Ухвала суду № 68979866, 19.09.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/13295/16 Головуючий у 1-й інстанції: Федочук А.Б. Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

У Х В А Л А

Іменем України

19 вересня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів Лічевецького І.О., Сорочко Є.О.

за участю секретаря Данилюк Л.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 квітня 2017 року у справі за адміністративним позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Власний захист» до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення та податкової вимоги,

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач, Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Власний захист», звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, в якому з урахуванням уточнених вимог просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0004831204 від 09.08.2016 та визнати неправомірною та скасувати податкову вимогу №546-16 від 21.01.2016.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 січня 2017 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0004831204 від 09.08.2016 прийняте Державною податковою інспекцією у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві. Визнано неправомірною та скасовано податкову вимогу №546-16 від 21.01.2016 прийняту Державною податковою інспекцією у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві. Стягнуто на користь позивача судові витрати в сумі 2756,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, Державна податкова інспекція у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду залишенню без змін, з наступних підстав.

Відповідно до положень ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 27 липня 2016 року Державною податковою інспекцією в Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві проведено камеральну перевірку ТОВ «Страхова компанія «Власний захист» щодо подання декларації з податку на прибуток підприємства за 2014 рік.

За результатами вказаної перевірки складено акт №4296/26-56-12-04-29/39439294 від 27.07.2016, яким було встановлено, що ТОВ «Страхова компанія «Власний захист» порушено термін сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання з податку на прибуток протягом строків, визначених п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України.

На підставі результатів акту перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.08.2016 №0004831204, яким за затримку сплати суми грошового зобов'язання в розмірі 252000,00 грн. Товариство зобов'язано сплатити штраф у розмірі 20% у сумі 50400,00 грн.

Крім того, податковим органом винесено податкову вимогу 21.01.2016, якою нараховано пеню в сумі 61142,79 грн.

Вважаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення та податкову вимогу протиправними, Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Власний захист» звернулось із даним позовом.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги дійшов висновку про протиправність та необґрунтованість визначення позивачу штрафних санкцій, та безпідставність й неправомірність прийняття податковим органом оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та податкової вимоги.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи виходячи з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 4 Податкового кодексу України визначені основні засади, на яких ґрунтується податкове законодавство України. Зокрема, до основоположних принципів податкового законодавства належать: принцип рівності усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації, яким передбачено забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу; принцип презумпції правомірності рішень платника податку, згідно якого в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу; принцип соціальної справедливості, яким передбачено установлення податків та зборів відповідно до платоспроможності платників податків; принцип стабільності, відповідно до якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року, тощо.

Відповідно до п.п.16.1.4 п. 16.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно з п. 46.1 ст. 46 Податкового кодексу України податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Статтею 49 Податкового кодексу України передбачено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

Платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є, відповідно до цього Кодексу незалежно від того, чи провадив такий платник податку господарську діяльність у звітному періоді.

Згідно з пп. 49.18.2 п. 49.18. ст. 49 Податкового кодексу України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному кварталу або календарному півріччю (у тому чисті в разі сплати квартальних або піврічних авансових внесків) - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя).

Відповідно до пп. 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно з п. 152.1 ст. 152 Податкового кодексу України податок нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу, від податкової бази, визначеної згідно зі статтею 149 цього Кодексу. Податок, отриманий від діяльності, яка підлягає патентуванню відповідно до розділу XII цього Кодексу, підлягає сплаті до бюджету в сумі, яка визначена відповідно до цього розділу, і зменшена на вартість придбаних торгових патентів на право провадження такого виду діяльності.

Відповідно до п. 54.1 ст. 54 Податкового кодексу України визначено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

У відповідності до п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів справи, у березні 2015 року ТОВ «Страхова компанія «Власний захист» було подано до податкову декларацію на прибуток підприємства річну за 2014рік, в рядку 14 «Податок на прибуток за звітний (податковий) період (рядок 10+рядок 11+рядок12-рядок13)» зазначено суму 252252,00 грн.

В додатку ЦП звітний (податковий) період 2014 рік відображено наступні показники:

рядок 01 «Дохід від продажу та інших способів відчуження цінних паперів ((сума рядків 01.1 - 01.11) рядок 01.12 + 01.13 + рядок 01.14)» зазначена сума 20001000,00 грн.;

в рядку 02 «Витрати, пов'язані з придбанням цінних паперів ((сума рядків 02.1 - 02.11) - рядок 02.12 + рядок 02.13 + рядок 02.14)» зазначена сума 19999600,00 грн.;

рядок 04 «Фінансовий результат від продажу та інших способів відчуження цінних паперів (рядок 01 - рядок 02 - рядок 03) зазначена сума 1400,00 грн.;

рядок 05 «Податок на прибуток за звітний (податковий) період (рядок 04 (у разі позитивного значення) х104/100)» відображена сума 252,00 грн.

Як вбачається з додатку до декларації на прибуток підприємства за 2014 рік дохід ТОВ «Страхова компанія «Власний захист» в 2014 рік склав 1400,00 грн, з якого необхідно сплатити податок на прибуток в розмірі 252,00 грн., проте, в декларації була помилково зазначена сума 252252,00 грн. що в даному випадку є технічною помилкою, оскільки сума 252252,00 грн., фактично є дублювання суми 252 грн (два рази).

В подальшому, 13.11.2015 позивачем подано до Контролюючого органу уточнюючу декларацію на прибуток підприємства річну за 2014 рік, в якій в рядку 14 «Податок на прибуток за звітний (податковий) період (рядок 10+рядок 11+рядок12-рядок13)» зазначено суму 252,00 грн., а в рядку 27 «Збільшення (зменшення) податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду, що уточнюється (позитивне (від'ємне) значення (рядок 19 - рядок 19 Податкової декларації з податку на прибуток підприємств, яка уточнюється)) або рядок 27 таблиці 2 додатка ВП до рядків 27 - 30, 32 - 34, 36 - 38 Податкової декларації з податку на прибуток підприємств (+, -)» зазначена сума 252000,00 грн.

Таким чином ТОВ «Страхова компанія «Власний захист» до проведення податковим органом перевірки подано уточнюючу декларацію та самостійно виправлено технічну описку в рядку 14 декларації на прибуток підприємства річну за 2014 рік.

За приписами п.126.1 ст.126 Податкового кодексу України, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, позивачем було своєчасно сплачено податок на прибуток в розмірі 252,00 грн., який було відображено в додатку ЦП звітний (податковий) період 2014 р.

Відповідно до частини 1 пункту 50.1 статті 50 Податкового Кодексу України, в разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Згідно частини 3 пункту 50.1 статті 50 Податкового Кодексу України платник податків, який самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку.

Якщо після подачі декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період або подає у наступних податкових періодах уточнюючу декларацію внаслідок виконання вимог пункту 169.4 статті 169 цього Кодексу, то штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення №0004831204 від 09.08.2016 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Зазначені висновки суду узгоджуються з правовою позицією Вищого адміністративного суду України викладені в ухвалі від 14 березня 2017 у справі №808/1246/15.

Як вже зазначалось, ТОВ «Страхова компанія «Власний захист» при заповненні податкової декларації з податку на прибуток за 2014 рік було допущено технічну описку у графі 14, яка призвела до завищення податкового зобов'язання.

Водночас сума в розмірі 252000,00 грн., яка була помилково зазначена товариством в податковій звітності, була виправлена платником податків самостійно, а отже в даному випадку твердження податкового органу про те, що сума в 252000,00 грн. є погашеним боргом, є необґрунтованим, оскільки у позивача відсутній борг на спірну суму.

З огляд на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо безпідставності та неправомірності прийняття відповідачем податкової вимоги №546-16 від 21.01.2016.

Необхідне зазначити, що за результатами проведення камеральної перевірки товариства, органи податкової інспекції не врахували показники уточненої декларації та не встановили арифметичну або методологічну помилку, а застосували санкції щодо зобов'язання з податку на додану вартість при відсутності перевірки правомірності порядку формування позивачем, складу податкових зобов'язань та повноти їх нарахування.

Згідно положень статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову, з огляду на необґрунтованість та протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення №0004831204 від 09.08.2016 та податкової вимоги №546-16 від 21.01.2016.

Посилання апелянта на постанову Верховного Суду України від 16.06.2015 у справі №21-377а15, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки в зазначеній постанові платником податків було здійснено помилкове визначення коду бюджетної класифікації у платіжному дорученні, а не декларації. Більше того, в зазначеній постанові Верховний Суд України приходить до висновку, що дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов'язання, не можуть бути підставою для застосування штрафів, передбачених пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України. Крім того, для підтвердження факту несплати узгодженої суми грошового зобов'язання необхідно встановити, що у строк, передбачений пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, платник податків не вчинював дії, спрямовані на перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до державного бюджету.

Отже доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі не спростовують висновку суду першої інстанції. Натомість оскаржувана постанова суду ухвалена у відповідності до вимог чинного законодавства України, враховуючи всі фактичні обставини справи, в межах наданих суду повноважень, та вірно застосовано судом як норми процесуального так і матеріального права, в повному обсязі з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення адміністративного спору, доведено та всебічно обґрунтовано їх в своєму рішенні, надано належну оцінку всім доказам, ґрунтуючись на повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності.

При цьому апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 202 - 204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 квітня 2017 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Г.В. Земляна

Судді: І.О. Лічевецький

Є.О. Сорочко

Повний текст виготовлено 20 вересня 2017 року

Головуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Сорочко Є.О.

Лічевецький І.О.