Постанова № 68978137, 14.09.2017, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2017 р. Справа №805/2497/17-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

час прийняття постанови: 13-40

Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Арестової Л.В., при секретарі судового засідання Лопушанському Д.О.,

за участю:

представника позивача – ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представника відповідача – ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу

за позовом Донецького міжрайонного управління водного господарства до Слов’янської об’єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Донецьке міжрайонне управління водного господарства звернулось до Донецького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Слов’янської об’єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Донецькій області, в якій просив суд визнати протиправною та скасувати рішення від 19 липня 2016 року № НОМЕР_1 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Донецьке міжрайонне управління водного господарства у 2014 році було зареєстроване у м. Донецьку та обслуговувалося у Державній податковій інспекції у Калінінському районі в м. Донецьку. Після зупинення обслуговування у Державній казначейській службі України в м. Донецьк у серпні 2014 року, всі платіжні документи на перерахування обов’язкових зборів, податків і платежів надавалися до Управління Державної казначейської служби України у м. Донецьку Донецької області в м. Маріуполі. Всі юридичні та фінансові зобов’язання, а також платіжні доручення були зареєстровані та подані до евакуйованого в м. Маріуполь Управління Державної казначейської служби України у м. Донецьку Донецької області за весь період з серпня 2014 року по листопад 2014 року включно. Пеня та штраф були нараховані на суму 144 340, 39 грн., яка складається з ЄСВ на заробітну плату за вересень, жовтень 2014 року. В місті Слов’янську позивач перереєстрований з 28.11.2014 року, 02.12.2014 року взятий на облік в Слов’янській об’єднаній державній податковій інспекції. 16 грудня 2014 року Державна казначейська служба у м. Слов’янську провела платежі, що були зареєстровані раніше в Держказначействі м. Маріуполя. Платіжними дорученнями № 613 на суму 76 633, 12 грн., № 556 на суму 606 221, 74 грн., 3 612 на суму 7 085,53 грн. вказані суми були перераховані на рахунки державної податкової інспекції у Калінінському районі в м. Донецьку, тому що були зареєстровані раніше платіжні доручення на цього отримувача. Функції адміністрування по Державній податковій інспекції у Калінінському районі в м. Донецьку було передано Східно - Донецькому відділенню Маріупольської ОДПІ ГУ ДФС у Донецькій області. Позивач звернувся до останнього з листом від 16 лютого 2017 року № 53 про підтвердження перерахування помилково сплаченних коштів єдиного внеску з рахунку, що був відкритий у Маріупольської ОДПІ на рахунок Словянської ОДПІ. Маріупольська ОДПІ підтвердила, що 16 вересня 2016 року сума єдиного внеску 144 340,39 була перерахована з рахунку Маріупольського ОДПІ на рахунок Слов’янської ОДПІ. Це підтверджується і актами звіряння Слов’янської ОДПІ ГУ ДФС у Донецькій області від 31 серпня 2016 року за періоди 01 січня 2014 року - 21 грудня 2014 року, 01 січня 2015 року – 31 грудня 2015 року, 01 січня 2016 року - 30 червня 2016 року.

Представники позивача у судовому засіданні на задоволенні позовну наполягали з підстав, викладених у ньому, крім цього зазначили, що позивач має сертифікат про підтвердження форс-мажорних обставин, що діяли з 1 липня 2014 року по 2 грудня 2014 року.

Представник відповідача проти позову заперечував з наступних підстав.

У пунктах 2, 5 та 10 розділу VII Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449 із змінами та доповненнями, зазначено, що відповідно до ч. 11 ст. 25 Закону України «Про нарахування пені та застосування штрафів» до платників, визначених підпунктами 1-4 пункту 1розділу II цієї Інструкції, за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування), єдиного внеску на платників накладається штраф. Відповідач наголошував, що діяв виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та Законами України. Крім іншого зауважив, що п. 9-4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" включено до цього Закону нормою Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” від 02 вересня 2014 року № 1669-VII, яка з 1 січня 2016 року втратила чинність, а, отже, втратив чинність і п. 9-4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Позивач, Донецьке міжрайонне управління водного господарства зареєстроване в якості юридичної особи за кодом ЄДРОПУ 01039553 за адресою 84112, Донецька обл., місто Слов'янськ, вул. Торська, будинок 35, що вбачається з відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch).

18 липня 2016 року Слов’янською об’єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Донецькій області у відношенні позивача сформовано рішення № НОМЕР_1 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені у розмірі 218 949,51 грн., за період з 21.08.2014 року до 14.07.2016 року, з яких: штрафу у розмірі 24 993,76 грн (10 % від суми недоїмки до 01 січня 2015 року), у розмірі 160 735,92 грн (20 % від суми недоїмки після 01 січня 2015 року), пеня у сумі 33 219,83 грн.

Не погодившись з вказаним рішення, листом від 3 серпня 2016 року № 256 Донецьке міжрайонне управління водного господарства повідомило відповідача, що заборгованості по сплаті ЄСВ за підприємством не виникало, всі податки були перераховані у встановлений термін, тому рішення щодо застосування штрафних санкцій є неправомірним. Також, у вказаному листі підприємство повідомило позивача про те, що 03 листопада 2015 року фінансова документація була вилучена співробітниками СБУ. Крім цього, позивач просив відповідача надати акти звіряння за вказаний період.

З підписаних між сторонами актів від 31 серпня 2016 року №№ 64-07, 492-07, 2423-07 вбачається, що за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року, з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року, з 01 січня 2016 року по 30 червня 2016 року штрафу та пені за позивачем не обліковується.

За посиланнями позивача, вказані акти давали підстави вважати, що у період 2014-2016 року за підприємством не обліковуються а ні штрафні санкції, а ні пеня.

Крім цього позивач зазначив, що вимог про сплату недоїмки підприємство не отримувало, що також свідчило про відсутність в позивач заборгованості, а отже і про відсутність підстав для нарахування штрафу та пені.

05.09.2016 року підприємство звернулось до Східно-Донецького відділення Маріупольської ОДПІ ГУ ДФС у Донецькій області із заявою № 289 про перерахування надмірно або помилково сплачених коштів у сумі 144 340,39 грн. з рахунку Маріупольського ОДПІ на рахунок Слов’янського ОДПІ.

Листом від 16 лютого 2017 року № 53 Донецьке міжрайонне управління водного господарства запросило інформацію від Східно-Донецького відділення Маріупольської ОДПІ ГУ ДФС у Донецькій області у в’язку із виникненням заборгованості по сплаті ЄСВ перед відповідачем про надання копій підтверджуючих документів щодо перерахування надмірно або помилково сплачених коштів у сумі 144 340,39 грн. з рахунку Маріупольського ОДПІ на рахунок Слов’янського ОДПІ, у відповідь на що листом, який отримано позивачем 20 лютого 2016 року, фіскальним органом повідомлено, що згідно заяви підприємства № 289 від 05.09.2016 року здійснено перерахування помилково сплачених коштів єдиного внеску у сумі 144 340,39 грн. 16 вересня 2016 року.

Разом із цим, враховуючи що вказані дії позивача не призвели до скасування відповідачем свого рішення від 18 липня 2016 року № НОМЕР_1, позивач був вимушений звернутись до суду із вказаним позовом.

Головне управління Державної казначейської служби України у м. Донецьку Донецької області листом від 3 квітня 2017 року № 02-29/105 повідомило позивача, що у зв’язку з набранням чинності Постанови КМУ №5 95 від 07 листопада року «Про деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей» з 07 листопада 2014 року оплата будь яких платіжних доручень припинено, з серпня по листопад 2014 року здійснювалась лише видатки на здійснення соціальних виплат та виплату заробітної плати працівникам окремих бюджетних установ. Додатково зазначено, що Донецькому міжрайонному управлінню водного господарства надавалися усі документи, які передбачені казначейським обслуговуванням установ, а видати дублікати первинних казначейських документів не вбачається за можливе.

Згідно з ч. 1 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як закріплено у ч. 1 ст. 100 КАС України, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Суд зазначає, що позивачем пропущено строк на оскарження рішення відповідача від 18 липня 2016 року, разом із цим, при вирішенні питання щодо поважності пропуску такого строку суд зазначає, що встановлення у процесуальному законодавстві певного строку звернення до суду має на меті, перш за все, полегшення надання учасниками адміністративного процесу доказів, підвищує їх достовірність і, тим самим, сприяє встановленню судом істини. Крім цього, обмеження строку реалізації права особи на судовий захист покликане за для дисциплінування учасників адміністративних правовідносин.

Право особи на судовий захист гарантується Конституцією України (ст. 55), а тому має більш пріоритетне значення під час здійснення правосуддя, зокрема, вирішення судом питання надання можливості його реалізації особою, якій воно надано.

Зазначена позиція суду узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини, яку у відповідності до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ як джерело права. Так, у рішенні Європейського суду з прав людини по справі "Іліан проти Туреччини" зазначено, що правило встановлення обмежень до суду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму. Воно не має абсолютного характеру. Перевіряючи його виконання, судам слід звертати увагу на фактичні обставини справи.

Таким чином, за висновками Європейського суду з прав людини наслідки пропуску строку позовної давності підлягають застосуванню виключно у разі наявності сумніву щодо можливості встановлення об'єктивної істини в розглядуваній справі внаслідок значного спливу часу.

Гарантування особі можливості безперешкодно отримати судовий захист та забезпечення при цьому індивідуального підходу при вирішення питання щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду з обов'язковим врахуванням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР також висловлена і в інших Рішеннях цього суду. Зокрема, у рішенні по справі "Голдер проти Великої Британії" від 21 лютого 1975 року, рішенні по справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" від 13 січня 2000 року та рішенні по справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року, в яких суд дійшов висновку, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми щодо позовної давності позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це було визнане Європейським судом з прав людини порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якого кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Незначне пропущення строку звернення до суду за умови відсутності ознак недбалого ставлення позивача до реалізації права на справедливий судовий розгляд не може бути перешкодою для надання судового захисту порушеним правам особи.

Судом встановлено, що з серпня 2016 року по квітень 2017 року позивач неодноразово звертався з запитами до фіскальних органів та казначейської служби з метою вирішити виникле спірне питання у досудовому порядку, отже, ознак недбалого ставлення до захисту своїх прав в діях позивача не вбачається.

Статтями 2, 6 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена цим Кодексом.

Таким чином, аналізуючи викладене у сукупності, з метою недопущення обмеження права позивача на судовий захист, виходячи із завдань адміністративного судочинства, суд дійшов висновку про поважність причин пропуску підприємством строку звернення до суду із даним позовом.

Крім цього суд зауважує, що відповідачем в ході розгляду справи не висувалось заперечень щодо поважності пропуску позивачем строку звернення до суду.

При вирішенні справи суд виходить з наступного.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” від 8 липня 2010 року № 2464-VI (далі – Закон № 2464-VI).

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 1 цього Закону, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є: роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у свідоцтві про державну реєстрацію її як підприємця), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний, крім іншого, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Згідно ч. 8 ст. 9 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом.

Спірним питанням даної справи є правомірність та обґрунтованість застосування до позивача штрафу та пені, визначених у спірному рішенні, за несплату (неперахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску за період з липня 2014 року (строк сплати – до 20 серпня 2014 року) по червень 2016 року (строк сплати – до 20 липня 2016 року).

За посиланнями позивача, пеня та штраф нараховані відповідачем на суму 144 340,39 грн., яка складається з ЄСВ на заробітну плату за вересень, жовтень 2014 року.

Позивач зазначив, що в місті Слов’янську позивач зареєстрований з 28.11.2014 року, 02.12.2014 року взятий на облік в Слов’янській об’єднаній державній податковій інспекції.

Також позивач посилався на те, що платіжними дорученнями № 613 на суму 76 633, 12 грн., № 556 на суму 606 221,74 грн., 3 612 на суму 7 085,53 грн. (у загальній сумі 144 340,39 грн) ЄСВ позивачем сплачено на рахунки державної податкової інспекції у Калінінському районі в м. Донецьку (повноваження якої тимчасово виконувались Маріупольського ОДПІ), оскільки вказані зобов’язання виникли до перереєстрування підприємства у м. Слов’янськ.

Як вже зазначалось судом, відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний, крім іншого, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Отже, враховуючи, що позивач взятий на облік відповідачем 2 грудня 2014 року, що не заперечується сторонами, платежі з ЄСВ, позивачем усі подальші платежі після цієї дати мали здійснюватись платником на рахунки відповідача.

Судом встановлено, що сума в рахунок ЄСВ в розмірі 144 340,39 грн позивачем в супереч наведеній нормі сплачено на рахунок іншої податкової інспекції.

Згідно з ч. 13 ст. 9 Закону № 2464-VI суми помилково сплаченого єдиного внеску зараховуються в рахунок майбутніх платежів єдиного внеску або повертаються платникам у порядку і строки, визначені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Наказом Міністерства фінансів України від 16.01.2016 року № 6 затверджено Порядок зарахування у рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування або повернення надміру та/або помилково сплачених коштів (далі – Порядок № 6).

Із закріпленого у Порядку № 6 вбачається, що перерахування помилково (надміру) сплачених коштів, їх повернення здійснюється фіскальним органом на підставі заяви платника.

16 вересня 2016 року згідно заяви підприємства від 05.09.2016 року № 289 здійснено перерахування помилково сплачених коштів єдиного внеску у сумі 144 340,39 грн. з рахунків Маріупольської ОДПІ на рахунок Слов’янського ОДПІ.

Представником відповідача у судовому засіданні зазначено, що суми штрафу та пені, відображені у спірному рішенні, застосовані до позивача саме у зв’язку зі сплатою ЄСВ у сумі 144 340,39 грн на рахунок іншої податкової інспекції, а не відповідача.

У той же час суд зазначає, що штраф, накладений на підприємством спірним рішенням, складає 24 993,76 грн (10 % від суми недоїмки до 01 січня 2015 року) та 160 735,92 грн (20 % від суми недоїмки після 01 січня 2015 року).

Згідно з п. 11 ч. 1 ст. 25 Закону № 2464-VI штраф за несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування ЄСВ) становить 10 % від своєчасно не сплачених сум єдиного внеску (у реакції Закону до 1 січня 2015 року) та 20 % (у редакції Закону від 1 січня 2015 року).

Тобто, сума штрафу, зазначена у рішенні в розмірі 24 993,76 грн (10 % від суми недоїмки до 01 січня 2015 року) та 160 735,92 грн (20 % від суми недоїмки після 01 січня 2015 року) не відповідає сумі недоїмки у розмірі 144 340,39 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом на підставі картки особового рахунку позивача встановлено, що платежі в рахунок погашення суми з єдиного соціального внеску за період з липня 2014 року (строк сплати – до 20 серпня 2014 року) по червень 2016 року (строк сплати – до 20 липня 2015 року) в строк, встановлений Законом № 2464-VI, позивачем не здійснені.

Разом із цим суд зазначає, що згідно з п. 9-4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VI платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у ст. 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених ч. 2 ст. 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану. Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції. Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.

Указом Президента України № 405/2014 від 14 квітня 2014 року введено в дію рішення Ради національної безпеки України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України" та розпочато проведення антитерористичної операції (АТО) на території Донецької і Луганської областей.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" від 2 вересня 2014 року № 1669-VII період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України; територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1053-р від 30 жовтня 2014 року затверджений перелік населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція, у якому, серед інших населених пунктів, зазначено м. Слов’янськ, де зареєстрований позивач та здійснює своє повноваження відповідач.

Крім цього, Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року № 1275-р, яким визнано такими, що втратили чинність Розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053 та Розпорядження Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року № 1079, затверджено новий перелік населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція, у якому, серед інших є м. Слов’янськ.

Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що Розпорядження Кабінету Міністрів України № 1053-р від 30 жовтня 2014 року діяло у період з 30 жовтня 2014 року по 4 листопада 2014 року та у період з 2 квітня 2015 року по 27 квітня 2015 року. Аналізуючи наведене, а також беручи до уваги факт прийняття 2 грудня 2015 року Розпорядження № 1275-р, суд дійшов висновку, що станом на час прийняття спірної вимоги факт знаходження у спірний період населених пунктів м. Донецьк, на території, де проводилась антитерористична операція - є встановленим, чим спростовуються доводи відповідача з цього приводу.

Як вже зазначалося судом, відповідно до п. 9-4 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2464-VI, платники єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводиться/проводилась антитерористична операція - звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI, на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану. При цьому, достатньою підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.

Суд зазначає, що приписи п. 9-4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VI не ставлять факт звільнення платника від обов'язку зі сплати єдиного внеску у залежність від часу подання відповідної заяви, а прямо встановлює, що така заява подається у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.

Як станом на час виникнення спірного періоду та прийняття спірного рішення, так і станом на час розгляду справи АТО у регіоні триває.

Суд вважає за необхідне зазначити, що станом на час прийняття Закону № 911-VIІІ зазначений пункт Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VI на підставі Закону України "Про внесення змін до розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" щодо зменшення навантаження на фонд оплати праці" від 2 березня 2015 року № 219-VIII, мав (та має станом на час розгляду даної справи) нумерацію "9-4", а не "9-3".

А ні Законом № 911-VIІІ, а ні будь-яким іншим законом приписи п. 9-4 Закону № 2464-VI виключені із цього закону (або змінені) станом на час виникнення спірних правовідносин (та станом на час розгляду даної справи) не були, а тому є чинними.

Суд зауважує, що чинна редакція Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" № 2464-VI містить п. 9-4 Прикінцевих та перехідних положень. Відповідно до преамбули Закону № 2464-VI саме цей Закон визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Таким чином, станом на час розгляду справи та на час прийняття спірного рішення, приписи Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" щодо звільнення певної категорії платників ЄСВ від виконання обов'язків, визначених ч. 2 ст. 6 зазначеного Закону, - чинні, у зв’язку з чим суд не приймає до уваги посилання відповідача з цього приводу.

Суд зауважує, що підтвердження форс-мажорних обставин не є обов’язковою умовою, що обумовлюють необхідність звільнення платника від обов’язку, зокрема, про сплаті ЄСВ, оскільки приписами п. 9-4 розділу VIII “Прикінцевих та перехідних положень” Закону № 2464-VI не вимагається надання будь-якого сертифікату про засвідчення форс-мажорних обставин для звільнення платника від сплати ЄСВ – необхідним є подання до органу фіскальної служби лише заяви, складеної в довільній формі. Посилання у вказаному пункті на порядок списання недоїмки, передбачений Податковим кодексом, стосується лише здійснення самої процедури/порядку списання недоїмки (чого у межах даної справи позивач не вимагає), а підтвердженням існування підстав для звільнення платника від сплати ЄСВ відповідно до зазначеного пункту є виключно знаходження платника на обліку в органах фіскальної служби, що розташовані на території населених пунктів, визначених відповідним переліком, де проходить АТО, та подання таким платником відповідної заяви до органу фіскальної служби.

У той же час, в позивача наявний Сертифікат Торгово-промислової палати № 7413 про підтвердження форс-мажорних обставин з 01 липня 2014 року по 02 грудня 2014 року.

Крім цього суд наголошує, що відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені Законом № 2464-VI за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у п. 9-4 цього Закону, не застосовуються.

Відповідно, спірне рішення є протиправним, та таким, що підлягає скасуванню.

Згідно ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи при зверненні до суду із даним позовом позивачем сплачено судовий збір в сумі 3 284,24 грн.

Беручи до уваги наведене, суд вважає за необхідне стягнути з бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судовий збір у сумі 3 284,24 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 7-11, 17-20, 69-72, 86, 94, 158-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Донецького міжрайонного управління водного господарства до Слов’янської об’єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Слов’янської об’єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Донецькій області від 19 липня 2016 року № НОМЕР_1 про застосування до Донецького міжрайонного управління водного господарства штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску у сумі 218 949,51 грн.

Стягнути з бюджетних асигнувань Слов’янської об’єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Донецькій області на користь Донецького міжрайонного управління водного господарства судовий збір у сумі 3 284 (три тисячі двісті вісімдесят чотири) гривні 24 копійки.

Постанова прийнята у нарадчій кімнаті, її вступна та резолютивна частини проголошені у судовому засіданні.

Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд в порядку, визначеному ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складений та підписний у відповідності з ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Арестова Л.В.