Постанова № 6899406, 25.11.2009, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 листопада 2009 р. справа № 2а-14591/09/0570

час прийняття постанови: 13-54

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючогосудді Шинкарьової І.В.

при секретаріСкокіні О.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Повного товариства «Ломбард ОФТЕХ-ЗАСТАВА (Семушина - Мартинюк)

до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя

про визнання недійсним податкове повідомлення рішення від 23 вересня 2009 року № 0000222240/0 в частині нарахування податку на прибуток в сумі 1812,00 грн. та штрафних санкцій в сумі 906, 00 грн.

за участю представників:

від позивача: Федотова О.В. за дов. від 11 березня 2009 року

від відповідача: Гришакова Н.Є. за дов. від 10 січня 2009 року

В С Т А Н О В И В:

Повне товариство «Ломбард ОФТЕХ-ЗАСТАВА (Семушина - Мартинюк) звернулось з позовом до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя про визнання нечинним в повному обсязі податкове повідомлення рішення від 23 вересня 2009 року № 0000222240/0. У заяві про зміну позовних вимог від 22 жовтня 2009 року позивач просив визнати недійсним в повному обсязі податкове повідомлення рішення від 23 вересня 2009 року № 0000222240/0. 5 листопада 2009 року позивачем надано заяву про уточнення позовних вимог, просив визнати недійсним спірне повідомлення рішення в частині нарахування податку на прибуток у сумі 1812,00 грн. та штрафних санкцій в сумі 906,00грн.

У позовній заяві зазначає, що не погоджується з висновком відповідача щодо визначення податкового зобовязання з податку на прибуток у звязку з наступним.

За на наслідками перевірки відповідач, зробив висновок, без посилання на норми закону, про обовязок позивача нараховувати проценти за договором позики від 10 жовтня 2006 року № 2131 після закінчення терміну користування позикою, визначеною договором та додатковою угодою до нього від 12 жовтня 2007 року, та врегулювати питання безнадійної заборгованості за процентами, нарахованими після закінчення строку користування позикою із застосуванням підпункту 12.1.1 та 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі закон про прибуток). Зазначає, що із закінченням терміну, на який згідно договору була надана позика, припиняється нарахування та зобовязання сплачувати проценти, надалі виникає право кредитора стягувати будь які передбачені законом або договором санкції.

У судовому засіданні, представник позивача, позовні вимоги підтримав, та просив задовольнити у повному обсязі.

У запереченнях від 13 жовтня 2009 року (арк.. справи 51), відповідач, позовні вимоги не визнає, та зазначає, що відсотки за спірною операцією, позивач повинен був нараховувати до дати коли ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя було затверджено мирову угоду між позивачем та позичальником, відповідно до якої у разі несплати у визначений термін боргу, борг стягується за рахунок іпотеки. Вважає, що у даному випадку позивач повинен діяти відповідно до підпункту 12.1.4 пункту 12.1 статті 12 закону про прибуток. Таким чином, має місце порушення підпункту 4.1.2 пункту 4.1 статті 4, підпункту 11.3.6 пункту 11.3 статті 11 закону про прибуток, не нараховані та не включені до складу валового доходу відсотки за договором. У доповнені до заперечень від 21 жовтня 2009 року (арк.. справи 64) відповідач вказує що під час перевірки позивачем не була надана додаткова угода від 12 жовтня 2007 року, з чого робить висновок, що вона була складена як додатковий доказ до адміністративного позову, у звязку з чим просить у задоволенні позовних вимог відмовити.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Повне товариство «Ломбард ОФТЕХ ЗАСТАВА (Семушина О.В., Мартинюк П.О.) є юридичною особою, відповідно до Свідоцтва про державну реєстрацію від 26 травня 2009 року (арк.. справи 7). Знаходиться на податковому обліку у Жовтневій міжрайонній державній податковій інспекції у Жовтневому районі м. Маріуполя.

Жовтневою міжрайонною держаною податковою інспекцією м. Маріуполя було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2006 року по 31 березня 2009 року. За наслідком перевірки складено акт від 12 серпня 2009 року № 1928/22-011-1/31132301 (арк.. справи 8), та прийнято спірне податкове повідомлення рішення, яке позивач просить визнати недійсним частково.

Як свідчать матеріали справи, 10 жовтня 2006 року між позивачем та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 2131(арк.. справи 34), відповідно до якого позичальнику у тимчасове користування надавалися грошові кошти у сумі 10000 грн., з оплатою 5 відсотків в місяць від суми позики за користування. В якості забезпечення позичальником виконання зобовязань по поверненню позики, та сплати відсотків, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат, повязаних з забезпеченням виконання зобовязань, був предмет іпотеки нерухомість, квартира. Позика надавалась строком на один рік з 10 жовтня 2006 року по 10 жовтня 2007 року. Дія договору визначалась з моменту підписання до фактичного його виконання. 12 жовтня 2007 року між сторонами було укладено додаткову угоду до договору позики (арк.. справи 35), згідно з якою строк надання позики було продовжено до 31 грудня 2007 року. У разі неповернення позичальником заборгованості, відповідач з 01 січня 2008 року, набував права задовольнити свої матеріальні вимоги за рахунок звернення стягнення на предмет застави, та припиняв нарахування відсотків за користування позикою.

Відповідно до умов договору, позивачем, нараховувались відсотки позичальнику за користуванням позикою до 31 грудня 2007 року, цей факт не спростовується відповідачем. З 01 січня 2008 року позивач здійснював нарахування пені, за порушення позичальником виконання зобовязань, неповернення позики. У червні 2008 року, позивач звернувся до Жовтневого районного суду м. Маріуполя з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 26 грудня 2008 року (арк.. справи 38) було визнано мирову угоду, укладену між позивачем та ОСОБА_1. Відповідно до мирової угоди, між іншим, позивач зменшував суму грошових вимог, а позичальник здійснював погашення богу до 15 березня 2009 року. У разі не виконання до зазначеної дати зобовязань сума боргу стягується за рахунок предмету іпотеки. Станом на 16 березня 2009 року позика та відсотки позивачу не повернуті, 22 квітня 2009 року право власності на предмет іпотеки перейшло до позивача.

Суд не погоджується з висновком відповідача, що позивач повинен був нараховувати відсотки за користування позикою до 16 березня 2009 року, тобто до дати визначеної у мировій угоді для добровільного погашення заборгованості перед позивачем позичальника, у звязку з наступним.

Відповідно до статті 11 Цивільного Кодексу України (далі ЦК України) підставою виникнення цивільних прав та обовязків , зокрема, є договори та інші правочини. Статтею 1048 ЦК України передбачено, що Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Договором позики від 10 жовтня 2006 року № 2131 та додатковою угодою до нього чітко встановлено розмір та порядок одержання процентів за користування позикою, а саме до 31 грудня 2007 року. Крім того пунктом 2 додаткової угоди визначено, що у разі неповернення заборгованості позивач припиняє нарахування відсотків за користування позикою, та отримує право на задоволення своїх матеріальних претензій за рахунок стягнення на предмет застави.

Суд не приймає посилання відповідача, на невиконання позивачем підпункту 11.3.6 пункту 11.3. статті 11 закону про прибуток, якою передбачено якщо позичальник (дебітор) затримує сплату процентів чи комісій, то кредитор урегульовує таку заборгованість згідно із пунктом 12.1 статті 12 цього закону, оскільки зазначена норма кореспондується з пунктом 1.25 статті 1 закону, тобто визначення терміну «безнадійна заборгованість» який розуміється в законі про прибуток. Безнадійна заборгованість - заборгованість, яка відповідає будь-якій з наведених нижче ознак:

заборгованість по зобов'язаннях, за якою минув строк позовної давності;

прострочена заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності майна фізичної особи, за умови, що дії кредитора, направлені на примусове стягнення майна позичальника, не призвели до повного погашення заборгованості;

заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності майна:

фізичної особи, на яке відповідно до закону може бути спрямовано стягнення;

фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності або юридичної особи, оголошених банкрутами у порядку, встановленому законом, або при їх ліквідації зняття з реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності;

заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності коштів, одержаних від продажу на відкритих аукціонах (публічних торгах) майна позичальника, переданого у заставу як забезпечення зазначеної заборгованості, за умови, що інші юридичні дії кредитора щодо примусового стягнення іншого майна позичальника не призвели до повного покриття заборгованості;

заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв'язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажору), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством;

прострочена заборгованість померлих фізичних осіб, а також визнаних у судовому порядку безвісно відсутніми, померлими або недієздатними, а також прострочена заборгованість фізичних осіб, засуджених до позбавлення волі.

Таким чином, на час проведення відповідачем перевірки, була відсутня жодна з перелічених вище ознак, яка може визначати заборгованість за зазначеним договором позики, як безнадійну.

Що стосується, твердження відповідача, що додаткова угода не була надана під час проведення перевірки, а також, те що підпис ОСОБА_1 на додатковій угоді відрізняється від підпису на договорі позики, у звязку з чим не може бути доказом, суд зазначає наступне.

Пунктом 2.4 договору позики, передбачено строк повернення позики та процентів за користування позикою 10 жовтня 2007 року. Зазначена додаткова угода до договору позики продовжує строк дії договору позики, та термін повернення позики і нарахування процентів за користування позикою до 31 грудня 2007 року. В акті перевірки зазначено, що позивач нараховував проценти за користування позикою до 31 грудня 2007 року, тобто дата закінчення нарахування процентів за користування позикою позивачем співпадає з датою зазначеної у додатковій угоді. Порушення норм податкового законодавства відповідач визначив за період з 01 січня 2008 року по 16 березня 2009 року. Позивачем до матеріалів справи надано увалу Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26 грудня 2008 року якою визнано мирову угоду, між позивачем та ОСОБА_1. Підставою звернення позивача до районного суду, було звернення стягнення на предмет іпотеки за даним договором, тобто сума нарахованої заборгованості позивачем позичальнику узгоджена у судовому порядку.

Відповідно до пункту 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надано доказів, що питання підстав нарахування процентів за період з 10 жовтня 2007 року по 31 грудня 2007 року виникало під час перевірки.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно з пунктом 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з державного бюджету України.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов, Повного товариства «Ломбард ОФТЕХ-ЗАСТАВА ( Семушина - Мартинюк) до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя про визнання недійсним податкове повідомлення рішення, задовольнити.

Визнати недійсним податкове повідомлення рішення від 23 вересня 2009 року № 0000222240/0 в частині нарахування податку на прибуток в сумі 1812,00 грн. та штрафний санкцій в сумі 906, 00 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Повного товариства «Ломбард ОФТЕХ-ЗАСТАВА ( Семушина - Мартинюк) 3(три) грн. 40 коп.

Постанова прийнята у нарадчій кімнаті та проголошена її вступна та резолютивна частина у судовому засіданні 25 листопада 2009 року в присутності представників сторін.

Повний тест постанови складений та підписаний 30 листопада 2009 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі - з дня складення в повному обсязі - до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання зяви про апеляційне оскарження.

Суддя Шинкарьова І.В.