Постанова № 68964737, 14.09.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" вересня 2017 р. Справа № 922/1933/17

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Крестьянінов О.О., суддя Фоміна В. О. , суддя Шевель О. В.

при секретарі Курченко В.А.

за участі представника:

ПАТ "Аграрний фонд" – ОСОБА_1 (дов. від 28.12.2016р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібозавод Салтівський" (вх. №2297 Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 03.07.2017р. у справі №922/1933/17

за позовом Публічного акціонерного товариства "Аграрний фонд", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібозавод Салтівський", м. Харків

про стягнення 61754,75 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 03.07.2017р. у справі №922/1933/17 (суддя Погорелова О.В.) позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібзавод "Салтівський" на користь Публічного акціонерного товариства "Аграрний фонд" 26111,55 грн. пені, 19320,00 грн. штрафу, 13481,323 грн. втрат від інфляції, 2841,87 грн. - 3 % річних та судовий збір у розмірі 1600,00 грн.

Відповідач з вказаним рішенням не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 03.07.2017р. у справі №922/1933/17 за позовом ПАТ "Аграрний фонд" до ТОВ "Хлібзавод Салтівський" про стягнення заборгованості у сумі 61754,75 грн., яким позовні вимоги задоволено у повному обсязі. В обгрунтування апеляційної скарги посилається на порушення судом першої інстанції норм Цивільного кодексу України.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючий суддя Крестьянінов О.О., суддя Пуль О.А., суддя Шевель О.В.) від 27.07.2017р. прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено її розгляд на 21.08.2017р.

17.08.2017р. від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№8645).

19.08.2017р. від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв’язку з неможливістю представника ТОВ “Хлібозавод Салтівський” прийняти участь в судовому засіданні 21.08.2017р., через перебування у іншій судовій інстанції (вх.№8691).

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 19.08.2017р. у зв’язку з відпусткою судді Пуль О.А. для розгляду апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Крестьянінов О.О., суддя Шевель О.В., суддя Фоміна В.О.

Пунктом 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про судове рішення” від 23.03.2012р. №6 встановлено, що в разі необхідності заміни судді в процесі розгляду справи або додаткового введення судді (суддів) до складу суду розгляд справи з огляду на встановлений пунктом 3 частини четвертої статті 47 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" принцип незмінності судді слід починати спочатку. При цьому заново розпочинається й перебіг передбачених статтею 69 ГПК строків вирішення спору, а його подальше продовження новим (зміненим) складом суду здійснюється у випадках і в порядку, передбачених частиною третьою цієї статті.

На підставі викладеного, колегія суддів у новому складі розпочала розгляд апеляційної скарги спочатку.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 21.08.2017р. відкладено розгляд справи на 14.09.2017р. Запропоновано позивачу не пізніше ніж за три дні до судового засідання надати суду відзив на апеляційну скаргу та обґрунтований розрахунок суми позову.

04.09.2017 від позивача надійшли письмові пояснення (вх.№9148).

13.09.2017р. від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв’язку з неможливістю його представника прийняти участь у судовому засіданні 14.09.2017р., через перебування у іншій судовій інстанції по справі про адміністративне правопорушення (вх.№9545).

У судовому засіданні представник позивача проти доводів та вимог апеляційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 03.07.2017р. у справі №922/1933/17 - без змін.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився.

Розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Колегія суддів звертає увагу відповідача на те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, чи клопотання цих осіб про відкладення розгляду справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Окрім того, відповідно до ч. 3 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Звертаючись з клопотанням про відкладення розгляду справи відповідач посилається на неможливість його представника прийняти участь в судовому засіданні 14.09.2017р. через перебування у іншій судовій інстанції по адміністративній справі.

Однак, по-перше, відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження доводів викладених у клопотанні.

По-друге, відповідно до п.3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні. Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 цього пункту постанови.

По-третє, при призначенні апеляційної скарги до розгляду, відкладенні розгляду справи явку, представників сторін у судове засідання, не було визнано обов’язковою, правову позицію апелянта викладено в апеляційній скарзі. Також, ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 21.08.2017р. (яку відповідач отримав 31.08.2017р.) розгляд справи вже було відкладено, у тому числі, у зв’язку з неявкою представника відповідача.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку, дотримання якого є процесуальною гарантією дотримання прав сторін спору.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.12.2016р. між ПАТ “Аграрний фонд“ (продавець) та ТОВ "Хлібозавод Салтівський" (покупець) укладено біржовий контракт аграрної біржі №2521 АБ, відповідно до умов якого продавець зобов’язується передати у власність покупцю товар, вказаний в цьому контракті, а покупець зобов’язується прийняти такий товар і сплатити за нього грошову суму, передбачену цим контрактом. Предметом цього контракту є борошно пшеничне вищого гатунку, що відповідає ДСТУ 46.004-99 у кількості 48,000 тонн (п. 1.1-1.3 контракту).

Згідно пунктів 2.2, 2.3 контракту ціна однієї тонни (одиниці) товару 5750,00 грн. (з ПДВ). Загальна сума товару, що продається згідно цього контракту встановлюється сторонами в розмірі 276000,00грн. (з ПДВ).

Відповідно до пункту 4.1 контракту покупець повинен протягом 14 календарних днів з моменту виписки дозволу-довіреності на переоформлення товару сплатити за товар.

За умовами пунктів 5.1, 5.3 контракту товар надається в розпорядження покупця без будь-якої упаковки та тари на умовах EXW (Інкотермс 2010) за місцезнаходженням товару, а саме: на складі ТОВ "Маріупольський млинкомбінат". Приймання продукції за кількістю та якістю здійснюється в день поставки та оформлюється видатковою накладною. Датою поставки є дата видаткової накладної.

Згідно п. 7.1 цей контракт набирає чинності після підписання уповноваженими представниками сторін, скріплення печатками сторін та його реєстрації Аграрною біржею. Строк дії цього контракту розпочинає свій перебіг з моменту набрання чинності контрактом та припиняється 31.12.2017р. (п. 7.3 контракту).

Вказаний контракт підписано, скріплено печатками сторін та зареєстровано на Аграрній біржі 22.12.2016р. за №2521 АБ.

На виконання умов контракту позивачем виписано дозвіл-довіреність на переоформлення продуктів переробки від 22.12.2016 №09/3510, відповідно до якої позивач просив ТОВ "Маріупольський млинкомбінат" переоформити у власність відповідача борошно пшеничне у кількості 48,0 тн.

Також 22.12.2016 сторонами складена та підписана видаткова накладна, відповідно до якої відповідач отримав борошно пшеничне у кількості 48,0 тн. на загальну суму 276000,00 грн. (з ПДВ).

Враховуючи умови пункту 4.1 контракту відповідач повинен був оплатити отриманий товар не пізніше 05.01.2017.

28.04.2017 року позивач направив відповідачу вимогу №02-08/4/783 від 27.04.2017 про сплату заборгованості за поставлений товар у розмірі 276000,00 грн., а також нарахованих станом на 27.04.2017 інфляційних втрат, 3% річних, пені та штрафу, яка отримана відповідачем 04.05.2017.

У червні 2017р. позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з ТОВ “Хлібозавод “Салтівський” на свою користь суму заборгованості у розмірі 61754,75 грн., яка складається з 26111,55 грн. – пені, 19320,00 грн. – штрафу, 13481,33 грн. – інфляційних втрат, 2841,87 грн. – 3% річних.

Суд першої інстанції, дійшовши висновку про обґрунтованість позовних вимог задовольнив їх у повному обсязі.

Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого господарського суду, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлена обов'язковість договору для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач здійснював оплату товару з порушенням строків визначених у контракті, що підтверджується виписками по особовому рахунку, а саме: 10.05.2017р. сплачено 100000,00 грн., 11.05.2017р. - 50000,00 грн., 12.05.2017р. - 100000,00 грн., 13.05.2017 - 20000,00 грн., 17.05.2017р. - 6000,00 грн.

Предметом позову у даній справі є стягнення з відповідача 26111,55 грн. – пені, 19320,00 грн. – штрафу, 13481,33 грн. – інфляційних втрат, 2841,87 грн. – 3% річних, у зв’язку з неналежним виконанням умов договору.

Пунктом 8.4 контракту сторони передбачили, що за порушення покупцем строків оплат товару відповідно до п. п. 2, 3 та 4.1. цього контракту, покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який нараховується пеня, за кожен день такого прострочення та штраф в розмірі 7% загальної ціни товару.

Згідно ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, згідно якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши розрахунок суми пені та штрафу, колегія суддів дійшла висновку про правомірність задоволення позовних вимог щодо стягнення пені у сумі 26111,55 грн. та штрафу у сумі 19320,00 грн.

Також, за неналежне виконання зобов'язань за контрактом, позивач нарахував відповідачу 3% річних в розмірі 2841,87 грн. та інфляційні у розмірі 13481,33 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п.3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж.

Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

Колегія суддів перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних, погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 2841,87 грн. та інфляційних втрат у розмірі 13481,33 грн.

Обгрунтовуючи апеляційну скаргу відповідач зазначає, що стягнення 3% річних та інфляційних витрат не передбачено умовами договору та суперечить закону, оскільки ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що 3% річних стягуються у разі, якщо інший розмір не встановлений договором або законом, а контрактом вже передбачено штрафні санкції у вигляді пені та штрафу.

Проте, колегія суддів вважає доводи відповідача необґрунтованими враховуючи таке.

Відповідно до п. 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Пунктом 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" передбачено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Колегія суддів зазначає, що аналіз правових норм, зокрема, ст. 549, ч. 2 ст. 625 ЦК України дає підстави для висновку про те, що проценти та неустойка є різними правовими інститутами, обмеження можливості одночасного застосування яких законом не встановлена.

Крім того, відповідач зазначає, що на момент звернення позивача до господарського суду, заборгованість у ТОВ “Хлібозавод “Салтівський” була відсутня, тому нарахування штрафних санкцій взагалі є недоцільним.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання), а у разі порушення зобовязання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частинами 1, 3 ст. 202 ГК України передбачено, що господарське зобов’язання припиняється, між іншим, виконанням, проведеним належним чином. До відносин щодо припинення господарських зобовязань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Підстави припинення зобовязання передбачені ст.ст. 202-205 ГК України, ст. ст. 599-601, 604-609 ЦК України, зокрема за ст.599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, виконання своїх зобов’язань за договором, яке виконано боржником з порушенням строків, не припиняє зобов’язальних правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання.

Стосовно доводів відповідача, що суд першої інстанції необґрунтовано відхилив його клопотання про відкладення розгляду справи, чим позбавив останнього можливості підтримати заперечення та надати пояснення по справі, колегія суддів виходить з такого.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду Харківської області від 09.06.2017р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 20.06.2017р. Вказана ухвала була надіслана відповідачу та отримана ним 15.06.2017р.

20.06.2017р. відповідачем надано заперечення на позовну заяву.

У судовому засіданні 20.06.2017р., в якому були присутні представники позивача та відповідача, оголошено перерву до 03.07.2017р.

03.07.2017р. відповідач звернувся з клопотанням про відкладення розгляду справи з підстав неможливості участі у справі представника ТОВ “Хлібозавод “Салтівський” та надання доказів.

Проте, як вже зазначалось, саме лише посилання сторони на неможливість представника юридичної особи бути присутнім у судовому засіданні не є перешкодою для розгляду справи по суті, оскільки учасники судового процесу не обмежуються законом у праві направити в судове засідання будь-якого іншого представника, а також забезпечити присутність в засіданні безпосередньо керівника юридичної особи чи іншої посадової особи підприємства.

Звертаючись із клопотанням про відкладення справи, відповідач не був позбавлений можливості зазначити про обставини та вказати про намір подати суду відповідні докази на їх підтвердження, про які не зазначено у відзиві на позов, та які, на думку відповідача, необхідно було врахувати під час вирішення даного спору, однак, мотивом відкладення розгляду справи відповідачем була зазначена лише неможливість забезпечити явку уповноваженого представника.

Відтак, враховуючи належне повідомлення судом відповідача про дату та час розгляду справи, посилання скаржника на порушення місцевим господарським судом процесуального законодавства щодо створення необхідних умов для реалізації прав сторін та прийняття рішення у справі без з'ясування всіх обставин спору, колегія суддів вважає безпідставними.

Виходячи зі змісту ст. ст. 34, 43, 82 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює обставини справи у відповідності до свого внутрішнього переконання, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності та приймає рішення за результатами оцінки всіх доказів, які були визнані судом як належні та допустимі.

На підставі викладеного, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 03.07.2017р. у справі №922/1933/17 без змін.

Керуючись статтями 85, 91, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, –

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Хлібозавод “Салтівський“ залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 03.07.2017р. у справі №922/1933/17 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 19.09.17р.

Головуючий суддя Крестьянінов О.О.

Суддя Фоміна В. О.

Суддя Шевель О. В.