Ухвала суду № 68967151, 14.09.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/3461/17 Головуючий у І інстанції Волчко А.Я.Провадження № 22-ц/780/3764/17 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 29 14.09.2017

УХВАЛА

Іменем України

14 вересня 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого - судді : Матвієнко Ю.О.,

суддів: Волохова Л.А., Суханової Є.М.,

при секретарі: Якимчук Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 червня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа: Приватне акціонерне товариство «Страхова Компанія «Україна», про стягнення матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньотранспортної пригоди,

В С Т А Н О В И Л А :

В березні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом, в якому просив стягнути із ОСОБА_2 на свою користь майнову шкоду в розмірі 13 742,50 грн., витрати на проведення оцінки у розмірі 1 500,00 грн. та витрати по сплаті судового збору, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 14 березня 2015 року в селі Софіївська Борщагівка по вулиці Боголюбова Києво-Святошинського району Київської області трапилась ДТП за участю автомобіля НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля «HONDA CIVIC», д/н АА 4075 HP, внаслідок якої автомобілі отримали механічні пошкодження.

Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 березня 2015 року ОСОБА_2 було визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП і піддано адміністративному стягненню у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн.

З вищевказаної постанови вбачається, що 14 березня 2015 року о 12 год. 15 хв. в селі Софіївська Борщагівка по вулиці Боголюбова Києво-Святошинського району Київської області ОСОБА_2, керуючи автомобілем НОМЕР_1, не зуміла дотриматися безпечного бокового інтервалу та допустила зіткнення з припаркованим автомобілем марки «HONDA CIVIC», д/н АА 4075 HP, водія в якому не було. В результаті дорожньо-транспортної пригоди автомобілі отримали механічні пошкодження. Водій автомобіля НОМЕР_2, залишив місце події до приїзду працівників Державтоінспекції та був розшуканий після проведення розшукових заходів. Своїми діями ОСОБА_2 порушила п.п.2.10 (а), 13.1 Правил дорожнього руху України і вчинила адміністративні правопорушення, передбачені ст.ст.124, 122-4 КУпАП.

З метою визначення розміру матеріальної шкоди, яка була заподіяна позивачу у звязку із пошкодженням належного йому автомобіля, 10.08.2016 року позивач звернувся до оцінювача ФОП ОСОБА_4 та уклав договір про проведення оцінки вартості матеріального збитку від 10.08.2016 року за № 379/8-16, в результаті чого останнім було складено звіт про оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу № 379/8-16, відповідно до якого матеріальний збиток, заподіяний власнику автомобіля НОМЕР_3, внаслідок його пошкодження, складає13 742,50 грн.

За послуги з проведення оцінки та оформлення відповідного звіту, ОСОБА_3 сплатив оцінювачу1 500,00 грн., що підтверджується відповідними документами.

Після ДТП відповідач повідомила позивача, що її цивільно-правова відповідальність застрахована в ПрАТ «Страхова компанія «Україна» на підставі полісу обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АІ/0697045, однак розшукати дану страхову компанію позивачу не вдалося, оскільки за адресою її місцезнаходження (м.Київ, вул.Ревуцького, 42-г) ПрАТ «Страхова компанія «Україна» відсутня, телефони страхової компанії також не відповідають.

Враховуючи те, що особою, винною у заподіянні позивачу ОСОБА_3 матеріальних збитків, є відповідач ОСОБА_2, беручи до уваги факт доведеності розміру цих збитків, на підставі вимог ст. 1166 ЦК України останній і звернувся до суду з позовом до винуватця ДТП про стягнення з неї завданих йому матеріальних збитків та понесених по справі судових витрат.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 червня 2017 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 13742,50 грн. матеріальної шкоди, завданої в результаті пошкодження транспортного засобу, 1500,00 грн. витрат на проведення оцінки та 640,00 грн. судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач ОСОБА_2 подала на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити по справі нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, і це вбачається з матеріалів справи, що 14 березня 2015 року в селі Софіївська Борщагівка по вулиці Боголюбова Києво-Святошинського району Київської області трапилась ДТП за участю автомобіля НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля «HONDA CIVIC», д/н АА 4075 HP, власником якого є ОСОБА_3, внаслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження.

Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 березня 2015 року (а.с.9) ОСОБА_2 було визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, і піддано адміністративному стягненню у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн.

З вищевказаної постанови вбачається, що 14 березня 2015 року о 12 год. 15 хв. в селі Софіївська Борщагівка по вулиці Боголюбова Києво-Святошинського району Київської області ОСОБА_2, керуючи автомобілем НОМЕР_1, не зуміла дотриматися безпечного бокового інтервалу та допустила зіткнення з припаркованим автомобілем марки «HONDA CIVIC», д/н АА 4075 HP, водія в якому не було. В результаті дорожньо-транспортної пригоди автомобілі отримали механічні пошкодження. Водій автомобіля НОМЕР_2, залишив місце події до приїзду працівників Державтоінспекції та був розшуканий після проведення розшукових заходів. Своїми діями ОСОБА_2 порушила п.п.2.10 (а), 13.1 Правил дорожнього руху України і вчинила адміністративні правопорушення, передбачені ст.ст.124, 122-4 КУпАП (а.с.9).

Згідно звіту про оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу № 379/8-16, складеного на замовлення ОСОБА_3 (а.с.11-20), матеріальний збиток, заподіяний власнику автомобіля НОМЕР_3, внаслідок його пошкодження, складає13 742,50 грн.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 застрахована в ПрАТ «Страхова компанія «Україна» на підставі полісу обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АІ/0697045.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з його доведеності та обґрунтованості, і колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1ст.1166 ЦК Українимайнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об»єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 1188 ЦК Українишкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Згідно ч.2ст.1192 ЦК Українирозмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Враховуючи доведеність в судовому засіданні факту заподіяння позивачу неправомірними діями відповідача, вина якої встановлена судовим рішенням та нею самою не заперечується, матеріальних збитків, розмір яких підтверджений належними та допустимими доказами, неспростованими відповідачем, законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про наявність підстав до задоволення позову ОСОБА_3

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що належним відповідачем перед позивачем має бути не вона, а ПрАТ «СК «Україна», до якої ОСОБА_3 у визначений законом триденний строк з заявою про настання страхового випадку не звертався, законності та обґрунтованості висновків суду не спростовують, виходячи з наступного.

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).

Разом із тим правила регулювання деліктних зобовязань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обовязок.

Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обовязок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоровя, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обовязкове страхування). До відносин, що випливають із обовязкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обовязкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 1 липня 2004 року № 1961-IV «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі Закон № 1961-IV).

Метою здійснення обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон № 1961-IV (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоровю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників. Обєктом обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, повязані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоровю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону № 1961-IV).

Згідно зі статтею 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоровю та/або майну потерпілого.

За змістом Закону № 1961-IV (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння дорожньо-транспортної пригоди) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоровю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, повязана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Як передбачено статтею 1194 ЦК України, в разі, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, ця особа зобовязана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

З огляду на вищенаведене, сторонами договору обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди породжує деліктне зобовязання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обовязок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобовязання згідно з договором обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника в договірному зобовязанні ним є страховик.

Разом із тим, зазначені зобовязання не виключають одне одного. Деліктне зобовязання первісне, основне зобовязання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, в результаті якої завдана шкода, буде кваліфікована як страховий випадок. Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обовязково припиняє деліктне зобовязання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобовязаною. При цьому, потерпілий стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не є, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобовязаний виконати обовязок зі здійснення страхового відшкодування.

Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обовязковим для неї (частина друга статті 14 ЦК України).

Відповідно до статті 511 ЦК України зобовязання не створює обовязку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобовязання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобовязаний виконати свій обовязок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

З огляду на вищенаведене, право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобовязує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобовязанні.

Таким чином потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобовязань, деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав.

Потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в рамках деліктного зобовязання, незалежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. В такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором із відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обовязками страховика як сторони договору обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Аналогічний правовий висновок зробив Верховний Суд України при розгляді 20 січня 2016 року справи № 6-2808цс15, предметом якої був спір про відшкодування шкоди. Згідно абз. 2 ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Доводи апеляційної скарги відповідача щодо критичної оцінки звіту про оцінку вартості матеріального збитку, наданого позивачем суду та наявного в справі, колегією суддів відхиляються, оскільки цей звіт, який є письмовим доказом, відповідачем жодними належними та допустимими доказами під час розгляду справи спростований не був.

Доводи апеляційної скарги відповідача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, як підставу для скасування рішення суду, законності та обґрунтованості рішення суду не спростовують, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 309 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування рішення суду лише, якщо ці порушення призвели до неправильного вирішення справи, натомість справа судом вирішена правильно, відповідно до норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права.

Інших доводів, які б спростували законність та обґрунтованість ухваленого судом першої інстанції рішення, апеляційна скарга відповідача не містить.

Оскільки судом першої інстанції повно і всебічно зясовані всі обставини справи, дана належна правова оцінка доказам, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 червня 2017 року - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: