Ухвала суду № 68947213, 12.09.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 вересня 2017 року м. Київ К/800/12836/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого -Мойсюка М.І.,суддів:Загороднього А.Ф.,Черпака Ю.К.,при секретарі - Крапивка Л.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 7 квітня 2016 року, -

у с т а н о в и л а :

У лютому 2016 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області (далі - УМВС) в якому просив: визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 6 листопада 2015 року № 312 о/с в частині звільнення зі служби в органах внутрішніх справ в запас Збройних Сил України за п. 64 «Г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, майора міліції ОСОБА_4, заступника начальника сектору дільничних інспекторів міліції Черкаського РВ УМВС (далі - спірний наказ, Положення, посада відповідно); зобов'язати УМВС поновити на службі в органах внутрішніх справ України ОСОБА_4 на посаді з 7 листопада 2015 року; стягнути з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період із 7 листопада 2015 року по дату ухвалення рішення у справі, виходячи із розрахованого середньоденного заробітку 267,14 гривень.

В обґрунтування своїх вимог зазначав, що спірний наказ не ґрунтується на вимогах закону, порушує його права, а тому ОСОБА_4 просив про задоволення позову.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 7 квітня 2016 року, даний адміністративний позов залишено без розгляду.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить ухвалені ними судові рішення скасувати, а справу направити для продовження її розгляду до суду першої інстанції.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи колегія суддів, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку про задоволення скарги з таких підстав.

Залишаючи без розгляду дану позовну заяву суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що позивач пропустив встановлений статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України строк звернення до адміністративного суду суд, а зі змісту позовної заяви та доданих до неї матеріалів не вбачалось підстав для визнання причин пропуску цього строку поважними.

Проте, до такого висновку апеляційний суд дійшов в порушення норм процесуального права, з огляду на наступне.

У відповідності зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Так, за преамбулою до Конституції України її прийняття Верховною Радою України від імені Українського народу обумовлено, окрім іншого, прагненням дбати про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, що втілилось, зокрема, у положеннях статті 3 Основного Закону України, згідно з якими людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку визнано в Україні найвищою соціальною цінністю. У цій же правовій нормі Конституції України зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Статтею 55 Конституції України, як однією з гарантій дотримання права і свобод людини і громадянина, передбачено право на судовий захист таких. У частині 2 цієї ж статті зазначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Для цього, у відповідності до статті 125 Конституції України, положень статей 3, 17, 18 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VI, який був чинним на момент звернення до суду з цим позовом) в Україні створені і діють суди загальної юрисдикції, які спеціалізуються на розгляді, зокрема, адміністративних справ.

Адміністративне судочинство в Україні, за змістом статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Зокрема, за приписами частин 1, 4, 5 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена цим Кодексом. Відмова від права на звернення до суду є недійсною.

Завданням адміністративного судочинства, у розумінні частин 1, 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Наведені положення Кодексу адміністративного судочинства України кореспондуються і з приписами статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і відповідно є частиною національного законодавства.

Вказаною нормою Конвенції передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Комплексний аналіз вищезазначених положень національного законодавства і міжнародного права, дає колегії суддів підстави для висновку, що право на судовий захист є одним із основоположних прав людини, яке гарантоване державою і забезпечує захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Водночас, реалізація цього права особою повинна відбуватись в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.

Частинами 1-3 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначені у статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України, якою встановлено, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

При цьому, згідно частиною 6 статті 108 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Отже, при повторному зверненні до суду з адміністративним позовом, обсяг цього права не може бути звужений порівняно із первинним зверненням, а при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви до розгляду суд, окрім іншого, повинен перевірити поважність пропуску строку, встановленого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів.

Одночасно, під поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини повинні бути підтверджені відповідними та належними доказами.

У даному випадку, як встановлено судами, ОСОБА_4 звернувся до суду з даним адміністративним позовом 8 грудня 2015 року, однак ухвалою суду від 8 лютого 2016 року позовна заява була йому повернута на підставі пункту 1 частини 3 статті 108 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вказане судове рішення про повернення позовної заяви ОСОБА_4 одержав 11 лютого 2016 року і на наступний день повторно звернувся з цим же адміністративним позовом.

Висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для залишення без розгляду позову ґрунтується на тому, що позивач проходив публічну службу у розумінні пункту 15 частини 1 статті 1 Кодексу адміністративного судочинства України, про спірний наказ позивач дізнався 12 листопада 2015 року, а тому місячний строк звернення до суду закінчився 12 грудня цього ж року і процесуальним законодавством в адміністративному судочинстві не передбачено зупинення чи переривання цього строку, в тому числі у зв'язку з поверненням раніше поданої позовної заяви.

Разом з тим, суди не врахували, що строк звернення до адміністративного суду пропущено позивачем з поважних причин, оскільки в період з 12 грудня 2015 року (останнього дня строку, встановленого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України) до 8 лютого 2016 року (постановлення ухвали про повернення позову) його заява перебувала у провадженні судді.

Ухвалу про повернення позовної заяви ОСОБА_4 одержав 11 лютого 2016 року і вже на наступний день 12 лютого цього ж року звернувся з даним позовом повторно, як це передбачено частиною 6 статті 108 Кодексу адміністративного судочинства України. При цьому, позивач не допустив невиправданих зволікань і реалізував надане йому право на повторне звернення до суду в найкоротший строк.

Поважність причин пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду підтверджується встановленими судами попередніх інстанцій обставинами на підставі матеріалів цієї справи.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що у даному випадку позивач пропустив строк звернення до суду з поважних причин, оскільки повторно звернувся до суду в межах розумного строку на наступний день після того, як дізнався про існування відповідного судового рішення та з дотриманням порядку, встановленого законодавством для подачі позовних заяв.

Ураховуючи наведене, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для залишення цього позову без розгляду не ґрунтується на дотриманні норм процесуального права, а відтак оскаржувані ухвали не відповідають критеріям щодо законності та обґрунтованості і підлягають скасуванню з направленням справи для продовження її розгляду до суду першої інстанції.

За правилами частини 1 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Керуючись статтями 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 7 квітня 2016 року скасувати, а справу направити для продовження її розгляду до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий: М.І. Мойсюк

Судді: А.Ф. Загородній

Ю.К. Черпак