Рішення № 68958751, 14.09.2017, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/570/2017(м)

221/3842/13-ц

Головуючий у 1 інстанції Овчиннікова О.С. Категорія 48 Суддя-доповідач ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

14 вересня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючого судді - Мальцевої Є.Є.

суддів - Кочегарової Л.М., Пономарьової О.М.,

секретар - Брежнєв Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільно набутого майна подружжя,визнання права власності, обєднаним із зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільно набутого майна подружжя, визнання права власності, стягнення грошової компенсації, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Волноваського районного суду Донецької області від 11 липня 2017 року,

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач ОСОБА_2 звернулася 01.08.2013 року до суду з позовом про поділ майна подружжя, в якому зазначила, що 09.11.2004 року зареєструвала шлюб з відповідачем ОСОБА_3. Під час шлюбу ними було придбано автомобіль НОМЕР_1, 2003 року випуску, який зареєстрований за відповідачем. У звязку із розлученням вважає необхідним поділити автомобіль. Просила суд поділити автомобіль «Славута»: залишити автомобіль на праві приватної власності відповідачеві, стягнувши на її користь 1\2 частину вартості майна в розмірі 5000 гривень та судові витрати.

Під час розгляду справи позивач неодноразово уточнювала та доповнювала позовні вимоги, врешті просила суд в уточненій позовній заяві від 10.08.2016 року (т.2, а.с.246-247) поділити автомобіль «Славута», залишивши його на праві приватної власності відповідачеві і стягнувши на її користь 1\2 частину вартості автомобіля в розмірі 12416 гривень 48 копійок. Також просила визнати за нею на праві особистої приватної власності на виконаний косметичний ремонт (побілка, фарбування) в квартирі АДРЕСА_1, газову плиту, двері вхідні чорного кольору, холодильник «Самсунг», ліжко деревяне, оскільки ці речі були придбані після того, як вони з відповідачем стали проживати окремо після березня 2010 року, а відповідач претендує на поділ вказаного майна, як спільного сумісного майна подружжя. Факт припинення сімейних відносин між сторонами саме в березні 2010 року встановлений рішенням Волноваського районного суду Донецької області від 19 серпня 2013 року про розірвання шлюбу. Окрім того, просила стягнути судові витрати: судовий збір 487 гривень 20 копійок, витрати на судово-автотехнічну експертизу 1590 гривень 40 копійок, витрати на правову допомогу 1000 гривень, всього 3077 гривень 76 копійок.

23.12.2013 року відповідач ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_2. В позові зазначив, що він не оспорює факт придбання автомобіля, придбаного за час проживання у шлюбі, але вказує, що слід ділити інше майно, нажите сумісно сторонами, що залишилося у ОСОБА_2 після розірвання шлюбу. А саме: компютер вартістю 4500 грн., холодильник «Самсунг» вартістю 3000 грн., пральну машину автомат «Самсунг» вартістю 1500 грн., меблі для кухні вартістю 500 грн., пилосос - 350 грн., ліжко - 2700 грн., мікрохвильову піч - 1350 грн., два телевізори - по 1200 грн. та 1000 грн., на 2200 грн., супутникову антену - 1500 грн., газову плиту - 800 грн., газову колонку - 1000 грн., газовий котел «Теплоген» -1400 грн., лічильник газовий - 250 грн., бак для води -150 грн., насос для подачі води - 380 грн. Все вказано майно залишилось у власності ОСОБА_2, крім телевізора «Самсунг» та автомобіля, які після добровільного поділу майна знаходяться у ОСОБА_3.

В ході розгляду справи ОСОБА_3 також уточнював і доповняв позовні вимоги. Просив суд в позовній заяві від 14.07.2015 року ( Т.1, а.с.46-47) поділити спільне майно, нажите за час подружнього життя шляхом визнання права власності за ОСОБА_2 на наступне майно: компютер, музичний центр, холодильник «Самсунг», пральну машину автомат «Самсунг», меблі для кухні, пилосос, ліжко, мікрохвильову піч, телевізор «Самсунг», газову плиту, супутникову тарілку та тюнер, газову колонку, газовий котел «Теплоген», лічильник газовий, бак для води, насос для подачі води - на загальну суму 23030 грн. Посилався на те, що під час сімейного проживання сторони виконали ремонт у квартирі ОСОБА_2. В ході такого ремонту встановлено нові вхідні двері вартістю 1200 грн., індивідуальне опалення квартири (проект опалення 300 грн., радіатори опалення - 2000 грн. (40 секцій по 50 грн. одна секція), монтаж опалення 600 грн., фурнітура, крани, труби для опалення та каналізації 2850 грн.), шпалери 850 грн., монтаж та підключення газу 850 грн., люстри 5 шт. 800 грн., заміна труб каналізації 650 грн. Всього на суму 10100 грн.. Просив стягнути з відповідача на його користь суму 5050 грн, що складає половину вартості проведеного в її квартирі ремонту. Залишити за ним на праві власності телевізор «Самсунг», автомобіль ЗАЗ модель 110307, 2003 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 вартістю 10000 грн.. Вказував, що під час роботи за межами України сторони заробили гроші, частину з яких витратили на покупку побутових речей, ремонт. А решту в сумі 4000Є зберігає позивач. Тому просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь 2000Є, що за офіційним курсом НБУ станом на 13.07.2015 року складає 49020 грн..

Рішенням Волноваського районного суду Донецької області від 11 липня 2017 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільно набутого майна подружжя, визнання права власності, стягнення вартості майна, та зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільно набутого майна подружжя, визнання права власності, стягнення грошової компенсації, задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1\2 частину автомобіля НОМЕР_3, залишивши за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину спірного автомобіля, та залишено вказане майно в спільній частковій власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

За позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільно набутого майна подружжя, визнання права власності, стягнення вартості майна - визнано за ОСОБА_2 право особистої власності на газову плиту, двері вхідні чорного кольору, холодильник «Самсунг», ліжко деревяне.

За зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільно набутого майна подружжя, визнання права власності, стягнення грошової компенсації, за ОСОБА_3 залишено на праві власності телевізор «Самсунг».

За зустрічним позовом ОСОБА_3 залишено ОСОБА_2 на праві власності кухонний мякий куток вартістю 600 гривень, телевізор «Фунай» вартістю 600 гривень, газовий котел вартістю 2500 гривень, газовий лічильник вартістю 440 гривень.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати : судовий збір 487,20 грн, 1590,40 грн - вартість судово-автотехнічної експертизи, витрати на правову допомогу - 1000 грн..

В задоволенні решти позовних вимог за первісним позовом та за зустрічним позовом відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_3 в апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати, прийняти нове рішення, яким у первісному позові відмовити, а власні вимоги задовольнити.

В апеляційній скарзі посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, необґрунтованість судового рішення, неповне зясування обставин, що мають істотне значення для справи.

Так, суд встановив, що сторони припинили сумісне проживання з березня 2010 року, як зазначено в рішенні суду про розірвання шлюбу, але в рішенні дата вказана помилково, і такі обставини настали в березні 2011 року, що не оспорювала позивач в ході судового розглідяу, також це підтверджують свідки та фото сторін, зроблене в серпні 2010 року, що є в матеріалам справи.

Вказує, що суд не прийняв до уваги письмові докази по справі. Суд субєктивно відмовив у клопотанні щодо перевірки у якості доказів пояснень ОСОБА_2 та свідків в попередніх судових засіданнях по цій справі в іншому складі суду.

Між тим, вирішуючи спір, суд прийняв пояснення ОСОБА_2 без належного підтвердження доказами, в той час, як вони суперечать її позовній заяві, в якій вона просила розділити певне майно, а потім просила визнати за нею право особистої вланості на вказане майно.

Вказує на те, що представник позивача не мала повноважень на представництво інтересів в суді. Тому всі докази по справі, витребувані та прийняті судом в результаті клопотань представника позивача, є неналежними, і не можуть бути пийняті до уваги при ухваленні рішення.

Суд вийшов за межі позовних вимог первісного позову, оскільки ОСОБА_2 просила розділити майно, але не ставила питання про визнання його спільною сумісною власністю подружжя.

Також суд у порушення норм процесуального права стягнув з відповідача на користь позивача витрати на проведення судової експертизи, в той час, як суд розділив автомобіль між сторонами в натурі, без стягнення компенсації вартості частки автомобіля, отже, необхідності проведення такої експертизи не було.

У відповідності до вимог ч.2 ст.305 ЦПК України апеляційний суд розглядає справу у відсутності позивача ОСОБА_2, яка належним чином телефонограмами, зареєстрованими в журналі реєстрації телефонограм апеляційного суду за №№1914,1962, повідомлена про час та місце розгляду справи, про що також свідчить повідомлення про вручення потшового відправлення, яка не надавала суду заяв про відкладення розгляду справи, а в письмових запереченнях на апеляційну скаргу просила розглядати справу без її участі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_3, його представника ОСОБА_5, які просили апеляційну скаргу задовольнити, перевіривши матеріали справи в межах апеляційного оскарження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення, згідно зі ст.214 ЦПК України, суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими ґрунтувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються ; чи є інші фактичні дані (порушення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розділити між сторонами судові витрати та інше.

Проте рішення суду таким вимогам в повному обсязі не відповідає.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_3 (дошлюбне прізвище Кривуля) ОСОБА_6 зареєстрували шлюб 09 листопада 2004 року (Т.2, а.с.7).

Рішенням Волноваського районного суду Донецької області від 19.08.2013 року встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 припинили проживати однією родиною в березні 2010 року, подальше спільне життя подружжя не можливе, тому шлюб між сторонами розірвано (Т.2, а.с.42).

Згідно з ч.3 статті 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, суд першої інстанції при вирішенні спору про поділ спільного майна, набутого під час шлюбу, правильно враховував обставини, встановлені рішенням суду, і часом, з якого сторони припинили жити однією сімєю, вести спільне господарство, мати спільний побут і бюджет, вважав березень 2010 року. У відповідності до положень закону даний факт не підлягає доказуванню, тому доводи апеляційної скарги про те, що в рішенні суду про розірвання шлюбу була допущена помилка, і сторони припинили сімейні стосунки значно пізніше, в 2011 році, що на думку ОСОБА_3 підтверджується іншимии доказами, не є слушними. Сам ОСОБА_3 рішення суду про розірвання шлюбу не оскаржував, погодився з ним, з заявою про виправлення описок в рішенні, якщо вважав, що такі описки допущені судом, не звертався.

Згідно зі ст. 60 Сімейного кодексу України (далі - СК) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з ч.1 ст.61 СК України субєктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Як розяснено п.24 Постанови №11 Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобовязаннями, що виникли в інтересах сімї (ч.4 ст.65 СК).

Статтею 70 СК України встановлено, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до положень ст. 71 СК майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Отже, у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя, при цьому частини чоловіка та дружини є рівними. Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості (ст. ст. 58, 59 ЦПК України) і це є її процесуальним обов'язком (ст. ст. 10, 60 ЦПК України).

До предмету доказування при вирішенні спорів про поділ спільного сумісного майна подружжя відносяться, зокрема, такі факти як наявність майна у власності сторін (однієї з них), час його придбання, вартість та походження коштів, витрачених на придбання кожної окремої речі.

Згідно із вимогами ст. 68 СК України, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Зі справи вбачається, що автомобіль марки ЗАЗ, модель 110307, рік випуску 2003, реєстраційний номер НОМЕР_2 належить ОСОБА_3. Придбано на підставі біржової угоди 577114 27.06.2006 року - у період перебування сторін у шлюбі, що сторони не оспорювали, тобто, це майно є спільною сумісною власністю подружжя.

Висновком судової автотоварознавчої експертизи №382 від 26.12.2015 року встановлено, що ринкова вартість колісного транспортного засобу легкового автомобіля марки ЗАЗ 110307, реєстраційний номер НОМЕР_2, 2003 року випуску, який належить ОСОБА_3, складає 24832,96 грн. (т.2 а.с.155-161).

У пункті 25 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» Пленум Верховного суду України розяснив, що, вирішуючи питання про поділ майна, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин четвертої, пятої статті 71 СК України щодо обовязкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених статтею 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (стаття 11 цього Кодексу) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Оскільки ОСОБА_2 просила поділити автомобіль, виділивши його в натурі відповідачу, і стягнувши на її користь вартість половини автомобіля, суд правильно відмовив їй у таких вимогах.

Але при вирішенні зустрічних вимог ОСОБА_3 про поділ сумісного майна подружжя, суд не врахував, що поділу підлягає не тільки автомобіль, а й інше майно, отже, висновок суду про необхідність залишити автомобіль у спільній частковій власності подружжя, визнавши за ними право власності по ? частині автомобіля кожному, є передчасним.

На підставі ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Судом встановлено, що телевізор марки «Самсунг» був придбаний 28.05.2008 року, тобто в період проживання подружжя (т.2а.с.124). ОСОБА_2 не заперечувала проти виділення у власність ОСОБА_3 телевізора «Самсунг».

З акту приймання робіт за липень 2006 року встановлено, що при проведенні індивідуального опалення по вул. Молодіжній, 3/10 в с. Ближнє, яка належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі договору міни квартирами від 20.11.1996 року, були виконані роботи загальною сумою 647,51 грн. (Т.2, а.с.134, 218).

Відповідно до квитанції б/н від 05.07.2006 року ОСОБА_3 придбав кран, трійник, радіатори опалення та ін. на загальну суму 3850 грн. (Т.2, а.с.43).

Суд не прийняв до уваги письмові докази по справі, підтверджуючі позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання спільним сумісним майном, що підлягає розподілу, витрат на проведення ремонту у квартирі ОСОБА_2, відмовив у таких вимогах за зустріним позовом, обґрунтовуючи такий висновок запереченнями позивача .

Між тим, як вбачається з матеріалів справи, сама ОСОБА_2 визнавала наявність витрат на такий ремонт, вважала затрати такими, що понесені сумісно в шлюбі, вказувала у власній позовній заяві про розподіл майна подружжя, як такі, що підлягають поділу ( т. 2 а.с.48-50)

З урахуванням наведеного, слід визнати спільним сумісним майном і виділити у вланість позивачу індивідуальне опалення квартири (проект опалення) 100 грн.; радіатори опалення та фурнітуру до них - 3850 грн. (така вартість підтверджена документально); вартість монтажу опалення 300 грн.; фурнітура, крани, труби для опалення та каналізації 1400 грн.; вартість заміни труб - 200 грн, оскільки таке майно залишилося у її користуванні, що вона не оспорювала під час розгляду справи.

З тих же підстав колегія суддів вважає необхідним змінити рішення суду першої інстанції в частині поділу майна, яке було визначено в зустрічному позові ОСОБА_3 (т.2 а.с. 100-101), і наявність і можливість поділу якого визнавал в позовній заяві ОСОБА_2 (т.2 а.с. 48-50). Таким чином, є підстави для визнання спільною сумісною власністю подружжя та, враховуючи вартість майна, визначену експертом, і таку, що визнають сторони, виділити у власність ОСОБА_2 пральну машину «Самсунг» за 750 грн; меблевий куток за 600 грн; мікрохвильову піч за 200 грн; телевізор «Фунай» 600 грн; газову колонку 500 грн; газовий котел «Теплоген» - 2500 грн; газовий лічильник 440 грн; бак для води 200 грн; насос для подачі води 550 грн., оскільки вказані речі залишилися у її користуванні.

В частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 щодо поділу компютеру, музичного центру, антени, пилососу - рішення суду скасуванню або зміні не підлягає, оскільки судом першої інстанції наведено законні та обґрунтовані підстави для цього, а саме зазначено, що компютер куплений до шлюбу іншою особою, а не сторонами, доказів придбання подружжям пилососу, антени, музичного центру та існування цього майна на час звернення до суду із вимогами про його поділ - не надано. Відповідачем в апеляційній скарзі не наведено обставин на спростування такого висновку суду.

Судом також встановлено, що ОСОБА_2 покупала певні речі, про поділ яких заявив відповідач, після припинення сімейних відносин.

Так, 07.06.2010 року вона придбала двері чорного кольору загальною вартістю 1160 грн. (т.2, а.с.122).

Газова плита придбана 13.04.2010 року (Т.2, а.с.124).

Деревяне ліжко придбане 05.06.2010 року (Т.2, а.с.125).

Таким чином, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 придбала після припинення в березні 2010 року сімейних стосунків з ОСОБА_3 газову плиту, двері вхідні чорного кольору, ліжко деревяне. Відповідачем такі обставини не спростовані, оскільки позивач надала суду письмові докази підтвердження часу купівлі вказаного майна. Отже, судом першої інстанції у відповідності до закону визнано право особистої власності позивача на вказані речі, які не являються спільною сумісною власністю подружжя.

Різом з тим, неможливо погодитися із висновками суду про визнання права особистої власності за ОСОБА_2 на холодильник «Самсунг» вартістю 3000 грн., оскільк суд послався в якості доказа на платіжний документ від 12 серпня 2010 року (т.2 а.с.189), вказуючи, що позивач самостійно придбала в кредит і оплачувала холодильник «Самсунг» . Також зі справи вбачається, що у квітні 2008 року ОСОБА_2 придбала холодильник «Самсунг» за 2870 грн (т.2 а.с 129).

За таких обставин, колегія суддів вважає необхідним змінити рішення суду першої інстанції в цій частині, включивши холодильник «Самсунг» у перелік майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу, оскільки доказів того, який саме холодильник залишився у користуванні позивача, вона суду доказів не надала.

Відповідно до статей 11 і 60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У звязку із відсутностю будь-яких підтверджень доводів апеляційної скарги про те, що судом неправильно вирішено питання про передачу у особисту власність ОСОБА_2 газову плиту, двері вхідні чорного кольору, ліжко деревяне, такі доводи не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги.

Щодо відмови суду в решті позовних вимог ОСОБА_3 щодо певних речей, які він включив у перелік спільного сумісного майна, що підлягає поділу, то колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про їх недоведеність, оскільки судом достатньо проаналізовані обставини справи і докази, і підстав для скасування або зміни рішення в цій частині колегія суддів не вбачає.

Вирішуючи вимоги ОСОБА_3 про необхідність стягнення з ОСОБА_2 2000Є, як частину грошей, що сторони спільно заробили під час роботи у Греції, перебуваючи у шлюбі, суд виходив з того, що він не надав достатніх доказів на підтвердження таких вимог. Перевіривши матеріали справи, колегія суддів погоджується з таким висновком. Ані суду першої інстанції, ані апеляційному суду ОСОБА_3 не надав доказів на підтвердження існування грошей на час поділу майна між подружжя. Посилання на те, що він дізнався про передачу вказаної суми ОСОБА_7 нібито від імені сімї ОСОБА_3 вже після розірвання шлюбу, не спростовують висновків суду, оскільки нічим не підтверджені. Останні відмості, що могли б підтвердити наявність таких коштів у сторін, датовані 2006 роком, а шлюб розірвано між сторонами в 2013 році.

Отже, висновок суду і в цій частині є правильним, відповідає обставинам справи і вимогам закону, скасуванню не підлягає.

На підставі ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Встановивши обсяг спільного сумісного майна подружжя, що підлягає поділу, колегія суддів дійшла до висновку , що вартість такого майна скаладає 40 422 (сорок тисяч чотириста двадцять дві) грн..

Враховуючи те, що обидві сторони при зверненні до суду з позовами про поділ майна вважали необхідним виділити у власність ОСОБА_3 автомобіль в цілому, то колегія суддів вважає можливим поділити майно наступним чином: визнати право власності за ОСОБА_3 на автомобіль «Славута» ЗАЗ 110307 вартістю 24 832 грн. і телевізор «Самсунг» вартістю 400 грн., а всього на суму 25232 грн.; та визнати за ОСОБА_2 право власності на холодильник «Самсунг» вартістю 3000 грн; пральну машину «Самсунг» 750 грн; меблевий куток 600 грн; мікрохвильову піч 200 грн; телевізор «Фунай» 600 грн; газову колонку 500 грн; газовий котел «Теплоген» - 2500 грн; газовий лічильник 440 грн; бак для води 200 грн; насос для подачі води 550 грн; індивідуальне опалення квартири (проект опалення) 100 грн.; радіатори опалення та фурнітуру до них - 3850 грн.; вартість монтажу опалення 300 грн.; фурнітура, крани, труби для опалення та каналізації 1400 грн.; вартість заміни труб - 200 грн, всього на суму 15190 грн..

Оскільки вартість виділеного відповідачу майна складає 25232 грн, а позивачу 15190 грн, то на користь ОСОБА_2 в урівняння виділених часток слід стягнути з відповідача різницю в розмірі 5021 грн..

Враховуючи вимоги ст.88 ЦПК України, у звязку з частковим задоволенням апеляційної скарги і зміною рішення щодо порядку поділу майна пожружжя, колегія суддів вважає необхідним змінити рішення в частині розподілу судових витрат.

Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» встановлено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Зі справи вбачається, що розмір оплати правової допомоги, наданої позивачу 31.08.2013 року адвокатом ОСОБА_8, не перевищує граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, встановлений законом (т.2 а.с.10) , то саме такий розмір витрат на правову допомогу підлягає відшкодуванню відповідачем позивачу. Квитанція та розрахунок гонорару за правову допомогу в розмірі 1000 грн (т. 3 а.с.30) не може бути врахована колегією суддів при вирішенні питання про відшкодування витрат на правову допомогу, оскільки вказана квитанція включає витрати на оплату складання позовної заяви і консультації, які включені в квитанцію від 31.08.2013 року, крім того, розрахунок не відповідає вищенаведеним положенням закону.

Оскільки обидві сторони у відповідності до вимог процесуального закону понесли витрати на судовий збір за розгляд спору в суді першої інстанції, немає підстав для стягнення таких витрат на користь одне одного.

Однак, у звязку із частковим задоволенням апеляційної скарги з позивача на користь відповідача підлягає стягненню ? частина суми витрат на судовий зібір за оскарження рішення суду в розмірі 801 грн.(1/2 від суми 1602 грн, сплаченої відповідачем при зверненні з апеляційною скаргою).

Неможливо не погодитися із доводами апеляційної скарги про те, що на користь позивача підлягає стягненню з відповідача сума витрат на проведення судових експертиз, оскільки позовні вимоги ОСОБА_2 щодо поділу автомобіля залишилися без задовлення. Отже, суми витрат на проведення судової автотоварознавчої експертизи слід покласти на позивача за первісним позовом.

Доводи апеляційної скарги про те, що представника позивача нібито не мала повноважень на представництво інтересів ОСОБА_2 під час розгляду справи, спростовані договором між ними про надання правової допомоги, в обсязі, передбаченому ст 27 ЦПК України, долученим до матеріалів справи (т. 1 а.с.17,31, т.2 а.с.9).

Таким чином, апеляційна скарга представника відповідача на рішення суду підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - зміні, з ухваленням рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя і визнання права особистої власності та зустрічного позову ОСОБА_3 про поділ спільного сумісного майна подружжя. Колегія суддів вважає доцільним визнати спільним сумісним майном подружжя та провести поділ цього майна, загальною вартістю 40 422 грн., визнавши право власності за ОСОБА_3 на автомобіль «Славута» ЗАЗ 110307 вартістю 24 832 грн.; телевізор «Самсунг» вартістю 400 грн., всього на суму 25232 грн.; та за ОСОБА_2 визнати право власності на холодильник «Самсунг» вартістю 3000 грн; пральну машину «Самсунг» 750 грн; меблевий куток 600 грн; мікрохвильову піч 200 грн; телевізор «Фунай» 600 грн; газову колонку 500 грн; газовий котел «Теплоген» - 2500 грн; газовий лічильник 440 грн; бак для води 200 грн; насос для подачі води 550 грн; індивідуальне опалення квартири (проект опалення) 100 грн.; радіатори опалення та фурнітуру до них - 3850 грн.; вартість монтажу опалення 300 грн.; фурнітура, крани, труби для опалення та каналізації 1400 грн.; вартість заміни труб - 200 грн, всього на суму 15190 грн..Також за ОСОБА_2 слід византи право особистої власності на газову плиту, двері вхідні чорного кольору, ліжко дерев"яне. В рахунок урівняння часток у спільному сумісному майні подружжя необхідно стягнути з відповідача на користь позивача 5021 грн.. У звязку з недоведеністю в задоволенні решти позовних вимог сторін як за первісним, так і за зустрічним позовом слід відмовити. У відповідності до вимог ст. 88 ЦПК України стягнути з відповідача на користь позивача у відшкодування витрат на правову допомогу 300 (триста) грн., а з позивача на користь відповідача стягнути судові витрати за апеляційне оскарження рішення в розмірі 801 (вісімсот одну) грн..

Керуючись ст.ст.307,309,313,314,316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - задовольнити частково.

Рішення Волноваського районного суду Донецької області від 11 липня 2017 року змінити.

Позовні вимоги ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя і визнання права особистої власності та зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 про поділ спільного сумісного майна подружжя задовольнити частково.

Визнати спільним сумісним майном подружжя та провести поділ цього майна, загальною вартістю 40 422 (сорок тисяч чотириста двадцять дві) грн., визнавши право власності:

- за ОСОБА_3 на автомобіль «Славута» ЗАЗ 110307, 2003 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, вартістю 24 832 грн.; телевізор «Самсунг» вартістю 400 грн., всього на суму 25232 (двадцять пять тисяч двісті тридцять дві) грн.;

- за ОСОБА_2 на холодильник «Самсунг» вартістю 3000 грн; пральну машину «Самсунг» 750 грн; меблевий куток 600 грн; мікрохвильову піч 200 грн; телевізор «Фунай» 600 грн; газову колонку 500 грн; газовий котел «Теплоген» - 2500 грн; газовий лічильник 440 грн; бак для води 200 грн; насос для подачі води 550 грн; індивідуальне опалення квартири (проект опалення) 100 грн.; радіатори опалення та фурнітуру до них - 3850 грн.; вартість монтажу опалення 300 грн.; фурнітура, крани, труби для опалення та каналізації 1400 грн.; вартість заміни труб - 200 грн, всього на суму 15190 (п'ятнадцять тисяч сто девяносто) грн..

В рахунок урівняння часток у спільному сумісному майні подружжя стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 5021 (пять тисяч двадцять одну) грн..

Визнати за ОСОБА_2 право особистої власності на газову плиту, двері вхідні чорного кольору, ліжко дерев"яне.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_2 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 у відшкодування витрат на правову допомогу 300 (триста) грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати за апеляційне оскарження рішення в розмірі 801 (вісімсот одну) грн..

Рішення суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді: