Рішення № 68964423, 11.09.2017, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

За позовом: Ізмаїльського міськрайонного центру зайнятості

до відповідача: Ізмаїльського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області

про стягнення

Суддя Оборотова О.Ю.

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, за довіреністю №29/07/01 від 17.01.2017р.

від відповідача: ОСОБА_2, за довіреністю №695/01 від 20.04.2017р.

СУТЬ СПОРУ: 10.07.2017р. Ізмаїльський міськрайонний центр зайнятості звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Ізмаїльського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області про стягнення 4823,03 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 13.07.2017р. порушено провадження по справі №916/1600/17.

31.07.2017р. від Ізмаїльського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області до господарського суду надійшло заперечення на позовну заяву відповідно до якого відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав викладених у запереченні.

15.08.2017р. до господарського суду Одеської області надійшло клопотання від представника Ізмаїльського міськрайонного центру зайнятості про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, у якому представник просить суд здійснити розгляд справи № 916/1600/17, за його участю у судовому засіданні в режимі відеоконференції, проведення якої доручити Ізмаїльскому міськрайонному суду Одеської області за адресою: 68600, Одеська обл., м. Ізмаїл, вул. Клушина, 2.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 04.09.2017р. клопотання про призначення судового засідання у режимі відеоконференції представника Ізмаїльського міськрайонного центру зайнятості задоволено; забезпечено проведення судового засідання у справі №916/1600/17 призначеного на 11.09.2017р. о 16:15 у режимі відеоконференції, в Ізмаїльскому міськрайонному суду Одеської області за адресою: 68600, Одеська обл., м. Ізмаїл, вул. Клушина, 2

У судовому засіданні 11.09.2017р. після виходу судді з нарадчої кімнати було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

Ізмаїльський міськрайонний центр зайнятості (далі – Ізмаїльський МРЦЗ) надає забезпечення та соціальні послуги у випадку безробіття відповідно до Закону України «Про зайнятість населення» та Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» на території міста Ізмаїл та Ізмаїльського району.

В період з 16.08.2011р. по 15.11.2011р., з 19.04.2012р. по 25.10.2012р. та з 13.11.2012р. по 04.02.2013р.громадянин ОСОБА_3, 25.01.1956р.н. (РНОКПП НОМЕР_1) був зареєстрований та перебував на обліку в якості безробітного у Ізмаїльському МРЦЗ.

Відповідно до п. 2, 4 ст. 22, п. 2 ст. 23 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20.11.2000р. № 307 ОСОБА_3 було призначено та виплачено допомогу по безробіттю у загальній сумі 4823,03грн.

За даними верифікації наприкінці 2016 року до Ізмаїльського міськрайонного центру зайнятості надійшла інформація про те, що, громадянин ОСОБА_3 у період перебування на обліку безробітних Ізмаїльського МРЦЗ отримував пенсію.

Відповідно до п.п. 18 п. 2 ст. 22 Закону України «Про зайнятість населення», ст.34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Державної податкової служби України 13.02.2009р. № 60/62, позивачем проведено перевірку підстав для виплати допомоги по безробіттю ОСОБА_3

Для підтвердження вказаного факту було зроблено запит до Ізмаїльського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області, на який отримано відповідь про те, що ОСОБА_3 дійсно отримує пенсію за віком з 15.02.2011р.

Перевіркою встановлено, що ОСОБА_3 отримує пенсію за віком з 15.02.2011р. тобто у період перебування на обліку безробітних з 16.08.2011р. по 15.11.2011р., з 19.04.2012р. по 25.10.2012р. та з 13.11.2012р. не мав права на отримання статусу безробітного та допомоги по безробіттю, оскільки, відповідно до пп. «г» ч. 3. ст. 2 Закону України «Про зайнятість населення» від 01.03.1991 № 803-XII, не можуть бути визнані безробітними громадяни які мають право на пенсію за віком, у тому числі на пільгових умовах, на пенсію за вислугу років та скористалися цим правом або досягли встановленого законом пенсійного віку.

Фактично пенсію ОСОБА_3 призначено лише 07.02.2013р., внаслідок визнання постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 29.06.2011р. по справі № 2а-6201/11 та ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2012р. у цій самій справі, які набрали чинності, незаконним рішення Ізмаїльського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області № 14 від 05.04.2011 року, щодо відмови ОСОБА_3 в призначенні пільгової пенсії.

Таким чином, позивач зазначає, що через дії Управління Пенсійного Фонду України в м. Ізмаїл та Ізмаїльському районі Одеської області, які визнанні незаконними зазначеними судовими рішеннями, пенсіонер отримав змогу зареєструватися в Ізмаїльському МРЦЗ в якості безробітного та отримати допомогу по безробіттю у сумі 4823,03грн.

Отже, враховуючи наведені обставини позивач звернувся до господарського суду Одеської області з відповідним позовом з метою захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін у судових засіданнях, проаналізувавши норми чинного законодавства, дійшов наступних висновків.

Пунктами 1, 18, 19 ч. 2 ст. 22 Закону України «Про зайнятість населення» встановлено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, його територіальні органи відповідно до покладених на них завдань здійснюють, у тому числі, управління та оперативне розпорядження фінансовими ресурсами Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття в межах затвердженого бюджету Фонду відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», управління майном; проводять розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади у сфері соціальної політики, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та Пенсійним фондом України; здійснюють контроль за використанням коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, застосовують в установленому законодавством порядку фінансові санкції та накладають адміністративні штрафи.

Згідно з п. 1 ст. 1 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття (далі - страхування на випадок безробіття) - система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Відповідно п. 8 ст. 1 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» вказаного Закону страховий випадок - це подія, через яку застраховані особи втратили заробітну плату (грошове забезпечення) або інші передбачені законодавством України доходи внаслідок втрати роботи з незалежних від них обставин та зареєстровані в установленому порядку як безробітні, готові та здатні приступити до підходящої роботи і дійсно шукають роботу.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», видами забезпечення є допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, видами соціальних послуг є професійна підготовка або перепідготовка, підвищення кваліфікації та профорієнтація.

Відповідно до ст. 7, 16 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», допомога по безробіттю здійснюється за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Фонд є цільовим централізованим страховим фондом, некомерційною самоврядною організацією. Держава є гарантом забезпечення застрахованих осіб та надання їм відповідних соціальних послуг Фондом.

Відповідно до п.п. 18 п. 2 ст. 22 Закону України «Про зайнятість населення», ст.34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Державної податкової служби України 13.02.2009 № 60/62,нами проведено перевірку підстав для виплати допомоги по безробіттю ОСОБА_3 Для підтвердження вказаного факту було зроблено запит до Ізмаїльського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області, на який отримано відповідь про те, щоКуртєв І.К. дійсно отримує пенсію за віком з 15.02.2011 р.

Судом встановлено, що ОСОБА_3отримує пенсію за віком з 15.02.2011 р. тобто у період перебування на обліку безробітних з 16.08.2011р. по 15.11.2011 р., з 19.04.2012 р. по 25.10.2012 р. та з 13.11.2012 р. не мав права на отримання статусу безробітного та допомоги по безробіттю, оскільки, відповідно до пп. «г» ч. 3. ст. 2 Закону України «Про зайнятість населення» від 01.03.1991 № 803-XII, не можуть бути визнані безробітними громадяни які мають право на пенсію за віком, у тому числі на пільгових умовах, на пенсію за вислугу років та скористалися цим правом або досягли встановленого законом пенсійного віку.

Відповідно до ч. 1. ст. 43 Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 № 5067-VI, статус безробітного може набути особа працездатного віку лише до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи.

Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі призначення чи отримання права на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, пенсії за вислугу років або досягнення особою встановленого законом пенсійного віку.

Відповідно до пп. 7 п. 5.5 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20.11.2000 р. № 307 (із змінами) виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, пенсії за вислугу років або досягнення особою встановленого законом пенсійного віку.

Суд зазначає, що пенсію ОСОБА_3 призначено лише 07.02.2013 р., внаслідок визнання постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 29.06.2011 по справі № 2а-6201/11 та ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2012 р. у цій самій справі,які набрали чинності, незаконним рішення УПФУ в Ізмаїльському районі № 14 від 05.04.2011 року щодо відмови ОСОБА_3 в призначенні пільгової пенсії. Таким чином, через дії Управління Пенсійного Фонду України в м. Ізмаїл та Ізмаїльському районі Одеської області, які визнанні незаконними судовими рішеннями, що набрали законноїх сили пенсіонер отримав змогу зареєструватися в Ізмаїльському МРЦЗ в якості безробітного та отримати допомогу по безробіттю у сумі 4823,03 грн.

Згідно до положень пункту 9) частини 3 статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод ратифікована Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року і набрала чинності для України 11 вересня 1997 року.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенції) та практику Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) як джерело права.

В даному випадку питання обов'язкового виконання рішень суду узгоджується з практикою ЄСПЛ щодо застосування статті 6 Конвенції, яка гарантує право на справедливий суд. Так, у справі «Горнсбі проти Греції» (Case of Hornsby v. Greece) указаний суд у своєму рішенні від 19 березня 1997 року зазначив, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».

Згідно з положеннями частини 3 статті 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно до пункту 2.6. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Відповідно до ч.1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Пунктом ч.2 ст.1215 ЦК України встановлено, що не підлягають поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Беручи до уваги, що допомога по безробіттю надавалася ОСОБА_3 як засіб для існування, зазначена допомога виплачена Ізмаїльським МРЦЗ добровільно, за відсутності рахункової помилки з боку позивача і недобросовісності з боку ОСОБА_3, виплачена допомога по безробіттю у розмірі 4823,03 грн. поверненню громадянином ОСОБА_3 не підлягає. Таким чином встановлено непричетність ОСОБА_3 до нанесення матеріальної шкоди Ізмаїльському МРЦЗ.

Суд прийшов до висновку, що матеріальну шкоду Ізмаїльському МРЦЗ – робочому органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття у розмірі отриманої ОСОБА_3 допомоги по безробіттю у сумі 4823,03 грн завдано неправомірними діями відповідача.

Згідно з п. 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 р. № 280Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню.

Таким чином відповідач є суб’єктом владних повноважень, який, відповідно до ч. 1 ст. 58 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» здійснює владні управлінські функції, зокрема, керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, тощо – в межах покладених на нього повноважень та у спосіб, визначений Конституцією України, зазначеними Законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Згідно з ч. 1 ст. 107 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», Пенсійний фонд, його органи та посадові особи за шкоду, заподіяну особам внаслідок несвоєчасного або неповного надання соціальних послуг, призначення (перерахунку) та виплати пенсій, передбачених цим Законом, а також за невиконання або неналежне виконання ними обов'язків з адміністративного управління Накопичувальним фондом несуть відповідальність згідно із законом.

Ст. 1166 ЦК України містить законодавче визначення деліктної відповідальності за шкоду, завдану майну, та підстави її виникнення. Загальне правило ст. 1166 ЦК України встановлює, що будь-яка майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі.

Для відшкодування шкоди за правилами ст. 1166 ЦК України необхідно довести такі факти:

1) протиправна поведінка заподіювача шкоди;

2) наявність шкоди;

3) причинний зв’язок між протиправною поведінкою та шкодою;

4) вина заподіювача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов’язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

Постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 29.06.2011 по справі № 2а-6201/11 та ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2012 р. у цій самій справі,які набрали чинності,дії Відповідача щодо відмови ОСОБА_3 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах визнано незаконними. Зокрема, визнано нечинними рішення управління Пенсійного фонду України в Ізмаїльському районі Одеської області від 05.04.2011 року № 14про відмову в призначенні ОСОБА_3 пенсії на пільгових умовах. Відповідача зобов’язано призначити, здійснити нарахування та виплату ОСОБА_3 пенсію за віком на пільгових умовах Згідно з ч.2 ст.14 КАС України, постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ст. 35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, протиправну поведінку відповідача повністю доведено у судовому порядку, що підтверджено відповідним судовим рішенням, яке набрало силу.

З положень ст. 22 Цивільного кодексу України, ст. 225 Господарського кодексу України витікає, що збитки – це незаконні грошові або матеріальні витрати, проведені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також не одержані кредитором доходи, які він одержав би, якби зобов’язання були виконані боржником у межах терміну позовної давності. Тобто в даному випадку шкода полягає в збитках, нанесених позивачу внаслідок виплати ОСОБА_3 за період 14.11.2011 р. – 14.11.2011 р., 19.04.2012 р. – 24.10.2012 р., 13.11.2012 р. – 31.01.2013 р. у вигляді допомоги по безробіттю, які він отримав виключно через неправомірні дії відповідача, оскільки за законом пенсіонер не може бути визнаним безробітним та немає права на отримання допомоги по безробіттю.

Згідно з чч. 1, 2, 4 ст. 1166 ЦК України якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Причиною нанесення шкоди стали протиправні дії відповідача при здійсненні владно-адміністративних повноважень, зокрема незаконне рішення № 14 від 05.04.2011 року про відмову в призначенні ОСОБА_3 пенсії на пільгових умовах.

Зазначене рішення дало можливість фактично пенсіонеру ОСОБА_3 зареєструватися у якості безробітного в Ізмаїльському міськрайонному центрі зайнятості та отримати 4823,03 грн. у вигляді допомоги по безробіттю. Зв'язок між неправомірними діями відповідача та нанесеними збитками полягає в тому, що саме через зазначене протиправне рішення (незаконну відмову в призначенні пенсії, що досліджено у судовому порядку і про що винесене відповідне судове рішення, яке набрало чинності) було порушене право ОСОБА_3 на своєчасне та в повному обсязі отримання належної йому пенсії, натомість фактично пенсіонер, всупереч до пп. «г» ч. 3. ст. 2 Закону України «Про зайнятість населення» від 01.03.1991 № 803-XII, ч. 1. ст. 43 Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 № 5067-VI, п. 7 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» отримував допомогу по безробіттю, що призвело до нанесення матеріальної шкоди Позивачу. Адже, згідно з ч. 1 ст. 2Закону України «Про зайнятість населення» від 01.03.1991 № 803-XII безробітними визнаються лише працездатні громадяни працездатного віку. Відповідно до ч. 1. ст. 43 Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 № 5067-VI статусу безробітного може набути особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років).Тобто пенсіонери не мають права отримувати зазначений вид соціальної допомоги, оскільки це прямо не передбачено законом та бюджетом Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Оскільки незаконне рішення відповідача було скасоване у судовому порядку, відповідач, який, лише 17.07.2012 року призначив ОСОБА_3 пенсію з 16.02.2010 року, спричинив матеріальну шкоду Ізмаїльському МРЦЗ. Тобто причиною нанесення матеріальної шкоди були виключно протиправні дії відповідача, наслідком чого стало нанесення матеріальної шкоди позивачу у вигляді виплаченої ОСОБА_3 суми допомоги по безробіттю у розмірі 4823,03 грн.

Правила щодо відшкодування шкоди, завданої органом державної влади встановлені ст. 1173 ЦК України, згідно з якою шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Конституція України проголошує право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Стаття є спеціальною, тобто в ній передбачені особливості, які відрізняють її від загальних правил деліктної відповідальності. До таких особливостей можна віднести: а) суб'єктний склад завдавачів шкоди; суб’єктами завдання шкоди є органи державної влади, яка відповідно до ст. 6 Конституції України здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; б) завдання шкоди при здійсненні владно-адміністративних повноважень органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Такі діяння можуть мати різноманітні види та форми. Ними можуть бути різні накази, розпорядження, вказівки або інші владні приписи (причому немає значення, зроблені вони в усній чи в письмовій формі), які підлягають обов'язковому виконанню фізичними та юридичними особами, яким вони адресовані; в) завдання шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю.

Відтак, виходячи з обставин справи та враховуючи вищенаведені положення чинного законодавства, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача коштів у сумі 4823,03 грн., які виплачені ОСОБА_3 є обґрунтованими.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оцінюючи надані позивачем докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги відповідають фактичним обставинам справи і вимогам чинного законодавства, тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

У зв’язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось на користь позивача, який звільнено від сплати судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору до державного бюджету України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов– задовольнити.

2. Стягнути з Ізмаїльського об’єднаного управління Пенсійного Фонду України Одеської області (вул.Кишинівська,буд.46, Ізмаїл, Одеська область, 68609 код ЄДРПОУ 37743414), на користь Ізмаїльського міськрайонного центру зайнятості (пр.Суворова,32, Ізмаїл, Одеська область, 68600 код ЄДРПОУ 20997047, Банк: ГУ ДКСУ в Одеській області, МФО 828011, п/р 37170300900014) 4823,03 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1600грн.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 18.09.2017 р.

Суддя О.Ю. Оборотова