Рішення № 68968654, 12.09.2017, Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 695/156/17

номер провадження 2/695/495/17

12 вересня 2017 року м. Золотоноша

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Таратіна В.О.

при секретарі Курченко В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_2 та Кредит» про встановлення нікчемності правочину,-

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «ОСОБА_2 та Кредит» про встановлення нікчемності правочину, а саме кредитного договору № 2004-ЧД від 09.06.2008 року, укладеного між ПАТ «ОСОБА_2 та Кредит» в особі керуючого філією «Полтавське регіональне управління» ВАТ «ОСОБА_2 та Кредит» ОСОБА_3 та ОСОБА_1

Позов мотивований тим, що 09.06.2008 року між ВАТ «ОСОБА_2 та Кредит» в особі керуючого філією «Полтавське регіональне управління» ВАТ «ОСОБА_2 та Кредит» ОСОБА_3 та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 2004-ЧД

Відповідно до умов вказаного договору ОСОБА_2 надав Позичальнику в тимчасове користування на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності кредитні ресурси в сумі 22824,00 доларів США з оплатою за процентними ставками, встановленими п. 4.1 цього договору.

Позичальник зобовязаний повністю повернути кредитні ресурси, отримані за цим договором до 08.06.2015 року. Погашення проводиться шляхом зарахування відповідної суми на позичковий рахунок (п 3.2).

Позивач вважає, що керуючий філією «Полтавське регіональне управління», ОСОБА_3, який підписав договір про надання споживчого кредиту від 09.06.2008р., не мав необхідного обсягу повноважень та цивільної дієздатності. Крім того, оспорюваний договір не скріплений належною печаткою Банку, у звязку з чим умови договору суперечать вимогам ст.ст. 203, 207, 218, 220 ЦК України, а договір є нікчемним відповідно до норм ч.2 ст.215 та ч. 2 ст. 1055 ЦК України.

В судове засідання позивач не зявився, з невідомих для суду причин, хоча про день та час розгляду справи був повідомлений належимо чином.

Представник позивача ОСОБА_4 в судове засідання не зявився, але надав заяву про розгляд справи у його відсутність.

В судове засідання представник відповідача не зявився, але надіслав на адресу суду заперечення де просив суд відмовити в задоволенні даного позову.

Суд, дослідивши матеріали справи вважає, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав:

09.06.2008 між ПАТ «ОСОБА_2 та Кредит» в особі керуючого філією «Полтавське регіональне управління» ВАТ «ОСОБА_2 та Кредит» ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено Договір про надання кредиту № 2004-ЧД, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит (грошові кошти) в сумі 22824,00 доларів США.

Відповідно до роз'яснень в п.4 Постанови №9 Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам відповідно до статті 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо).

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Згідно роз'яснень в п.14 Постанови №5 Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» кредитний договір обов'язково має укладатись у письмовій формі (стаття 1055 ЦК); недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його нікчемністю.

Суди повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний) або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема, у випадку, коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови або зміст яких неможливо встановити, виходячи з норм чинного законодавства (статті 536, 638, 1056-1 ЦК).

У відповідності до ч.1 ст.638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є ті умови, без погодження яких договір взагалі не вважається укладеним. Істотні умови договору визначаються в законі, разом з тим ними можуть стати будь-які умови, на погодженні яких наполягає та чи інша сторона. Істотні умови договору відображають природу договору, відсутність будь-якої з них не дає змоги сторонам виконати їх обов'язки, які покладаються на них за договором.

Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами ) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зокрема, ч.1 ст.203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Як зазначено в п.7 постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06 листопада 2009 року правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину. За змістом статті 216 ЦК та виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину. Інші наслідки недійсності оспорюваного правочину (відшкодування збитків, моральної шкоди тощо) суд застосовує відповідно до статті 11 ЦПК України.

Як роз'яснив Пленум Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п.п.14,15, 16 постанови № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215, 1048- 1052, 1054- 1055), статті 18- 19 Закону України «Про захист прав споживачів». Зокрема, кредитний договір обов'язково має укладатись у письмовій формі (стаття 1055 ЦК); недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його нікчемністю. При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди повинні враховувати роз'яснення, наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». Суди повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний), або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема, у випадку, коли сторони в належній формі не досягай згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови або зміст яких неможливо встановити, виходячи з норм чинного законодавства (статті 536, 638, 1056-1 ЦК).

Відповідно до вимог ч.1 ст. 638 та ч.1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним, якщо у належній формі сторони досягай згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Належною формою кредитного договору на підставі ч.1 ст.1055 ЦК України є письмова форма. Наслідком недодержання письмової форми такого договору є його нікчемність (ч. 1 ст. 218, ч. 2 ст. 1055 ЦК України).

Отже, у разі недосягнення сторонами кредитного договору згоди у письмовій формі щодо порядку зміни та припинення дії договору умова кредитного договору, що передбачає такий порядок, є нікчемною (ч. 2 ст. 215, ч. 2 ст. 236 ЦК України). Вказівка закону на нікчемність договору є імперативною (ч. 2 ст. 215 ЦК України) і такий договір (чи його істотна умова) є недійсним з моменту його укладення (ст. 204, ч. 1 ст. 236 ЦК України) незалежно від того, чи виконали сторони його умови.

Як вбачається з тексту оспорюваного договору про надання кредиту, в ньому викладені всі істотні умови, у тому числі погашення кредиту, сплати відсотків, обов'язки та права позичальника та банка, відповідальність сторін, в тому числі у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язань за договором.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Виходячи з положень ст. 1054, ст. 1048 ЦК України істотними умовами кредитного договору є умови про предмет, ціну та строк його дії, порядок одержання і розмір процентів, який визначається договором.

Відповідно до ч.2 ст.207 ЦК України - Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Обовязковість скріплення правочину печаткою може бути визначена за письмовою домовленістю сторін.

Відповідно до довідки АБ № 228746 з ЄДР підприємств та організацій України, (а.с. 66) вбачається, що керівником філії «Полтавського регіонального управління» ПАТ «Банк «ОСОБА_2 та Кредит» є ОСОБА_3

Відповідно до Положення про Філію «Полтавське регіональне управління» ВАТ «Банк «ОСОБА_2 та Кредит» філія є відокремленим структурним підрозділом Банку, у своїй діяльності керується чинним законодавством України, нормативно-правовими актами НБУ, Статутом Банку, рішенням зборів акціонерів банку, спостережної ради Банку, Правлінням банку та цим Положенням (п.2.1). Філія вступає у правові відносини х юридичними та фізичними особами від імені Банку, на підставі цього Положення та довіреності виданої керуючому філією, має свій код МФО та кореспондентський рахунок відкритий у банку (п.2.2).

Оспорюваний позивачем договір вчинено у письмовій формі, підписаний начальником відділення №9 Філія «Полтавське РУ» ВАТ ОСОБА_2 «ОСОБА_2 та Кредит»», що діяв на підставі довіреності, виданої банком, та скріплений печаткою відділення, тобто відповідає всім вимогам чинного законодавства. Підстав для встановлення нікчемності даного правочину немає.

Крім того суд зазначає, що дійсно згідно зі ст.207 Цивільного кодексу України операція, яка здійснюється юридичною особою, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, і скріплюється печаткою. Так само це питання вирішується і в ст.181 Господарського кодексу України - господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами і скріпленого печаткою.

Необхідність наявності печатки на договорах та документах, що підтверджують їх виконання, встановлюється і деякими іншими правовими актами.

Технічні вимоги до розміщення відбитка печатки на документах, включаючи договори, встановлені в п. 5.26 ДСТУ 4163-2003 «Вимоги до оформлення документів». Відбиток печатки організації засвідчує підпис відповідальної особи на документі. Перелік документів, на які ставлять відбиток печатки, що визначаються на підставі нормативно-правових актів. Його подають до інструкції з діловодства організації. Відбиток печатки ставлять так, щоб він охоплював останні кілька літер назви посади особи, яка підписала документ. Цей стандарт поширюється на організаційно-розпорядчі документи постанови, розпорядження, накази, положення, рішення, протоколи, акти, листи тощо, які створені внаслідок діяльності підприємств, установ, організацій та їхніх об'єднань усіх форм власності.

Донедавна порядок виготовлення і використання печаток підприємств і організацій встановлювався наказом МВС України № 17 від 11.01.99 р. (подальшими змінами і доповненнями). Цей наказ (Інструкція) містив ряд важливих положень, що, зокрема, використовувалися і судами за розгляду відповідних суперечок. Так, у п. 3.4.1. передбачалося, що відповідальність і контроль над дотриманням порядку зберігання печаток і штампів, а також законність користування ними покладається на керівників підприємств, установ і організацій, господарських об'єднань, суб'єктів господарської діяльності.

У п. 3.2.6. було встановлено, що підприємства, установи, організації, господарські об'єднання, суб'єкти підприємницької діяльності, об'єднання громадян, субєкти господарювання однієї з інших організаційних форм підприємництва можуть мати тільки по одному примірнику основної каучукової або металевої печатки.

Утім, якщо у діяльності цих організацій недостатньо використання однієї печатки, то допускається згідно з наказом, розпорядженням або рішенням щодо них виготовлення додаткових печаток з цифрами «1», «2» тощо, а також простих круглих печаток і різних штампів для секретаріатів, канцелярій. Управління справами і канцелярії, секретаріати мають право замовляти ще й круглу печатку для пакетів.

Таким чином, донедавна була чітка й зрозуміла регламентація використання печаток у господарській діяльності. На даний час наказом МВС від 11.01.2011 р. № 5 наказ МВС України № 17 від 11.01.99 р, а отже і встановлений ним порядок використання печаток, були скасовані з посиланням на постанову КМУ від 29.12.2010 р. № 1216, а також з метою приведення нормативно-правових актів МВС, що регламентують діяльність дозвільної системи, у відповідність з чинним законодавством. Мова йде про виконання програми загальної дерегуляції господарської діяльності.

Тож можна зробити висновок, що у даний час виготовлення печаток для підприємств не потребує необхідних раніше дозволів.

За матеріалами судової практики, в судах зберігають повагу до відбитків печаток на документах, які стали предметом судового розгляду.

Так, у постанові Вищого господарського суду України (ВГСУ) від 1.06.2010 р. у справі № 14/361 йдеться з цього приводу наступне.

Позивач просив суд визнати суперечливий договір недійсним. Позивач поставив під сумнів справжність підпису на договорі генерального директора товариства позивача, посилаючись на те, що директор не пам'ятає обставин, за яких укладали цей договір. У зв'язку з чим позивач заявив клопотання про призначення почеркознавчої експертизи. Відхиляючи аргументи позивача про недійсні підписи на договорі, суди двох інстанцій обґрунтовано виходили з того, що підпис стверджений печаткою товариства. Обґрунтовано взятий до уваги судами і той факт, що позивач не посилається на незаконне використання печатки товариства, на наявність службового розслідування за фактом незаконного використання печатки. Не надані позивачем і докази звернення в правоохоронні органи щодо обставин, на які посилається позивач на обґрунтування своїх вимог.

У постанові ВГСУ від 11.10.2011 р. у справі № 18/1042/11 суд узяв за основу своїх висновків вихідну накладну, підписану сторонами у справі і стверджену печатками підприємств.

У постанові ВГСУ від 5.10.2011 р. у справі № 5013/552/11 суд послався на вищезгадану ст. 207 ЦК України, згідно з якою операція, яка здійснюється юридичною особою, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, дорученням, законом або іншими актами цивільного законодавства, і стверджується печаткою.

Далі ВГСУ зазначає наступне «дійшовши висновку про те, що виконавчий комітет міської ради не є стороною суперечливих договорів, суди не врахували положення вищезгаданої норми і не встановили, печаткою якої юридичної особи вони стверджені».

Таким чином роль печаток на письмових доказах у суді залишається незмінною.

Водночас відсутність відбитка печатки на договорах судами не розглядається як безумовна підстава для визнання цих договорів недійсними.

Так, у постанові ВГСУ від 7.06.2011 р. у справі № 8/151 йдеться про таке: Позивач стверджує, що суперечливий договір укладено з порушенням встановленої законом письмової форми, тому цей договір має бути визнаний недійсним, бо не відповідає вимогам ч. 4 ст. 203 ЦК України. За результатами судово-технічної експертизи документів встановлено, що відбиток печатки, який є на суперечливому документі, поставлено не тією печаткою, вільні зразки відбитків якої представлені для порівняльного дослідження. ВГСУ вважає вірними висновки судів попередніх інстанцій про те, що цивільне законодавство не повязує недійсність договору з наявністю або відсутністю на документі печатки юридичної особи.

Відповідно до ч. 4 ст.. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою відмови у позові.

Керуючись ст.ст. 212-215, 218 ЦПК України, -

ВИРІШИВ

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Черкаської області через Золотоніський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення.

Суддя В. О. Таратін