Постанова № 6898374, 25.11.2009, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493

ПОСТАНОВА

Іменем України

25.11.09 Справа №2а-11107/09/4/0170

о 14:07 Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Циганової Г.Ю. , при секретарі судового засідання Заєвській Н.В., за участі:

позивач - ОСОБА_1;

представник відповідача 1 (військова частини А1743) - не з'явився;

представник відповідача 2 (військова частина А2542) - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом   ОСОБА_1         

до   Військової частини А1743,  Військової частини А2542             

про визнання неправомірними дій та стягнення

Суть спору: ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся доадміністративного суду із позовом до військової частини А1743 (далі – відповідач1) про визнання дій командування військової частини А1743 по невиплаті позивачу грошової компенсації за не отримане речове майно неправомірними і незаконними; стягнення з відповідача 1 суми грошової компенсації за не отримане речове майно у сумі 5044,86 грн.  Позов мотивовано положеннями ст. ст. 1, 2 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Положення про порядок  речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України от 28 жовтня 2004 року № 1444 і тим, що відповідач має заборгованість з виплати грошової компенсацій за недоотримане речове майно.

Ухвалами суду від 24.09.2009 року відкрито провадження у справі, після закінчення підготовчого провадження справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою суду від 29.10.2009 року залучено до участі у справі як другого відповідача військову частину А2542.

В судовому засіданні позивач позов підтримав, надав пояснення по суті спору.

Представники відповідачів в судове засідання не з’явились, про дату, час і місце судового розгляду справи повідомлені належним чином, причин неявки суду не повідомили, клопотань про відкладення судового розгляду справи не надали.

Відповідач 1 направив до суду письмові заперечення на адміністративний позов (а.с. 27), в яких просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що позивач знаходився на грошовому забезпеченні у військовій частині А2542, отже саме ця військова частина є боржником за грошовим забезпеченням замість речового майна.

Відповідач 2 направив до суду письмові заперечення на адміністративний позов (а.с. 24), в яких просив відмовити в його задоволенні посилаючись на те, що військова частина А2542 не є юридичною особою, не має свого фінансового органу, у зв'язку із чим знаходиться на фінансовому забезпеченні військової частини А1346, на речовому забезпеченні – в військовій частині А1743, крім того Законом України від 17.02.2000 року «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» з 11 березня 2000 року призупинено право військовослужбовців на грошову компенсацію за речове майно, крім того, як на підставу для відмови в задоволенні позову вказав на те, що позивачем не надані докази відмови відповідача у видачі йому речового майна в натурі.

Заслухавши позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п. 2 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Пунктом 15 частини 1  статті 3 КАС України дано визначення публічної служби, до якої відноситься діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Судом встановлено, що наказом Генерального штабу – Головнокомандувача Збройних Сил України від 12.06.2009 року №324 позивача звільнено з військової служби з правом насіння військової форми одягу за п. «а» ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» (у зв'язку із закінченням строку контракту); наказом командира військової частини А2542 №113 від 22.06.2009 року позивача виключено зі списків особового складу частини з 22.06.2009 року; наказом командира військової частини А1743 від 25.06.2009 року №128 позивача було виключено з речового забезпечення у військовій частині А1743.

Відповідно до статті 2 Закону України № 2232-XIІ від 25.03.1992 року «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни.

Таким чином, всі правовідносини, що виникають між сторонами у справі з приводу проходження військової служби, звільнення, виконання всіх передбачених законодавством гарантій соціального та правового захисту військовослужбовців, відносяться до публічної служби, справа підлягає розгляду в порядку КАС України.

Відповідно до статті 1 Закону України від 20.12.1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Заборона обмежень прав військовослужбовців встановлена статтею 2 Закону України від 20.12.1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», згідно з якою ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Судом встановлено, що відповідно до довідок-розрахунків військової частини А1743 від 01.07.2009 року № 12 і №13, виданих на підставі наказу цієї військової частини від 25.06.2009 року №128, грошова компенсація за речове майно, належне до видачі позивачу, складає 5044,86 грн.

Судом встановлено, що станом на день розгляду справи зазначена компенсація відповідачем не виплачена.

Суд відхиляє доводи відповідача 2 щодо відсутності законодавчих підстав для виплати зазначеної компенсації з наступних підстав.

Законом України від 17.02.2000 року № 1459-III «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» призупинена дія частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна.

Разом із тим, Законом України від 03.11.2006 №328-V «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб» введена в дію стаття 9-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яка не зупинялася будь-яким нормативно-правовим актом,та на яку не поширюється зупинення, встановлене  Законом України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів».

Частиною 1 статті 9-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Згідно із п. 27 Положення про порядок  речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1444, військовослужбовці у разі звільнення з військової служби у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм але не отримане протягом  дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації.

Таким чином, законодавством України передбачено право вибору військовослужбовцем, який звільнюється зі Збройних Сил України отримати речове майно в натурі або грошову компенсацію за нього. Зазначене право не може бути обмежено, скасовано або змінено відповідачем на власний розсуд без передбачених законом підстав.

У судовому засіданні позивач заявив про бажання одержати компенсацію за неотримане речове майно, відмовляючись від його отримання в натурі, що являється його правом відповідно до п. 27 Положення.

Відповідно  до частини 1 статті 12 Закону України від 20.12.1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. Згідно з частиною 2 статті 12 Закону у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації, які не можуть бути скасовані чи призупинені без їх рівноцінної заміни.

Суд враховує, що підпунктом 1 пункту 67 розділу II Закону України від 28.12.2007 р. № 107-VI «Про Державний бюджет на 2008 рік» частина 2 статті 12 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» була змінена стосовно неможливості скасування чи призупинення визначених законом пільг, гарантій та компенсацій без їх рівноцінної заміни. З’ясовуючи питання про можливість застосування до спірних правовідносин Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» суд виходить з наступного.

Відповідно до частин 1, 2 статті 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому нормативному акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Фізичним та юридичним особам для захисту порушених прав відповідно до частини 3 статті 8 КАС України  гарантується звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції.

Відповідно до статті 21 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Статтею 22 Конституції України встановлено, що зміст та обсяг прав і свобод людини при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений.

Утверджуючи та забезпечуючи  права і свободи громадян, держава окремими законами Украйни встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист  і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини 2 статті 6, частини 2 статті 19, частини 1 статті 68 Конституції України вони є загальнообов’язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов’язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення засад соціальної правової держави.

Відповідно до частин 2, 3 статті 22 Конституції України конституційні права гарантуються, а держава повинна утримуватись від прийняття будь-яких актів, які призводили б до скасування чи звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Конституцією України, в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.

Таким чином, будь-які закони, які регулюють  правовідносини стосовно прав та свобод громадян, у тому числі Закон України «Про державний бюджет на 2008 рік» мають відповідати вимогам Конституції та Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Отже, виключення Законом України від 28.12.2007 року №107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік» з частини 2 статті 12 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» норм про неможливість  скасування чи призупинення визначених законом пільг, гарантій та компенсацій без їх рівноцінної заміни, обмежило обсяг прав даної категорії громадян, визначених зазначеним Законом, у зв’язку із чим Рішенням Конституційного Суду від 22.05.2008, № 10-рп/2008 відповідні положення (підпункт 1 пункту 67 розділу II) Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Суд враховує, що відповідно до пунктів 6, 7 Рішення Конституційного суду України від 22.05.2008, № 10-рп/2008 рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Таким чином, при визначені розміру та порядку виплати компенсації за не отримане речове майно військовослужбовцям необхідно керуватися частиною 1 статті 9-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», пунктом 27 Положення про порядок  речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України от 28 жовтня 2004 року № 1444.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення сум компенсації за неотримане речове майно підлягають задоволенню.

Суд вважає, що належним  відповідачем у справі, з якого має бути стягнуто заборгованість з компенсації за неотримане речове забезпечення є військова частина А1743, оскільки сторонами підтверджується що військова частина, в якій проходив службу позивач, знаходилась на речовому забезпеченні в військовій частині А1743. Зазначені обставини, відповідно до ч. 3 ст. 72 КАС України, не потребують додаткового доказування.

При цьому суд враховує положення пунктів 2.8 і 2.9 Порядку відпуску речового майна військовим частинам та застосування норм забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України речовим майном у мирний час, затвердженого наказом Міністра оборони України від 31 січня 2006 року N 45, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 лютого 2006 року за N 125/11999, згідно із якими військовослужбовці речовим майном забезпечуються, як правило, військовою частиною, у списках якої вони перебувають.

Військові частини, які самостійно не ведуть військове господарство, розпорядженням начальника Центрального управління речового забезпечення, начальника речової служби ОК (СВ, ВМС), начальника ВТЗВ прикріплюються на речове забезпечення до інших військових частин. Окремі військовослужбовці на кафедрах (факультетах, відділеннях) військової підготовки цивільних вищих навчальних закладів, військові представники тощо зараховуються на речове забезпечення розпорядженням начальника гарнізону в одну з військових частин.

Відповідно до пп. 3.1.12 вказаного Порядку грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про одержання грошової компенсації замість речового майна, що підлягає видачі (додаток 4), яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.

Судом встановлено, що розмір грошової компенсації замість невиданого речового майна визначено військовою частиною А1743, на підставі наказу від 25.06.2009 року №128, який видано після звільнення позивача з військової служби. Позивача звільнено з військової служби у зв'язку із закінченням строку дії контракту (тобто заплановано), проте доказів здійснення будь-яких заходів для забезпечення виплати належної суми грошового забезпечення замість неотриманого речового майна військовою частиною А1743 не надано.

За таких обставин вимоги про визнання дій (бездіяльності) командування військової частини А1743 неправомірними і незаконними підлягають задоволенню, разом із тим, враховуючи, що позивачем невірно зазначені вимоги про визнання дій неправомірними і незаконними, замість визнання протиправною бездіяльності, як це передбачено для бездіяльності суб’єкта владних повноважень, суд, керуючись ч. 2 ст. 11 КАС України, вважає можливим в цій частині вийти за межі заявлених вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Тому суд вважає можливим стягнути з Державного бюджету України на користь позивача суму судового збору у розмірі 53,85 грн. відповідно до задоволених вимог.

У зв'язку із складністю справи в судовому засіданні 25.11.2009 року оголошено вступну і резолютивну частини постанови. Постанову у повному обсязі складено 30.11.2009 року.

На підставі викладеного, керуючись статтями 11, 94, 158-163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.          Адміністративний позов задовольнити.

2.          Стягнути на користь ОСОБА_1 з військової частини А1743 (ідентифікаційний код 08182472) невиплачену компенсацію за неотримане речове майно в сумі 5044,86 грн.

3.          Визнати протиправною бездіяльність військової частини А1743 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації за неотримане речове майно.

4.          Стягнути з Державного бюджету України на користь  ОСОБА_1 53,85 грн. судових витрат.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня складення в повному обсязі у разі неподання заяви про апеляційне оскарження (апеляційної скарги).

Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження апеляційна скарга не подана, постанова набуває законної сили через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Протягом 10 днів з дня складання постанови в повному обсязі через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим до Севастопольського апеляційного адміністративного суду може бути подана заява про апеляційне оскарження, після подачі якої протягом 20 днів може біти подана апеляційна скарга.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження (10 днів).

Суддя                                Циганова Г.Ю.