Ухвала суду № 68980570, 29.08.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

29 серпня 2017 року м. Київ К/800/29288/17

Суддя Вищого адміністративного суду України Мороз В.Ф., перевіривши касаційну скаргу Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 07 червня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2017 року у справі за позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю "Велс" про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

встановив:

Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся з адміністративним позовом, в якому просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Велс" на користь Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 34 330,00 грн.. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 494,28 грн.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 07 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду, відмовлено в задоволенні зазначеного позову.

У касаційній скарзі Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, не погоджуючись з даними рішеннями, посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з огляду на наступне.

Судами встановлено, що відповідачем 06.04.2017 року до Полтавського відділення Фонду соціального захисту інвалідів подано звіт за формою №10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2016 рік № 4164. За змістом вказаного звіту середньооблікова кількість штатних працівників підприємства у 2016 році становила 40 осіб, фонд оплати праці штатних працівників - 686,60 тис. грн; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" - дві особи, а середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, за 2016 рік - нуль осіб.

За недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів позивачем нараховано відповідачу адміністративно-господарські санкції у розмірі 34 824,28 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди виходили з того, що відповідачем були виконані вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів.

Суд касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів з огляду на таке.

За змістом статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ, для підприємств, установ, організацій встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Частиною першою статті 20 Закону № 875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком або ж збором (обов’язковим платежем), і розцінює їх як захід впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв’язку зі вчиненням правопорушення.

За правилами статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він ужив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно зі статтею 18 Закону № 875-ХІІ, працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Законом України від 23 лютого 2006 року № 3483-IV “Про внесення змін до деяких законів України щодо реалізації інвалідами права на трудову зайнятість” зазначену статтю було викладено в іншій редакції, а Закон № 875-ХІІ доповнено статтею 18-1, за змістом якої пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Таким чином, обов’язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

У зв’язку з тим, що відповідач ужив усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження підприємства інвалідів, які бажають працевлаштуватись.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного суду України від 16 квітня 2013 року № 21-81а13.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що підприємством не було допущено порушення норм Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", оскільки на виконання вимог діючого законодавства ТОВ "Охоронна фірма "Велс" звітувала про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів.

Пунктом 5 частини 5 статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

За змістом цієї норми касаційна скарга повинна містити посилання на помилкове та/або неправильне застосування норм матеріального права при вирішенні справи та/або порушення судами норм процесуального права (у разі оскарження судового рішення по суті –пояснення, яким чином такі порушення вплинули на правильність вирішення справи).

Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, які відповідають усталеній практиці Вищого адміністративного суду України у цій категорії справ, ця касаційна скарга є необґрунтованою, а викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, оскільки заявник не наводить підстав, які б дозволили вважати, що суди неправильно застосували норми матеріального або процесуального права.

Керуючись статтями 211, 213, пунктом 5 частини 5 статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України,

ухвалив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 07 червня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2017 року у справі за позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю "Велс" про стягнення адміністративно-господарських санкцій.

Копію ухвали разом з доданими до касаційної скарги матеріалами направити скаржнику.

Ухвала може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.

Суддя В.Ф. Мороз