Рішення № 68963973, 11.09.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.09.2017Справа №910/12454/17Господарський суд міста Києва у складі судді Чебикіної С.О. розглянувши справу за позовом Національного банку України до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" та Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОТЕРМІНАЛ ЛОГІСТІК" про визнання правочину удаваним, за участю представників позивача - Колосюк С.Л., довіреність №18-000/46940 від 02.06.2016 року, відповідача-1 - Кахраманова Р.Н., довіреність №8221-К-Н-0 від 23.08.2017 pоку, відповідача-2 - Ткаченко К.В., Козуба Б.Ю., довіреність №б/н від 08.09.2017 року,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2017 року позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовом до відповідачів про визнання кредитного договору №DNHSLOK271016 від 27.10.2016 року що укладений між відповідачем-1 та віфдповідачем-2 удаваним, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, а саме договору доручення по сплаті коштів в рахунок погашення заборгованості відповідача-1 перед позивачем.

Позовні вимоги мотивовані тим, що укладання кредитного договору №DNHSLOK271016 від 27.10.2016 року не було направлено на надання кредитних коштів з метою поповнення обігових коштів відповідача-2 для ведення його господарської діяльності, а слугувало для приховування відповідачем-1 дійсних намірів щодо виконання своїх зобов'язань перед позивачем за кредитними договорами, що були укладені між позивачем та відповідачем-1 шляхом зміни черговості їх погашення. А саме: відповідач-1 та відповідач-2 фактично уклали договір доручення на перерахування коштів відповідача-1 в рахунок погашення заборгованості останнього перед позивачем та приховали його шляхом укладення відповідного кредитного договору між собою.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 31.07.2017 року порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 11.09.2017 року.

11.09.2017 року в судовому засіданні представником відповідача-2 надано відзив на позовну заяву, в якому він просив суд відмовити в позові.

11.09.2017 року в судовому засіданні представником відповідача-1 надано клопотання про визнання позову.

Заслухавши пояснення представників позивача, відповідача-1 та відповідача-2, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Предметом позову є вимоги про визнання кредитного договору №DNHSLOK271016 від 27.10.2016 року що укладений між відповідачем-1 та відповідачем-2 удаваним, з тих підстав, що укладання кредитного договору №DNHSLOK271016 від 27.10.2016 року не було направлено на надання кредитних коштів з метою поповнення обігових коштів відповідача-2 для ведення його господарської діяльності, а слугувало для приховування відповідачем-1 дійсних намірів щодо виконання своїх зобов'язань перед позивачем за кредитними договорами, що були укладені між позивачем та відповідачем-1 шляхом зміни черговості їх погашення. А саме: відповідач-1 та відповідач-2 фактично уклали договір доручення на перерахування коштів відповідача-1 в рахунок погашення заборгованості останнього перед позивачем.

Положеннями статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За приписами статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, іншим актам цивільного законодавства. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Судом встановлено, що 05.12.2014 року між Національним банком України (надалі кредитор) та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (надалі позичальник) укладено кредитний договір №120, згідно умов якого кредитор надав позичальнику кредит для підтримки ліквідності в сумі 3 640 000 000 (три мільярди шістсот сорок мільйонів гривень) 00 коп. до 02.12.2016 року (п. 1.2. кредитного договору №120).

Пунктом 1.4. кредитного договору №120 передбачено, що в якості забезпечення виконання своїх зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпечення заставою вимоги, кредитор укладає з майновим поручителем іпотечний договір, предметом іпотеки за яким є нерухоме майно у вигляді (цілісного) майнового комплексу, який належить на праві власності пов'язаній з власником істотної участі в позичальника особі, за ринковою вартістю не менше ніж 5 536 млн. грн.

20.02.2015 року між Національним банком України (надалі кредитор) та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (надалі позичальник) укладено кредитний договір №10 відповідно до умов якого кредитор надав позичальнику 1 кредит для підтримки ліквідності в сумі 2 280 000 000 (два мільярди двісті вісімдесят мільйонів гривень) 00 коп (п. 1.2. договору).

Пунктом 1.4. кредитного договору №10 передбачено, що в якості забезпечення позичальником виконання своїх зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпечення заставою вимоги, кредитор укладає з майновим поручителем іпотечний договір, предметом іпотеки за яким є нерухоме майно у вигляді (цілісного) майнового комплексу, який належить на праві власності пов'язаній з власником істотної участі в позичальника особі, за ринковою вартістю не менше ніж 3 004,5 млн. грн., а також договір фінансової поруки з власником істотної участі в ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК».

27.10.2016 року між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (надалі банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агротермінал Логістик» (надалі позичальник) було укладено кредитний договір №DNHSLOK271016, відповідно до умов якого (п. 1.1. договору), банк за наявності вільних грошових коштів зобов'язується надати позичальнику кредит у вигляді згідно з п А.1 цього договору, з лімітом та на цілі, визначені у А2 цього договору не пізніше 5 днів з моменту, зазначеного у третьому абзаці п.2.1.2. цього договору, в обмін на зобов'язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати процентів, винагороди, в обумовлені цим договором терміни. Відновлювальна кредитна лінія (кредит) надається банком для здійснення позичальником платежів, пов'язаних з його перерахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника з подальшим перерахуванням на адресу одержувачів, рахунки яких відкриті у банку. При цьому, розрахункові документи позичальника на порядок використання кредиту не поширюється на платежі на адресу одержувачів:

- Зі сплати послуг бюро технічної інвентаризації;

- По сплаті державного мита, податків (обов'язкових платежів) та будь-яких інших платежів на користь державних органів, органів місцевого самоврядування, пенсійного фонду, фондів соціального страхування;

- Зі сплати послуг електропостачання, водопостачання, газопостачання, опалення, послуг з вивезення та утилізації сміття та інших комунальних послуг.

Так, розділом «А» кредитного договору №DNHSLOK271016 визначено істотні умови кредитування, зокрема:

Пунктом «А1» визначено вид кредиту - відновлювана кредитна лінія;

Пунктом «А2» встановлено ліміт цього договору: 996 135 000,00 (дев'ятсот дев'яносто шість мільйонів сто тридцять п'ять тисяч) гривень 00 копійок. 8 тому числі на наступні цілі:

- у розмірі 996 135 000,00 (дев'ятсот дев'яносто шість мільйонів сто тридцять п'ять тисяч) гривень 00 копійок на поповнення обігових коштів;

- у розмірі 0,00 (нуль) гривень 00 копійок на сплату страхових платежів у випадках та у порядку, передбачених п.п 2.1.5, 2.2 12 цього Договору;

- у розмірі 0,00 (нуль) гривень 00 копійок для сплати за реєстрацію предметів застави у Державному реєстрі обтяження рухомого майна шляхом перерахування за реквізитами зазначеними в п. 2.1.1 цього договору;

- у розмірі 0,00 (нуль) гривень 00 колійок на сплату судових витрат, передбачених п.п. 2.2.15, 2 3 13, 5 8 цього договору;

Пунктом «А3» обумовлено термін повернення кредиту - 26.10.2017 (двадцять шосте жовтня дві тисячі сімнадцятого) року. Згідно зі ст. 212, 651 Цивільного кодексу України (далі- «ЦКУ») у випадку порушення позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених цим договором, банк на свій розсуд, починаючи з 91-го дня порушення будь-якого із зобов'язань, має право змінити умови цього договору, встановивши інший термін повернення кредиту. При цьому банк направляє позичальнику письмове повідомлення із зазначенням дати терміну повернення кредиту. У випадку непогашення позичальником заборгованості за цим договором у термін, зазначений у повідомленні, уся заборгованість, починаючи з наступного дня дати, зазначеної у повідомленні, вважається простроченою. У випадку погашення заборгованості у період до закінчення 90 днів (включно) з моменту порушення будь-якого із зобов'язань, кінцевим терміном повернення кредиту є 26.10.2017 (двадцять шосте жовтня дві тисячі сімнадцятого) року.

30.06.2016 року Правлінням Національного банку України у відповідності до ст.ст. 7, 15, 42, 55, 56 Закону України «Про Національний банк України», ст.ст. 66, 67 Закону України «Про банки і банківську діяльність», постанови Правління Національного банку України від 09.06.2015р. №363 №Про заходи щодо зміни умов користування кредитами для підтримки ліквідності банків та операціями репо» (зі змінами), ураховуючи рішення Кредитного комітету Національного банку України від 29.06.2016р. №117/БТ, а також те, що Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» є системно важливим і його діяльність впливає на стабільність банківської системи, з метою створення сприятливих умов для забезпечення повернення Банком заборгованості за кредитами, отриманими від Національного банку України Правлінням Національного банку України прийнято рішення №99-рш/БТ у відповідності до якого, внесено зміни до постанови Правління Національного банку України №195/БТ від 24.03.2016р. та доповнено його пунктом 9 наступного змісту:

« 9.Установити таку черговість виконання грошових зобов'язань Банку перед Національним банком України за кредитними договорами, крім кредитних договорів від 04.03.2014р. №7, від 04.04.2014р. №26:

- у першу чергу сплачується прострочена заборгованість за основною сумою боргу та нарахованими процентами за користування кредитами, за якими обсягу майна, що забезпечує виконання зобов'язань за відповідними кредитними договорами, з урахуванням коригуючих коефіцієнтів недостатньо для задоволення вимог Національного банку України за кредитними договорами;

- у другу чергу сплачується прострочена заборгованість за основною сумою боргу та нарахованими процентами за користування кредитами, за якими обсягу майна, що забезпечує виконання зобов'язань за відповідними кредитними договорами, з урахування коригуючих коефіцієнтів достатньо для задоволення вимог Національного банку України за кредитними договорами;

- у третю чергу сплачується заборгованість, яка не є простроченою, за основною сумою боргу та нарахованими процентами за користування кредитами, за якими обсягу майна, що забезпечує виконання зобов'язань за відповідними кредитними договорами, з урахуванням коригуючих коефіцієнтів недостатньо для задоволення вимог Національного банку України за кредитними договорами;

- у четверту чергу сплачується заборгованість, яка не є простроченою, за основною сумою боргу та нарахованими процентами за користування кредитами, за якими обсягу майна, що забезпечує виконання зобов'язань за відповідними кредитними договорами, з урахуванням коригуючих коефіцієнтів достатньо для задоволення вимог Національного банку України за кредитними договорами;

- у п'яту чергу сплачується неустойка (пеня, штраф)».

Так відповідно до ч. 1. ст. 1054 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

Удаваним є правочин, що вчинюється з метою приховання іншого правочину, який сторони насправді вчинили. Тому при укладенні удаваного правочину до відносин його учасників застосовуються правила щодо правочину, який сторони мали на увазі (який сторони приховали). Суб'єкт, який вимагає визнання правочину недійсним як укладеного з метою приховати інший правочин, повинен довести, що правочин укладений з такою метою (лист Верховного Суду України від 24.11.2008 р. «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

При цьому, для визнання правочину удаваним суду слід установити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників угоди.

За змістом п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» за удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Тобто, ознакою удаваного правочину є умисне встановлення між сторонами правочину інших правовідносин, ніж ті щодо яких його було оформлено.

Як вбачається зі змісту кредитного договору №DNHSLOK271016 від 27.10.2016 року, сторонами були досягнуті всі істотні умови, що звичайно ставляться до кредитних договорів, а саме - сторонами узгоджено розмір та порядок надання грошових коштів (кредиту) позичальникові кредитором, розмір процентів, строк надання кредиту, а також порядок його повернення. Жодне положення оспорюваного кредитного договору не містить в собі ознак притаманних договору доручення. Відповідачем-1 не видавалось для виконання доручення жодних довіреностей. Натомість, в якості забезпечення виконання кредитного договору між відповідачами було укладено договір застави частки №DNHSLOK271016 від 27.10.2016 року, що також підтверджує наявність ознак саме кредитних правовідносин між сторонами, а не правовідносин доручення.

Таким чином кредитний договір №DNHSLOK271016 від 27.10.2016 року не слід вважати договором доручення та таким, що є удаваним в розумінні статті 235 Цивільного кодексу України, оскільки умови та зміст даного договору відповідають типовим умовам кредитного договору та позивачем не доведено, що умови та зміст даного договору характерні для договору доручення.

Окрім того, позивачем не надано доказів того, що обидва відповідачі мали умисел укласти саме договір доручення та умисел приховати договір доручення шляхом укладення спірного кредитного договору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких обставин, враховуючи, що позивачем за заявленими вимогами та їх правовими підставами не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину удаваним, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача про визнання кредитного договору №DNHSLOK271016 від 27.10.2016 року, що укладений між відповідачем-1 та відповідачем-2 удаваним є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладені правові норми, правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні, і тому у позові слід відмовити.

Судові витрати відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 33, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до вимог ст. 85 ГПК України.

Повне рішення складено 18.09.2017р.

Суддя С.О. Чебикіна