Ухвала суду № 68989711, 14.09.2017, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Справа № 635/3830/16-ц Головуючий суддя 1-ї інстанції - Токарєва Н.М.

Провадження № 22-ц/790/4356/17 Доповідач - Колтунова А.І.

Категорія: спори, що виникають із житлових

правовідносин

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«14» вересня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого: Колтунової А.І.,

суддів: Кругової С.С., Пилипчук Н.П.,

за участю секретарів: Семикрас О.В., Щербань Р.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 25 травня 2017 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про зобов'язання вчинити певні дії та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа - Південноміська рада Харківського району Харківської області про захист порушеного права, скасування та припинення дії рішення та державного акту, визнання права власності на майно у праві спільної часткової власності,-

ВСТАНОВИЛА:

04 травня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про зобов'язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позову, з урахуванням остаточних уточнень, зазначила, що їй на праві власності на підставі договору довічного утримання належить 1/3 частина будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (далі - будинок), а ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу 2/3 частини даного будинку.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 10 квітня 2013 року, що набрало законної сили, проведено розділ даного будинку відповідно першого варіанту висновку судової будівельно-технічної експертизи.

Проте, під час розгляду справи по суті ОСОБА_3 протиправно знесла споруди: веранду «а», тамбур «а2», ганок «а3», загальна вартість яких складає 26 326,00 грн., на місці веранди літ. «а» самовільно збудувала прибудову літ. «А2-1», зважаючи на що, дані споруди не були включені судом до розподілу будинку та не було враховано їх вартості при визначенні компенсації. Зазначеними діями було порушено право ОСОБА_1 на частку у праві власності на будинок, а саме зменшує її розмір. При збереженні ідеальних часток загальний обсяг майна зменшився.

Дані обставини встановлені вищевказаним судовим рішенням та не підлягають доказуванню при розгляді даної справи.

Зазначене порушення прав є триваючим, зважаючи на що строк позовної давності не підлягає застосуванню.

Зважаючи на зазначене, просила суд, з урахуванням остаточних вимог, визнати прибудову літ. «А2-1» самочинно збудованою, зобов'язати ОСОБА_3 за власні кошти знести самовільно збудовану прибудову літ. «А2-1», відновити стан будинку, який існував до порушення прав ОСОБА_1, відновити відповідно до технічного паспорту та зазначеному в ньому описі, за власні кошти, веранду літ. «а», тамбур літ. «а2», ганок літ. «а3», навіс, встановити постійний оплатний земельний сервітуту на земельну ділянку площею 0,0014 га, що належить ОСОБА_1, який забезпечить проведення водогону та вільний доступ ОСОБА_3 до колонки літ. «К», стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

06 липня 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з зустрічним позов до ОСОБА_1, третя особа - Південноміська рада Харківського району Харківської області про захист порушеного права, скасування та припинення дії рішення та державного акту, визнання права власності на майно у праві спільної часткової власності.

В обґрунтування зустрічного позову зазначила, що рішення Харківського районного суду Харківської області від 10 квітня 2013 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошової компенсації в розмірі 9 248,00 грн. не виконано.

ОСОБА_1 незаконно отримано державний акт на право власності на землю та самочинно зведено на граничній смузі земельної ділянки паркан, при цьому не забезпечено влаштування інженерно - технічних заходів, у зв'язку з чим атмосферні опади, сміття та листя потрапляють на ділянку ОСОБА_3 Крім того ОСОБА_1 умисно перешкоджає доступу до водопроводу, який розташований на її частині ділянки та у зв'язку з самовільним переобладнанням нею житлової кімнати літ. «1-5», ОСОБА_3 позбавлена доступу до споживання природного газу. Зазначеними діями порушено належне ОСОБА_3 право на частку у спільній частковій власності.

Також заперечувала проти задоволення первісного позову посилаючись на необґрунтованість. Вказала, що метою виконаних нею ремонтних робіт та дії по переобладнанню веранди літ. «а», тамбуру літ. «а2» та ганку літ. «а3», зведенню сараю літ. «Е» було усунення їх аварійного стану. Дані переобладнання та ремонтні роботи були проведені на підставі рішення Південної міської ради Харківського району Харківської області № 158 від 14 червня 2005 року, яким надано дозвіл на ремонтні роботи 2/3 частин домоволодіння у зв'язку з аварійним станом, який було встановлено комісійним актом.

Знесення ОСОБА_3 споруд, на які посилалася ОСОБА_1 в первісному позові, було проведення на підставі дозвільної документації, зважаючи на що позовні вимоги останньої не підлягають задоволенню.

Зважаючи на зазначене, з урахуванням остаточних уточнень, просила суд поновити строк позовної давності за вимогами щодо визнання незаконними та скасування рішення Південноміської ради Харківського району Харківської області від 09 грудня 1997 року № 538 та державного акту про право власності на землю від 29 грудня 1997 року, визнати незаконними та скасувати рішення Харківського районного управління юстиції у Харківській області від 18 жовтня 2013 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на 38/100 частин житлового будинку з надвірними будівлями, рішення Південноміської ради Харківського району Харківської області від 14 червня 1976 року № 158 та рішення Південноміської ради Харківського району Харківської області від 09 грудня 1997 року № 538, визначити порядок користування домоволодінням та земельною ділянкою шляхом зобов'язання зацікавлених осіб в проведенні границі земельної ділянки та розподілу домоволодіння, виділити ОСОБА_3 2/3 частки будинку з надвірними будівлями відповідно до договору купівлі-продажу від 07 лютого 2000 року, припинити право ОСОБА_3 на 2/3 частки будинку з надвірними будівлями, усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою шляхом зобов'язання ОСОБА_1 перенести сарай літ. «Е» та паркан, розташований на лінії «Г-А», на земельну ділянку, що належить останній, в напрямку лінії «Б-В» у відповідності до державного акту на право на земельну ділянку НОМЕР_1 від 29 грудня 1997 року, на відстань не менше 1 метру з забезпеченням влаштування необхідних інженерно-технічних заходів, усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_3 водопроводом, що розмішений на дворі будинку, шляхом зобов'язання ОСОБА_1 звести окрему огорожу для забезпечення вільного доступу до водопроводу літ. «К», припинити право ОСОБА_3 на частку у спільному майні на веранду літ. «а», тамбур літ. «а2», ганок літ. «а3», які було протиправно знесено ОСОБА_1, у задоволенні первісного позову відмовити у зв'язку з пропуском строку позовної давності.

ОСОБА_1 неоднократно було подано заперечення на зустрічний позов та уточнення до нього, в якому посилалась на законність отримання державного акту на земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,091 га. Зазначена ділянка була виділена на підставі рішення суду від 03 квітня 1972 року, що набрало законної сили.

Заявлені зустрічні позовні вимоги передбачають повторний перегляд спору, який було раніше вирішено в судовому порядку, що є процесуально неможливим. В частині вимог скасування Південноміської ради Харківського району Харківської області від 09 грудня 1997 року № 538 та державного акту про право власності на землю від 29 грудня 1997 року просила застосувати строки позовної давності.

Посилання ОСОБА_3 щодо самочинного зведення ОСОБА_1 у 1972 році сараю літ. «Е» не відповідають фактичним обставинам, оскільки дані дії було проведено на підставі дозволу виконавчого комітету Південноміської ради депутатів трудящих Харківського району УССУ від 25 травня 1972 року.

Також не відповідають фактичним обставинам доводи ОСОБА_3 щодо невиконання судового рішення в частині сплати грошової компенсації в розмірі 9 248,00 грн. ОСОБА_1 продовж 2013 та 2014 років сплачувала на користь ОСОБА_3 дану грошову компенсацію, проте подальшу сплату припинила, оскільки судовим рішенням Харківського районного суду Харківської області від 10 квітня 2013 року та ухвалою апеляційного суду Харківської області від 14 квітня 2014 року, що набрала законної сили, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошову суму в розмірі 6 100,00 грн. Розмір даної грошової суми дорівнює розміру грошової компенсації, яку не було доплачено на користь ОСОБА_3, зважаючи на що є доцільним залік зустрічних однорідних вимог.

Зважаючи на наведене, просила суд у задоволенні зустрічного позову відмовити.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 25 травня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції представником ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій просить рішення в частині відмови у задоволенні первісного позову скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення, яким первісний позов задовольнити. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам по справі, неповно з'ясовані обставини, що мають значення для ухвалення законного та справедливого судового рішення. Висновки суду стосовно недоведення порушення прав ОСОБА_1 та встановлення безоплатного сервітуту є необґрунтованими. Не надано оцінки тому факту, що сторонами не було досягнуто домовленості щодо встановлення сервітуту за договором.

ОСОБА_3 також було подано апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити.

Посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам по справі.

В суді апеляційної інстанції представники ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримували, проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_3 заперечували.

Представник ОСОБА_3 апеляційну скаргу, подану ОСОБА_3, підтримав, проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 заперечував.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, зважаючи на наступне.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання незаконною прибудови літ. «А2-1», що розташована за адресою: АДРЕСА_2, та зобов'язання відповідача за власний рахунок знести навіс та вказану прибудову, суд першої інстанції виходив з того, що порушення прав власника суміжної з відповідачем земельної ділянки ОСОБА_1, внаслідок здійснення будівництва прибудови літ. «А2-1» та навісу, при розгляді справи не встановлено, позивачем не надано доказів на підтвердження неможливості перебудови об'єкту самочинного будівництва відповідно до проекту або норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, а тому у суду відсутні підстави для застосування крайньої міри заходу у вигляді знесення спірного об'єкту нерухомості.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 про відновлення знесених споруд, що входили до складу належного сторонам житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, а саме, веранди літ. «а», тамбуру літ. «а2», ганку літ. «а3», то суд першої інстанції зазначив, що позивачем не наданий дозвіл виконавчого комітету місцевої ради на початок будівельних робіт з відновлення споруд у вигляді відповідного рішення, а також технічного висновку про відповідальність конструктивних елементів відновлювальних споруд будівельним нормам і правилам, відповідність санітарно-епідеміологічним вимогам та правилам пожежної безпеки.

Суд першої інстанції зазначив, що рішеннями Харківського районного суду Харківської області від 15 грудня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 18 лютого 2015 року, при розгляді позовних вимог ОСОБА_1 про поновлення права на земельну ділянку, встановлено, що належна останній земельна ділянка обтяжена безоплатним земельним сервітутом без визначення строку дії. В підтвердження викладених обставин відповідачі надали рішення постійної сесії народного суду Харківської області від 03 квітня 1972 року, яким визначено порядок користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1, площею 10,00 кв.м., залишена у загальному користуванні співвласників.

Рішенням Південноміської ради Харківського району Харківської області від 25 січня 2008 року за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про виконання заочного рішення суду встановлений без визначення строку дії сервітуту на користування такою земельною ділянкою.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог в частині встановлення платного сервітуту користування земельною ділянкою.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Судом встановлено, підтверджується письмовими доказами, що житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, на земельній ділянці площею 1819,00 кв.м., належить ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності.

ОСОБА_1 належить 1/3 частка зазначеного будинку на підставі договору довічного утримання від 10 серпня 1971 року, а ОСОБА_3 2/3 частки на підставі договору купівлі-продажу від 07 лютого 2000 року, укладеного між нею та ОСОБА_5 (а.с. 71, том 1).

Рішенням другої сесії п'ятого скликання Південноміської ради Харківського району Харківської області від 16 лютого 2016 року АДРЕСА_2 перейменовано на «АДРЕСА_2», а АДРЕСА_1 в «АДРЕСА_1» (а.с. 34, 35, том 1).

Рішенням постійної сесії народного суду Харківської області від 03 квітня 1972 року визначено порядок користування спірним житловим будинком, господарськими спорудами та земельною ділянкою. Виділено у користування ОСОБА_6 в будинку кімнати «2-3», площею 8,6 кв.м., «2-4», площею 10,9 кв.м., «1-5», площею 10,5 кв.м. Загальна площа 30,3 кв.м. Холодних прибудов: веранда «а», приміщення «2-2», площею 6,1 кв.м., тамбур «А-3», ганок «А-4», відкриту веранду «а». Надвірних будов не представлено. Виділено в користування ОСОБА_7 приміщення «1-10», площею 13,2 кв.м., «1-8», площею 1,7 кв.м.,, «1-9», площею 2,6 кв.м., «1-4», площею 7,1 кв.м., «1-7», площею 8,9 кв.м., «1-6», площею 12,8 кв.м. Приміщення в веранді «а» «1-1», «1-8», «1-3», площею 24,8 кв.м., тамбур «а», ганок «а». З надвірних прибудов сарай «Б», погреб «В», вбиральню «Г», частину водопроводу. Визначено порядок користування земельною ділянкою наступним чином: площу 10 кв.м. залишено у спільному користуванні співвласників (з метою підходу до водопроводу). В користування ОСОБА_6 виділено земельну ділянку площею 907 кв.м., що відповідає 1/3 частині домоволодіння з виходом на АДРЕСА_1. В користування ОСОБА_7 виділено земельну ділянку площею 1812 кв.м., що відповідає 2/3 частинам домоволодіння з виходом на АДРЕСА_2 (а.с. 213-217, том 1).

Рішенням виконавчого комітету Південної міської ради № 119 від 25 травня 1973 року ОСОБА_6 дозволено провести добудову до існуючого будинку (частини жилого будинку) по АДРЕСА_1, розмірами 2,50?6,40 м. та 6,0?6,0 м., та господарського сараю розмірами 3,0?6,0 м. Добудову провести в дворічний строк (а.с. 90, том 1).

Рішенням виконавчого комітету Південної міської ради депутатів трудящих Харківського району УРСР від 22 січня 1976 року № 39 б затверджено акти про прийом в експлуатацію прибудови до житлового будинку жилою площею 25,8 кв.м. (а.с. 197, том 1).

Рішенням виконавчого комітету Південноміської ради Харківського району Харківської області від 14 червня 2005 року № 158 за заявою ОСОБА_3 визнано необхідним проведення ремонтних робіт та переобладнання існуючої будівлі (а.с. 78, том 1).

Рішенням виконавчого комітету Південноміської ради Харківського району Харківської області від 09 серпня 2005 року № 218 ОСОБА_3 надано дозвіл на будівництво прибудови літ. «А2-1» розміром 4,5?8,4 м., не пов'язаної з конструкціями існуючого житлового будинку та існуючих прибудов (окремо закладені фундаменти, окремо зведені стіни та конструкції, які на них спираються), тамбурів літ. «а», розміром 2,0?2,0 м., літ. «а2», розміром 1,4?1,3 м., проведення оздоблення цеглою наружних стін житлового будинку на належній їй частині садиби АДРЕСА_1. Надано дозвіл ОСОБА_3 на будівництво сараю літ. «Б», розміром 4,5?3,3 м., лазні літ. «З», розміром 4,5?3,3 м., дворової убиральні літ. «У», літнього душу літ. «И», малої каналізаційної споруди літ. «К2», непроникливої типа «Септик» на належній їй частині садиби АДРЕСА_1. (а.с. 81-а). Надано дозвіл знести в процесі будівництва існуючі сарай літ. «Б», дворову убиральню літ. «Г» (а.с. 81, том 1).

На підставі рішення виконавчого комітету Південної міської ради від 09 грудня 1997 року ОСОБА_1 виданий державний акт на право власності на землю, відповідно до якого їй надана земельна ділянка, розташована в АДРЕСА_1, площею 0,0910 га (а.с. 73, 196 том 1).

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 10 квітня 2013 року проведений розділ житлового будинку АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2. Виділено у власність ОСОБА_3 на 2/3 частини по житловому будинку літ. «А-1», житлову кімнату 1-5, площею 12,5 кв.м., житлову кімнату 1-6, площею 15,80 кв.м., колишній коридор 1-8, площею 1,7 кв.м., колишню кладову 1-9, площею 2,5 кв.м., колишню кухню 1-10, площею 11,4 кв,м. По надвірним спорудам: сарай літ. «Б», погріб літ. «В», вбиральню літ. «Г», дворовий водопровід літ. «К», а всього на суму 31246,00 грн., що складає 62/100 частини будинку. Виділено у власність ОСОБА_1 на 1/3 частину по житловому будинку літ. «А-1», колишню житлову кімнату 1-5 (на теперішній час 2-7), площею 10,20 кв.м., колишню житлову кімнату 2-3 (входить в склад технічних приміщень 2-6 та 2-4), площею 8,40 кв.м., колишню житлову кімнату 2-4 (входить в склад теперішньої кімнати 2-5), площею 10,6 кв.м. По надвірним спорудам: веранду літ. «а-1», а всього на суму 19 463,00 грн., що складає 38/100 частин будинку. Перерозподілено частки співвласників житлового будинку № 22/83 та визнано за ОСОБА_3 право власності на 62/100 частин, замість 2/3 частин будинку, визнано за ОСОБА_1право власності на 38/100 частини будинку, замість 1/3 частини будинку. Стягнуто з ОСОБА_1 грошову компенсацію на користь ОСОБА_3 у розмірі 9 248,00 грн. Розподіл горищного приміщення житлового будинку слід здійснювати по лінії розподілу житлового будинку без зведення перегородки. (а.с. 7-11, том 1).

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 21 серпня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 січня 2016 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування збитків, а саме вартості знесених споруд - веранди літ. «а», тамбуру літ. «а2», ганку літ. «а3» в розмірі 26 326,00 грн.(а.с. 15-22).

Ухвалюючи зазначене рішення суд апеляційної інстанції виходив з того, що на час набуття ОСОБА_3 права власності на 2/3 частини спірного домоволодіння до його складу входили такі надвірні споруди, як веранда літ. «а», тамбур літ. «а2» та ганок літ. «а3». Дії відповідачів по зазначенню спірних споруд без згоди позивача вчинені в супереч вимогам ст. 358 ЦК України, цими діями були порушені права ОСОБА_1 та завдано їй збитки.

Суд у стягненні зазначених збитків відмовив у зв'язку з пред'явленням позову з пропуском строку позовної давності (а.с. 17, том 1).

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 15 грудня 2014 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3, комунального підприємства теплових мереж Харківського району Харківської області про поновлення порушеного права на земельну ділянку, визнання договору про надання комунальних послуг недійсним, зобов'язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди (а.с. 220-225, том 1).

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 18 лютого 2015 року рішення Харківського районного суду Харківської області від 15 грудня 2014 року залишено без змін (а.с. 185, 186, том 1).

Зазначеними судовими рішеннями встановлено, що земельна ділянка, через яку проведений водопровід на земельну ділянку ОСОБА_3, хоча і належить ОСОБА_1, проте обтяжена безоплатним сервітутом (а.с. 186, том 2).

За змістом ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Частиною 1 ст. 376 ЦК України поняття самочинного будівництва визначено через сукупність його основних ознак, які виступають умовами або підставами, за наявності яких об'єкт нерухомості може бути визнаний самочинним, а саме, якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети, об'єкт нерухомості збудований без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, об'єкт нерухомості збудований з істотним порушенням будівельних норм і правил.

З урахуванням змісту ст. 376 ЦК України у поєднанні з положеннями ст.ст. 16, 386, 391 ЦК України вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що при розгляді справи відповідачем не було надано допустимих та достовірних доказів стосовно того, що прибудовою літ. «А2-1», яка не була прийнята в експлуатацію у зв'язку з ненаданням власником розробленого та узгодженого проекту на виконання зазначених спірних будівель за розмірами, встановленими вищезазначеним рішенням Південноміської ради Харківського району Харківської області від 09 серпня 2005 року № 218, та навісу, були порушені або не визнані права, інтереси позивача або існує можливість їх порушення в подальшому.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в п. 22, 24 постанови Пленуму Верховного суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 6 «Про практику застосування судами ст. 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)» вбачається, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту) можливе лише за умови, що неможлива перебудова нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.

Таких доказів позивачем також не надано.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що правові підстави для скасування рішення в зазначеній частині відсутні.

Погоджується колегія суддів з висновками суду першої інстанції в частині зобов'язання відповідача відновити споруди, а саме, веранди літ. «а», тамбуру літ. «а2», ганку літ. «а3».

Відповідно до ч.3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Оскільки вищенаведеним рішенням апеляційного суду Харківської області від 16 листопада 2015 року встановлено, що зазначені споруди були знесені без згоди ОСОБА_1, то колегія суддів виходить з того, що права позивача порушені діями відповідача.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що за вказаними позовними вимогами ОСОБА_1 звернулася до суду за захистом свого порушеного права після спливу строку позовної давності, оскільки споруди були знесені ОСОБА_3 у 2005 та 2008 роках.

Проте, суд відмовив у задоволенні позовних вимог в даній частині у зв'язку з їх недоведеністю та необґрунтованістю.

Відповідно до Закону України «Про архітектурну діяльність» та Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» при відновленні споруд повинен бути наданий технічний висновок про відповідність конструктивних елементів відновлювальних споруд будівельним нормам і правилам, санітарно-епідеміологічним вимогам, пропонованим до будинків і приміщень, та правилам пожежної безпеки.

Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Законом України «Про житлово-комунальні послуги» передбачений обов'язковий дозвіл виконавчого комітету місцевої ради на початок будівельних робіт з відновлення споруд у вигляді відповідного рішення.

Зазначених документів позивачем надано не було до суду першої та апеляційної інстанції, у зв'язку з чим, колегія суддів не вбачає правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Що ж стосується рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення платного земельного сервітуту на частину належної земельної ділянки, то колегія суддів дійшла наступного висновку.

Відповідно до ст. 98 ЗК України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

За змістом ст. 99 ЗК власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів: право проходу та проїзду на велосипеді; право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм); право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку; право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку; право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми; право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми; право прогону худоби по наявному шляху; право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд; інші земельні сервітути.

Статтею 100 ЗК України встановлено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в зазначеній частині, виходив з обставин, встановлених набравши законної сили рішенням Харківського районного суду Харківської області від 15 грудня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 18 лютого 2015 року, якими було відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про поновлення права на земельну ділянку та яким було встановлено, що належна ОСОБА_1 земельна ділянка обтяжена безоплатним земельним сервітутом без визначенні строку дії.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що оскільки з цього питання ухвалене судове рішення, яке набрало законної сили, то предметом розгляду не може бути правомірність обтяження належної позивачу земельної ділянки безоплатним земельним сервітутом.

Доводам ОСОБА_1 про відсутність сервітутних відносин, оскільки державна реєстрація сервітуту не проведена, судом першої інстанції надана належна оцінка.

Суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що державна реєстрація речового права чи обтяження - це офіційне визнання і підтвердження факту виникнення, переходу або припинення такого права або обтяження та не може бути визнано правовою підставою для встановлення платного сервітуту.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції в цій частині ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі ОСОБА_1, були предметом розгляду суду першої інстанції, їм надано належної оцінки, висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про захист порушеного права, скасування та припинення дії рішення Південноміської ради Харківського району Харківської області від 09 грудня 1997 року № 538 та державного акту від 29 грудня 1997 року, визнання права власності на майно у праві спільної часткової власності, суд першої інстанції керувався тим, що при розгляді справи ОСОБА_3 не було надано належних та допустимих доказів в їх підтвердження.

Суду не надано доказів, що при передачі ОСОБА_1 у власність земельної ділянки була порушена процедура, передбачена діючим законодавством.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що правові підстави для визнання недійсним рішення Південноміської ради Харківського району Харківської області та державного акту про право власності на земельну ділянку відсутні.

Щодо позовних вимог про припинення дії рішення виконавчого комітету Південноміської ради Харківського району Харківської області від 09 грудня 1997 року № 539 та про визнання права власності на 2/3 частини спірного житлового будинку, то суд першої інстанції зазначив, що позивачем за зустрічним позовом обраний неналежний спосіб захисту в порушення вимог ст. 16 ЦК України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції.

Посилання ОСОБА_3 в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції не було надано належної оцінки тому факту, що відповідно до листа Південноміської ради від 21 січня 2017 року матеріали по передачі ОСОБА_1 в 1997 році земельної ділянки на праві власності відсутні, не можуть бути визнані підставою для скасування рішення суду в зазначеній частині, оскільки дані обставини не підтверджують того факту, що документація по зазначеній земельній ділянці не виготовлялася під час процедури приватизації земельної ділянки.

Відповідно до ч.4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Інших підстав для скасування рішення ради та державного акту на землю не наведено. У зв'язку з чим, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції в даній частині відсутні.

Не ґрунтуються на належних та допустимих доказах доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що суд першої інстанції необґрунтовано не задовольнив їх позовні вимоги про визнання права власності на 2/3 частини спірного домоволодіння.

При розгляді справи було встановлено, що рішенням Харківського районного суду Харківської області від 10 квітня 2013 року домоволодіння АДРЕСА_1, було розділено в натурі відповідно до часток в праві власності на будинок з урахуванням фактичного порядку користування будинком.

Зазначеним рішенням були перерозподілені частки у праві власності та визнано, що ОСОБА_3 належить 62/100 частки, замість 2/3 часток, ОСОБА_1 38/100 часток замість 1/3 частки. При цьому з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 стягнуто грошову компенсацію за збільшення частки в праві власності на будинок в сумі 9 248,00 грн. (а.с. 65-67, том 1).

Проте, не виконання ОСОБА_1 рішення суду в частині сплати грошової компенсації, не можу бути визнано правовою підставою для визнання права власності за ОСОБА_3 на 2/3 частини спірного житлового будинку з надвірними будівлями.

Стягнення грошової компенсації по іншому судовому рішенню вирішується в установленому законом порядку.

Судом першої інстанції було встановлено, що за рішенням суду в частині стягнення компенсації та розподілу судових витрат видано виконавчий документ та відкрито виконавче провадження.

Рішення суду на час розгляду зазначеної справи не виконано, дії державного виконавця оскаржуються в судовому порядку.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що обраний спосіб захисту по спірним правовідносинам не може бути визнаний належним.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції повно та всесторонньо досліджені всі обставини по справі, доводам та запереченням сторін надана належна оцінка, правильно встановлені обставини справи та правовідносини сторін, застосовані належні норми матеріального та процесуального права, викладені в апеляційних скаргах доводи висновків суду першої інстанції не спростовують.

За таких обставин, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційних скарг ОСОБА_1, ОСОБА_3 та скасування рішення суду.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст. 308, 313, ч.1 ст. 314, ст.ст. 315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 25 травня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту набрання законної сили.

Головуючий: А.І. Колтунова

Судді: С.С. Кругова

Н.П. Пилипчук