Ухвала суду № 68958834, 13.09.2017, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/480/2017(м)

263/9676/16-ц

Головуючий у 1 інстанції Скрипниченко Т.І.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

Категорія 2

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 вересня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Попової С.А.,

суддів Зайцевої С.А., Кочегарової Л.М.,

за участю секретаря Герасимової Г.Є.,

розглянувши у судовому засіданні в місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Громадської організації Маріупольської міської організації Товариство Червоного Хреста України, третя особа Приватне підприємство «ЕКІВОК», про визнання права власності за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 31 травня 2017 року,

В С Т А Н О В И Л А:

В серпні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із даним позовом, в подальшому уточнивши редакцію позовних вимог (т. 1 а.с. 13-14, 37-38), в обґрунтування якого посилався на наступне.

01.03.1998р. Громадська організація Маріупольської міської організації Товариства Червоного Хреста України (далі за текстом Товариство Червоного Хреста, власник, орендодавець) уклала із Приватним підприємством «ЕКІВОК» (орендар) договір № 4 про надання в оренду нежитлових приміщень літ.«В», «Г», «З», «а» - загальною площею 249,3кв.м., що знаходяться за адресою: м. Маріуполь, вул. Торгова, б. 14.

01.02.1999р. між ПП «ЕКІВОК» (орендар) і ОСОБА_2 (суборендар) укладено договір № 5 зі строком дії до 31.12.1999р., за яким вказані нежитлові приміщення передані позивачеві в користування.

В той же день між власником цих приміщень (Товариством Червоного Хреста), та орендарем (ПП «ЕКІВОК») укладено додаткову угоду до договору № 4, згідно якої ПП «ЕКІВОК» наділено право здавати спірні нежитлові приміщення в суборенду, по закінченні строку якої оформити документи на право власності на ці приміщення за суборендарем з дозволу власника - Маріупольської міської організації Товариство Червоного Хреста України.

31.12.1999р. дія договору закінчилась, але позивач з січня 2000 року і далі постійно, відкрито, безперервно і добросовісно користується вказаними приміщеннями до теперішнього часу, тобто понад 15 років, підтримуючи стан будівель належному технічному стані, проводячи поточні ремонти та сплачуючи комунальні послуги. Орендодавець жодних претензій ОСОБА_2 щодо звільнення цих приміщень до 2016 року не заявляв.

З посиланням на ст. 344 ЦК України позивач просив визнати за ним право власності на вказані спірні нежитлові приміщення за набувальною давністю.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 31 травня 2017 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення та ухвалите нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України, з урахуванням положень у п. 3 ч. 1 і ч. 2 ст. 169 ЦПК України, беручи до уваги сплив строку розгляду справи за ст. 303-1 ЦПК України (т. 2 а.с. 156), апеляційний суд розглядає справу у відсутність повідомлених про дату і час розгляду справи позивача ОСОБА_2, судові засідання за клопотанням якого двічі відкладались (т. 2 а.с. 137, 148) та його представника ОСОБА_3, яким спрямовувались телефонограми (а.с. 135, 144, 154, 184-189, 191, 194-196), надсилались судові повідомлення рекомендованою кореспонденцією на адресу їх місцезнаходження і згідно із ч. 5 ст. 74 ЦПК України вони вважаються такими, що повідомлені належним чином, але неодноразово не прибули в судове засідання (т. 2 а.с. 134, 139, 152-153, 159-165, 167-172, 175-176, 179-180, 192-193). А також суд розглядає справу у відсутність повідомленого про дату і час розгляду справи представника третьої особи - ПП «ЕКІВОК», судова кореспонденція по якому повертається за перебігом строку зберігання на поштовому відділенні (а.с. 145-146, 173-174, 177-178, 181-182, 190-191).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача ГО Маріупольської міської організації Товариство Червоного Хреста України ОСОБА_4, який заперечував проти апеляційної скарги, дослідивши письмові матеріали справи і обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, за таких підстав.

Згідно зі ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як встановлено судом і це підтверджується матеріалами справи, ГО Маріупольською міською організацією Товариство Червоного Хреста України 01.03.1998р. було укладено договір оренди № 4, згідно якого ПП «ЕКІВОК» отримало в оренду приміщення літ. «В», «Г», «З», «а», загальною площею 249,3кв.м. по вул. Торговій, 14 в м. Маріуполі. Строк дії договору встановлено до 31.12.2002р. За додатковою угодою від 01.02.1999р. додано в п. 4 текст, за змістом якого орендар ПП «ЕКІВОК» має право надавати зазначені приміщення в суборенду, до того ж по закінченні дії договору оформити документи на право власності «суборендаря» усіх нежитлових приміщень, зазначених у п. 1 цього договору за згодою ГО Маріупольської міської організації Товариство Червоного Хреста України (т.1 а.с. 4-6).

Згідно із п.п. 1.1 договору суборенди нежитлових приміщень № 5 від 01.02.1999р. ПП «ЕКІВОК» - «Орендар» передає, а ОСОБА_2 «Суборендар» приймає у тимчасове платне користування нежитлові приміщення літ. «В», «Г», «З», «а» загальною площею 249,3кв.м., розташовані у м. Маріуполі по вул. Торговій, 14. За п. 5.3 цього договору суборендар має право використовувати майно у відповідності з його призначенням та умовами договору, зі згоди орендаря та за свій рахунок проводити часткову реконструкцію, поліпшення та поточний ремонт орендованого майна, його технічне переоснащення, по закінченню дії договору оформити документи на право власності суборендаря всіх нежитлових приміщень, зазначених в п.п. 1.1., за згодою власника (т. 1 а.с. 20-21).

По закінченні строку дії договору 31.12.1999р. нежитлові приміщення за актом приймання-перебачі суборендованих приміщень були повернуті позивачем орендарю ПП «ЕКІВОК» (а.с. 22).

Відповідно до свідоцтва про право власності, витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, нежитлові будівлі, розташовані за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, вул. Торгова, б. 14, загальною площею 423,4кв.м., куди увійшли і спірні нежитлові приміщення, право на які в даній справі відшукує позивач, належать на праві приватної власності ГО Маріупольська міська організація Товариство Червоного Хреста України (т. 1 а.с. 44, 45). Земельна ділянка площею 0,0845га, на якій розташовані будівлі, використовується власником цих будівель (Товариство Червоного Хреста) за договором оренди земельної ділянки від 25.11.2015р. (т. 1 а.с. 115).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачу з моменту користування майном відповідача та на час судового розгляду достовірно було відомо про наявне право власності відповідача на спірно майно. Суд врахував відсутність відомостей безперервного, відкритого та добросовісного володіння позивачем спірним нерухомим майном, як то передбачено положеннями ст. 344 ЦК України, а також відсутність згоди власника приміщень - Товариства Червоного Хреста на передання цих приміщень у власність суборендаря ОСОБА_2

З такими висновками суду не можна не погодись, зважаючи на наступне.

У ч. 1 ст. 344 ЦК України визначено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

В розумінні положень ст. 344 ЦК України, у випадку, якщо є всі підстави вважати, що власник майна тривалий час не виявляє наміру визнати певну річ своєю, він погодився з її втратою - вона може бути визнана власністю фактичного добросовісного володільця.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції правильно виходив із того, що набувальна давність відповідно до положень ст. 344 ЦК України поширюється на випадки, коли особа добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном. Однак, спірні нежитлові приміщення не могли бути об'єктом застосування вказаної норми права, оскільки власник майна заперечує проти відчуження його у власність позивачеві.

За п. п. 9, 11 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07.02.2014р., відповідно до ч. 1 ст. 344 ЦК особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК. При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: - володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; - володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; - володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

В сенсі розяснень у вищенаведеній постанові Пленуму ВССУ № 5 володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

За умовами договору № 4 оренди приміщень від 01.03.1998р. і додаткової угоди до нього можливість набуття суборендарем (позивачем) права власності на спірні нежитлові приміщення поставлена в залежність від волі власника - згоди Маріупольської міської організації Товариство Червоного Хреста України, що втілено в п. 4 договору оренди в кінцевій його редакції і в п. 5.3 договору суборенди (а.с. 4-6, 20).

Втім, як зясовано судовим розглядом, позивач, будучи обізнаним про таку передумову не отримав впродовж дії договору суборенди і користування цими приміщеннями згоди титульного власника приміщень на відчуження йому цього майна.

У відповідності до ст. ст. 321, 328 ЦК України право власності є непорушним та набувається на підставі, що не заборонено законом.

В даному випадку власник майна Товариство Червоного Хреста України з 2015р. намагається повернути свою власність згідно із вищезазначеними гарантіями закону, прибігаючи до обмеження позивача в користуванні електроенергією, висування претензії-вимоги позивачеві щодо звільнення займаного приміщення, а також застосовуючи судовий спосіб захисту (заочне рішення про звільнення ОСОБА_2 спірних нежитлових приміщень в порядку усунення перешкод власнику користуватись своїми будівлями ухвалено судом 22.03.2016р. т. 1 а.с. 66-67, т. 2 а.с. 89, 93). Впродовж дії договору оренди/суборенди Товариство Червоного Хреста не заявляло про втрату інтересу до власного майна і не висловлювало погодження на відчуження цього майна суборендодавцю позивачу по справі. Зібрані матеріали не свідчать про те, що титульний власник погодився із її втратою.

При таких обставинах вважати позивача добросовісним набувачем спірного майна не можна.

До того ж позивач звернувся до суду із позовом у серпні 2016 року, тобто формально до настання строку, визначеного у ч. 3 ст. 344 ЦК України, з якого позивач мав черпати своє субєктивне право.

Так, згідно із ч. 3 ст. 344 ЦК України, якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ятнадцять, а на рухоме майно - через п'ять років з часу спливу позовної давності.

З ОСОБА_2 укладено договір суборенди спірних приміщень від 01.02.1999р. (т. а.с. 20-21) зі строком дії до 31.12.1999р.; строк позовної давності для власника по вимогах про повернення майна спливає 31.12.2002р.; з цього часу доєднуться п'ятнадцять років, передбачені вказаною нормою для порушення в судовому порядку питання про визнання права власності за набувальною давністю на нерухоме майно цей строк триває до 31.12.2017р. Проте, позивач звернувся до суду із даним позовом до настання цього строку.

Крім того, набувальна давність поширюється лише на випадки фактичного, без титульного володіння чужим майном, а наявність певного юридичного титулу, такого як набуте у встановленому законом порядку право власності Товариства Червоного Хреста на підставі свідоцтва про право власності від 19.01.2015р., відсутності будь-якого договору з передання власником позивачеві права власності на спірне майно, виключає застосування набувальної власності для ОСОБА_2, який як суборендодавець набув лише право користування цими приміщеннями згідно із договором суборенди від 01.02.1999р.

Доводи апеляційної скарги і відповідні матеріали щодо сплати комунальних послуг позивачем (зокрема, послуг зі споживання електроенергії у червні 2003р. липні 2004р., квітні-травні 2008р., квітні, лютому і листопаді 2011р. - т. 1 а.с. 69-73), переобладнання цих приміщень для свого проживання в період користування ними, не спростовують правильності висновків суду і такі відносини з користування не можуть трансформуватись для позивача у право власності на них.

Вищеперелічені обставини в сукупності унеможливлюють застосування до спірних відносин положень ст. 344 ЦК України і визнання за суборендодавцем ОСОБА_2 права власності на спірні нежитлові приміщення.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Ніяких нових обставин чи доказів, які не були предметом розгляду судом першої інстанції та могли б вплинути на правильність висновків та рішення суду позивачем і його представником не надано і до суду апеляційної інстанції. Порушень норм процесуального права, які б могли призвести до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

За таких обставин, на підставі ст. 308 ЦПК України апеляційна скарга позивача ОСОБА_2 підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 31 травня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набуває чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий С.А.Попова

Судді С.А.Зайцева

ОСОБА_5