Рішення № 68964155, 21.08.2017, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" серпня 2017 р. Справа № 910/7976/17

Розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УкрБудКонтракт»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-проектна фірма Україна»

за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державного підприємства «Інженерно-технічний центр Міністерства охорони здоровя України» та ОСОБА_1.

про визнання договору недійсним

Суддя Т.П. Карпечкін

В засіданні приймали участь:

від позивача: не зявився;

від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність №1 від 20.01.2017 року);

від третьої особи1: не зявився;

від третьої особи2: не зявився.

обставини справи:

В провадженні Господарського суду Київської області знаходиться справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УкрБудКонтракт» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-проектна фірма Україна» про визнання договору недійсним.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 29.05.2017 року порушено провадження у справі № 910/7976/17 та призначено справу до розгляду на 19.06.2017 року.

19.06.2017 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, яким останній проти позову заперечував. 19.06.2017 року представником позивача подано письмові пояснення по суті спору.

В судове засідання 19.06.2017 року представник позивача не зявився, про причини неявки в судове засідання суд не повідомив. Розгляд справи відкладався до 03.07.2017 року.

Заявлені у справі позовні вимоги ґрунтуються на визнанні недійсним Договору № 16/05 від 16.05.2014 року про відступлення права вимоги, укладеного між позивачем (Первісний кредитор) і відповідачем (Новий кредитор), згідно умов якого Первісний кредитор відступає, а Новий кредитор набуває право вимоги, що належить Первісному кредиторові, і стає кредитором за Договором на виконання будівельно-монтажних робіт з реконструкції і розширення Національного інституту раку № ДП/12-13 від 31.07.2012 року (Основний Договір), укладеного між Первісним кредитором (Генпідрядником) та Державним підприємством «Інженерно-технічний центр Міністерства охорони здоровя України» (Боржник, Замовник).

Окрім того, як вбачається з матеріалів позовної заяви та пояснень позивача, 27.09.2013 року між позивачем та Публічним акціонерним товариством «Артем-Банк» був укладений Договір кредитної лінії № 20/11 від 27.09.2011 року, в забезпечення виконання зобовязань за яким було укладено Договір застави майнових прав № 20/11-5, згідно з умовами якого позивач передав в заставу майнові права щодо отримання грошових коштів за Договором на виконання будівельно-монтажних робіт з реконструкції і розширення Національного інституту раку № ДП/12-13 від 31.07.2012 року від Державного підприємства «Інженерно-технічний центр Міністерства охорони здоровя України», які ним в подальшому були відступлені за спірним Договором.

23.09.2016 року ОСОБА_1 набув права вимоги виконання зобовязання за Кредитним договором замість Публічного акціонерного товариства «Артем-Банк», від так і переданого в заставу Товариством з обмеженою відповідальністю «УкрБудКонтракт» майнового права вимоги за Договором на виконання будівельно-монтажних робіт № ДП/12-13 від 31.07.2012 року до Державного підприємства «Інженерно-технічний центр Міністерства охорони здоровя України», яке відступлено позивачем за спірним Договором.

Відтак, судове рішення у справі щодо визнання недійсним Договору № 16/05 від 16.05.2014 року про відступлення права вимоги, за яким позивачем відступлено право вимоги до Державного підприємства «Інженерно-технічний центр Міністерства охорони здоровя України», яке також передано в заставу ПАТ «Артем-Банк», правонаступником якого є ОСОБА_1, може вплинути на їх права та обовязки.

За таких обставин, ухвалою від 03.07.2017 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державне підприємство «Інженерно-технічний центр Міністерства охорони здоровя України» та ОСОБА_1. У звязку з чим, та у звязку з необхідністю витребування додаткових доказів та пояснень, розгляд справи відкладався до 26.07.2017 року.

26.07.2017 року представником позивача подано клопотання про долучення до матеріалів справи документів. В судове засідання 26.07.2017 року представник третьої особи1 не зявився, позивач та третя особа1 вимог ухвали Господарського суду Київської області від 03.07.2017 року не виконали, третя особа1 про причини неявки в судове засідання суд не повідомила. Окрім того, в судовому засіданні 26.07.2017 року представником третьої особи2 подано пояснення на позовну заяву. Розгляд справи відкладався до 09.08.2017 року. Також, ухвалою від 26.07.2017 року продовжено строк розгляду справи.

09.08.2017 року через канцелярію суду від позивача надійшли письмові пояснення щодо позовних вимог. 09.08.2017 року представником відповідача подано письмові пояснення по суті спору. В судове засідання 09.08.2017 року представник третьої особи1 не зявився, вимог ухвали Господарського суду Київської області від 03.07.2017 року не виконав, про причини неявки в судове засідання суд не повідомив. Розгляд справи відкладася до 21.08.2017 року.

В судове засідання 21.08.2017 року представник пощивача не зявився, представник відповідача проти позову заперечував, від представника третьої особи 2 надійшли додаткові пояснення про підтримання позовних вимог.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши надані докази, суд

встановив:

Як вбачається з викладених у позові обставин, позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «УкрБудКонтракт» в особі ліквідатора ОСОБА_3зазначає, що 16.05.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрбудконтракт» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельно-проекта фірма Україна» (відповідач) був укладений Договір про відступлення права вимоги (далі Договір відступлення).

Відповідно до п. 1.1. Договору відступлення Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрбудконтракт» (первісний кредитор) зобов'язався відступити Товариству з обмеженою відповідальністю «Будівельно-проектна фірма Україна» (новий кредитор) право вимоги, що належить первісному кредиторові на підставі Договору на виконання будівельно-монтажних робіт з реконструкції і розширення Національного інституту раку по вул. Ломоносова, 33/43 у Голосіївському районі м. Києва № ДП/12-13 від 31.07.2012 року (надалі - Основний договір), укладеному між первісним кредитором та Державним підприємством «Інженерно-технічний центр Міністерства охорони здоров'я України» (надалі - боржник).

Згідно з п. 1.2 Договору відступлення новий кредитор за Договором одержує право (замість первісного кредитора) вимагати та отримати від боржника (Державного підприємства «Інженерно-технічний центр Міністерства охорони здоров'я України») заборгованість у розмірі 8 631 866,51 грн.

Проте, п.1.3 Договору відступлення сторонами передбачено, що у зв'язку із відступленням первісним кредитором на користь нового кредитора права вимоги до боржника щодо отримання заборгованості відповідно до п.1.2 Договору, новий боржник відмовляється від свого права вимоги до первісного боржника щодо отримання заборгованості за виконані відповідно до Договору субпідряду № ОП/1-1209-27/1 від 27.09.2012 року на виконання робіт з реконструкції кліники № 1 Національного інституту раку по вул. Ломоносова, 33/43 у Голосіївському районі м. Києва, у розмірі 8 631 866,51 грн.

Позивач зазначає, що системний аналіз положень пункту 1.2. та 1.3 Договору відступлення свідчить про те, що Договір № 16/05 від 16.05.2014 року, названий у заголовку як договір відступлення права вимоги (що передбачає заміну кредитора у зобов'язанні) за змістом правовідносин є договором про переведення боргу (заміну боржника у зобов'язанні). Фактично, Договір відступлення укладений про заміну сторони (боржника) в зобов'язанні за Договором субпідряду № ОП/1-1209-27/1 від 27.09.2012 року, укладеному між ТОВ «Будівельно-проектна фірма Україна» (субпідрядник, кредитор в зов'язанні) та прикриває саме заміну боржника.

Також, всупереч ст. 517 Цивільного кодексу України між сторонами Договору відступлення не було укладено акт приймання-передачі права вимоги, тому дійсним наміром сторін при укладенні Договору відступлення від 16.05.2014 року було здійснення заміни боржника в зобов'язанні за Договором субпідряду № ОП/1-1209-27/1 від 27.09.2012 року: замінити ТОВ «Укрбудконтракт» (боржник в зобов'язанні) на нового боржника - Державне підприємство «Інженерно-технічний центр Міністерства охорони здоров'я України шляхом переведення боргу останнього перед ТОВ «Укрбудконтракт» за Основним договором - Договором на виконання будівельно-монтажних робіт з реконструкції і розширення Національного інституту раку по вул. Ломоносова 33/43 № ДП/12-13 від 31.07.2012 року.

Позивач посилаючись на ст.ст. 4, 10, 203, 215 Цивільного кодексу України зазначає про недійсність спірного Договору відступлення. Зазначає, що предметом спірного Договору відступлення є право ТОВ «Укрбудконтракт» вимоги заборгованості від Державного підприємства «Інженерно- технічний центр Міністерства охорони здоров'я України» за Договором на виконання будівельно-монтажних робіт з реконструкції і розширення Національного інституту раку по вул. Ломоносова, 33/43 у Голосіївському районі м. Києва № ДП/12-13 від 31.07.2012 року.

Однак, відповідно до Договору застави майнових прав № 20/11-5 від 10.08.2012 року, що укладений між Публічним акціонерним товариством «Артем-банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрбудконтракт», в забезпечення виконання зобов'язань за Договором кредитної лінії № 20/11 від 27.09.2011 року передано право вимоги до контрагентів за укладеними договорами (контрактами) на певну дату, щодо отримання грошових коштів на суму 349 911 836,00 грн., а саме: отримання грошових коштів в сумі 349 911 836,00 грн. згідно Договору № ДП-12-13 на виконання будівельно-монтажних робіт з реконструкції і розширення Національного інституту раку по вул. Ломоносова 33/43 у Голосіївському районі м. Києва від 31.07.2012 року, з усіма змінами та доповненнями, укладеного заставодавцем з Державним підприємством «Інженерно-технічний центр МОЗ України» (надалі Предмет застави) (п. 1.1 Договору застави).

До Державного реєстру обтяжень рухомого майна на підставі Договору застави 30.08.2012 року внесено запис про реєстрацію публічного обтяження майнових прав на отримання грошових коштів в сумі 349 911 836,00 грн. згідно договору № ДП/12-13 від 31.07.2012 року відповідно до договору застави № 20/11-5 від 10.08.2012 року.

Відповідно до пп. 2.1.3 п. 2.1 Договору застави заставодавцю - ТОВ «Укрбудконтракт» заборонено здійснювати уступку заставленого права вимоги без письмової згоди на це заставодержателя.

Таким чином, відступлене за спірним Договором право вимоги ТОВ «Укрбудконтракт» заборгованості від Державного підприємства «Інженерно-технічний центр Міністерства охорони здоров'я України» за Договором на виконання будівельно-монтажних робіт з реконструкції і розширення Національного інституту раку по вул. Ломоносова, 33/43 у Голосіївському районі м. Києва № ДП/12-13 від 31.07.2012 року, на момент відступлення перебувало в заставі ПАТ «Артем-банк» і згода останнього на таке відступлення не отримувалась та не надавалась.

Статтею 17 Закону України «Про заставу» передбачено, що правомочність розпорядження заставленим майном зберігається за заставодавцем, проте він обмежений щодо відчуження такого права. Частиною 2 ст. 17 Закону України «Про заставу» прямо вказано, що заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя.

Також, позивач в позові зазначає, що 23.09.2016 року право вимоги Публічного акціонерного товариства «Артем-Банк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «УкрБудКонтракт» (ідентифікаційний код 30859744) за Договором застави майнових прав № 20/11-2 від 27.09.2011 року; Договором застави майнових прав № 20/11-3 від 27.09.2011 року; Договором застави майнових прав № 20/11-5 від 10.08.2012 року, Договором застави майнових прав № 20/11-6 від 02.11.2012 року, перейшло до ОСОБА_1 за договором факторингу.

З 23.09.2016 року кредитором ТОВ «УкрБудКонтракт» в зобов'язанні за Договором Кредитної лінії № 20/11, укладеним між Публічним акціонерним товариством «Артем-Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «УкрбудКонтракт» 27.09.2011 року є ОСОБА_1, до якого перешли права вимоги за договорами, укладеними в забезпечення виконання боржником взятих на себе зобов'язань за договором Кредитної лінії № 20/11 від 27.09.2011, а саме договорів застави майнових прав № 20/11-2 від 27.09.2011 року, № 20/11-3 від 27.09.2011 року, № 20/11-5 від 10.08.2012 року та № 20/11-6 від 02.11.2012 року, що встановлено в ухвалі Господарського суду м. Києва від 06.02.2017 року у справі № 910/13006/14.

Як зазначає позивач в обґрунтування його звернення з даним позовом, відносно Товариства з обмеженою відповідальністю «УкрБудКонтракт» ухвалою Господарського суду м. Києва від 16.07.2014 року порушено провадження у справі № 910/13996/14 про банкрутство. Відповідно до постанови Господарського суду м. Києва від 23.09.2015 року у справі № 910/13006/14 Товариство з обмеженою відповідальністю «УкрБудКонтракт» визнано банкрутом та призначено ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю «УкрБудКонтракт» ОСОБА_3 (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого № 70 від 13.02.2013 року), який згідно зі ст. 41 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» є керівником підприємства.

При цьому, ОСОБА_3 зазначив, що звернувся до суду з даним позовом не як ліквідатор Товариства з обмеженою відповідальністю «УкрБудКонтракт» у банкрутній справі № 910/13996/14, а як керівник Товариства з обмеженою відповідальністю «УкрБудКонтракт».

Позивач в позові просить визнати недійсним договір № 16/05 про відступлення права вимоги, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрбудконтракт» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельно-проектна фірма «Україна».

Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельно-проектна фірма Україна» (відповідач) подано відзив на позов, в якому викладено заперечення проти позовних вимог. Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на дотримання вимог законодавства при укладенні спірного Договору та просить застосувати строки позовної давності.

Третьою особою без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_4 подано пояснення на позов, в яких третя особа підтвердила факт отримання в заставу спірного права вимоги. Третьою особою 2 надано докази та пояснення, що з 23.09.2016 року ОСОБА_4 є кредитором ТОВ «УкрБудКонтракт» за укладеним з ПАТ «Артем-Банк» Кредитним договором та договорами забезпечення (застави), в тому числі щодо спірного права вимоги. Відповідні обставини також підтверджуються ухвалою Господарського суду м. Києва від 06.02.2017 року у банкрутній справі № 910/13006/14.

Третя особа2 зазначає, що оскільки спірний Договір відступлення права вимоги укладений без згоди заставодержателя щодо такого права вимоги, відповідний Договір укладений з порушенням вимог чинного законодавства і порушує права та охоронювані законом інтереси ОСОБА_1.

Третя особа1 Державне підприємство «Інженерно-технічний центр Міністерства охорони здоровя України» надала письмові пояснення, в яких проти позову заперечувала, посилаючись на необізнаність з обмеженнями щодо відступленого права.

Частиною 2 ст. 41 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачено, що ліквідатор з дня свого призначення здійснює повноваження, зокрема, подає до суду заяви про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб. Також, ч.3 наведеної ст. 41 передбачено, що з дня призначення ліквідатора до нього переходять права керівника (органів управління) юридичної особи - банкрута.

Таким чином, як стверджує позивач в особі якого виступає ліквідатор ОСОБА_3, ним подано позов саме в якості керівника банкрута, а не ліквідатора у справі про банкрутство № 910/13006/14.

Як визначено в листі Вищого господарського суду від 23.01.2017 року № 01-06/131/17 «Про доповнення Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 N 01-06/249 «Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів», системний аналіз положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми цього Закону мають пріоритет у застосуванні під час розгляду справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України, а тому правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора (частина перша статті 20 Закону); за позовом розпорядника майна (частина дев'ята статті 22 Закону); за заявою комітету кредиторів (частина восьма статті 26 Закону); за заявою керуючого санацією (частина п'ята статті 28 Закону); за заявою ліквідатора (частина друга статті 41 Закону).

Отже, за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство для судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів (постанова ВСУ від 13.04.2016 у справі N 908/4804/14).

Також, як визначено в п. 9 ОСОБА_5 господарського суду від від 28.03.2013 року № 01-06/606/2013 «Про Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» з врахуванням змін згідно з ОСОБА_5 господарського суду від 21.07.201 року № 01-06/2511/16 «Про внесення змін до пункту 9 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 28.03.2013 N 01-06/606/2013 «Про Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», частина четверта статті 10 Закону відносить до підвідомчості господарських судів усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника. Винятком є спори, пов'язані із визначенням та сплатою (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України. Дана норма кореспондується з положеннями пункту 7 частини першої статті 12 ГПК та застосовується незалежно від суб'єктного складу сторін.

Слід мати на увазі, що спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником, розглядаються господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство незалежно від того, заявлені такі вимоги з підстав невідповідності правочинів спеціальним нормам (стаття 20 Закону) чи загальним, встановленим цивільним законодавством.

Крім названих у зазначеній статті Закону справ у спорах, пов'язаних з майновими вимогами до боржника, слід відносити також спори про визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння, спори, пов'язані з майновими вимогами учасників (акціонерів) до боржника.

Справи у відповідних спорах відносяться до виключної підсудності того господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (частина дев'ята статті 16 ГПК). Такі майнові спори, за винятком спорів боржника з кредиторами, які мають поточні вимоги до боржника (абзац четвертий частини восьмої статті 23 Закону), розглядаються та вирішуються господарським судом за правилами позовного провадження, передбаченими ГПК, з урахуванням особливостей, встановлених Законом, у межах провадження у справі про банкрутство без порушення нових справ. За наслідком розгляду зазначених майнових спорів по суті господарський суд виносить ухвалу (задоволення заяви, відмова у задоволенні заяви (повністю або частково).

Враховуючи, що Товариство з обмеженою відповідальністю «УкрБудКонтракт» визнано банкрутом згідно з постановою Господарського суду м. Києва від 23.09.2015 року у справі про банкрутство № 910/13006/14, якою також ОСОБА_3 призначено ліквідатором банкрута, відповідна особа з огляду на визначені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» повноваження, має право оскаржувати в банкрутній справі будь-які правочини боржника, укладені в межах року, що передував порушенню провадження у банкрут ній справі, тобто починаючи з 16.07.2013 року (провадження у банкрутній справі № 910/13006/14 порушено ухвалою від 16.07.2014 року).

Однак, як наполягає представник позивача, що також зафіксовано в ухвалі Господарського суду м. Києва від 22.05.2017 року, якою предано справу № 910/7976/17 за територіальною підсудністю до Господарського суду Київської області, відповідний позов не повязаний зі здійсненням ОСОБА_3 повноважень ліквідатора у банкрутній справі, відповідна особа подала позов в порядку представництва від імені ТОВ «УкрБудКонтракт».

Таким чином, під час розгляду відповідного позову підлягають встановленню як обставини щодо невідповідності спірного Догововру відступлення вимогам чинного законодавства, так і обставини щодо порушення спірним правочином саме прав і охоронюваних законом інтересів ТОВ «УкрБудКонтракт».

Щодо тверджень позивача стосовно невідповідності конструкції спірного Договору його назві, суд зазначає, що за відповідним Договором відбулось одночасне відступлення права вимоги (одночасна заміна боржника) за Договором на виконання будівельно-монтажних робіт з реконструкції і розширення Національного інституту раку № ДП/12-13 від 31.07.2012 року та за Договором субпідряду № ОП/1-1209-27/1 від 27.09.2012 року, за якими сторони одночасно є боржником та кредитором. Фактично, за відповідним Договором відступлення відбулось погашення зустрічних однорідних зобовязань, за взаємним волевиявленням сторін, що не суперечить чинному законодавству.

Як визначено ст. 17 Закону України «Про заставу» (в редакції, чинній на момент укладення спірного Договору відступлення), заставодавець зберігає право розпорядження заставленим майном, якщо інше не передбачено законом чи договором. Заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя.

Таким чином, з огляду на наведену ст. 17 Закону України «Про заставу», укладення Договору відступлення права вимоги, яка перебувала в заставі, може свідчити про порушення лише прав заставодержателя.

Однак, ні Публічне акціонерне товариство «Артем-Банк» (попередній заставодержатель), ні ОСОБА_1 (чинний заставодержатель) не заявляють позовних вимог про визнання недійсним спірного Договору відступлення. ОСОБА_1, підтримуючи позовні вимоги ТОВ «УкрБудКонтракт», не заявив самостійних вимог на предмет спору. Відповідно, ОСОБА_1 не звернувся до суду в установленому законодавством порядку про захист своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Чинним законодавством передбачено, що позов подається особою з метою захисту своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів, звернення з позовом особою в інтересах іншої особи (поза відносинами представництва) чинним законодавством не передбачено.

Таким чином, позов ТОВ «УкрБудКонтракт» про визнання недійсним Договору відступлення з наведених в позові підстав (в тому числі порушення ст. 17 Закону України «Про заставу») задоволенню не підлягає. В той же час, відсутність підстав для задоволення позову ТОВ «УкрБудКонтракт», не перешкоджає оскарженню відповідного договору у визначеному Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» порядку.

Щодо клопотання про застосування строків позовної давності, суд зазначає, що відповідні обставини щодо пропуску строку позовної давності мають значення в разі наявності підстав для задоволення позовних вимог. Оскільки, відсутні підстави для задоволення позовних вимог, питання про строки позовної давності не підлягає дослідженню, оскільки не впливає на результат вирішення спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень.

За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку, що позовні вимоги з наведених в позові підстав задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Київської області, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

.

Повне рішення складено: 19.09.2017 р.

Суддя Т.П. Карпечкін