Постанова № 68966448, 11.09.2017, Кагарлицький районний суд Київської області

Кагарлицький районний суд Київської області

Справа № 368/988/17

Провадження № 2-а/368/62/17

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.09.2017 року Кагарлицький районний суд Київської області

в складі: головуючого судді - Шевченко І.І.

при секретарі Гребеневич А.І.

з участю представника позивача ОСОБА_1

з участю представника відповідача Рогозовець А.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кагарлик справу за позовом ОСОБА_3 до Кузьминецької сільської ради Кагарлицького району Київської області, третя особа: Кагарлицька міська рада Київської області про визнання незаконним та скасування рішення сесії Кузьминецької сільської ради № 101-ХVІ - VІІ від 28.07.2017 р., -

в с т а н о в и в:

представник позивача просить суд визнати протиправним та скасувати рішення сесії Кузьминецької сільської ради № 101-ХVІ -VII від 28.07.2017 р. «Про надання згоди на добровільне об'єднання територіальних громад в Кагарлицьку міську об'єднану територіальну громаду з центром з місті Кагарлик», посилаючись на те, що відповідно до ч. 1 ст.2 КАС У країни завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно ч. 1 ст.6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

08 липня 2017 р. Кагарлицьким міським головою було видане розпорядження № 142, яким ініціював добровільне об'єднання територіальних громад сіл, міста.

29 червня 2017 р. на сесії Кагарлицькою міською радою було прийнято рішення сесії № 271-XXXVI -VII «Про надання згоди на добровільне об'єднання територіальних громад».

03 липня 2017 р. до Кузьминецької сільської ради надійшла пропозиція щодо добровільного об'єднання територіальних громад сіл Кузьминці та Панікарча Кузьминецької сільської ради в Кагарлицьку міську об'єднану територіальну громаду з центром у місті Кагарлик.

27 липня 2017 р. Кузьминецьким сільським головою було видане розпорядження про скликання другого засідання сесії шістнадцятої сесії на порядок денний сесії виносилося питання «Про надання згоди на добровільне об'єднання територіальних громад в Кагарлицьку міську об'єднану територіальну громаду з центром в місті Кагарлик».

28 липня 2017 р. відбулося друге засідання шістнадцятої сесії Кузьминецької сільської ради, на якій таємним голосуванням було прийняте рішення №101-XVI -VII «Про надання згоди на добровільне об'єднання територіальних громад в Кагарлицьку міську об'єднану територіальну громаду з центром в місті Кагарлик».

Вважає, що дане рішення було прийняте з порушенням норм діючого законодавства, виходячи з наступного.

Частина 3 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачає, що рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням.

Пункт 4, 16 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачає, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання:

4) обрання на посаду та звільнення з посади секретаря ради у порядку, передбаченому цим Законом;

16) прийняття рішення щодо дострокового припинення повноважень сільського, селищного, міського голови у випадках, передбачених цим Законом.

Але, всупереч визначених норм закону рішення сесії Кузьминецької сільської ради №101-ХУІ-УІІ від 28.07.2017 р. «Про надання згоди на добровільне об'єднання територіальних громад в Кагарлицьку міську об'єднану територіальну громаду з центром в місті Кагарлик» було прийняте шляхом таємного голосування.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

При прийнятті сільською радою рішення «Про надання згоди на добровільне об'єднання територіальних громад в Кагарлицьку міську об'єднану територіальну громаду з центром в місті Кагарлик» були порушені вимоги щодо підстав прийняття акта, тобто проігноровані основоположні засади конституційного устрою, що вказані вище.

Відповідно до ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, які передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Таким чином рішення сесії Кузьминецької сільської ради №101-ХУІ-УІІ від «Про надання згоди на добровільне об'єднання територіальних громад в Кагарлицьку міську об'єднану територіальну громаду з центром в місті Кагарлик» не відповідає нормам Закону України « Про місцеве самоврядування в Україні» та Конституції України, а тому є незаконним.

Він, ОСОБА_3, є житель територіальної громади міста Кагарлик, так як проживає в АДРЕСА_1.

На підставі прямих норм Основного закону - Конституції України відповідно до статей 3,5,38,55 , він являється належним суб'єктом звернення.

Статтею 140 Конституції України встановлено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.

Територіальна громада як публічний власник - це об'єднання всіх громадян адміністративно-територіальної одиниці (села, селища, міста, району в місті), які можуть простою більшістю від свого складу на основі загальних зборів відповідно до Конституції України вирішувати питання щодо своєї спільної, неподільної публічної власності (тому її ще називають "конституційна територіальна громада"). Це територіальна громада - суб'єкт правових відносин. Це територіальна громада Європейського статуту (хартії) місцевого самоврядування.

Демократизація суспільних відносин та процеси децентралізації, пов'язані з нею, вимагають перегляду ролі місцевого самоврядування в загальній системі організації публічної влади в Україні, яке, у свою чергу, є одним із засобів залучення населення до управління державними справами. Це пов'язано з тим, що місцеве самоврядування є вираженням самоорганізації громадян на найнижчому рівні публічного управління, яким в Україні є територіальна громада.

Територіальна громада визначена Конституцією України як первинний суб'єкт місцевого самоврядування, що є логічним продовженням іншого конституційного положення: джерелом державної влади в Україні є народ. Водночас активний вплив місцевого самоврядування на формування нових економічних і соціальних відносин можливий лише в тому разі, якщо воно матиме відповідні правові гарантії, налагоджену систему соціальних відносин, належне кадрове забезпечення, а головне - самодостатню територіальну громаду, у розпорядженні якої є достатній обсяг матеріальних та фінансових ресурсів, які вона може використовувати в межах своїх повноважень.

Ознаки територіальної громади відображають усі особливості функціонування територіальної громади (деякі з них уже знайшли закріплення в чинному законодавстві):

- територіальна - спільне проживання осіб (жителів), які входять у громаду на певній території (у межах певної адміністративно - територіальної одиниці - село, селище, місто, ч. 1 ст. 140 Конституції України).

Відповідно до Конституції України, місцеве самоврядування може здійснюватися територіальною громадою як самостійно, так і через органи місцевого самоврядування. Саме тому основне призначення територіальної громади полягає в забезпеченні життєдіяльності певної території або прямо (самостійно), або опосередковано (через органи місцевого самоврядування).

Повноваження територіальної громади як первинного суб'єкта місцевого самоврядування в Україні визначаються ст. 143 Основного закону.

Також належить зважати й на його ефективність, як позивача з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до статті 8 Конституції України: «В Україні визнається і діє принцип верховенства права, в зв'язку з чим»: суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини; звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції гарантується; забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини» .

Наведені вище приписи національного права відповідають міжнародному зобов'язанню України за Статутом Ради Європи та свідчать про визнання Україною - як на конституційному рівні, так і на рівні звичайного законодавства - правовладдя як однієї з цінностей, що є «спільною спадщиною» європейських народів (п.п. 50, 51).

Виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України, охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою. Одним з проявів верховенство права, - підкреслюється в підпункті 4.1. Рішення Конституційного Суду України у справі про призначення судом більш м'якого покарання від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004, - є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства.

Необхідність визнання обов'язковості практики Європейського Суду з прав людини законодавчо ґрунтується на нормах п. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції від 17.07.1997 року, згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 р., у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду, як джерело права.

Рішенням ЄСПЛ у справі «Петриченко проти України» визнано порушення п. 1 ст. 6 Конвенції у зв'язку з тим, що національні суди не розглянули доводи заявника з прямим посиланням на Конституцію України.

Вказана правова позиція Європейського суду з прав людини ще раз підтверджує беззаперечне право на звернення до суду на підставі ст. 5, 8, та 55 Конституції України.

Отже, він вважає, що його права та законні інтереси, як жителя територіальної громади міста Кагарлик порушені рішенням сесії Кузьминецької сільської ради «№101- XVI -VII від 28.07.2017 «Про надання згоди на добровільне об'єднання територіальних громад в Кагарлицьку міську об'єднану територіальну громаду з центром в місті Кагарлик», так як приєднання сіл Панікарча та Кузьминці Кузьминецької сільської ради до Кагарлицької міської об'єднаної територіальної громади з центром в місті Кагарлик призведе до погіршення: історичних, природних, етнічних, культурних чинників, які склалися в межах м. Кагарлик.

Так йому відомо, що в Кузьминецької сільської ради власних надходжень недостатньо, тому вони завжди отримували дофінансування із районного бюджету. При приєднанні с. Кузьминці та с. Панікарча в Кагарлицьку міську об'єднану територіальну громаду за рахунок м. Кагарлик буде фінансуватись освіта, що негативно позначиться на доступу до освітніх послуг його дитини та всіх дітей м. Кагарлика.

Схожа ситуація складається і в галузі охорони здоров'я, так кошти які можна було б використати для купівлі більш сучасного медичного обладнання в Кагарлицьку районну лікарню будуть спрямовані на інші цілі Кузьминецької сільської ради.

В м. Кагарлик є багато вулиць, в тому числі на якій він проживає, потрібно заасфальтувати або провести ямковий ремонт, однак при приєднанні Кузьминецької сільської ради до Кагарлика значна частина коштів буде виділятися для інших потреб вказаної сільської ради і не відомо чи дійде до його вулиці черга.

Крім того, в подальшому Кузьминецька сільська рада буде ліквідована в зв'язку з чим всі публічні та адміністративні послуги для населення будуть надаватися в Кагарлику, а це погіршить доступ до вказаних послуг, як йому, так і всім жителям Кагарлика.

Представник відповідача позовні вимоги позивача не визнала та заперечила проти його задоволення, оскільки порушень при прийнятті оскарженого рішення не було та вирішення питання щодо надання згоди про добровільне об'єднання, схвалення проекту рішення про добровільне об'єднання та вирішення самого питання про добровільне об'єднання, є компетенцією місцевої ради, що приймає свої рішення більшістю голосів депутатів такої ради з урахуванням принципу добровільності.

В судове засідання представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Кагарлицька міська рада Київської області не заявився, будучи належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду, про що свідчить розписка про отримання судової повістки. Причини неявки не повідомив.

Суд, вислухавши представників позивача та відповідача і вивчивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

В судовому засіданні суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, в судовому засіданні досліджено кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка набрала чинності для України з 11.09.1997 року і, відповідно дост.9 Конституції України, є частиною національного законодавства, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.

В рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема, в п.24 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» та в п.23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гурепка проти України №2» наголошується на принципі рівності сторін одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище, порівняно з опонентом.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У статті 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

Цей принцип знайшов своє відображення у статті 74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», згідно з якою органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами.

Згідно зі ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Закон України «Про місцеве самоврядування» визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Відносини, що виникають у процесі добровільного об'єднання територіальних громад сіл, селищ, міст, а також добровільного приєднання до об'єднаних територіальних громад, регулюються Законом України «Про добровільне об'єднання громадян».

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про добровільне об'єднання територіальних громад» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), добровільне об'єднання територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюється з дотриманням таких принципів: 1) конституційності та законності; 2) добровільності; 3) економічної ефективності; 4) державної підтримки; 5) повсюдності місцевого самоврядування; 6) прозорості та відкритості; 7) відповідальності.

Згідно зі ст. 3 вказаного Закону, суб'єктами добровільного об'єднання територіальних громад є суміжні територіальні громади сіл, селищ, міст.

Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України «Про добровільне об'єднання громадян» суб'єктами добровільного об'єднання територіальних громад є суміжні територіальні громади сіл, селищ, міст.

Згідно із ч.1 ст.4 зазначеного Закону добровільне об'єднання територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюється з дотриманням таких умов як, зокрема, територія об'єднаної територіальної громади має бути нерозривною, межі об'єднаної територіальної громади визначаються по зовнішніх межах юрисдикції рад територіальних громад, що об'єдналися.

Таким чином, вказаними нормами права визначено як суб'єкти добровільного об'єднання так і умови такого об'єднання.

Оскільки, вказаним Законом не встановлено критерії, за якими визначається суміжність територіальних громад та нерозривність їх території, суд першої інстанції, визначаючи дотримання відповідачем вказаних умов, обґрунтовано послався на законодавство України у сфері адміністративно-територіального устрою, землеустрою, планування та забудови територій населених пунктів.

Відповідно до приписів вказаного Закону добровільне об'єднання територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюється з дотриманням таких принципів: конституційності та законності; добровільності; економічної ефективності; державної підтримки; повсюдності місцевого самоврядування; прозорості та відкритості; відповідальності.

Відповідно до ст.. 5 Закону України "Про добровільне об'єднання територіальних громад" ініціаторами добровільного об'єднання територіальних громад сіл, селищ, міст можуть бути: сільський, селищний, міський голова; не менш як третина депутатів від загального складу сільської, селищної, міської ради; члени територіальної громади в порядку місцевої ініціативи;органи самоорганізації населення відповідної території (за умови представлення ними інтересів не менш як третини членів відповідної територіальної громади).

Пропозиція щодо ініціювання добровільного об"єднання територіальних громад повинна, зокрема, містити:

1) перелік територіальних громад, що об'єднуються, із зазначенням відповідних населених пунктів;

2) визначення адміністративного центру об'єднаної територіальної громади та її найменування.

Сільський, селищний, міський голова забезпечує вивчення пропозиції щодо ініціювання добровільного об"єднання територіальних громад та її громадське обговорення, яке проводиться протягом 30 днів з дня надходження такої пропозиції. Після завершення громадського обговорення пропозиція подається до відповідної ради на наступну сесію для прийняття рішення про надання згоди на добровільне об"єднання територіальних громад та делегування представника (представників) до спільної робочої групи.

Порядок проведення громадського обговорення з питань, передбачених цим Законом, визначається сільською, селищною, міською радою.

Статтею 6 зазначеного Закону передбачено, що сільський, селищний, міський голова після прийняття відповідною радою рішення про надання згоди на добровільне об"єднання територіальних громад надсилає пропозицію про таке об"єднання сільському, селищному, міському голові суміжної територіальної громади.

Сільський, селищний, міський голова суміжної територіальної громади забезпечує вивчення пропозиції щодо добровільного об"єднання територіальних громад та її громадське обговорення, яке проводиться протягом 30 днів з дня надходження такої пропозиції. Після завершення громадського обговорення пропозиція подається до відповідної ради на наступну сесію для прийняття рішення про надання згоди на добровільне об"єднання територіальних громад та делегування представника (представників) до спільної робочої групи або про відмову в наданні згоди.

У разі прийняття рішення про надання згоди на добровільне об"єднання територіальних громад сільський, селищний, міський голова, який ініціював об"єднання, приймає рішення про утворення спільної робочої групи з підготовки проектів рішень щодо добровільного об"єднання територіальних громад та інформує про це Київську обласну державну адміністрацію.

Спільна робоча група формується з однакової кількості представників від кожної територіальної громади, що об'єднується.

Утворення спільної робочої групи є початком процедури добровільного об"єднання територіальних громад.

Рішенням пленарного засідання ради Кузьминецької сільської ради Кагарлицького району Київської області V сесії VІІ скликання внесено зміни до Регламенту роботи Кузьминецької сільської ради VІІ скликання, виклавши його в новій редакції.

З матеріалів справи вбачається, що 08 червня 2016 року Кагарлицькою міською радою ухвалено розпорядження № 142 про ініціювання добровільного об'єднання територіальних сіл, міста: сіл Леонівка та Антонівка Леонівської сільської ради, села Бендюгівка Бендюгівської сільської ради, сіл Бурти та Очеретяне Буртівської сільської ради, сіл Великі Пріцьки, Виселка та Дібрівка Великоприцьківської сільської ради, сіл Халчі, Виселкове та Воронівка Халчанської сільської ради, сіл Горохове, Горохівське Горохівської сільської ради, сіл Демівщина та Оріхове Демівщинської сільської ради, села Зелений Яр Зеленоярівської сільської ради, сіл Шубівка та Землянка Шубівської сільської ради, села Зікрачі Зікрачівської сільської ради, сіл Кадомка, Зорівка та Калинівка Кадомської сільської ради, сіл Горохуватка, Іванівка та Тарасівка Горохуватської сільської ради, сіл Кузьминці та Панікарча Кузьминецької сільської ради, села Липовець Липовецької сільської ради, сіл Ліщинка, Тернівка та Расавка Ліщинської сільської ради; села Мирівка Мирівської сільської ради, села Новосілки Новосілківської сільської ради, села Переселення Переселенської сільської ради, села Расавка Расавської сільської ради, села Слобода Слобідської сільської ради, села Стави Ставівської сільської ради, села Стайки Стайківської сільської ради, села Стрітівка Стрітівської сільської ради, села Сущани Сущанської сільської ради, села Черняхів Черняхівської сільської ради, села Шпендівка Шпендівської сільської ради в Кагарлицьку міську об'єднану територіальну громаду з центром у Кагарлику.

Рішенням XXVI сесії VII скликання Кагарлицької міської ради, відповідно до частини 1 статті 6 Закону України «Про добровільне об'єднання територіальних громад», статей 42, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», розглянувши ініціативу міського голови щодо об'єднання та за результатами громадського обговорення, було вирішено дати згоду на добровільне об'єднання територіальних громад: сіл Леонівка та Антонівка Леонівської сільської ради, села Бендюгівка Бендюгівської сільської ради, сіл Бурти та Очеретяне Буртівської сільської ради, сіл Великі Пріцьки, Виселка та Дібрівка Великоприцьківської сільської ради, сіл Халчі, Виселкове та Воронівка Халчанської сільської ради, сіл Горохове, Горохівське Горохівської сільської ради, сіл Демівщина та Оріхове Демівщинської сільської ради, села Зелений Яр Зеленоярівської сільської ради, сіл Шубівка та Землянка Шубівської сільської ради, села Зікрачі Зікрачівської сільської ради, сіл Кадомка, Зорівка та Калинівка Кадомської сільської ради, сіл Горохуватка, Іванівка та Тарасівка Горохуватської сільської ради, сіл Кузьминці та Панікарча Кузьминецької сільської ради, села Липовець Липовецької сільської ради, сіл Ліщинка, Тернівка та Расавка Лііцинської сільської ради, села Мирівка Мирівської сільської ради, села Новосілки Новосілківської сільської ради, села Переселення Переселенської сільської ради, села Расавка Расавської сільської ради, села Слобода Слобідської сільської ради, села Стави Ставівської сільської ради, села Стайки Стайківської сільської ради, села Стрітівка Стрітівської сільської ради, села Сущани Сущанської сільської ради, села Черняхів Черняхівської сільської ради, села Шпендівка Шпендівської сільської ради в Кагарлицьку міську об'єднану територіальну громаду з центром у Кагарлику.

Кагарлицька міська рада Київської області направив лист до Кузьминецької сільської ради з пропозицією щодо добровільного об'єднання територіальних громад сіл Кузьминці та Панікарча Кузьминецької сільської ради в Кагарлицьку міську об'єднану територіальну громаду з центром у місті Кагарлику.

Тобто, відповідно до чинного законодавства необхідно провести обов'язкове громадське обговорення проектів відповідних рішень та ухвалення планів організаційних заходів щодо добровільного об'єднання територіальних громад.

Громадські слухання щодо обговорення ініціативи добровільного об'єднання територіальних громад в Кагарлицьку міську об'єднану територіальну громаду з центром в місті Кагарлик було проведено 20 липня 2017 р. в с. Кузьминці Кагарлицького району Київської області, де були присутні 79 жителів сіл та брали участь посадові особи міста Кагарлика, районної адміністрації та депутати обласної ради.

Отже, відповідачем забезпечено належне громадське обговорення пропозиції щодо добровільного об'єднання територіальних громад на виконання вимог Закону України «Про добровільне об'єднання територіальних громад».

Розпорядженням № 21 від 26.07.2017 року Кузьминецької сільської ради Кагарлицького району Київської області, відповідно до ст. 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», на підставі рішення шістнадцятої сесії VII скликання, було вирішено скликати друге засідання шістнадцятої сесії VII скликання Кузьминецької сільської ради Кагарлицького району Київської області 28 липня 2017 року о 14.00 год. в приміщенні Кузьминецької сільської ради і на розгляд сесії сільської ради винесено питання про вивчення пропозицій Кагарлицької міської ради щодо ініціювання добровільного об'єднання територіальних громад в об'єднану територіальну громаду з центром у м. Кагарлик.

Рішенням другого пленарного засідання ради XVI сесія VII скликання Кузьминецької сільської ради Кагарлицького району Київської області від 28.07.2017 року «Про надання згоди на добровільне об'єднання територіальних громад в Кагарлицьку міську об'єднану територіальну громаду з центром в місті Кагарлик», де було розглянуто ініціативу Кагарлицького міського голови щодо добровільного об'єднання територіальних громад в єдину об'єднану територіальну громаду адміністративним центром в місті Кагарлик та було вирішено затвердити протокол лічильної комісії від 28.07/2017 року про підрахунок голосів з питання «Про надання згоди па добровільне об'єднання територіальних громад в Кагарлицьку міську об'єднану територіальну громаду з центром в місті Кагарлик», надано згоду на добровільне об'єднання територіальних громад села Панікарча та села Кузьминці Кузьминецької сільської ради в Кагарлицьку міську об'єднану територіальну громаду з адміністративним центром в м. Кагарлик та делеговано Рогозовець Антоніну Григорівну - сільського голову, як представника Кузьминецької сільської ради сьомого скликання, до спільної робочої групи з підготовки проектів рішень щодо добровільного об'єднання територіальних громад.

Рішення другого пленарного засідання ради XVI сесія VII скликання Кузьминецької сільської ради Кагарлицького району Київської області від 28.07.2017 року «Про надання згоди па добровільне об'єднання територіальних громад в Кагарлицьку міську об'єднану територіальну громаду з центром в місті Кагарлик» приймалось у вигляді таємного голосування депутатів, які є повнолітніми особами, які досягли 18-річного віку, громадяни України, які проживають на території Кузьминецької сільської ради шляхом заповнення бюлетеню затвердженої форми і змісту затверджено рішенням №27-V-VII від 26.01.2016 року, яким було затверджено Регламент роботи Кузьминецької сільської ради VII скликання.

Така форма голосування відповідає пункту 36.1 ст. 36 Регламенту Кузьминецької сільської ради, яка передбачає таємне голосування може проводитись за рішенням ради.

Як встановлено судом рішення про проведення таємного голосування під час прийняття рішення «Про надання згоди па добровільне об'єднання територіальних громад в Кагарлицьку міську об'єднану територіальну громаду з центром в місті Кагарлик» було прийнято депутатами згідно п. 36.1 Регламенту Кузьминецької сільської ради.

Отже, доводи позивача про порушення ст.. 59 Закону України «Про місце самоврядування в Україні» під час проведення таємного голосування є безпідставними.

Суд вважає, що визначені законом принципи об"єднання територіальних громад:економічної ефективності, добровільності, відкритості, прозорості, конституційності та законності не порушено.

Тобто, сільська рада приймаючи вказані рішення діяла у межах та у спосіб передбачений чинним законодавством.

За приписами ст. 8 та ст. 13 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" громадське обговорення може проводитись в різних формах, зокрема, і у формі громадського обговорення. Застережень щодо кількості представників громади, які беруть участь в обговоренні пропозиції щодо добровільного об"єднання Закон не містить.

Ухвалення вказаних рішень узгоджується з приписами ст.7 Закону "Про добровільне об"єднання територіальних громад".

Відповідно до роз'яснень, викладених у листі Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства від 01.09.2016 року №7/13-10903 об'єднана територіальна громада вважається утвореною відповідно до Закону з дня набрання чинності рішеннями всіх рад, що прийняли рішення про добровільне об"єднання територіальних громад, або з моменту набрання чинності рішенням про підтримку добровільного об"єднання територіальних громад на місцевому референдумі за умови попередньо наданого обласною державною адміністрацією висновку щодо відповідності проекту такого рішення Конституції та законам України.

Слід зазначити, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до пункту 21 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" від 6 березня 2008 року за №2, за правилами частини другої статті 171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи суб'єкти правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто, особа (позивач) повинна довести факт застосування до неї оскаржуваного нормативно-правового акту або те, що вона є суб'єктом відповідних відносин, на які поширюється дія цього акту. Суд не може давати оцінку таким обставинам при відкритті провадження в адміністративній справі, а тому не має права відмовити у відкритті провадження у справі чи повернути позовну заяву з посиланням на частину другу цієї статті, якщо особа своє звернення обґрунтовує необхідністю захисту своїх прав, свобод чи інтересів. Приписи зазначеної частини можуть бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, якщо суд встановить, що оскаржуваний акт до особи не застосовувався і вона не перебуває у відносинах, до яких цей акт може бути застосовано. У такому разі суд не проводить перевірку нормативно-правового акту на предмет його протиправності (законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили).

Аналогічна позиція вбачається з окремих рішень Конституційного Суду України, зокрема, рішення №6-рп/1997 від 25 листопада 1997 року щодо офіційного тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України та статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України та рішення № 9-рп/1997 від 25 грудня 1997 року щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України.

Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що у зв'язку з прийняттям рішенням чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб'єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення).

Тобто, встановлення факту наявності порушення права, свободи чи інтересу особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковим під час судового розгляду.

Таким чином, обов'язковою умовою для визнання протиправним рішення (дії, бездіяльності) суб'єкта владних повноважень є наявність факту порушення останнім прав, свобод чи охоронюваних законом інтересів особи, яка звернулась за їх судовим захистом.

При цьому, позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.

Втім, право на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплено у ст.6 КАС України. Саме по собі звернення до адміністративного суду за захистом ще не означає, що суд зобов'язаний надати такий захист. Адже для того, щоб було надано судовий захист суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу та інтерес, про захист яких вона просить і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-правових відносинах.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Обставини, на які посилається позивач, не свідчать про порушення з боку відповідача права позивача на участь у місцевому самоврядуванні.

Відсутність порушеного права (свободи, охоронюваного законом інтересу) чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в задоволенні позову.

Отже, суд дійшов висновку, що жодна з обставин, на які послався позивач, не свідчать про порушення з боку відповідача права позивача на участь у місцевому самоврядуванні. Буд-яких перешкод для позивача та інших членів громади взяти участь у громадських обговореннях з приводу економічної доцільності, необхідності, обґрунтованості такого об"єднання відповідачі не чинили. Оскаржувані рішення відповідачів не призвели до виникнення правових наслідків, які б свідчили про порушення прав, свобод чи охоронюваних законом інтересів позивача, адже а ні позивач, а ні інші члени територіальної громади не висловили заперечень щодо об"єднання територіальних громад.

Враховуючи викладене, керуючись ст.. 158, 159, 160, 161, 162, 163, 167 КАС України, Законом України «Про місцеве самоврядування», рішенням Конституційного суду України, суд, -

п о с т а н о в и в:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до Кузьминецької сільської ради Кагарлицького району Київської області, третя особа: Кагарлицька міська рада Київської області про визнання незаконним та скасування рішення сесії Кузьминецької сільської ради № 101-ХVІ - VІІ від 28.07.2017 р. відмовити.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя І.І. Шевченко