Ухвала суду № 68979515, 14.09.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/4995/17 Головуючий у 1-й інстанції: Смолій І.В. Суддя-доповідач: Троян Н.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Троян Н.М.,

суддів - Бужак Н.П., Твердохліб В.А.,

за участю секретаря - Рейтаровської О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремс-Інструмент» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 липня 2017 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремс-Інструмент» до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 липня 2017 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Позивач, не погоджуючись із зазначеною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати постанову та прийняти нову, якою адміністративний позов задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Ремс-Інструмент» з питань правильності нарахування, повноти та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств по взаємовідносинах з ТОВ «Норісвел С» за період з 01.01.2014 по 31.10.2014, за результатом якої складено Акт перевірки від 05.01.2017 №1/26-15-14-07-01-10/36483644 (а.с. 13-26).

З Акту перевірки вбачається, що перевіркою встановлено порушення позивачем:

ст.134, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток, який підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 2812 грн, в тому числі по періодах: за 2014 рік на суму 2531 грн;

п.185.1 ст.185, п.198.1, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 2812грн., в тому числі по періодах: липень 2014 на суму 2812 грн.

На підставі Акту перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 24.01.2017 №0212615147, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 3515 грн (за основним платежем 2812 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 703 грн.) та №0202615147, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств на загальну суму 3167 грн 05 коп. (за основним платежем 2531 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 632 грн 75 коп.) (а.с. 36-37).

Вважаючи порушенням своїх прав з боку податкового органу та з метою їх відновлення суб'єкт господарської діяльності звернувся за захистом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження факту реального виконання ТОВ «Норісвел С» поставки товару відповідно до укладеного договору, тому позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

На думку колегії суддів позиція суду першої інстанції є вірною з огляду на наступне.

Згідно з ст. 180 ПК України платником податку є: 1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; 2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку; 3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України.

Згідно зі ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02 червня 2011 року зазначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Водночас, згідно до частини першої ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (Закон №996-XIV), підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (Положення № 88), первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

При цьому, зазначені обставини повинні підтверджуватися первинною документацією, складеною з дотриманням вимог Закону № 996-XIV та Положення № 88.

У результаті дослідження матеріалів справи та наданих позивачем доказів, колегія суддів вважає за необхідне вказати на наступне.

Як свідчать матеріали справи, між позивачем та ТОВ «Норісвел С» укладено договір поставки від 20.01.2014№20-10/14, відповідно до якого предметом є поставка інструменту у кількості, асортименті, за ціною та на умовах згідно рахунку-фактури (а.с. 110-112).

Згідно податкової накладної №16 від 10.07.2014, рахунку на оплату №16 від 10.07.2014 та видаткової накладної №16 від 10.07.2014 ТОВ «Норісвел С» поставило, а позивач оплатив полотно для чугуна 150/2,5, відрізного ролика ST стальних труб, ручний отбортовщика «Хуррикан Н» Сет 12-15-18-22, ріжучий диск Мідь-ІНКОС 3-120, b3, універсальне полотно 225х2х32, HSS-E 220 зубів (а.с. 45-47).

Однак, ні до суду, ні до перевірки не надано товарно-транспортні накладні або інші документи, що свідчать про транспортування вказаного товару позивачу Товариством з обмеженою відповідальністю «Норісвел С».

Аналізуючи надані позивачем докази на підтвердження реальності вищевказаних господарських операцій колегія суддів вважає, що документи, надані позивачем, не підтверджують реальність вчинених господарських операцій, оскільки позивачем не надано належні та допустимі докази того, що ТОВ «Норісвел С» має відповідні матеріальні ресурси, виробничі потужності для виконання послуг відповідно до вищевказаного договору.

Крім того, податковою інформацією встановлено, що ТОВ «Норісвел С» не знаходиться за місцем реєстрації, не має трудових ресурсів необхідних для здійснення господарської діяльності.

Також судова колегія вважає за необхідне зазначити, що надані позивачем первинні документи, не оформлені у відповідності до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, оскільки не містять розшифровки прізвищ та ініціалів, відповідальних за здійснення господарської операції.

Відповідно до правової позиції Вищого адміністративного суду України, яка викладена у його листі №742/11/13-11 від 02.06.2011, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. За відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Крім того, колегія суддів зазначає, що оцінка господарських операцій судом під час розгляду справ, що виникають з податкових відносин, змісту господарських операцій може здійснюватися і окремо від застосування положень про цивільні правочини чи господарські зобов'язання.

Презумпція дійсності, притаманна цивільним правочинам, не може бути автоматично поширена на реальність господарських операцій.

Отже, якщо цивільні правочини є сферою приватного права й можуть розглядатися лише з урахуванням норм Цивільного та Господарського кодексів, то господарські зобов'язання підприємства повинні оцінюватися, передусім, з огляду на норми податкового законодавства. При цьому дотримання норм цивільного чи господарського права не означає автоматично реальності вчинення господарської операції. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Таким чином, аналізуючи встановлені обставини, колегія суддів вважає, що наявність у позивача документів, які відповідно до вимог Податкового кодексу України є підставою для віднесення певних сум до податкового кредиту (податкові накладні, рахунки, акти виконаних робіт тощо) сама по собі не є підставою для їх включення до складу податкового кредиту, оскільки судом першої інстанції вірно встановлено, що господарських правовідносин у дійсності не було.

Аналогічні позиції викладені в постанові Верховного Суду України від 21.10.2008 за результатами розгляду скарги Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Євротрейд» до ДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та постанові Верховного Суду України від 15.12.2015 за позовом приватного підприємства «Толеран» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві, треті особи - товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Грандбізнес», ТОВ «Хербал Голд», ТОВ «Єврокард», ТОВ «СКМ-Альфа-Груп», про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до частини першої ст. 244-2 КАС України, суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Крім того, колегією суддів враховано, що ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31.03.2016 у справі №369/2131/16к задоволено клопотання прокурора про звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_3 та звільнено останню від кримінально відповідальності, передбаченою частиною п'ятою ст.27, частиною першою ст.205 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності (а.с. 91-92).

Зі змісту ухвали вбачається, що ТОВ «Норісвел С» придбано за грошову винагороду, без мети здійснення підприємницької діяльності для прикриття незаконної діяльності.

Крім того, казаним судовим рішенням встановлено, що 08.11.2013, перебуваючи в м. Києві, ОСОБА_3, попередньо домовившись з невстановленою особою, прибула в кафе, що знаходиться на Львівській Площі, за адресою: м. Київ, вул. Артема буд.1-5, де підписала надані їй реєстраційні документи ТОВ «Норісвел-С», після чого ОСОБА_3 разом з невстановленою особою направились до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, де вона повідомила, що має намір створити та зареєструвати на своє ім'я ТОВ «Норісвел-С» і запропонувала нотаріусу нотаріально засвідчити її підпис в статуті вказаного підприємства. Достовірно усвідомлюючи, що зареєстроване на її ім'я підприємство буде використовуватись для прикриття незаконної діяльності, ОСОБА_3 засвідчила своїм підписом статут ТОВ «Норісвел-С» незаконно набувши статус його власника та засновника, після чого 08.11.2013р. статут ТОВ «Норісвел-С» було нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотарільного округу та зареєстровано в реєстрі за №2682 від 08.11.2013р.

У подальшому, невстановлені особи здійснили реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності ТОВ «Норісвел-С» в відділі державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області за № 13391020000009208, шляхом подання необхідних реєстраційних документів.

Згідно частини четвертої ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

У відповідності до листа Верховного Суду України від 01.02.2004 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює закриття кримінальних справ» звільнення від кримінальної відповідальності - це відмова держави (її компетентних органів) від засудження особи, яка вчинила злочин, та застосування до неї кримінально-правових засобів примусового характеру. Закриття справ щодо таких осіб є проявом загальної тенденції розвитку кримінального законодавства у напрямі пом'якшення відповідальності за злочини невеликої та середньої тяжкості, вчинені вперше, законодавчим втіленням державного гуманізму, наданням державою людині, яка оступилася, можливості виправитися. Водночас звільнення від кримінальної відповідальності не є виправданням особи.

У випадку, коли справа надійшла до суду з обвинувальним висновком, вона має бути розглянута у судовому засіданні в загальному порядку, із проведенням судового слідства. Повинні бути з'ясовані всі визначені законом питання; зокрема, необхідно роз'яснити обвинуваченому підставу звільнення його від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття справи з цієї підстави (частина друга ст.7-1 КПК); з'ясувати, чи відшкодовано завдану злочином шкоду; заслухати думку учасників процесу з цього приводу тощо. Тільки після цього, в разі наявності законних підстав та за відсутності заперечень з боку зазначених осіб, справу може бути судом закрито, а особу - звільнено від кримінальної відповідальності.

При цьому, згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 14.03.2017 у справі №826/757/13-а статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами.

Таким чином, наведені факти свідчать про відсутність реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Норісвел-С».

З урахуванням викладеного, після детального з'ясування обставин справи та аналізу законодавчих норм, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що оскільки доводи відповідача про порушення позивачем норм податкового законодавства, є такими, що відповідають фактичним обставинам справи, а відтак, податкові повідомлення-рішення податкового органу є законними і підстави для їх скасування відсутні.

Згідно із частини першої ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права, при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремс-Інструмент» - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 липня 2017 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: Н.М. Троян

Судді: Н.П. Бужак,

В.А. Твердохліб

Головуючий суддя Троян Н.М.

Судді: Твердохліб В.А.

Бужак Н.П.