. 626, 627, 628, 629 Цивільного кодексу України).

Спірний договір, укладений між сторонами, є правомірним, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом та він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України). При цьому, відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі вказаного договору, є такими, що випливають із договору поставки, відтак до них застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

В силу ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.655 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ч.2 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов"язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу, чітко встановлений спеціальною нормою права - ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України, згідно якої покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Сторони дооговору погодили інший, ніж встановлений ст.692 ЦК України, порядок розрахунків: оплата продукції здійснюється в національній валюті України в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця; покупець сплачує: - аванс у розмірі 40% від сумарної вартості обладнання, визначеної пп.2.1.1-2.1.2 договору, у розмірі 1412001,20грн. до 18.07.14; - 30% від сумарної вартості обладнання. у розмірі 1059000,90грн. до 14.08.14 при умові 50% готовності обладнання;- 27% від сумарної вартості обладнання, визначеної пп.2.1.1-2.1.2 договору, у розмірі 953100,81грн. за два дні до відвантаження обладнання; остаточний розрахунок у розмірі 3% - 105900,09грн. до 03.03.15.

В силу положень ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

З огляду на вимоги ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Згідно ч.ч.1, 2 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

В силу п.2ст. 614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов"язання.

Позивачем доведено та документально підтверджено обставини, на які він посилався, як на підставу своїх вимог, в частині стягнення 55900,09грн. основного боргу. Відповідач в судові засідання жодного разу не з"явився, додводів позивача не спростував.

З огляду на встановлення судом факту наявності заборгованості відповідача перед позивачем за спірним договором у розмірі 55900,09грн., вимога позивача в цій частині позовних вимог підлягає до задоволення.

Щодо вимоги про стягнення 23607,67грн. інфляційних втрат за період з 01.04.15 по 06.07.17 суд констатує наступне.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов"язання припиняється належним чином проведеним виконанням. Однак, якщо зобов"язання не виконано належним чином, то на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов"язки. Так, статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на вимоги частини 1 статті 4-7 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійснених позивачем нарахувань, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Судом, на підставі ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, перевірено правильність нарахування позивачем сум інфляційних втрат та встановлено, що в розрахунку суду розмір інфляційних втрат є більшим, ніж заявлено позивачем до стягнення, однак, враховуючи вимоги позивача в цій частині позовних вимог, до стягнення підлягають інфляційні втрати у розмірі, визначеному позивачем.

Щодо вимоги про стягнення 468172,09грн. курсової різниці, суд не вбачає підстав для її задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Частина друга статті 524 ЦК України передбачає, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.Статтею 533 ЦК України передбачено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно -правовим актом.

Пунктом 1.1 даного договору сторони погодили, що ціна обладнання є вираженою в національній валюті України, згідно офіційно встановленого валютного курсу НБУ на день укладення договору, грошовим еквівалентом вартості обладнання, визначеної у доларах США. У разі зміни курсу на момент здійснення будь-якого з платежів, передбачених даним договором, у розмірі більш ніж на 3% від рівня валютного курсу, встановленого НБУ на момент надання продавцем рахунку на оплату обладнання, остаточна вартість обладнання підлягає коригуванню відповідно до змін валютного курсу(п.1.1 договору).

У разі зміни курсу НБУ (за період з дати виставлення рахунку по дату надходження коштів на розрахунковий рахунок) більш ніж на 3% продавець має право переглянути ціну обладнання в гривнях(п.4.6 договору).

Таким чином, сторони погодили зміну ціни у випадку зміни курсу НБУ більш ніж на 3% та за умови виставлення рахунку.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, продавцем не виставлялись рахунки на оплату обладнання із визначення сум оплати з використанням розрахунку курсової різниці у строки і порядку, які обумовлені договором, відтак в цій частині позовних вимог слід відмовити.

За таких обставин, позов підлягає до задоволення частково.

Враховуючи приписи ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покласти на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 124, 129, 129-1 Конституції України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 11, 204, 509, 524, 525, 526, 530, 533, 599, 610-612,632, 625-629, 655, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст.173, 174, 193 Господарського кодексу України, ст. ст.33, 34, 43, 44, 49, 55, 75, ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

частково задовольнити позов товариства з обмеженою відповідальністю "Котлозавод "Крігер" до товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія " Інвест Енерджі" про стягнення заборгованості у сумі 547679,85 грн., з яких 55900,09грн. основного боргу, 468172,09грн. курсової різниці та 23607,67грн. інфляційних втрат.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Інвест Енерджі" ( м.Івано-Франківськ, вул. Височана, 18, код ЄДРПОУ 39271287) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Котлозавод "Крігер" (м.Житомир, вул.Покровська, 81, код ЄДРПОУ 35299597) 55900,09(п"ятдесят п"ять тисяч дев"ятсот гривень дев"ять копійок) основного боргу, 23607,67(двадцять три тисячі шістсот сім гривень шістдесят сім копійок) інфляційних втрат та 1192,62(одну тисячу сто дев"яносто дві гривні шістдесят дві копійки)судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 20.09.17

Суддя Матуляк П.Я.