Рішення № 68965315, 14.09.2017, Апеляційний суд Волинської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2017 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Карпук А.К.

суддів - Бовчалюк З.А., Здрилюк О.І.,

секретар Концевич Я.О.

з участю позивача ОСОБА_1

представника відповідача Сорочука О.В.

заслухавши доповідь про підготовку до розгляду апеляційним судом справи за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕкономКомфорт» про визнання недійсними договорів та стягнення коштів за апеляційною скаргою відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕкономКомфорт» на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 червня 2017 року,

в с т а н о в и л а :

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ТзОВ «ЕкономКомфорт» про визнання недійсними договорів, стягнення коштів.

Покликався на те, що 21 липня 2016 року між ним та відповідачем укладено договір №05600, згідно з яким виконавець - товариство зобов'язується вчинити дії по копіюванню документів, перевірку достовірності інформації, складання договору щодо участі у програмі «Комфорт», надання інформаційних, консультаційних, довідкових послуг з питань участі у програмі та з питань законодавства. За договором №05600 від 21.07.2016 року відповідно до квитанції №0.0.588586339.1 від 21.07.2016 року ним сплачено на користь відповідача 14850 грн. 21.07.2016 року між ним та товариством було укладено договір №05600/16. За змістом цьогодоговору відповідач зобов'язався за плату вчинити від його імені та за його рахунок певні юридичні дії, спрямовані на отримання позики у розмірі 150 000 грн., в тому числі: сформувати групу учасників, забезпечити її адміністрування; присвоїти та повідомити учаснику номер групи та персональний код у групі; організовувати та проводити розподіли свідоцтв; здійснити необхідні юридичні дії; надавати інші послуги та здійснювати інші правочини, погоджені сторонами, у порядку та в строки, передбачені цими договорами та додатками до них. Згідно п. 1.3 договору замовник доручив виконавцю використовувати суми своїх чистих платежів для формування фонду програми та його розподілу, а також для надання відповідних сум у позику згідно умов програми. Відповідно до умов договорів на рахунок відповідача перераховано кошти на загальну суму 19 016.65 грн., однак обіцяної позики не отримав. Зазначав, що відповідач від виконання умов договорів ухиляється. Крім того, у відповідача відсутня ліцензія на здійснення діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах, а тому просив визнати недійсними договори №05600/16 та №05600 від 21.07.2016 року, як такі, що вчиненні юридичною особою без відповідного дозволу, стягнути з відповідача на його користь 19016,65 грн. та понесені судові витрати по справі.

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 19.06.2017 року позов задоволено. Постановлено визнати недійсним договір від 21 липня 2016 року за номером № 05600, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «ЕкономКомфорт» та ОСОБА_1.

Визнати недійсним договір від 21 липня 2016 року № 05600/16, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «ЕкономКомфорт» та ОСОБА_1.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ЕкономКомфорт» (код ЄДРПОУ 37482421) на користь ОСОБА_1 19016,65 грн. (дев'ятнадцять тисяч шістнадцять грн. 65 коп.) сплачені за договорами від 21.07.2016 року №05600 та 05600/16.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕкономКомфорт» (код ЄДРПОУ 37482421) на користь ОСОБА_1 1280 грн. (одну тисячу двісті вісімдесят грн. 00 коп.) судового збору.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач - ТзОВ «Економкомфорт» подало апеляційну скаргу, у якій покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у позові.

Апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідач здійснював відповідний вид діяльності (надання фінансової послуги) без дозволу (ліцензії) на її здійснення відповідно до статті 34 Закону № 2664-ІІІ, що дає підстави для визнання оспорених договорів недійсними та стягнення сплачених коштів на підставі цих договором.

Такі висновки зроблені без повного з'ясування усіх обставин справі, тому рішення не може залишатись в силі.

Апеляційним судом встановлено, що 21 липня 2016 року між ОСОБА_1 та ТзОВ «ЕкономКомфорт» було укладено договір № 05600, за яким замовник доручив, а виконавець узяв на себе зобов'язання здійснювати такі дії: копіювання та сканування документів, перевірку достовірності інформації, складання з урахуванням побажань замовника, договору щодо участі у програмі «Комфорт», надання інформаційних, консультаційних, довідкових послуг з питань участі у програмі та з питань законодавства (розділ І договору).

Аналізуючи зміст договору № 05600 від 21.07.2016 року, укладеного між сторонами у справі, колегія суддів приходить до висновку що предметом цього договору є надання відповідачем консультативних, інформаційних послуг, копіювання документів, а тому доводи позивача та висновок суду першої інстанції про те, що за своєю суттю зазначений договір є фінансовою послугою у виді адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах не відповідає фактичним обставинам справи та спростовується змістом п.1.1. розділу І договору (а.с. 15).

У п.2.2 розділу 2 цього договору сторони домовились про оплату за надані послуги у розмірі 14850 грн. і це узгоджується з положеннями ст. 627 ЦК України, згідно з положеннями якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Актом приймання-передачі виконаних робіт від 21 липня 2016 року підтверджується про надання в повному обсязі послуг, передбачених п.1.1 договору №05600 (а.с.15-16).

Погодившись з умовами щодо оплати наданих послуг саме у такому розмірі, позивач виконав домовленість сторін щодо оплати, передбаченої у розділі І п.1.1 договору № 05600, що підтверджується квитанцією від 21.07.2016 року (а.с.9).

Оскільки обставин, на які позивач посилався як на підставу для визнання недійсними договорів, у тому числі договору № 05600 від 21.07.2016 року не встановлено, вимоги про визнання цього договору недійсним та стягнення сплачених коштів у сумі 14 850 грн. є безпідставними.

Також з матеріалів справи вбачається, що 21 липня 2016 року ОСОБА_1 та ТзОВ «ЕкономКомфорт» уклали договір № 05600/16, за умовами якого ТзОВ «ЕкономКомфорт» зобов'язалося за плату вчинити від імені ОСОБА_1 та за його рахунок певні юридичні дії, спрямовані на отримання позики у розмірі 150 000 гривень, у тому числі: включити замовника до складу програми «Комфорт»; присвоїти та повідомити замовнику персональний код у програмі; здійснювати документообіг та листування щодо участі замовника у програмі; здійснити необхідні юридичні дії та провести оформлення необхідних юридичних документів щодо надання замовнику позики; надавати інші послуги та здійснювати інші правочини, погоджені сторонами, у порядку та в строки, передбачені цими договорами та додатками до нього (а.с.13-14).

У п.1.3 договору замовник доручив виконавцю використовувати суми своїх чистих платежів для формування фонду програми та його розподілу, а також для надання відповідних сум у позику згідно умов програми.

У розділі 2 договору 05600/16 від 21.07.2016 року визначено права і обов'язки сторін.

Зокрема, ОСОБА_1, іменований «Замовником» зобов'язався щомісячно сплачувати Основний платіж, який включає в себе Чистий платіж, за рахунок якого формується фонд програми надання позик та Виконавчі витрати, які є платою за послуги, пов'язані з організацією діяльності Виконавця (п.2.1.1 договору). У додатку № 1 до Договору наведено план розрахунків, згідно з яким виконавчі витрати рівні нулю (а.с.11).

Згідно з п.2.1.2 договору, Замовник зобов'язаний протягом 5 днів з часу отримання Свідоцтва на право отримання позики сплатити запропоновані платежі та Розподільчий платіж у розмірі, передбаченому у Додатку № 1.

Лише після отримання свідоцтва на право отримання позики до обов'язків Замовника віднесено підписання додатку № 3, укладення договору позики, а після укладення договору позики - укладення забезпечувальних право чинів (п.2.1.3, 21.4,2.1.5).

Тобто, у цих пунктах чітко викладено, що укладений договір не є договором позики, що такий договір буде укладений після виконання певних умов Замовником.

У свою чергу, додаток № 1 до Договору, який підписаний обома сторонами, містить відомості про розмір Чистих щомісячних платежів - які складають 833.33 грн., розмір Основного платежу ( це Чистий платіж плюс Виконавчі витрати), який у зв'язку з нульовими виконавчими витратами дорівнює Чистому платежу-833.33 грн.), розмір Розподільчого платежу, який становить 14 850 грн., загальну кількість платежів.

Також у договорі передбачені права Замовника передавати права і обов'язки третім особам, отримання необхідної інформації стосовно виконання даного договору, достроково сплачувати платежі, обов'язки Виконавця, відповідальність сторін, прикінцеві положення.

Даний договір містить посилання на Додаток № 2, який являє собою Умови програми «Комфорт» (далі-Умови).

Ці Умови підписані сторонами - позивачем і відповідачем і містять крім іншого, визначення термінів.

Зокрема, Виконавчі витрати - це щомісячна плата за послуги виконавця (дорівнює нулю). Фонд програми - сума сплачених Чистих платежів замовників, які знаходяться на банківському рахунку Виконавця, з якого формується подальше надання позики, однак право власності до Виконавця на них не переходить та ці кошти не використовуються для організації господарської діяльності Виконавця. Розподільчий платіж (його розмір становить 14850 грн. згідно з додатком № 1) - це платіж, який сплачується Замовником на користь Виконавця протягом 5 днів з часу отримання свідоцтва на право отримання позики. На час розгляду справи цей платіж не сплачувався. Також Умови програми «Комфорт» включають в себе детальну інформацію порядку та процедури видачі свідоцтва на право отримання позики, надання самої позики, відповідальність у вигляді штрафних санкцій у випадку невиконання зобов'язань за самим договором позики, а також визначають порядок розірвання договору, який передбачає повернення усіх сплачених чистих платежів. Тобто, у разі розірвання договору замовник має право отримати усі внесені кошти, окрім розподільчого платежу, який за своєю природою є оплатою за проведену виконавцем роботу (а.с. 17-21).

Ці Умови не містять положень, які передбачають сплату процентів за надану позику - тобто отримання доходу унаслідок оформлення договору позики. Договір № 05600/16 не передбачає ні створення груп учасників, ні адміністрування груп, а також присвоєння персонального коду у групі, тому вказівка позивача в позовній заяві що вчинення таких дій було передбачено договором не відповідає умовам договору.

Апеляційним судом встановлено, що після укладення договору № 05600/16 позивач ОСОБА_1 щомісячно з липня 2016 по грудень 2016 року сплачував основний платіж у розмірі 833.33 грн., сплативши всього 4166,50 щомісячних чистих платежів. У даному судовому засіданні представник відповідача пояснив, що позивач не позбавлений на даний час вимагати розірвання в односторонньому порядку договору і одержання суми сплачених чистих платежів у повному обсязі згідно розділу 9 Програми.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції послався на положення ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», частиною шостою статті 19 якого визначено, що правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької діяльності, є недійсними. Рішення суду містить посилання на ст.230 ЦК України, яка передбачає, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Пунктом 3 частини другої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно ціни або способу розрахунку ціни чи наявності знижок або інших цінових переваг.

Оскільки із змісту оспорених договорів та системного аналізу усіх їх положень вбачається, що вони викладені у чіткий, зрозумілій формі, без використання двозначних способів інформації, містять усю детальну інформацію, яка необхідна для здійснення свідомого вибору, суд першої інстанції помилково застосував положення наведених вище норм права та зробив висновок про вчинення правочинів з використанням нечесної підприємницької практики та обману.

Звертаючись до суду з позовом та даючи письмові пояснення позивач не зазначав підставою для визнання правочинів недійсними п.7 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів», відтак виходячи з принципу диспозитивності цивільного процесу (ст. 11 ЦПК) у місцевого суду за відсутності заявлених вимог не було передбачених законом підстав надавати оцінку правомірності договору відповідно до норми закону щодо використання пірамідальної схеми. Зазначаючи про дисбаланс прав і обов"язків сторін за договором суд першої інстанції не зазначив у рішенні, у чому такий дисбаланс полягає.

Безпідставними також є доводи позивача та висновки суду про те, що договори фактично передбачають надання послуг, які є фінансовою послугою у виді адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах відповідно до положень ст. 4 п. 11-1 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі - Закону), та що така діяльність підпадає під визначення п.1.2 Ліцензійних умов провадження діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах, затверджених розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків послуг 09.10.2012 року № 1676 у зв"язку з таким.

У справі, яка розглядається, предметом спірних договорів є надання організаційних, правових, консультаційних послуг щодо участі у програмі «Комфорт», яка передбачає можливість одержання коштів у позику, а не адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах, договори не передбачають створення груп учасників та придбання за рахунок залучених коштів товарів чи послуг з метою їх подальшого перерозподілу.

Відповідно до п.1.2 Ліцензійних умов - договір про надання послуг з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групі (далі - договір про адміністрування) - укладений в письмовій формі договір, за яким одна сторона (ліцензіат) за винагороду зобов'язується забезпечити придбання певного товару другій стороні (учаснику групи) за рахунок об'єднаних періодичних платежів учасників групи, а друга сторона зобов'язується сплатити поточну ціну цього товару шляхом внесення періодичних платежів та винагороду ліцензіату. Цей же пункт Ліцензійних умов дає визначення, що товар - окрема рухома річ, сукупність рухомих речей (крім грошових коштів, валютних цінностей, цінних паперів, майнових прав та обов'язків), яка(і) має(ють) чітко визначені технічні (споживчі) характеристики (показники);

Із змісту договору 05600/16 вбачається, що він не містить умов придбання будь-якого товару, сплати замовником винагороди за надану позику або ж здійснення оплати за зберігання грошових коштів на рахунках виконавця, а Розподільчий платіж є оплатою за виконану роботу виконавцем і сплачується лише після виконання такої роботи. Тобто, прибуток відповідач отримує не за надання фінансових послуг, відтак у своїх запереченнях позивач безпідставно посилається на положення п.5 ч.І Закону.

На підставі наведеного колегія суддів приходить довисновку про відсутність підстав для визнання договорів недійсними як таких, що вчинені без спеціальної ліцензії.

Покликання позивача ОСОБА_1 на судову практику апеляційних судів та ВССУ України з розгляду цивільних і кримінальних справ при розгляді справ щодо подібних або аналогічних правовідносин не грунтується на положеннях ст. 360-7 ЦПК України, а тому відхиляється апеляційним судом.

У своїх поясненнях та запереченнях в обґрунтування доводів, що надана ТзОВ «ЕкономКомфорт» послуга є фінансовою послугою у вигляді адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах, ОСОБА_1 посилався на правові позиції Верховного Суду України у справах № 6-2389цс15 від 10.02.2016 року, № 6-2629цс15 від 16.03.2016 року

При розгляді справи № 6-2389цс15, №6-2629цс15 Верховний Суд України зробив правовий висновок у якому зазначив, що предметом спірних договорів, у справі, яка переглядається, є послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах, на час їх укладення закон вимагав отримання ліцензії для надання послуг з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах.

З мотивувальної частини постанов Верховного суду України у цих справах вбачається, що предметом спору були договори, укладені з ТзОВ «ЕкономКомфорт» у 2014 році. Предметом договорів було вчинення дій, спрямованих на придбання товару, зазначеного у додатках, а саме об'єктів нерухомості - будинків, створення груп учасників, забезпечення адміністрування групи. Договори передбачали отримання відповідачем доходів у відсотковому відношенні від проданого товару чи наданої позики. В умовах Програми передбачалося, що послуги, які є предметом договору, здійснюються шляхом створення адміністратором груп учасників та формування фонду групи для придбання цих товарів.

З мотивувальної частини постанови ВСУ № 2531цс15 від 06.04.2016 року вбачається, що оспорені договори передбачали створення груп учасників, забезпечення адміністрування групи, а також отримання відповідачем доходів у відсотковому відношенні від проданого товару чи наданої позики.

В оспореному договорі № 05600/16 та в Умовах програми «Комфорт» , яка є додатком до цього договору (а.с. 13-14, 17-21) не передбачалося створення груп учасників, адміністрування групи та придбання товарів, відсутня умова про отримання відповідачем прибутку виходячи із вартості позики, тому колегія суддів приходить до висновку, що правовідносини, що виникли між сторонами у цій справі є відмінним від тих правовідносин, які були предметом розгляду зазначених справ Верховним Судом України, оскільки діяльність відповідача не містить ознак фінансової послуги, яка підлягає ліцензуванню, відтак ці правові висновки не підлягають застосуванню.

На підтвердження своїх доводів про відмінність договорів, які укладалися у 2014 році від змісту договору № 05600/16, відповідач подав копії бланків договорів та Умов програми зразка 2014 року (а.с. 39, 43-45).

З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції постановлено без повного з"ясування обставин справи, тому підлягає до скасування з ухваленням нового рішення про відмову у позові.

Відповідно до положень ст. 88 ЦПК України, у зв'язку з задоволенням апеляційної скарги підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «ЕкономКомфорт» 1600 гривень судового збору , сплаченого при поданні апеляційної скарги.

Керуючись статтями 303,304,307, 309, 316 317 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕкономКомфорт» задовольнити.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 червня 2017 року у даній справі скасувати та ухвалити нове рішення.

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕкономКомфорт» про визнання недійсними договорів та стягнення коштів.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕкономКомфорт» кошти сплачені при зверненні до суду з апеляційною скаргою в сумі 1600 (одну тисяча шістсот) грн.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних справ протягом двадцяти днів з часу набрання рішенням законної сили.

Головуючий

Судді: