Ухвала суду № 68984671, 18.09.2017, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 343/335/17

Провадження № 11-кп/779/331/2017

Категорія ч.1 ст. 122 КК України

Головуючий у 1 інстанції Лицур І. М.

Суддя-доповідач Шкрібляк

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2017 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області у складі :

головуючого судді Шкрібляка Ю.Д.,

суддів Гриновецького Б.М., Повзла В.В.,

секретаря с/з ОСОБА_1,

з участю прокурора Марчук О.В.,

захисника ОСОБА_2,

обвинуваченого ОСОБА_3,

потерпілого ОСОБА_4,

представника

потерпілого ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Івано-Франківську справу за апеляційною скаргою (далі АС) потерпілого ОСОБА_4, на вирок Долинського районного суду від 25 травня 2017 року по кримінальному провадженні про обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), предбаченого ч. 1 ст. 122 Кримінального кодексу України (далі КК),

в с т а н о в и л а:

Вказаним вироком ОСОБА_3,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець та мешканець с. Велика Туря, вул. Чорновола, 5, Долинського району, Івано-Франківської області, українець, одружений, ІНФОРМАЦІЯ_2, пенсіонер, інвалід другої групи, раніше не судимий, громадянин України,-

визнаний винуватим та засуджений за ч.1 ст.122 КК на 1 (один) рік позбавлення волі.

На підставі положень ст.75 КК, ОСОБА_3 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням на іспитовий строк 1 рік, з покладенням на нього обовязків, передбачених ст.76 цього ж Кодексу.

Цивільний позов прокурора Долинського відділу Калуської місцевої прокуратури задовольнено та стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_3 в дохід держави в особі фінансового управління Долинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області 5655,39 грн. (пять тисяч шістсот пятдесят пять гривень і 39 копійок) відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого ОСОБА_4,.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_4 задовольнено частково та стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_3 на користь потерпілого 2434,40 грн. (дві тисячі чотириста тридцять чотири гривні 40 копійок) відшкодування завданої злочином майнової шкоди; 2000,00 грн. (дві тисячі гривень) моральної шкоди та 2500,00 грн. (дві тисячі п»ятсот гривень) відшкодування витрат на правову допомогу, і відмовивши в решті позову за безпідставністю вимог.

За вироком суду ОСОБА_3 засуджений за те, що він наніс умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 Кримінального Кодексу України, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров'я.

Так, 24 жовтня 2016 року близько 17.00 год. ОСОБА_3 перебував на своїй земельній ділянці в урочищі «Поле» на околиці с.Велика Туря Долинського району Івано-Франківської області, неподалік від місця свого проживання. В цей час кінь ОСОБА_6, який випасався на сусідній ділянці та по якого, за проханням господаря, прийшов ОСОБА_4, зайшов на ділянку ОСОБА_3 Останній був цим незадоволений і з цього приводу між ним та ОСОБА_4 розпочався словесний конфлікт, під час якого в ОСОБА_3 виник умисел на спричинення ОСОБА_4 тілесних ушкоджень. Скориставшись тим, що ОСОБА_4 був повернутий до нього спиною, ОСОБА_3 вийняв із землі металевий прут, наблизився до останнього та, тримаючи в руці вказаний предмет, діючи умисно, намагався нанести ним удар ОСОБА_4 по голові. Однак, потерпілий в цей час розвернувся до нього та з метою захиститися від цього удару, підставив ліву руку, по якій ОСОБА_3 наніс один удар металевим прутом, заподіявши ОСОБА_4 тілесні ушкодження у вигляді травми лівої кисті з переломами 4 та 5 пясткових кісток зі зміщенням, що викликало необхідність проведення операції «металоостеосинтез спицями Ілізарова», які згідно висновку судово-медичного експерта № 1 від 03.02.2017 року відносяться до ушкоджень середнього ступеню тяжкості, що викликали тривалий розлад здоровя і не є небезпечним для життя в момент спричинення.

Не погодившись з вироком суду, потерпілий ОСОБА_4 подав АС, в якій покликається на незаконність вироку суду з підстав невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, а також невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особам обвинуваченим внаслідок мякості.

Просить вирок суду скасувати та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_3 за ч 1 ст. 122 КК покарання у виді 3 років позбавлення волі.

Цивільний позов потерпілого в частині стягнення з обвинуваченого ОСОБА_3 моральної шкоди задовольнити та стягнути з обвинуваченого на його користь 40 000 грн.

В запереченні на АС потерпілого, обвинувачений ОСОБА_3 зазначив, що вирок щодо нього є законним і обґрунтованим, оскільки суд повністю врахував тяжкість вчиненого ним злочину, дані про його особу, а тому призначене йому покарання відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі, а також, є справедливим і достатнім для його виправлення. Просить АС залишити без задоволення, а вирок щодо нього без зміни.

Заслухавши доповідь судді Шкрібляка Ю.Д., пояснення потерпілого ОСОБА_4 та його представника адвоката ОСОБА_5, які підтримали подану АС, просять вирок суду скасувати, призначити обвинуваченому більш суворе покарання та задовольнити цивільний позов; пояснення прокурора Марчук О.В., обвинуваченого ОСОБА_3 та його захисника адвоката ОСОБА_2, які заперечили доводи АС потерпілого, просять вирок суду залишити без змін; перевіривши матеріали кримінального провадження та додані до справи документи, обговоривши доводи і мотиви АС, колегія суддів приходить до висновку, що вона не підлягає до задоволення, виходячи із наступного.

Відповідно до ст. 404 КПК, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах АС. Відповідно до ст. 370 КПК, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Таким є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, з наведенням належних і достатніх мотивів та підстав його ухвалення.

Таких вимог кримінального закону суд першої інстанції в повній мірі дотримався. Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_3 у вчиненні зазначеного у вироку кримінального правопорушення (злочину) та кваліфікація його неправомірних дій за ч.1 ст. 122 КК, відповідають встановленим судом фактичним обставинам, і це в АС не оспорюється.

У відповідності до положень ст.65 КК, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а згідно ст. 50 КК, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

Покликання потерпілого на мякість призначеного ОСОБА_3 покарання з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідності призначеного обвинуваченому покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок мякості, є необґрунтованим, виходячи із наступного.

У ст. 17 Закону від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі Суд) передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права».

У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції цих вимог в частині призначення обвинуваченому покарання та в частині звільнення його від відбування покарання дотримався. Призначене покарання та рішення про звільнення від його відбування, є справедливим та законним з врахуванням всіх фактичних обставин по справі, у їх сукупності, відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, а доводи апеляційної скарги потерпілого в цій частині є безпідставними та непереконливими.

Так, призначаючи ОСОБА_3 покарання, суд в повній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК, відноситься до категорії злочинів середньої тяжкості.

Суд першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченому правильно застосував положення ст. 75 КК, та звільнив його від відбування призначеного покарання з випробуванням на іспитовий строк 1 рік, з покладенням на нього обовязків, передбачених ст.76 цього ж Кодексу, враховуючи при цьому дані про його особу і обставини, які помякшують та обтяжують покарання та істотно знижують ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину.

Колегія суддів погоджується з встановленими даними про особу обвинуваченого ОСОБА_3, зокрема те, що він одружений, має середню освіту, є пенсіонером та інвалідом другої групи, по місцю проживання характеризується посередньо, на обліку в наркологічному та психоневрологічному кабінетах Долинської ЦРЛ не перебуває, несудимий, вік та стан здоровя обвинуваченого, а також конкретні обставини вчинення ним злочину, зокрема факт нанесення ним тільки 1 удару.

Колегія суддів також відносить до обставин, які помякшують ОСОБА_3, покарання, зокрема повне визнання ним своєї вини під час апеляційного розгляду та щире каяття у вчиненому.

Обставин, які обтяжують покарання, передбачені ст. 67 КК судом не встановлено. Суд першої інстанції, довівши вину ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, з достатньою повнотою врахував усі обставини, на які вказує потерпілий в апеляційній скарзі, зробив правильний висновок про доцільність призначення йому покарання в межах санкції ч.1 ст. 122 КК у виді одного року позбавлення волі та обґрунтовано прийняв рішення про можливість застосування до нього положень ст. 75 КК.

Таким чином, суд першої інстанції правильно, враховуючи обставини справи і дані про особу ОСОБА_3, а також з врахуванням наведених обставин, що пом`якшують покарання, визнав можливим виправлення обвинуваченого без відбування реального покарання у виді позбавлення волі, тобто із застосуванням випробувального терміну у відповідності до вимог ст. 75 КК та із покладенням на останнього обов`язків згідно п. п. 1 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 цього Кодексу. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів, перевіривши апеляційні доводи прокурора прийшла до переконання, що призначене ОСОБА_3 покарання, із застосуванням положення ст. 75 КК, буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів. З урахуванням встановленого, підстав для призначення ОСОБА_3 іншого виду покарання, апеляційний суд не вбачає.

Щодо доводів АС потерпілого ОСОБА_4 в частині стягнення з обвинуваченого моральної шкоди в розмірі 40 000 грн. є необґрунтованим, оскільки судом правильно встановлено, що внаслідок вчиненого злочину потерпілий переніс моральні страждання: змушений був терпіти фізичний біль, пережив емоційний стрес, тривалий час через травму руки обмежено його працездатність, що внесло негативні зміни в його звичний розпорядок життя та вимагає додаткових зусиль для організації свого побуту.

Визнаючи розмір відшкодування завданої моральної шкоди, судом першої інстанції обґрунтовано враховано характер та тривалість моральних страждань потерпілого, ступінь вини та матеріальний стан обвинуваченого і вірно встановлено його в розмірі 2000,00 грн. За таких обставин, колегія суддів не убачає підстав для задоволення апеляційної скарги потерпілого ОСОБА_4

Клопотання захисника ОСОБА_3 адвоката ОСОБА_7 подане до початку апеляційного розгляду про застосування Закону України «Про амністію у 2016 році» щодо його підзахисного є обґрунтованим та підлягає до задоволення, виходячи із наступного.

Дане клопотання підтримав обвинувачений та прокурор.

Так, статтею першою вищезазначеного Закону передбачено звільнення від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не повязаних з позбавленням волі, осіб, визнаних винними у вчиненні умисного злочину, який не є тяжким або особливо тяжким відповідно до ст. 12 КК, осіб, визнаних винними у вчиненні необережного злочину, який не є особливо тяжким відповідно до статті 12 цього Кодексу, а також осіб, кримінальні справи стосовно яких за зазначеними злочинами розглянуті судами, але вироки стосовно них не набрали законної сили.

Пунктом «Г» ст.1 вищезгаданого Закону зазначено, що осіб яких на день набрання чинності цим Законом в установленому порядку визнано інвалідами першої, другої чи третьої групи, а також хворими на активну форму туберкульозу (диспансерні категорії 1-4), онкологічні захворювання (III, IV стадії за міжнародною класифікацією TNM), СНІД (III, IV клінічні стадії за класифікацією ВООЗ) та інші тяжкі хвороби, що перешкоджають відбуванню покарання, підлягають звільненню від відбування покарання.

Так, злочин, який вчинений обвинуваченим ОСОБА_3, передбачений ч.1 ст. 122 КК, є злочином середньої тяжкості.

Як видно із оригіналу пенсійного посвідчення та поданої його ксерокопії, обвинувачений ОСОБА_3 являється інвалідом другої групи. Відповідно до ч.2 ст.404 КПК, суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого.

Враховуючи вищевикладені обставини, колегія суддів вважає, що обвинувачений ОСОБА_3 підпадає під дію п.г) ст.1 Закону України від 22.12.2016 року «Про амністію у 2016 році» та підлягає звільненню від відбування призначеного покарання вироком Долинського районного суду від 25 травня 2017 року.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_4 залишити без задоволення, а вирок Долинського районного суду Івано-Франківської області від 25 травня 2017 року щодо ОСОБА_3 без зміни.

Клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_3 адвоката ОСОБА_7 про застосування Закону України «Про амністію у 2016 році» задовольнити.

Звільнити ОСОБА_3 від відбування призначеного покарання вироком Долинського районного суду від 25 травня 2017 року, на підставі п. г) ст. 1 Закону України від 22.12.2016 року «Про амністію у 2016 році»

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення

Головуючий Ю.Д. Шкрібляк

Судді Б.М. ОСОБА_8 Повзло