Рішення № 68993826, 25.08.2017, Трускавецький міський суд Львівської області

Справа № 457/1239/16-ц

провадження №2/457/114/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2017 року м. Трускавець

Трускавецький міський суд Львівської області

у складі: головуючого - судді Марчука В.І.

при секретарі - Словіцькій О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Трускавці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, відділу державної реєстраційної Трускавецької міської ради Львівської області, третя особа ОСОБА_3 про визнання незаконною реєстрації особи та її скасування, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання права власності на квартиру,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2, відділу державної реєстраційної Трускавецької міської ради Львівської області, третя особа ОСОБА_3 про визнання незаконною реєстрації особи та її скасування, а саме: просить визнати реєстрацію місця проживання ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованого за адресою: ін. 82200, АДРЕСА_1 незаконною і зобов'язати відділ державної реєстрації Трускавецької міської ради Львівської області скасувати зазначену реєстрацію.

Позивач позовні вимоги мотивує тим, що 28 жовтня 1999 року, між ОСОБА_4, яка діяла від свого імені, а також від імені неповнолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_6, який діяв від свого імені та на підставі доручення, посвідченого приватним нотаріусом Трускавецького міського нотаріального округу Кенц-Березюк І.М., 26 лютого 1999 року за реєстром №415 - від імені ОСОБА_8, що мешкає по АДРЕСА_1 іменовані надалі як «ПРОДАВЦІ», а з другої сторони - ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3 р.н, від імені якої діяла законний представник мати ОСОБА_3, що мешкає в АДРЕСА_2, іменована далі як «ПОКУПЕЦЬ» був укладений договір купівлі-продажу квартири під номером АДРЕСА_1, що в м. Трускавця Львівської області. Тобто, на підставі вказаного вище правочину, Позивачка набула право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1, що і є єдиним її власником. В той час Позивачка була неповнолітньою і проживала в квартирі разом з матір'ю. В 2004 році мати Позивачки ОСОБА_3 будучи на той час розлученою після шлюбу з батьком Позивачки, вдруге вийшла заміж за ОСОБА_2 (Відповідача у справі), який згодом був зареєстрований в квартирі що належить Позивачці. 07 липня 2004 року мати поїхали на заробітки до Іспанії де перебуває і досі. Так як спільне життя у матері та ОСОБА_2 не склалося з причин сварок та конфліктів, 27 серпня 2014 року мати подала позовну заяву до Трускавецького міського суду про розірвання шлюбу і 15 вересня 2014 року ухваленим рішенням шлюб між ними було розірвано. Саме в серпні 2014 року, коли позивачка збирала документи для подачі позову про розлучення матері та ОСОБА_2, то в будинковій книжці вона побачила, що за зробленим в ній записом ОСОБА_2 є зареєстрований по АДРЕСА_1 23 жовтня 2004 року, тобто в її квартирі. Позивачка відразу вияснила у матері, яким чином ОСОБА_2 зареєструвався в квартирі, яка належить їй на праві власності. Це питання постало у неї тому, що вона також готувала документи для судового звернення про виселення ОСОБА_2 з квартири, що належить їй. Мати ОСОБА_1 - ОСОБА_3, 7 липня 2004 року виїхала на заробітки до Іспанії. Дана обставина зокрема підтверджується закордонним паспортом ОСОБА_3, НОМЕР_1 виданим 25 травня 1998 року, як факт її виїзду з України 7 липня 2004 року. Зокрема штампом на ст. 16-й підтверджено про перетин нею кордону України в пункті пропуску «Краковець» 07.07.2004 р., про перетин кордону РП в пункті пропуску «Корчова» того ж 07.07.2004 р., та про перетин кордону РП в пункті пропуску «Єнджиховіце» 08.07.2004 р. Тим же паспортом підтверджується і перший приїзд на Україну ОСОБА_3, а саме штампом від 03.01.2006 р. на ст. 9 підтверджено факт перетину кордону РП в пункті пропуску аеропорту «Варшава», штампом від 04.01.2006 р. підтверджено факт перетину кордону РП в пункті пропуску «Медика» та штампом від 04.01.2006 р. ст. 26 підтверджено факт перетину кордону України в пункті пропуску «Шегині». Таким чином в період з 07 липня 2004 року по 4 січня 2006 року ОСОБА_3 була відсутня на території України. На думку позивача відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 за невияснених обставин, та в супереч приписам чинного на той час законодавства 23 жовтня 2004 року незаконно оформив свою реєстрацію по місцю проживання за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідачем ОСОБА_2 подано заперечення на позовну заяву ОСОБА_1, відповідно до якого останній просить у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання права власності на квартиру, а саме: просить визнати за ОСОБА_2 Володимировчем право власності на ? ідеальної частки квартири під номером АДРЕСА_1, що у місті Трускавці Львівської області.

ОСОБА_2 зустрічний позов мотивує тим, що у 1996 році він працював на посаді лісничого Доброгостівського лісництва Дрогобицького району Львівської області. Проживав у приміщенні Доброгостівського лісництва, що у с. Доброгостів Дрогобицького району Львівської області де декілька приміщень є обладнано під службове житло. В цей час перебуваючи у с. Калинів Самбірського району Львівської області, познайомився з ОСОБА_3 з якою у них зав'язались дружні відносини які згодом перейшли у близькі стосунки, так як вони своїх сімей не мали і були розлучені. Такі близькі відносини між ними проіснували шість місяців до початку 1997 року. З початку 1997 року ОСОБА_3, періодично проживала у нього і так як вона працювала у м. Мостиска, вона часто їздила за кордон. А з квітня 1999 року вони стали проживати однією сім'єю як чоловік і жінка (дружина) офіційно не зареєструвавши свої шлюбні відносини (у цивільному шлюбі). Проживали однією сім'єю без шлюбу, вели спільне господарство, разом виховували її дочку від першого шлюбу ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3, яка проживала з ними і навчалась у Доброгостівській середній школі. У 1999 році її мали перевести на роботу у іншу місцевість і щоб не вести «кочовий» спосіб проживання, вони вирішили придбати квартиру у м Трускавці. Почали шукати трикімнатну квартиру. Вартість таких квартир в середньому становила від 15 000 доларів США до 18 000 доларів США. В цей час вони знайшли дану спірну квартиру яку продавали за 10 000 доларів США, так як вона була без ремонту з боргами за комунальні послуги і взагалі мешканці виїжджали з країни. Так як таких заощаджень у них не було не дивлячись на те, що ОСОБА_3 вирішила продати родинний будинок, який вона отримала як дарунок де проживала її тітка так як її мати ОСОБА_12 мала великі борги. Так, як кредитори ОСОБА_12, постійно вимагали повернення боргів то вони з ОСОБА_3 вирішили, від покупця перевести за допомогою друзів які працювали в міліції для безпечності. Вони разом з ОСОБА_3, та друзями ОСОБА_11 та його товаришем ОСОБА_13 поїхали в м. Мостиска до пана ОСОБА_6 і він заплатив 5 000 доларів США за придбання будинку який належав ОСОБА_3. Гроші перераховувались при них і він особисто їх отримав. Так як на придбання квартири не вистачало половини суми а таких заощаджень у них не було, то він звернувся до своїх братів, щоб вони позичили 5 000 доларів США на купівлю квартири. Брати сказали, що він створив нову сім'ю і тому вони йому роблять такий подарок і кожний подарував по 2500 доларів США а всього 5000 доларів США. Таким чином, вони придбали квартиру за 10 000 доларів США. Оформленням документів по купівлі - продажі квартири займалася особисто ОСОБА_3, за їхні спільні кошти для їх сім'ї. 28 жовтня 1999 року вони придбали у Трускавці трикімнатну квартиру і перейшли проживати у придбану квартиру, де продовжили жити однією сім'єю, продовжили вести спільне господарство. ОСОБА_2 займався ремонтом даної квартири, разом виплачували заборгованість по оплаті за комунальні послуги.

Так, вони прожили з ОСОБА_3, однією сім'єю більше восьми років, відносини між ними були подружні, вели спільне господарство, тому вирішили узаконити їх фактичні шлюбні відносини і 07 серпня 2004 року уклали шлюб. 15 вересня 2014 року за ініціативою ОСОБА_3 заочним рішенням Трускавецького міського суду шлюб між ними розірвано. Під час розірвання шлюбу ОСОБА_3, притання про розподіл майна не ставила. 01 грудня 2014 року заочним рішенням Трускавецького міського суду за позовом ОСОБА_9 задоволено позов останньої про виселення ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1, що у м. Трускавці, яку він придбав спільно з ОСОБА_3, проживаючи однією сім'єю. Таким чином, 28 жовтня 1999 року ОСОБА_3, оформляючи договір купівлі-продажу квартири як представник своєї малолітньої дочки ОСОБА_9, і від її імені придбала у ОСОБА_4 та членів її сім'ї, квартиру під номером 25, що знаходиться у будинку під номером 88, розташованому по вулиці Стебницька, що у місті Трускавці Львівської області, про що він не знав так як кошти за які вона придбала квартиру були спільні , тому він маю право право власності на ? ідеальної частки у даній квартирі. У відповідності до рішення Трускавецького суду від 28.02.2017 року встановлено, що з квітня 1999 року ОСОБА_2 спільно проживав з ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу і в цей час ними за їх особисті кошти було придбана спірна квартира. Таким чином, 28 жовтня 1999 року ОСОБА_2 за свої особисті кошти придбав ? ідеальну частку квартири під номером АДРЕСА_1 , що у місті Трускавці Львівської області яка коштувала на момент купівлі 26599 грн. і тому вважає, що має право вимагати визнання за ним права власності на дану частку яку оспорюють відповідачі.

Представник позивача ОСОБА_1 ОСОБА_14 в судовому засіданні первинні позовні вимоги підтримав, просить їх задоволити. Щодо зустрічного позову заперечив, в задоволенні такого просить відмовити.

Представник ОСОБА_2 ОСОБА_15 в судовому засіданні протии первинного позову заперечив, в задоволенні такого просить відмовити. Зустрічний позов підтримав

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, на підставі їх повного, об'єктивного та всебічного дослідження, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

В судовому засіданні встановлено, що позивачка ОСОБА_1 являється власником квартири АДРЕСА_1, що підтверджується копією договору купівлі-продажу квартири від 28.10.1999 року.

Як вбачається з копії будинкової книги, то на даний час у квартирі АДРЕСА_1 постійно зареєстровані ОСОБА_3, (ОСОБА_1) ОСОБА_9 з 18.05.2001 року та ОСОБА_2 з 28.10.2004 року.

Як вбачається з позовних вимог, то позивачка за первинним позовом просить суд визнати реєстрацію місця проживання ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованого за адресою: ін. 82200, АДРЕСА_1 незаконною і зобов'язати відділ державної реєстрації Трускавецької міської ради Львівської області скасувати зазначену реєстрацію:

Віповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України , правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Віповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України , право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Віповідно до ч. 1 ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 2 ст. 156 ЖК УРСР, за згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.

Згідно ч. 4 ст. 156 ЖК УРСР, до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 64 ЖК УРСР, до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.

У судовому встановлено, що ОСОБА_2 зареєстрований 28.10.2004 року та проживає у спірній квартирі АДРЕСА_1, про що свідчить копія будинкової книги, яка знаходиться у матеріалах справи.

Відповідно до ч.1 ст. 161 ЖК УРСР, наймач вправі вселити в займане ним жиле приміщення у будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, свою дружину, дітей, батьків.

З матеріалів справи вбачається, що мати позивачки ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_2 уклали шлюб 07.08.2004 року, про свідчить копія свідоцтва серія НОМЕР_2 від 07.08.2004 р.

Заочним рішенням Трускавецького міського суду Львівської області від 15.09.2014 року по цивільній справі № 457/1380/14-ц було розірвано шлюб який був укладений 07.08.2004 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та зареєстрований у відділі РАЦС Трускавецького МУЮ.

Матеріалами справи встановлено, що реєстрація ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 відбулась 23.10.2004 року.

Постановою Кабінету Міністрів України № 985 від 28.07.2004 року затверджено зразки документів, необхідних для реєстрації місця проживання в Україні.

Відповідно до затвердженого зразку заяви про реєстрацію місця проживання передбачено обов'язкову згоду власника або наймача та членів його сім'ї на реєстрацію місця проживання заявника.

Станом на день реєстрації ОСОБА_2 в спірній квартирі, позивачка ОСОБА_1 (власниця квартири) була малолітньою, тому не могла давати своєї згоди на дану дію.

Мати позивачки ОСОБА_3 також не могла давати такої згоди, оскільки в період часу з 07.07.2004 року по 04.01.2006 року перебувала поза межами України, підтвердженням чого є копія її закордонного паспорту з відповідними відмітками.

З вищезазначеного вбачається, що відповідачем при оформленні документів, не було виконано всі встановлені законом вимоги по належному оформленню заяви на реєстрацію.

Так як заяву про реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 знищено, оскількистрок їх зберігання встановлено у 3-роки, та з'ясувати правильність заповнення відповідачкем зазначеної заяви є неможливим, проте, ураховуючи відсутність ОСОБА_3 на час реєстрації місця проживання відповідача, згоди на реєстрацію місця проживання відповідача вона не давала.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги по первинному позові є підставними та підлягають до задоволення, а саме: слід визнати реєстрацію місця проживання ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованого за адресою: ін. 82200, АДРЕСА_1 незаконною і зобов'язати відділ державної реєстрації Трускавецької міської ради Львівської області скасувати зазначену реєстрацію.

В зустрічному позові ОСОБА_2 просить визнати за ним право власності на ? ідеальної частки квартири під номером АДРЕСА_1, що у місті Трускавці Львівської області. Як на правову підставу позовних вимог, ОСОБА_2 покликається на ст. 392 ЦК України.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Як вже зазначалось вище, ОСОБА_1 являється власником спірної квартири АДРЕСА_1, що підтверджується копією договору купівлі-продажу квартири від 28.10.1999 року.

У власність вона її набула на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 08.10.1999 року приватним нотаріусом Трускавецького міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за №2105, відповідно до якого: ОСОБА_4, яка діяла від свого імені та імені неповнолітнього сина ОСОБА_5, ОСОБА_6, який діяв від свого імені та по дорученню від ОСОБА_8 продали, а ОСОБА_9 від імені, якої діяла ОСОБА_3 купила квартиру АДРЕСА_1..

Тобто, ОСОБА_1 набула у власність спірну квартиру на підставі правочину.

Згідно із вимогами статей 2, 3, 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності на нерухоме майно є речовим правом, яке підлягає реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, та виникає з моменту такої реєстрації.

З огляду на положення зазначеного Закону, особа вважається власником об'єкта нерухомості лише тоді, коли у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно міститься відповідний запис про реєстрацію права власності особи на це майно.

Таке правове регулювання виникнення права власності на об'єкти нерухомості створює певні особливості розгляду справ про визнання права власності на нерухоме майно.

Зазначений спосіб захисту цивільного права визначені у статтях 392 ЦК України в якій зазначено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (негаторний позов). Отже, захистити своє право шляхом визнання права власності в судовому порядку є підтвердженням вже наявного факту, а не фактичним набуттям такого права. Тобто позивачем у позові про визнання права власності може бути тільки особа, яка вже є власником.

Таким чином, з огляду на те, що відповідно до ст. 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, при застосуванні цієї норми слід з'ясовувати, з яких саме передбачених законом підстав чи в який передбачений законом спосіб особа набула права власності на спірний об'єкт, а також чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому ст. 392 ЦК України (позиція Верховного Суду України у постановах від 18.02.2015 р. у справі №6-244цс14, від 24.06.2015 р. у справі №6-318цс15).

Відповідно до позиції Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справі №6-11085св12, яку викладено в постановленій ним ухвалі від 11.05.2012 р., зокрема зазначивши, що рішення про визнання права власності, прийняте в порядку ст. 392 ЦК України, не породжує право власності, а підтверджує право власності, яке вже виникло на підставі закону або договору, а тому відсутність реєстрації рішення суду як правовстановлюючого документа в органах державної реєстрації не впливає на правовий статус об'єкта нерухомості.

Таку позицію Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ підтвердив і Верховний Суд України в правовій позиції від 30 березня 2016 року, викладеній ним за наслідками розгляду справи за №6-1851цс15, я кій зазначив що: «Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності».

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_2 ніколи не являвся власником, або співвласником даної квартири, а тому на думку суду, відсутні правові підстави для визнання за ОСОБА_2 на підставі ст. 392 ЦК України права власності на ? ідеальної частки квартири під номером АДРЕСА_1, що у місті Трускавці Львівської області.

ОСОБА_2 в своєму позові зазначає, що він дав на купівлю спірної квартири 5000 доларів США, однак дані твердження в судовому засіданні не підтвердженні допустимими доказами, тобто відсутні докази такого.

Беручи до уваги вищезазначене, суд вважає, що в задоволенні зустрічного позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 10, 60, 212, 214, 215, 218 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, відділу державної реєстраційної Трускавецької міської ради Львівської області, третя особа ОСОБА_3 про визнання незаконною реєстрації особи та її скасування задовольнити.

Визнати реєстрацію місця проживання ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 незаконною і зобов'язати відділ державної реєстрації Трускавецької міської радиЛьвівської області скасувати зазначену реєстрацію.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_9 12425 грн. витрат на правову допомогу та 551,21 грн. судового збору.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання права власності на квартиру, відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Львівської області протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: В. І. Марчук