
МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Миколаїв
19 вересня 2017 року Справа № 814/1274/17
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Лісовської Н.В., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1, АДРЕСА_1, 54010 дотериторіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, вул. В.Морська, 41, м. Миколаїв, 54030 третя особаГоловне управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області, пр. Центральний, 141-в, м. Миколаїв, 54055 провизнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів,ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулася до територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, за участю третьої особи Головного управління Державної казначейської служби України в Миколаївській області, з позовними вимогами про визнання протиправною бездіяльності щодо нездійснення нарахування суддівської винагороди виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", а також стягнення на користь позивача суддівської винагороди за січень-червень 2017 р. з урахуванням виплати матеріальної допомоги в сумі 156800 грн.
05.07.2017 р. позивачем подана заява про збільшення позовних вимог (а. с. 14-15), згідно якої позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність щодо нездійснення нарахування суддівської винагороди виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", а також стягнути на користь позивача суддівську винагороду за січень-червень 2017 р. з урахуванням компенсації за невикористану відпустку, матеріальної допомоги, вихідної допомоги в загальній сумі 287604,60 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що за січень-червень 2017 р. суддівська винагорода розраховувалася з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого п. 3 розділу ІІ "Прикінцевих та перехідних положень" Закону № 1774-VІІІ, а не з розміру, визначеного ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік". Оскільки законодавцем не вносилися зміни до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 2453 та/або Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402 в частині розміру суддівської винагороди, зважаючи на гарантію, передбачену ч. 2 ст. 130 Конституції України, позивач вважає, що її право на належне матеріальне забезпечення порушене.
Відповідач позов не визнав (а. с. 21-23), просив у його задоволенні відмовити, свою позицію обґрунтував тим, що п. 2 ч. 1 ст. 7 Бюджетного кодексу України визначено принцип збалансованості Державного бюджету України. Конституційний Суд України в рішенні від 25.01.2012 р. № 3-рп/2012 зазначив, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в рішенні від 26.12.2011 р. № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічної безпеки України, що згідно з ч. 1 ст. 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Відповідно до ст. 149 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402 суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затверджених відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. Згідно ч. 1 ст. 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.
Пунктом 23 Прикінцевих і перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402 визначено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 2453. Частиною 3 ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 2453 визначено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. П. 3 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону № 1774-VІІІ визначено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини, вона застосовується у розмірі 1600 грн. Крім того, ДСА України листом від 09.02.2017 р. № 11-1025/17 роз'яснено територіальним управлінням та місцевим загальним судам порядок виплати посадових окладів суддям. Таким чином, у січні-червні 2017 р. суддям місцевих загальних судів Миколаївської області, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання, відповідно до штатних розписів встановлено посадові оклади у розмірі 16000 грн. Відтак, відповідач при виплаті позивачеві суддівської винагороди діяв у межах і в спосіб, передбачені Конституцією України та законами України і жодним чином не порушував прав позивача.
Третя особа підтримала позицію відповідача (а. с. 19).
За клопотанням позивача та третьої особи справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд дійшов висновку про безпідставність заявлених вимог, зважаючи на таке:
ОСОБА_1 працювала на посаду судді Заводського районного суду м. Миколаєва.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 27.06.2017 р. № 1881/0/15-17 позивача звільнено у відставку. Наказом голови Заводського районного суду м. Миколаєва від 30.06.2017 р. № 26-О позивача відраховано зі штату суду (а. с. 16).
У січні-червні 2017 р. позивач отримувала суддівську винагороду, обраховану виходячи з розміру посадового окладу в 16000 грн., де за основу розрахунку взята мінімальна заробітна плата 1600 грн. (а. с. 9, 17).
Позивач кваліфікаційне оцінювання не проходила.
Частиною 2 ст. 130 Конституції України визначено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Відповідно до ч. 1 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 р. № 1402-VIII (далі також - Закон № 1402) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 135 Закону № 1402, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Водночас абзацом 1 ст. 22 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402 обумовлено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
Натомість п. 23 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402 визначено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№41 - 45, ст.529; 2015 р., №№18 - 20, ст.132 із наступними змінами).
Так, згідно ч. 3 ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 р. № 2453-VI (далі також - Закон № 2453) посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
Таким чином, посадовий оклад позивача, яка не пройшла кваліфікаційне оцінювання, визначається відповідно до розміру, визначеного ч. 3 ст. 133 Закону № 2453.
Відповідно до ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет на 2017 рік" з 1 січня 2017 р. встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі - 3200 грн.
Згідно ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" з 1 січня 2017 р. прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений у розмірі 1600 грн.
Пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2006 р. № 1774-VIII визначено: "Установити, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень".
ДСА України листом від 09.02.2017 р. № 11-1025/17 роз'яснено територіальним управлінням та місцевим загальним судам порядок виплати посадових окладів суддям.
Відтак, у штатному розписі чисельність суддів слід розподіляти на дві категорії, зокрема:
- судді, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання з посадовим окладом 16000 грн. для місцевих судів та 17600 грн. для апеляційних судів;
- судді, які станом на 01.01.2017 р. пройшли кваліфікаційне оцінювання та здійснюють правосуддя в суді з розміром нового базового посадового окладу (для місцевих судів 24000 грн., для апеляційних судів 40000 грн.) збільшеного на відповідний регіональний коефіцієнт.
Згідно ч. 1, 2 ст. 145 Закону № 1402 фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до ст. 146 Закону № 1402 суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Згідно з ч. 1 ст. 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Статтею 119 Бюджетного кодексу України передбачено, що нецільове використання бюджетних коштів, тобто витрачання їх на цілі, що не відповідають бюджетним призначенням, встановленим законом про державний бюджет, має наслідком, крім зменшення асигнувань на суму коштів, що витрачені не за цільовим призначенням, також і притягнення відповідних посадових осіб до дисциплінарної, адміністративної та кримінальної відповідальності у порядку, визначеному законами України.
Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в рішенні від 26.12.2011 р. № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
З огляду на викладене вище в сукупності, позиція позивача є хибною. Враховуючи, що соціально-економічні права не є абсолютними і в разі неможливості їх фінансово забезпечити держава має право на прийняття рішень пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства, у тому числі, щодо розміру суддівської винагороди, суд вважає дії відповідача щодо виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди в січні-червні 2017 р., виходячи з розміру посадового окладу в 16000 грн., правомірними, а відтак у задоволені позову належить відмовити.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 2, 7, 17, 94, 158, 161, 162, 163, 183-2 КАС України, суд -
П О С Т А Н О В И В:
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова суду першої інстанції набирає чинності з моменту закінчення десятиденного строку на апеляційне оскарження.
Постанова суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.
Суддя Н. В. Лісовська
Судове рішення № 68978595, Миколаївський окружний адміністративний суд було прийнято 19.09.2017. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Постанова. На цій сторінці ви зможете знайти корисні відомості про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити корисні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 814/1274/17. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: